Рішення

від 17.08.2019 по справі 640/21898/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 1/126

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 серпня 2019 року № 640/21898/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю "Фасіліті ІТ"

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ :

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю Фасіліті ІТ (надалі - позивач, ТОВ Фасіліті ІТ ) до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві, контролюючий орган ), в якій позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 27.08.2018 року за №00010401402.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Позивач вважає, що висновки податкового органу викладені в Акті перевірки щодо порушення положень податкового законодавства в частині формування грошових зобов`язань з податку на додану вартість за періоди, що перевірялись по взаємовідносинах із ТОВ Агромат-Інвест є необґрунтованими, а податкове повідомлення-рішення від 27.08.2018 за №00010401402 є протиправним та підлягає скасуванню.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що контролюючий орган здійснив висновки без належної правової позиції та діяв всупереч принципів податкового законодавства, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог з мотивів, що наведені у письмовому відзиві на адміністративний позов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Фасіліті ІТ (код 41020856), з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом - постачальником ТОВ Агромат-Інвест (код 39986154) за квітень 2017 року.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено Акт від 07.08.2018 №527/26-15-14-02-05/41020856 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Фасіліті ІТ (код 41020856), з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом - постачальником ТОВ Агромат-Інвест (код 39986154) за квітень 2017 року (Т.1, арк.41-48)

Згідно висновків Акту перевірки, встановлено порушення норм податкового законодавства суб`єктом перевірки, а саме п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.1 та п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України (далі - ПК України ), в результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, у сумі 106 848 грн в тому числі за квітень 2017 року у сумі 106 848 грн.

На підставі вказаного Акту контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 27.08.2018 року за №00010401402.

В рамках процедури адміністративного оскарження, позивач звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргою, у якій просив скасувати оскаржуване податкове повідомлення - рішення. (Т.1, арк.59-61). Подана скарга залишена без задоволення рішенням Державної фіскальної служби України від 14.11.2018 року за № 36990/6/99-99-11-01-25 (Т.1, арк. 62-66).

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду та, як вбачається з матеріалів справи, позивачем в якості доказів подано копії документів щодо перевірки та адміністративного оскарження та копії первинної документації щодо господарських взаємовідносин з контрагентом (Т.1, арк. 11-221).

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позивач не погоджується з податковим повідомленням-рішенням від 27.08.2018 за №00010401402, оскільки акт перевірки (за наслідками якого прийняті оскаржувані ППР ) не містить належних та допустимих доказів вчинення податкового правопорушення, а викладений в акті перевірки висновок ГУ ДФС у м. Києві базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ПК України та інших норм законодавства, отже є помилковим.

Позивач вважає, що контролюючий орган здійснив вказані висновки без належного обґрунтування правової позиції та, відповідно, діяв в всупереч принципам податкового законодавства, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

На думку ТОВ Фасіліті ІТ , дії ГУ ДФС у м. Києві суперечать матеріальному інтересу, котрий має платник податків у податкових правовідносинах, і який полягає у належній фіксації податковим органом обставин господарської діяльності платника податків, неухильному дотриманні органом управління визначених законом процедур реалізації владних управлінських функції, здійснення таких процедур лише в разі наявності визначених законом підстав тощо.

Таким чином, отримана відповідачем інформація не може бути належним доказом порушення позивачем податкової дисципліни, оскільки остання не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом а ні в розумінні процесуального закону, а ні в розумінні ПК України.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ Агромат-Інвест (код 39986154) контролюючий орган зазначає наступне.

Згідно наданих до перевірки документів, встановлено що позивачем укладено договори з ТОВ Агромат-Інвест №10042017/01 про надання юридичних послуг від 10.04.2017 та №11042017/2 про надання консультаційних послуг від 11.04.2017.

На підставі вищезазначених договорів ТОВ Агромат-Інвест надано юридичні та консультаційні послуги і виписано акти виконаних робіт.

На підставі вищезазначених взаємовідносин підприємством ТОВ Фасіліті ІТ перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ Агромат-Інвест оплату за надані послуги в сумі 641 085,00 грн в т.ч. ПДВ 106 847,50 грн.

В ході аналізу інформації із загальнодоступного джерела, а саме Єдиниого державного реєстру судових рішень , відповідачем встановлено, що за досудовим слідством в рамках кримінальних проваджень №42017111200000020, №42017100000000392 виявлено, що невстановлені особи вчинили фіктивне підприємництво, шляхом створення та придбання ряду суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), в тому числі і ТОВ Агромат-Інвест (код 39986154).

Посилаючись на норми законодавства про бухгалтерській облік, контролюючий орган зазначає, що для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Слід зазначити, що позицію ГУ ДФС у м. Києві підтримує і Верховний Суд України. Так, у Постанові Верховного суду від 06.06.2018 року по справі № 826/20003/14 зазначено, зокрема наступне: Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Сам факт наявності у позивача податкових чи-то видаткових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

За даними акту перевірки станом на 2, 3 квартали 2017 року на підприємстві Агромат-Інвест працювало 3 особи. Так відповідач зазначає, що згідно наданих до перевірки документів встановлено оформлення ТОВ Агромат-Інвест юридичних та консультаційних послуг в істотних обсягах, що потребують наявності спеціальних знань у виконавців зазначених послуг.

Крім того, згідно Єдиного реєстру податкових накладних ТОВ Агромат-Інвест за період квітень 2017 декларував придбання наступних ТМЦ та послуг: чіпси, кава, насіння соняшника, оренда, комісійна винагорода, печиво, майонез, свині та інші ТМЦ широкої номенклатури та в істотних обсягах. Придбання юридичних, консультаційних послуг чи залучення субпідрядних не встановлено.

Таким чином, відповідач зазначив, що перевіркою відсутня можливість підтвердити реальність надання юридичних та консультаційних послуг ТОВ Агромат-Інвест та просив в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

ВИСНОВКИ ЩОДО НАЯВНОСТІ/ВІДСУТНОСТІ ПОРУШЕНЬ

Під час розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність порушення прав позивача з боку відповідача.

НОРМИ ПРАВА

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України ); Податкового кодексу України (далі - ПК України ); Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення № 88 ) ; Порядку заповнення податкової накладної затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 2015 року № 1307 зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 26 січня 2016 р. за № 137/28267 (далі - Порядок №1307 ), у відповідних редакціях, що діяли на момент спірних правовідносин.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Приписами п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36); дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно (14.1.54); продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об`єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об`єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об`єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності; (14.1.203.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Пунктом 200.1. ст. 200 ПК Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1. ст. 198 виникає, у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з п. 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п. 188.1. ст. 188 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, а саме або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

При цьому, відповідно до п. 198.2., 198.3., 198.6. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу).

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні послуг (товарів) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, є факт придбання послуг (товарів) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до п.п. 201.1, 201.2, 201.4 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг протягом періоду, за який складається така податкова накладна, постачання яких має безперервний або ритмічний характер:

покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер протягом періоду, за який складається така податкова накладна, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом такого місяця;

покупцям - особам, не зареєстрованим платниками податку, - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням всього обсягу постачання товарів/послуг таким покупцям, з якими постачання мають такий характер, протягом такого місяця.

У разі якщо станом на дату складення зазначених податкових накладних сума коштів, що надійшла на поточний рахунок продавця як оплата (передоплата) за товари/послуги, перевищує вартість поставлених товарів/послуг протягом місяця, таке перевищення вважається попередньою оплатою (авансом), на суму якої складається податкова накладна у загальному порядку не пізніше останнього дня такого місяця.

Для цілей цього пункту ритмічним характером постачання вважається постачання товарів/послуг одному покупцю два та більше разів на місяць.

Податкова накладна може бути складена за щоденними підсумками операцій (якщо податкова накладна не була складена на ці операції) у разі:

здійснення постачання товарів/послуг за готівку кінцевому споживачеві (який не є платником податку), розрахунки за які проводяться через касу/реєстратори розрахункових операцій або через банківську установу чи платіжний пристрій (безпосередньо на поточний рахунок постачальника);

виписки транспортних квитків, готельних рахунків або рахунків, які виставляються платнику податку за послуги зв`язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер постачальника (продавця), крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами;

надання платнику податку касових чеків, що містять суму поставлених товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального та податкового номерів постачальника).

Згідно з п.п. 1, 2, 3 порядку №1307 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті. Податкова накладна та додатки до неї складаються в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи. Усі податкові накладні, у тому числі накладні, особливості заповнення яких викладені в пунктах 9 - 15 та 19 цього порядку, підлягають реєстрації в єдиному реєстрі податкових накладних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та за формою, чинною на день такої реєстрації.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Аналізуючи норми податкового законодавства України, ознайомившись із доводами контролюючого органу, на підставі яких здійснено висновки акту перевірки, суд зазначає, що в межах даного спору слід встановити саме факт здійснення (реальність) господарських операцій та наявність розумних економічних причин придбання вказаних послуг позивачем у його контрагента з урахуванням умов спірних правовідносин.

Як вбачається зі змісту акту перевірки та відзиву ГУ ДФС у м. Києві, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності та відсутність розумних економічних причин господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2.1 Положення №88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно п.5, 7 П(С)БО "Доходи" дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо). Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів. До складу інших операційних доходів включаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від роялті, відсотків, отриманих на залишки коштів на поточних рахунках в банках, дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій), необоротних активів, утримуваних для продажу, та групи вибуття тощо. До складу фінансових доходів включаються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі). До складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов`язані з операційною діяльністю підприємства.

Пунктом 5, 6, 7 П(С)БО 15 "Витрати" визначено, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Згідно п.9 П(С)БО 9 "Запаси" запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство/установа отримає в майбутньому економічні вигоди, пов`язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Водночас ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 №996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, акти, платіжні доручення тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи , які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов`язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не надавалися, то, відповідно, придбання таких послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов`язкових умов для виникнення такого права на придбання послуг (товарів) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета , тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення суду не вдалось встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та контрагентом, мету придбання та обставини використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача.

Крім того, по вищевказаним господарським операціям позивачем жодним чином не обґрунтовано ділової мети замовлення вказаних послуг, не підтверджено доказами руху коштів, що ці послуги були дійсно оплачені.

Так, Верховний Суд в своїй постанові від 28 серпня 2019 року в справі №2а/0470/14612/12 погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що товариством не доведено наявності розумних економічних причин (ділової мети) придбання однакових за своїм змістом консалтингових послуг, здійснення щомісячної їх оплати у розмірі 240 000,00 грн, а також будь-яких об`єктивних чинників, в силу яких товариство було змушено організувати діяльність саме на таких умовах.

Крім цього, лише операції, здійснені за наявності розумних економічних причин, є проведеними в межах господарської діяльності.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23.07.2019 №802/2386/14-а.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вже зазначалося, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов`язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного можна зробити висновок про те, що господарські операції є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов`язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами, мету придбання та обставини використання придбаних послуг (робіт) у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб`єктність учасників господарської операції.

Щодо господарських взаємовідносин між позивачем та спірним контрагентом судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (замовник), що діє на підставі Статуту та ТОВ "АГРОМАТ-ІНВЕСТ", в особі директора ОСОБА_2 , (виконавець), укладено договір №10042017/01 від 10.04.2017, за яким виконавець повинен надавати юридичні послуги замовнику. (Т.1, арк. 70-74).

Також, між цими ж сторонами укладено договір №11042017/2 від 11.04.2017, за яким за яким виконавець повинен надавати консультаційні послуги замовнику. (Т.1, арк. 159-162).

На підставі вищезазначених договорів ТОВ "АГРОМАТ-ІНВЕСТ" надано юридичні та консультаційні послуги, на що виписано акти виконаних робіт:

- акт приймання-передачі надання послуг до договору №10042017/1 від 10.04.2017

- акт приймання-передачі надання послуг до договору №11042017/1 від 11.04.2017

Щодо взаємовідносин позивача та ТОВ "АГРОМАТ-ІНВЕСТ" суд звертає увагу на те, що у матеріалах справі наявні вищевказані акти приймання-передачі надання послуг, які не відносяться до договорів котрі укладені між замовником та виконавцем, так як в актах приймання-передачі зазначено інші номера договорів. При цьому, в матеріалах справи відсутні відповідні договори до зазначених актів-приймання передачі надання послуг. (Т.1, арк. 156-158, 214-215).

Проте, по всім вищевказаним господарським операціям позивачем жодним чином не обґрунтовано ділової мети замовлення вказаних робіт, не підтверджено належними доказами рух коштів, що ці роботи були оплачені, також не підтверджено яке відношення саме до позивача мають адреси, на яких замовлено проведення відповідних робіт. Не надано доказів руху товарів, їх доставки, отримання за довіреностями, товарно-транспортних накладних тощо. Фактично надано лише договори на замовлення робіт та товарів, акти до цих договорів, рахунки та видаткові накладні, які частково не відповідають вимогам щодо оформлення.

Фактично, контрагентами позивача здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій на користь позивача і складено первинні бухгалтерські документи всупереч норм частини першої ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пп. 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704. Оскільки відсутній факт формування згідно з абзацом другим ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідного активу, як ресурсу контрольованого у результаті минулих подій внаслідок реального придбання у інших суб`єктів господарювання власного виробництва.

Тобто, відсутня господарська операція як певна дія або подія у визначенні абзацу п`ятого ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в основі якої має бути дійсний рух певного активу.

Сам факт наявності документів, складених з посиланням на надання послуг не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

Аналогічна позиція викладена у рішеннях Верховного Суду від 06 червня 2018 року справа №П/811/2247/14, від 04 квітня 2018 року справа №813/1687/17.

Тобто, позивачем не надано документального підтвердження тих обставин та відносин, які супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності підтверджують їх реальне виконання, а відтак, і не доведено того, що обумовлені правочином отримані послуги надані саме цим контрагентом.

При цьому, відповідач наполягав на нереальності вказаних господарських операцій, в т.ч. у зв`язку з наявністю матеріалів кримінальних проваджень.

Також, відповідачем надано додаткові пояснення по справі, щодо спростування доводів позивача, про реальність господарських операцій між ТОВ "Фасліті ІТ" та ТОВ "АГРОМАТ-ІНВЕСТ" в яких зазначено, що в Акті приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання консультаційних послуг №11042017/1 від 11 квітня 2017 вказано, що ТОВ "Агромат-Інвест" (Виконавець) виконано/надано Послуги з аналізу та збору інформації про стан ринку, специфіку вакансій і показники середньої заробітної плати та надано документ від 17.06.2017 року "Загальна інформація про стан ринку, специфіку вакансій, показники середньої заробітної плати" підписаний директором TOB "АГРОМАТ-ІНВЕСТ" ОСОБА_2

Як зазначено відповідачем, що вищевказаний документ зa своїм змістом ідентичний зі статтею "Особливості розвитку ІТ-рннку в Україні: стан та тенденції" 2015 року, опублікованої в мережі Інтернет на сайті http://ena.lp.edu.ua/ авторами, якої є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ., що спростовують доводи Позивача, про реальність господарських операцій між TOB "Фасіліті IT" та TOB "АГРОМАТ-ІНВЕСТ".

Аналогічну позицію з вказаного питання підтримує і Вищий адміністративний суд України, зокрема, в ухвалі від 26 червня 2013 р. К/9991/14704/12 та постанові від 31 січня 2013 року К-37920/10 та ін., зазначаючи, що як свідчать копії приєднаних до справи актів виконання договору, підписаних між позивачем і TOB "Новасистем", податкових накладних, виписаних від імені ТОВ "Новасистем" на поставку інформаційно-консультативних послуг, вони не містять опису змісту послуг, їх кількісні чи якісні характеристики. Позивач не надав будь-яких доказів на підтвердження змісту отриманих послуг, їх матеріального вираження чи використання результатів цих послуг, а відтак висновок судів попередніх інстанцій про безпідставне збільшення позивачем суми валових витрат на вартість цих послуг, а суми податкового кредиту - на суму ПДВ, нарахованого у їх ціні відповідає обставинам справи та правильному застосуванню норм матеріального права.

При цьому, суди погодилися з висновком податкового органу про те. що виконання даного виду послуг у задекларованих обсягах вимагало наявність постачальника спеціалістів необхідної кваліфікації. Однак доказів існування TOB "Галард Сервіс Груп" відповідних працівників (у тому числі залучених на умовах цивільно-правових договорів) позивачем не подано.

Враховуючи, що за своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення, у розглядуваному випадку, встановлення фактичного виконавця послуг (тобто особи з відповідним рівнем кваліфікації та досвідом) зазвичай є передумовою укладення договору про надання послуг.

Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні вибору постачальника таких послуг суб`єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов`язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

Також, як на мотив для відмови у позові суди послалися на відсутність ділової мети у розглядуваних операціях. При цьому суди зазначили, що згідно з поясненнями позивача, спірні послуги придбавалися ним у зв`язки з необхідністю виконання своїх зобов`язань з поставки консультаційно-інформаційних послуг та послуг з проведення учбових курсів та семінарів перед третіми особами. Неможливість самостійного виконання відповідного обсягу послуг зумовила необхідність залучення позивачем TOB "Галард Сервіс Груп" до такого виконання (ухвала ВАСУ від 16 липня 2014 К/800/27274/14) .

У постанові Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі позовом ТОВ "Нафта" до Шосткінської МДПІ про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20 січня 2016 року у справі за позовом ПАТ "МТС Україна" до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень. Згідно з цією правовою позицією надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Оскільки наявні в матеріалах справи документи щодо здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, директори яких заперечують свою участь у створенні та діяльності вказаних підприємств - контрагентів позивача, суд вважає, що вказані документи не є належним чином оформленими та не містять ознак первинних документів у розумінні положень Податкового кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що такі документи не можуть бути враховані як юридично значимі документи на підтвердження виконання спірних операцій та, відповідно, для цілей відображення спірних операцій в бухгалтерському та податкового обліку, а отже і для цілей формування спірних сум податкового кредиту.

Згідно з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 26 січня 2016 року №826/11928/15, платник податку повинен бути розумним та обачним при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, є не достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагентів як добросовісних партнерів, що гарантують виконання своїх зобов`язань через уповноважених представників.

З огляду на встановлені обставини, суд вбачає, що податкові накладні, що стали підставою для формування податкового кредиту, у випадку їх заповнення не уповноваженими особами не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноваженими особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів (робіт, послуг), а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Статус фіктивного нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 (справа №21-421а11), від 01.12.2015 у справі №21-1661а15, від 02.12.2015 у справі №21-3849а15).

Стала практика Верховного Суду України (рішення від 22.03.2016 у справі №810/6201/14, від 26.04.2016 №2а-4201/11/2670, від 12.04.2016 №826/17617/13-а тощо), виходить із того, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов`язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Отже одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування валових витрат та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судом під час вирішення цієї справи.

Судом перевірено фактичне вчинення господарських операцій з придбання послуг та товарів, в результаті чого встановлено, що вказані операції були оформлені лише документально, проте в реальності саме спірними контрагентами не виконувались.

Крім цього, врахований правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постановах Верховного Суду України від 05.03.2012 року та від 22.09.2015 року № 21-421а11 та № 810/5645/14, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Так, позивачем не надано документального підтвердження тих обставин та відносин, які супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності підтверджують їх реальне виконання, а відтак, і не доведено того, що обумовлені правочином отримані товарно-матеріальні цінності та послуги надані саме цим контрагентом.

Щодо незгоди позивача із наказом про проведення перевірки, слід зазначити наступне.

Платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки, зокрема виїзної, щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відтак, з огляду на наведене, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.

В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Таких висновків дійшов Верховний Суд неодноразово, в т.ч. у постанові від 14.11.2018 у справі №815/2268/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77910673).

Враховуючи в цій справі той факт, що позивачем було допущено посадових осіб відповідача на підставі наказу та направлення до проведення перевірки, на цій стадії відсутні підстави для скасування відповідного наказу, проте наявні підстави для перевірки судом наявності або відсутності порушень податкового законодавства в господарській діяльності позивача, що була відображена в акті перевірки.

Враховуючи встановлені в ході розгляду зазначеної справи обставини ненадання документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, дефектності первинних документів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що в такому випадку надані позивачем під час перевірки та впродовж розгляду справи первинні документи не підтверджують реальність операцій, які зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання (позивача).

Оскільки під час розгляду справи не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування податкових вигід, правильним є висновок судів про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій.

При цьому суди, дійшовши такого висновку, насамперед виходили із недоведеності в ході розгляду справи наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення операцій за договором, укладеним із товариством, що є обов`язковою мовою для можливості правомірного формування покупцем сум податкового кредиту.

За позицією Верховного Суду : … Водночас потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. …

В матеріалах справи містяться доводи контролюючого органу, що документи надані позивачем, на підтвердження реального виконання договорів позивача з контрагентом ( Т.1, арк.78-155,166-213), за своїм змістом ідентичні зі статтею Особливості розвитку ІТ-ринку в Україні: стан та тенденції 2015 року, опублікованої в мережі Інтернетна на сайті http://ena.lp.edu.ua/, авторами якої є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (копія відповідачем додана), що спростовує доводи позивача, про реальність господарських операцій між ТОВ Фасіліті ЇТ та ТОВ Агромат-інвест та виправдання розумних економічних причин.

Крім того, відповідач наполягав на нереальності вказаних господарських операцій, в т.ч. у зв`язку з наявністю матеріалів кримінальних проваджень .

Так, в матеріалах адміністративної справи є посилання щодо кримінальних проваджень, в яких невстановлені особи вчинили фіктивне підприємництво, шляхом створення та придбання ряду суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), в тому числі і ТОВ Агромат-Інвест (контрагента позивача ), а отже первинна бухгалтерська документація мала місце неналежного оформлення, без ділової мети та без розумних економічних причин для замовлення послуг.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що такі документи не можуть бути враховані як юридично значимі документи на підтвердження виконання спірних операцій та, відповідно, для цілей відображення спірних операцій в бухгалтерському та податкового обліку, а отже і для цілей формування спірних сум податкового кредиту.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, без реального виконання та без розумних економічних причин для замовлення послуг контрагента, і вказані обставини є визначальними під час вирішення цієї справи.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю Фасіліті ІТ до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова