Постанова

від 16.10.2019 по справі 400/1249/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2019 р.м.ОдесаСправа № 400/1249/19

Головуючий в 1 інстанції: Мороз А.О. рішення суду першої інстанції прийнято у м. Миколаїв 22 липня 2019 року

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача: Танасогло Т.М.,

суддів: Запорожана Д.В, Осіпова Ю.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Первомайське міжміське бюро технічної інвентаризації" про стягнення заборгованості в сумі 55389,21 грн.,-

В С Т А Н О В И Л А :

Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач, Фонд) звернулось із позовом до комунального підприємства "Первомайське міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі - відповідач), в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 55389,21 грн. з яких: адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю в розмірі 55091,67 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 297,54 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що протягом 2018 року відповідач не працевлаштував інвалідів відповідно до нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, у зв`язку з чим до нього застосована адміністративно-господарська санкція, а в результаті її несвоєчасної сплати нарахована пеня.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року в задоволенні адміністративного позову - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення суду першої інстанції прийнято без об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, у зв`язку з чим просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

У своїх доводах апелянт зазначає, що в зв`язку з невиконанням вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні » щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів на 1 особу, позивачем було нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції в сумі 55091,67 грн та пеню в сумі 297,54 грн, які він і просить стягнути у судовому порядку так як є підстави для відповідальності. Позивач вважає, що рішення суду не відповідає вимогам законодавства, з огляду на зазначене апелянт просив задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі.

Згідно приписів ст. 311 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Відповідач подав до Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік форми № 10-ПІ, в якому зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві становила - 12 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 1 особа.

Позивач застосував до відповідача адміністративно - господарські санкції в сумі 55091,67 грн., у зв`язку із незайнятим 1 робочим місцем, яке призначене для працевлаштування особи з інвалідністю, згідно із даними звіту за 2018 рік та у зв`язку із не сплатою до 15.04.2019 року адміністративно - господарських санкцій, та нарахував пеню в сумі 297,54 грн.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що комунальним підприємством "Первомайське міжміське бюро технічної інвентаризації" створене та введено в дію місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, на підставі чого суд вважає, що відповідачем вжито всіх залежних від нього заходів, щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до встановленого нормативу, а тому застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні » забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні » підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні » пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Частиною 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні » встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частин першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Згідно із ч. 2 та 3 статті 18-1 Закону № 875-ХІІ рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі - Наказ №316). В контексті прийнятого Закону №5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії ) на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач у 2018 році інформував Первомайську міськрайонну філію Миколаївського обласного центру зайнятості про створення (пристосування) робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю та про вільне робоче місце та вакантну посаду, на якій може використовуватися праця особи з інвалідністю, що підтверджується копіями звітів форми № 3-ПН від 05.01.2018 року, 23.02.2018 року, 22.03.2018 року, 20.04.2018 року, 22.05.2018 року, 21.06.2018 року, 05.07.2018 року, 01.08.2018 року, 06.09.2018 року, 24.10.2018 року, 26.11.2019 року, 11.12.2018 року (а. с. 33-44).

Подача звітів відповідачем підтверджується листом Первомайської міськрайонної філії Миколаївського обласного центру зайнятості від 05.06.2019 року № 52-01-06/491, відповідно до якого відповідач надавав протягом 2018 року до центру зайнятості 12 звітів за формою № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", в яких зазначав про наявність вакансії "технік з інвентаризації нерухомого майна" (а. с. 32).

Отже суд апеляційної інстанції наголошує, що доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 2 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що представник відповідача 29.11.2018 року брав участь у засіданні "Круглого столу" на тему: "Надання соціальної допомоги особам з обмеженими фізичними можливостями", а також брав участь у проведенні спеціалізованої ярмарки вакансій для осіб з обмеженими можливостями, де презентував своє підприємство.

Таким чином, повідомлення відповідачем органів працевлаштування про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів давало можливість направлення відповідними органами до підприємства відповідача інвалідів для працевлаштування у звітному періоді на виконання приписів Закону України № 875-ХП.

Отже вищевикладені обставини дають підстави для висновку про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні » . Роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт не працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, у зв`язку з їх відсутністю, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахуванню пені, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи, а тому застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

Крім того, необхідно зазначити, що позивачем не надано достовірних доказів, які свідчили б про факт відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка здатна виконувати роботу на підприємстві відповідача, за 2018 рік, а судом відповідне не встановлено.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні » одним з основних елементів вказаного правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

За приписами ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вини відповідача по невиконанню нормативу створення робочих місць для інвалідів за 2018 рік немає, в його діях відсутні порушення статей 18, 19, 20 Закону № 875-ХІІ, а роботодавець, в свою чергу, вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення за невиконання нормативу робочих місць, суд приходить до висновку, що вимога позивача про застосування адміністративно-господарських санкцій до відповідача є необґрунтованою, а тому в задоволенні даного позову слід відмовити.

З урахуванням встановлених фактів, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно відмовлено в задоволенні позовних вимоги позивача. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя Танасогло Т.М. Судді Запорожан Д.В. Осіпов Ю.В.