Постанова

від 16.10.2019 по справі 826/9186/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/9186/16 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Каракашьян С.К.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кузьменка В.В.;

за участю секретаря: Несін К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року (розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), м. Черкаси, дата складання повного тексту рішення - 09 серпня 2019 року) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕКЛ до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2015 року, Товариство з обмеженою відповідальністю СПЕКЛ (далі - позивач, ТОВ СПЕКЛ ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.03.2016 №0000761301, №0000771301.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 16.02.2016 № 37/26-15-13-01-02, про порушення ТОВ СПЕКЛ норм податкового законодавства документально та нормативно не підтверджуються. На переконання позивача, відповідач невірно кваліфікував операцію з продажу товариством як орендарем нежитлових приміщень орендодавцю здійснених першим протягом строку оренди поліпшень орендованого майна за договірною ціною, - за ст. 189 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Оскільки названа стаття Кодексу регулює лише питання ліквідації основних виробничих фондів або невиробничих запасів за самостійним рішенням платника податку. Водночас, здійснені поліпшення орендованого майна не були ліквідовані ТОВ СПЕКЛ , а були продані орендодавцю - ТДВ ЕСМАШ за договірною ціною. А тому, на думку позивача, він правомірно нарахував податок на додану вартість відповідно до бази оподаткування, визначеної п. 188.1 ст. 188 ПК України.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.10.2016 у справі №826/9186/16, залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2017, позов задоволено, визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 02.03.2016 № 0000761301 та від 02.03.2016 № 0000771301.

Постановою Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №826/9186/16 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2017 року у справі № 826/9186/16 в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 02.03.2016 № 0000761301 скасовано та в цій частині справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2017 року у справі № 826/9186/16 залишено без змін.

В постанові від 19.06.2018 у справі №826/9186/16 Верховний Суд зазначив, що судам попередніх інстанцій необхідно детально дослідити первинні документи позивача щодо понесених витрат на ремонтні роботи орендованих приміщень, нарахування амортизації на вартість капітальних ремонтів, порядок їх облікування в бухгалтерському та податковому обліку позивача, і на підставі дослідженого встановити, які саме суми ПДВ відповідно до п. 185.1 ст. 185, п. 189.9 ст. 189 Податкового кодексу України мав донарахувати позивач при здійсненні безоплатної передачі орендодавцю поліпшень орендованого майна та, відповідно, в якій частині оскаржуване податкове повідомлення - рішення контролюючого органу є правомірним та обґрунтованим.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 02.03.2016 № 0000761301 та від 02.03.2016 № 0000771301.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що співробітниками Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю СПЕКЛ (код ЄДРПОУ 25397547) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2014, результати якої оформлені актом від 16.02.2016 № 37/26-15-13-01-02 (далі - акт перевірки).

Відповідно до акту, перевіркою встановлено порушення ТОВ СПЕКЛ :

- пп. 14.1.27, пп. 14.1.36, п. 104.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.9 і п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого товариством занижено податкове зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) всього на загальну суму 2 017 752 грн. (в т.ч. за жовтень 2012 року - 963 913 грн., листопад 2012 року - 462 481 грн., жовтень 2014 року - 591 358 грн.

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого встановлено заниження товариством податку на прибуток підприємств за 4-ий квартал 2012 року на суму 1 497 713 грн.

На підставі акта перевірки від 16.02.2016 № 37/26-15-13-01-02, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.03.2016:

- № 000761301 щодо збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 887 037 грн., в тому числі за основним платежем - 591 358 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 295 679 грн. Зі змісту акта перевірки та розрахунку штрафних (фінансових) санкцій, доданого до цього податкового повідомлення рішення, суд вбачає, що спірна сума донарахованого грошового зобов`язання з ПДВ була визначена відповідачем виключно за епізодом порушення за звітний період жовтень 2014 року;

- № 0000771301 щодо збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 2 246 570 грн., в тому числі за основним платежем - 1 497 713 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 748 857 грн.

Позивач вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку матеріалам, обставинам справи, а також наданим поясненням та запереченням сторін колегія суддів звертає увагу на наступне.

Враховуючи постанову Верховного Суду від 19.06.2018 в даній справі, досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 778 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

Відповідно до п. 1 ст. 139 Господарського кодексу України, майно - сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб`єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб`єктів.

Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.

Пунктом 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 Оренда , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 № 181, визначено, що затрати орендаря на поліпшення об`єкта операційної оренди (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що приводять до збільшення майбутніх економічних вигод, які первісно очікувалися від його використання, відображаються орендарем як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів.

Згідно з п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 Основні засоби , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92, для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами: основні засоби та інші необоротні матеріальні активи.

З аналізу наведених норм випливає, що самі поліпшення орендованого майна також мають статус майна і належать на праві власності орендарю (наймачу) у вигляді права класності на речі (відокремлювані поліпшення) чи на майнові права (право на компенсацію вартості невідокремлюваних поліпшень). Затрати орендаря на поліпшення орендованого майна відображаються у його балансі як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів, які класифікуються як основні засоби.

Відповідно до п.п. 14.1.185, 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності. З метою оподаткування постачанням послуг, зокрема, є постачання послуг іншій особі на безоплатній основі. А постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. При цьому, постачанням товарів також вважається ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування є: операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг регламентовано ст. 188 цього Кодексу. А саме база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до п. 189.9 ст. 189 ПК України у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Згідно з пп. 14.1.9 п. 14.1 ст. 14 ПК України балансова вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів - сума залишкової вартості таких засобів та активів, яка визначається як різниця між первісною вартістю з урахуванням переоцінки і сумою накопиченої амортизації.

Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Відповідно до п. 146.18 ст. 146 ПК України виведення з експлуатації будь-якого об`єкта основних засобів здійснюється за результатами ліквідації, продажу, консервації на підставі наказу керівника підприємства, а в разі їх примусового відчуження чи конфіскації - згідно із законом.

Нормативно-правові норми, які регулюють відносини у сфері бухгалтерського обліку, розрізняють списання активу та ліквідацію активу. Так, відповідно до п. 33 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 07 Основні засоби , об`єкт основних засобів вилучається з активів (списується з балансу) у разі його вибуття внаслідок безоплатної передачі або невідповідності критеріям визначення активом.

Згідно Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 № 561, об`єкт основних засобів перестає визнаватися активом (списується з балансу) у разі його вибуття внаслідок продажу, ліквідації, безоплатної передачі, остаточного псування або інших причин невідповідності критеріям визначення активом.

З контексту наведених норм матеріального права вбачається, що ліквідація (списання) орендарем поліпшення об`єкта оренди для цілей оподаткування податком на додану вартість у відповідності до п. 198.9 ст. 189 ПК України розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Тобто, визнаючи ліквідацію основних засобів за ініціативою платника податків підставою для виникнення податкового зобов`язання з обсягу їх умовного постачання, законодавець мав на меті виключити можливість виведення основних засобів з активів платника податків (їх відчуження) в обхід установленому правилу щодо оподатковування операцій з поставки. Підтвердженням цього є передбачення законодавцем в абз. 2 п. 189.9 ст. 189 ПК України серед підстав, які звільняють платника податку від податкового зобов`язання у зв`язку з ліквідацією основних засобів, доведення платником податку відповідними документами факту знищення, розібрання або перетворення основних засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

При цьому, отримавши компенсацію вартості здійсненого своїм коштом ремонту, орендар має нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ на підставі п. 188.1 ст. 188 ПК України виходячи з погодженої суми компенсації.

У разі повернення об`єкта оренди у зв`язку із закінченням договору до вартості проведених поліпшень, які не були компенсовані орендодавцем, слід застосувати абзац другий п. 189.9 ПК України. У цьому пункті ст. 189 Кодексу зазначено, що якщо основні засоби не можуть використовуватися платником податку, він подає органу ДПС відповідний документ про те, що основні засоби не можуть використовуватися за первісним призначенням, тоді ПДВ не нараховується.

У випадку відсутності документів, що засвідчують факт ліквідації основних засобів, витрати на поліпшення об`єкта оренди проведеного за згодою орендодавця та не компенсовані орендарю при поверненні об`єкта оренди, тобто вартість поліпшень, вважаються безоплатно наданими та підлягаєють оподаткуванню ПДВ за основною ставкою, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

Під час розгляду даної справи встановлено, що укладання 01.01.2013 між ТДВ ЕСМАШ , як орендодавцем, і ТОВ СПЕКЛ , як орендарем, договору № 418, за умовами якого орендодавець передає орендарю у тимчасове платне користування на умовах оренди нежитлові приміщення площею 274,5 кв.м. (1 поверх ЕМК) та 1564,35 кв.м. (2 поверх ЕМК)(далі - об`єкти оренди) за адресою: 04123, м. Київ, вул. Світлицького, 35 (Подільський район). Вартість нежитлових приміщень з урахуванням індексації складає 421 096,65 грн. Початок строку користування приміщенням (строк оренди) обраховується з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення.

Згідно акта приймання-передачі від 01.01.2013 ТДВ ЕСМАШ передало, а позивач прийняв вказані об`єкти оренди.

Згідно п.п. 2.2 і 2.3 ст. 2 цього договору орендар зобов`язаний здійснювати необхідний поточний ремонт орендованих приміщень. Також орендар може переобладнати і перепланувати орендовані приміщення, внести зміни до системи енерго-, тепло- і водопостачання у відповідності до цілей, що визначені статутуними документами орендаря, та за умови письмового узгодження з орендодавцем проекту переобладнання (перепланування) приміщення.

За умовами п. 5 додаткової угоди № 1 від 01.01.2013 до договору № 418 від 01.01.2013 всі зміни в орендованих приміщеннях, спрямовані на покращення інтер`єру при проведенні ремонтних робіт, стають невід`ємною частиною приміщення, переходять у власність орендодавця і демонтажу без його згоди не підлягають.

Відповідно до додаткової угоди № 6 від 03.12.2013 до договору № 418 від 01.01.2013 строк оренди приміщень було продовжено до 31.12.2014.

31.10.2014 позивач з власної ініціативи достроково розірвав договір оренди та повернув ТДВ ЕСМАШ , а останнє прийняло нежитлові приміщення загальною площею 2284,35 кв.м., розташовані на першому та другому поверхах будинку № 35 по вул. Світлицього у м. Києві, про що сторони підписали акт повернення приміщень від 31.10.2014.

В кінці грудня 2014 року позивач передав ТДВ ЕСМАШ капітальні поліпшення орендованого майна (капітальні витрати) вартістю 100 000 грн. (в т.ч. ПДВ - 16 666, 67 грн.), що засвідчено підписаним представниками сторін актом прийому-передачі капітального поліпшення від 30.12.2014.

Такі дії сторін відповідали норма чинного цивільного законодавства (а саме ст. 778 Цивільного кодексу України) та положенням договору № 418 від 01.01.2013. Так, у відповідності до укладеної додаткової угоди № 9 до п. 2.3 договору № 418 від 01.01.2013 ТДВ ЕСМАШ і ТОВ СПЕКЛ домовилися про наступний порядок відшкодування орендодавцем капітальних витрат орендарем: здійснити відшкодування капітальних витрат, понесених орендарем на покращення орендованих приміщень, шляхом виплати орендодавцем орендарю часткової компенсації капітальних витрат. Понесені капітальні витрати засвідчуються будівельно-кошторисними документами та зафіксовані у двосторонньому акті огляду приміщень. Сторони домовились, що сума відшкодування капітальних витрат становить 100 000 грн. (в т.ч. ПДВ). Строк виплати відшкодування - протягом 20 днів з моменту підписання акта про передачу капітальних витрат. Виплата здійснюється на розрахунковий рахунок орендаря, що вказаний у договорі, шляхом безготівкового переказу.

30.12.2014 на підставі договору № 418 від 01.01.2013 та за результатами передачі капітальних поліпшень (капітальних витрат) позивач виписав на адресу ТДВ ЕСМАШ податкову накладну № 48 від 30.12.2014 на суму 100 000 грн. (в т.ч. ПДВ - 16 666,67 грн.).

В січні 2015 року на поточний рахунок позивача у банку надійшли кошти від ТДВ ЕСМАШ на суму 100 000 грн., перераховані як компенсація капітальних витрат згідно додаткової угоди до договору № 418 від 01.01.2013, що засвідчується наявною в матеріалах справи випискою ПАТ Фідобанк за 23.01.2015.

Колегія суддів звертає увагу на пояснення позивача, а саме на те, що орендні відносини між вказаними сторонами мали місце ще до укладення договору № 418 від 01.01.2013. Протягом усього строку оренди зазначених приміщень позивачем здійснювалися роботи по переобладнанню приміщень та модернізації мереж, проводилися поточні ремонтні роботи. Замовлення великого обсягу будівель-монтажних робіт було зумовлено необхідністю облаштування виробничих та офісних приміщень, що знаходились у користуванні ТОВ СПЕКЛ .

Зокрема, впродовж 2013 - 2014 років позивачем були проведені за власний рахунок ремонтні роботи орендованих приміщень із залученням третіх осіб-підрядних організацій. Претензій від орендодавця по факту проведених ремонтних робіт не виникало.

На підтвердження наведених обставин позивач надав копії наступних документів: договору № 418 від 01.01.2013 з усіма додатками, доповненнями та змінами до нього; договорів оренди приміщень за адресою: 04123, м. Київ, вул. Світлицького, 35 (Подільський район), укладені ТОВ СПЕКЛ з ТДВ ЕСМАШ у 2009 - 2010, 2012 роках; виписок по особових рахунках ТОВ СПЕКЛ у банках за періоди 2012 - 2014 років з відомостями про сплату орендних платежів на користь ТДВ ЕСМАШ ; листів ТДВ ЕСМАШ за 2012 - 2014 роки, адресованих ТОВ СПЕКЛ з питань узгодження проведення тих чи інших ремонтних робіт, робіт з переобладнання та модернізації орендованих приміщень; договорів підряду, укладених ТОВ СПЕКЛ , як замовником ремонтно-будівельних робіт на об`єкті за адресою: м. Київ, вул. Світлицького, 35, з підрядними організаціями (ТОВ Аверсбуд і ТОВ Аскобуд ), первинної документації оформленої/отриманої позивачем на виконання таких договорів (додатків до договорів - технічних завдань на проведення ремонтних робіт, відомостей матеріалів та кошторисів окремих робіт, планів розміщення приміщень/ремонтних зон, графіків виконання робіт, локальних кошторисів, договірних цін, актів приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в, довідок про вартість виконаних будівельних робіт форми № КБ-3, підсумкових відомостей ресурсів, податкових накладних з роздруківками витягів з Єдиного реєстру податкових накладних, в тому числі за жовтень-грудень 2014 року; виписок банків по поточним рахункам ТОВ СПЕКЛ з відомостями про перерахування сум коштів в рахунок оплати ремонтно-будівельних робіт; акта огляду приміщень від 31.10.2014, складеного та підписаного представниками ТОВ СПЕКЛ і ТДВ ЕСМАШ , де зафіксовано перелік покращень орендованих приміщень.

Також позивач подав до суду роздруківки оборотно-сальдових відомостей по субрахункам рахунків бухгалтерського обліку 117 Інші необоротні матеріальні активи (рахунку 11 Інші необоротні матеріальні активи ), 1321 Знос інших необоротних матеріальниx активів (рахунку 13 Знос (амортизація) необоротних активів ), 1522 Придбання (виготовлення) основних засобів (рахунку 15 Капітальні інвестиції ) за періоди 4-ий квартал 2012 року, 2013 і 2014 роки, де здійснювався облік вартості ремонтних робіт орендованих приміщень. За даними оборотно-сальдової відомості по субрахунку 117 за 2014 рік в бухгалтерському обліку позивача зафіксовано за період оплату вартості ремонтних робіт за кредитом такого рахунку на загальну суму 2 956 840,11 грн. Згідно пояснень представника позивача вказана сума була сформована ТОВ СПЕКЛ виключно за рахунок витрат на проведення капітальних ремонтів орендованих у ТДВ ЕСМАШ приміщень.

За результатами дослідження вище перелічених первинних та інших документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, і в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

Згідно тексту акта перевірки реальність господарських операцій позивача з контрагентами у зв`язку з проведенням ремонтних робіт в орендованих приміщеннях та правомірність розмірів сформованих позивачем сум витрат за результатами вказаних господарських операцій відповідачем сумніву не піддаються.

Разом з тим, зі змісту акта перевірки вбачається, що відповідач дійшов висновку про те, що у випадку передачі товариством орендованих приміщень орендодавцю у зв`язку із закінченням терміну оренди та списання вартості ремонтних робіт таких приміщень по кредиту рахунку 117 на суму 2 956 840,11 грн., у позивача у звітному періоді жовтні 2014 року відповідно до п. 189.9 ст. 189 ПК України виникли податкові зобов`язання з ПДВ у розмірі 591 358 грн., оскільки контролюючий орган розцінив вказані операції як ліквідацію позивачем основних засобів з балансовою вартістю 2 956 840,11 грн.

Позивач проти цього заперечував, посилаючись на те, що проведені ним поліпшення орендованих приміщень по суті не були ліквідовані, а були продані орендодавцю за договірною ціною. З ціни такого продажу ТОВ СПЕКЛ нараховано та сплачено ПДВ відповідно до бази оподаткування, визначеної у п. 188.1 ст. 188 ПК України.

Також, в тексті своїх письмових пояснень від 02.09.2016 № 313 представник позивача пояснив, що на суму капітальних ремонтів, з моменту здійснення перших поліпшень, щомісяця нараховувалися амортизаційні відрахування, об`єктом амортизації була первісна вартість капітального ремонту (вартість, що сплачена підрядникам за капітальні поліпшення). Так, з початку здійснення перших капітальних поліпшень і до моменту продажу поліпшення (одержання компенсації за нього від орендодавця), нарахований знос складав 465 133, 82 грн., тобто балансова вартість капітальних ремонтів з урахуванням зносу склала 2 491 706, 29 грн. (2 956 840, 11 - 465 133, 82). Проте, контролюючий орган при проведенні перевірки факт нарахування на вартість капітальних ремонтів амортизації та відповідно зменшення загальної балансової вартості капітальних ремонтів на суму амортизації проігнорував.

Наведені обставини щодо нарахування позивачем амортизаційних відрахувань на групу основних засобів (ремонт основних засобів) у сумі 465 133,82 грн. представником відповідача під час розгляду справи не заперечувалися.

Водночас, в тексті акта перевірки та додатках до нього відсутній розрахунок суми податкового зобов`язання (основного платежу) за вказаним епізодом порушення.

Суд погоджується з висновками відповідача про те, що у зв`язку з достроковим поверненням з власної ініціативи орендованого та поліпшеного за власний рахунок нерухомого майна (основних засобів), позивач у відповідності до п. 185.1 ст. 185, п. 189.9 ст. 189 ПК України мав донарахувати суми ПДВ при здійсненні безоплатної передачі орендодавцю поліпшень орендованого майна.

Водночас, при обрахунку суми заниження ТОВ СПЕКЛ суми ПДВ (591 358, 00 грн.) в результаті вчиненої операції з повернення поліпшеного орендованого майна, відповідачем невірно була розрахована балансова (залишкова) вартість відповідної групи основних засобів станом на 31.12.2014, а саме без урахування здійснених позивачем амортизаційних відрахувань на вартість капітальних ремонтів (465 133, 82 грн.) та вартості фактично отриманої позивачем грошової компенсації поліпшень (100 000 грн., крім того ПДВ - 16 666, 67 грн.).

Судом неодноразово витребовувались у контролюючого органу розрахунки та докази щодо вартості орендованого майна та його поліпшень та розрахунок суми донарахованих позивачу за вищевказаним епізодом податків.

З наданого відповідачем розрахунку не вбачається можливим встановлення правильності визначення нарахованого податкового зобов`язання позивачу, підстав визначення даної суми балансової вартості з відокремленням та врахуванням всіх показників зменшення балансової (залишкової) вартості відповідної групи основних засобів.

Відповідно до статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно положень статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірних рішень

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не доведено правомірність нарахування позивачу грошового зобов`язання з податку на додану вартість по операції з передачі приміщень у зв`язку із закінченням терміну оренди, зважаючи на недоведеність та необґрунтованість застосування конкретних показників, а також помилковість розрахунків податкового органу щодо розмірів визначення грошового зобов`язання, суд приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 02.03.2016 №0000761301 в повному обсязі.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 16 жовтня 2019 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

В.В. Кузьменко