Постанова

від 10.10.2019 по справі 640/16819/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16819/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.,

Ключковича В.Ю.,

при секретарі судового засідання Гужві К.М.

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача (апелянта): Спіцин Р.В.,

від відповідача: не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Харчова Компанія" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2019 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Харчова Компанія" до Подільського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська харчова компанія" з позовом до Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києва, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати постанови заступника начальника Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києва Кравцової Олени Сергіївни про відкриття виконавчих проваджень від 12.08.2019 № 59782074, від 14.08.2019 № 59795175 та від 14.08.2019 № 59795175.

Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, відповідно до змісту якої останній просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанов Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 16.04.2019 №КВ479/1439/АВ/ТД/ФС-З04, №КВ479/1439/АВ/МГ/ФС-305 та № КВ479/1439/АВ/ІП/ФС-306 до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2019 року у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою та посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог ч. 1 та 3 ст. 317 КАС України просив суд скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву та вжити заходів забезпечення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказує обставини аналогічні тим, що викладені у заяві про вжиття заходів забезпечення позову та разом з цим, зауважує, що на його думку судом першої інстанції було неправильно надано оцінку цим обставинам та застосовано норми матеріального права.

Так, позивач вважає безпідставним посилання суду першої інстанції проте,що відсутні належні правові підстави для задоволення заяви, оскільки на переконання позивача, забезпечення позову є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування. Разом з цим, позивач зауважує, що на даний час існує реальна можливість примусового виконання виконавчих документів стягувача та накладення арешту на банківські рахунки та майно позивача, звернення стягнення на кошти в сумі 504 933,00 грн. тощо, накладення заборони розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить позивачу на праві власності, у тому числі коштами, стягнення виконавчого збору в сумі 50 493,30 грн. і витрат виконавчого провадження, що, як наслідок, позбавить позивача можливості своєчасного виконання зобов`язань, у т.ч. податкових та щодо виплати заробітної плати працівникам тощо. Водночас, оскільки правомірність (неправомірність) прийняття оскаржуваних постанов відповідача буде встановлена лише після набрання законної сили судовим рішенням, прийнятим за результатами розгляду цієї справи, то у разі задоволення позовних вимог позивачу необхідно буде докласти значних зусиль для відновлення первісного стану.

Позивач також звертає увагу суду, що оскаржувані постанови відповідача містять очевидні ознаки протиправності, оскільки виконавчі документи були пред`явлені стягувачем до виконання з пропуском строку.

За наведених обставин, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви та вжиття заходів забезпечення позову.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду не надходило.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її вимоги.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, явку уповноваженого представника до суду не забезпечив та про причини його неявки суду не повідомив.

За наведених обставин та керуючись приписами ч.2 ст. 313 КАС України, колегія суддів визнала за можливе здійснити апеляційний розгляд справи за даною явкою.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову позивач, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову вказує про те, що без вжиття заходів забезпечення позову неможливо захистити права, свободи та інтереси позивача, так як примусове виконання виконавчих документів стягувача, які є спірними та оскаржуються позивачем в Окружному адміністративному суді міста Києва (справа № 640/8019/19) може призвести до значної майнової шкоди інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі.

З урахуванням викладеного, позивач наголошує на тому, що захист його прав свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а у разі задоволення його позовних вимог йому необхідно буде докласти значних зусиль для відновлення його порушених прав та інтересів.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні заяви позивача, суд першої інстанції виходив з того, що належні правові підстави для задоволення заяви позивача відсутні, з огляду на те, що судом не встановлено обставин крайньої необхідності та підстав, з якими наведені норми КАС України пов`язують можливість забезпечення позову, у той час як протиправність постанов державного виконавця підлягає встановленню судом при вирішенні справи по суті.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Разом з цим, статтею 151 КАС України визначено види забезпечення позову та ч. 3 вказаної передбачено, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

Проте, як встановлено судом позивач просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанов Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 16 квітня 2018 року №КВ479/1439/АВ/ТД/ФС-З04, №КВ479/1439/АВ/МГ/ФС-305 та №КВ479/1439/АВ/ІП/ФС-306 до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі. У той час як вказані рішення суб`єкта владних повноважень не є предметом даного спору.

Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі: зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Тобто, з аналізу наведеної норми вбачається, що позивач не позбавлений можливості звернутись із заявою про зупинення судом стягнення на підставі постанов Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 16 квітня 2019 року №КВ479/1439/АВ/ТД/ФС-З04, №КВ479/1439/АВ/МГ/ФС-305 та № КВ479/1439/АВ/ІП/ФС-306 в межах адміністративної справи про оскарження вказаних виконавчих документів, а саме № 640/8019/19.

Та у разі прийняття судом відповідного рішення держаний виконавець самостійно зупиняє вчинення виконавчих дій про які вказує позивач в обґрунтування доводів заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Отже, наведені обставини свідчать про те, що позивачем обрано не належний захист порушеного права.

Крім того, колегія суддів зазначає, що наявність судового рішення про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову з підстав передчасності заявлених вимог в адміністративній справі № 640/8019/19 не позбавляє позивача права на повторне звернення із відповідною заявою на будь-якій стадії судового у суді першої або апеляційної інстанції, у разі якщо відпали обставини, що слугували підставою для відмови у вжитті заходів забезпечення позову.

Також, колегія суддів зауважує, що відповідно до вимог чинного законодавства, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Таким чином, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні.

Отже, згідно з вимогами чинного законодавства, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Водночас, як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на підтвердження доводів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову позивачем взагалі не було надано достатніх доказів, зокрема, що відповідачем вживаються будь-які дії в межах виконавчих проваджень № 59782074, № 59795175, № 59795175. При цьому, колегія суддів наголошує, що у даній заяві позивач не просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом забороною вчиняти виконавчі дії по виконавчим провадженням № 59782074, № 59795175, № 59795175 внаслідок протиправності рішень державного виконавця щодо відкриття цих проваджень.

Натомість, як вже неодноразово вказувалось, позивач просить суд зупинити стягнення на підставі виконавчих документів, які є предметом оскарження в іншій справі.

З огляду на зазначене, доводи апелянта про те, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому є лише припущеннями останнього, оскільки жодних доказів на підтвердження обставин щодо реального обмеження (порушення) його законних прав, свобод та інтересів оскаржуваними рішенням відповідача станом на час розгляду даної заяви суду не надано.

При цьому, суд першої інстанції правильно вказав, що на етапі вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову (тобто до початку розгляду справи по суті позовних вимог) за суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, що є однією з обов`язкових умов для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки такі ознаки можуть бути виявлені судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Також, з огляду на приписи п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України, обраний позивачем спосіб вжиття заходів забезпечення шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документу суб`єкта владних повноважень, який не є предметом оскарження в даній адміністративній справі свідчить про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача.

За наведених обставин та враховуючи, що позивач не належний спосіб вжиття заходів забезпечення позову, а також не довів необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням приписів частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у заявлений позивачем спосіб.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва про відмову у вжитті заходів забезпечення позову є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями ст.ст. 150-154, 311-313, 315-316, 321-322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Харчова Компанія" залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді О.О. Беспалов

В.Ю. Ключкович