Постанова

від 09.10.2019 по справі 638/8650/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

09 жовтня 2019 року

м. Харків

справа № 638/8650/19

провадження № 22-ц/818/4970/19

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів - Бурлака І.В., Маміної О.В.

за участю секретаря - Плахотнікової І.О.

учасники справи:

позивач : ТОВ Дебт Менеджмент Груп

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Дебт Менеджмент Груп про забезпечення позову по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Дебт Менеджмент Груп до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості , з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 червня 2019 року , у складі судді Штих Т.В., в залі суду в місті Харкові,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю ДЕБТ МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , в якому просило стягнути солідарно з відповідачів на користь ТОВ Дебт Менеджмент Груп заборгованість за відсотками за кредитним договором за № 556/ФКВ-07 від 22.08.2007 року в розмірі 28 666,98 доларів США, що згідно курсу НБУ на дату подання позову (26,335723 грн. за 1 долар США) складає 754 965, 64 грн.

Разом з уточненою позовною заявою ТОВ ДЕБТ МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП було подано заяву про забезпечення позову, в якій товариство просило накласти арешт на нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру, загальною площею 34,2 кв.м., житловою площею: 17,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 17479368, що належить на праві власності ОСОБА_1 ; однокімнатну квартиру, загальною площею 33, 3 кв.м., житловою площею16,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 679768963101, що належить на праві власності ОСОБА_1 . Обґрунтовуючи заяву посилалось на те, що відповідачі вже довгий час не обслуговують кредит та фактично привласнили кошти позивача та безпідставно ними користуються на власний розсуд, ігноруючи права кредитодавця як власника цих коштів та станом на 13.06.2019 кредитна заборгованість існує і не погашена, то у позивача є підстави побоюватись, що така позиція відповідачів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду по даному позову.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 червня 2019 року заяву ТОВ ДЕБТ МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП про забезпечення позовних вимог позивача задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру, загальною площею 34,2 кв.м., житловою площею: 17,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 17479368, що належить на праві власності ОСОБА_1 ; однокімнатну квартиру, загальною площею 33, 3 кв.м., житловою площею 16, 8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 679768963101, що належить на праві власності ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволення заяви про забезпечення позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт вказує на порушення судом норм матеріального та неправильне застосування процесуального права. Вказує, що звертаючись до суду з вказаним позовом ТОВ ДЕБТ МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП просило стягнути заборгованість за кредитним договором та в заяві про забезпечення позову вказало, що підставою накладення арешту на квартири є невиконання зобов`язання за кредитним договором протягом тривалого часу. Зазначає, що з огляду на матеріали справи, а саме інформацію з Державного реєстру прав на нерухоме майно (а. с. 64) відповідач ОСОБА_1 протягом усього часу існування спору в суді не здійснювала дій, направлених на ускладнення виконання рішення по справі, а навпаки придбала 14.07.2015 квартиру, на яку в подальшому накладено арешт. Вказане може свідчити про відсутність підстав вважати, що відповідач ОСОБА_1 намагається ухилитись від виконання рішення. Дійшовши висновку про задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції не здійснив оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просила застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам, не оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, жодним чином не обґрунтував необхідність вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права. Крім того, судом першої інстанції залишено поза увагою, що заява про забезпечення позову є недостатньо обґрунтованою та її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому. В ній не наведено посилань на те, що існують обставини, які свідчать про реальну можливість відчуження ОСОБА_1 належної їй квартири. Вказує на те, що до позовної заяви додано інформаційну довідку щодо належності відповідачу ОСОБА_1 квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Втім, з наданої довідки вбачається неактуальна інформація. В дійсності вказана квартира за адресою: АДРЕСА_1 , з 29.03.2013 р. належить на праві власності ОСОБА_3 , який жодним чином не має відношення до цієї справи. Таким чином, судом накладено арешт на майно особи, яка не має відношення до цієї справи, що грубо (всупереч законним підставам) порушує права та інтереси ОСОБА_3 .

Представник позивача - Репало О.О. надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що оскільки відповідачі вже довгий час не обслуговують кредит, фактично привласнили кошти позивача та безпідставно ними користуються на власний розсуд, ігноруючи права кредитодавця як власника цих коштів та станом на 13.06.2019 року кредитна заборгованість існує і не погашена, то у позивача є підстави побоюватись, що така позиція відповідачів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду по даному позову.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України ).

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами дійсно виник спір, забезпечення позову в спосіб, про якій просить позивач, буде відповідати меті застосування заходів забезпечення. Невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим чи утруднити виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Такого висновку суд першої інстанції дійшов при неповному з`ясуванні обставин справи.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" зазначено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі; розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір з приводу заборгованості за відсотками за кредитним договором за № 556/ФКВ-07 від 22.08.2007 року в розмірі 28 666,98 доларів США, що згідно курсу НБУ на дату подання позову складає 754 965, 64 грн.

Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК України ).

У п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову судам роз`яснено, що позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Згідно з п. 4 вказаної постанови передбачено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, знищити чи знецінити його тощо.

Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову та конкретного заходу.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини, з яких вона просить суд вжити такі заходи. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі гроші, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Під час оцінки такої співмірності необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.08.2007 року між ТОВ Український промисловий банк та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 556/Zфпор-07, за яким поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором № 558/ФКВ-07 від 22.08.2007 року.

21 вересня 2018 року між ПАТ Дельта Банк та ТОВ Дебт Менеджмент Груп було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №755/К, у відповідності до умов якого право вимоги за кредитним договором за № 556/ФКВ-07 від 22.08.2007 року, з усіма додатками та додатковими угодами, що укладений між ТОВ Український промисловий банк та ОСОБА_1 перейшло до нового кредитора, а саме: ТОВ Дебт Менеджмент Груп .

Крім цього, на виконання умов Договору купівлі-продажу майнових прав №755/К від 21 вересня 2018 року між ПАТ Дельта Банк та ТОВ Дебт Менеджмент Груп 21 вересня 2018 року було укладено договір відступлення права вимоги за договором поруки, згідно умов якого, ПАТ Дельта Банк передало, а ТОВ Дебт Менеджмент Груп набув усіх прав за: договором поруки № 556/Zфпор-07 від 22.08.2007 року, що укладений між ТОВ Український промисловий банк та ОСОБА_1 .

Відповідач оспорює наявність у позивача права вимоги за кредитним договором № 556/ФКВ-07 від 22.08.2007 року, вважає позов необґрунтованим. Між тим, зазначені доводи суд матиме можливість перевірити лише під час розгляду справи по суті.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність забезпечення позову, оскільки невжиття таких заходів може призвести до того, що у разі якщо відповідач розпорядиться спірним майном, це ускладнить або зробить неможливим виконання можливого рішення суду.

Між тим, до апеляційної скарги представником відповідача - ОСОБА_2 наданий витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухоме майно, відповідно до якого, на підставі договору купівлі-продажу від 29 березня 2013 року, квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на приватній власності ОСОБА_3 (а.с. 80).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 порушує права власника, а саме ОСОБА_3 , який не є стороною у справі.

Стосовно накладення арешту на однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_1 колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів вважає, що забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно є неспівмірним із заявленими позивачем вимогами, оскільки може призвести до необґрунтованого обмеження права власника на реалізацію захищеного права володіння майном, колегія вважає за доцільне змінити його з арешту нерухомого майна на заборону його відчуження.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що з урахуванням обставин справи, предмету спору, характеру спірних правовідносин, завдань цивільного судочинства та забезпечення рівності прав і охоронюваних законом інтересів сторін достатнім для забезпечення позову у даному випадку є такий вид забезпечення позову як заборона відчуження однокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Відповідач вважає, що підстави для забезпечення позову відсутні, оскільки позивачем не доведено, що відповідач вчиняє дії спрямовані на відчуження нерухомого майна.

Між тим, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Так, згідно п. 43 рішення ЄСПЛ по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

Відповідачі не довели наявність у них доходу або майна, за рахунок якого можливо було б виконати рішення у разі задоволення позову. Відчуження нерухомого майна, за рахунок якого можливо виконати рішення у разі задоволення позову, утруднить або зробить неможливими виконання такого рішення суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 367 , 368 , 374 , 376 , 379 , 381 , 382 , 384 ЦПК України , суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 червня 2019 року в частині накладення арешту на однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 - скасувати. В цій частині у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Дебт Менеджмент Груп відмовити.

В частині накладення арешту на однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 червня 2019 року - змінити.

Заборонити відчуження однокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий - Н.П. Пилипчук

Судді - І.В. Бурлака

О.В. Маміна