Рішення

від 17.10.2019 по справі 463/680/19

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/680/19

Провадження № 2/463/856/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2019 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді: Стрепка Н.Л.,

з участю секретаря судового засідання: Коник О.Б.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_1 до Концерну Військторгсервіс про визнання права на користування квартирою, -

встановив:

позивачі звернулися до суду з позовом про визнання за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 права на користування квартирою АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивують тим, що 10 лютого 1982 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу у Львівську окружну майстерню по ремонту мехагрегатів продовольчої служби ПрикВО, яка в подальшому перейменована в ремонтну майстерню техніки продовольчої служби ПрикВО, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці. З цього часу він проживає за адресою АДРЕСА_2 . Наказом Міністра оборону України № 123 від 5 квітня 2007 року припинено діяльність Державного підприємства Львівська ремонтна майстерня техніки продовольчої служби (ідентифікаційний код 24301410), реорганізовано його шляхом приєднання до Концерну Військторгсервіс , який став правонаступником усіх майнових прав та обов`язків Державного підприємства Львівська ремонтна майстерня техніки продовольчої служби , на баланс передано зокрема будівлю за адресою АДРЕСА_1 , яка в подальшому передана на баланс філії Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну Військторгсервіс . В передавальному акті вказано, що будівля контора, другий поверх використовується як гуртожиток, де проживає чотири сім`ї. 28 вересня 1990 року на підставі спільного рішення РТК і профспілкового комітету Ремонтної майстерні техніки продовольчої служби ПрикВО ОСОБА_1 було надано житлове приміщення площею 18 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 . 14 лютого 1994 року на засіданні профспілкового комітету РМТП ПрикВО для покращення житлових умов ОСОБА_1 вирішено надати додатково суміжну кімнату, площею 26,1 кв.м. в якості житла. На даний час позивачі займають загальну площу 43,9 кв.м. згідно плану частини площі другого поверху будівлі за адресою АДРЕСА_1 , що затверджений начальником філії Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну Військторгсервіс . Відповідно до технічного паспорта на будівлю за вказаною адресою приміщення, які використовують позивачі як житло, позначені номерами: 19 (площа 6,4 кв.м.), 20 (площа 11,4 кв.м.), 21 (площа 26,1 кв.м.) і складають кімнату/квартиру АДРЕСА_1 . Разом з ОСОБА_1 у спірних приміщеннях проживає його дружина ОСОБА_2 та їхня донька ОСОБА_1 і є зареєстрованими у вказаних приміщеннях. Позивачі ОСОБА_1 і його дружина ОСОБА_2 є інвалідами третьої групи, вносять плату за користування спірними приміщеннями. Їхнє право на користування приміщеннями не визнається стороною відповідача, свідченням чого може бути відключення з 1 червня 2009 року будинку АДРЕСА_1 від газо-, електро- та водопостачання та до цього часу позивачі не мають доступу до користування цими послугами. В обґрунтування позовних вимог посилаються на додані до позову письмові докази в підтвердження права користування спірними приміщеннями. Як на підставу позову посилаються на положення ст. 46 Конституції, ст.ст. 9, 19, 53 ЖК України, ст. 16 ЦК України.

Позов надійшов до суду 1 лютого 2019 року.

Ухвалою суду від 6 лютого 2019 року позов було залишено без руху.

Після усунення недоліків, допущених при зверненні до суду з позовом, 22 лютого 2019 року позов прийнято до провадження, відкрито провадження у справі та призначено таку в підготовче засідання.

8 травня 2019 року представником позивачів ОСОБА_3 подано додаткові пояснення до позову щодо правових підстав для звернення з таким і обґрунтування порушення прав позивачів. Зокрема, вказує, що позивачі позбавлені можливості відновлення електропостачання до своєї квартири, газифікації. Підстави відмови - відсутність документів на право користування приміщеннями. Додатково посилається на положення ч. 4 ст. 293 ЦК України.

13 травня 2019 року на адресу суду надійшов відзив на позов представника відповідача Байди О.Г. , відповідно до якого просить у задоволенні позову відмовити за наступних підстав. Зазначає, що спірне приміщення перебуває на балансі Львівської філії Концерну Військторгсервіс , а не як вказують позивачі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування, оскільки така вже не існує. Зазначення в передавальному акті, що будівля контора, другий поверх використовується як гуртожиток, де проживає чотири сім`ї, за адресою АДРЕСА_1 , не надає даній будівлі правового статусу гуртожитку і тим більше не визначає будівлю як житлову, а тому вважає, що в позивачів відсутнє право на проживання у спірних приміщеннях. Вважає, що спірні приміщення не є житловими, а будинок рахується адміністративною будівлею. Ставить під сумнів надання позивачам спірних приміщень для проживання з дотриманням вимог законодавства, оскільки позивачами не представлено доказів права Державного підприємства Львівська ремонтна майстерня техніки продовольчої служби на розпорядження спірними приміщеннями. Зайняття приміщення позивачами позбавляє права відповідача на їх використання за цільовим призначенням.

31 травня 2019 року на адресу суду надійшов відзив на додаткові пояснення до позову від 8 травня 2019 року представника відповідача Байди О.Г. , відповідно до якого просить у задоволенні позову відмовити з підстав зазначених у первинному відзиві.

2 липня 2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання сторона позивача не з`явилась, від представників позивачів адвокатів Арутюнової Н.Ф. і Сенишин Н.І. надійшло клопотання, відповідно до якого позов підтримують в повному обсязі та судовий розгляд провести у їх відсутності.

Від представника відповідача генерального директора Концерну Військторгсервіс Байди О.Г. надійшло клопотання, відповідно до якого просить розгляд справи провести у відсутності представника відповідача та відмовити в задоволенні позовних вимог.

За таких обставин суд вважає за можливе провести судовий розгляд у відсутності сторін у справі.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України)

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Судовим розглядом встановлено, що позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 13 липня 2001 року, що стверджується відповідними відмітками в їх паспортах, є інвалідами третьої групи, що стверджується відповідними копіями пенсійних посвідчень (а.с. 9, 11, 12, 29). ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 10 вересня 2004 року (а.с. 14).

Позивач ОСОБА_1 з 10 лютого 1982 року по 15 вересня 2008 року працював на різних посадах в Львівській окружній майстерні по ремонту мехагрегатів продовольчої служби ПрикВО, в подальшому філії Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну Військторгсервіс , що стверджується відповідними записами в трудовій книжці позивача ОСОБА_1 (а.с. 15).

Наказом Міністра оборони України від 5 квітня 2007 року № 123 припинено діяльність Львівської ремонтної майстерні техніки продовольчої служби, реорганізовано її шляхом приєднання до концерну Військторгсервіс (а.с. 39, 40). На баланс концерну було передано, в тому числі приміщення за адресою АДРЕСА_1 , що стверджується відповідними передавальними актами (а.с. 41-46).

З виписки з протоколу засідання № 8 від 28 вересня 1990 року спільного засідання РТК і профкому РМТПС ПрикВО вбачається, що ОСОБА_1 надано в житлово-адміністративній будівлі за адресою АДРЕСА_1 житлову площу 18 кв.м. (а.с. 16). 14 лютого 1994 року на засіданні профспілкового комітету РМТП ПрикВО для покращення житлових умов ОСОБА_1 вирішено надати додатково суміжну кімнату, площею 26,1 кв.м. в якості житла (що стверджується відповідно випискою з протоколу (а.с. 17)). На даний час позивачі займають загальну площу 43,9 кв.м. згідно плану частини площі другого поверху будівлі за адресою АДРЕСА_1 , що затверджений начальником філії Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну Військторгсервіс , що стверджується відповідною копією плану (а.с. 20). Відповідно до технічного паспорта на будівлю за вказаною вище адресою приміщення, які використовують позивачі як житло, позначені номерами: 19 ( площа 6,4 кв.м.), 20 (площа 11,4 кв.м.), 21 (площа 26,1 кв.м.) (а.с. 25) Відповідач заперечень з приводу зайняття саме вказаних приміщень позивачами не надав.

Позивач ОСОБА_1 є зареєстрованими за адресою АДРЕСА_1 з 4 жовтня 1990 року, ОСОБА_2 з 28 лютого 2002 року, ОСОБА_1 - з 3 серпня 2005 року, що стверджується копією будинкової книги (а.с. 19, 20).

Позивач ОСОБА_1 здійснював оплату за користування спірними приміщеннями та отриманими комунальними послугами, що підтверджується відповідними копіями квитанцій (а.с. 30-38).

З інформаційних довідок № 185068041 та № 185069813 від 17 жовтня 2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що у власності позивачів ОСОБА_1 і ОСОБА_1 відсутнє нерухоме майно. З інформаційної довідки № 185068896 від 17 жовтня 2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що позивачу ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить Ѕ квартири АДРЕСА_5 , загальна площа квартири 56,7 кв.м.

Відповідно до вимог статті 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Стаття 53 цього ж кодексу визначає, що жилі приміщення в будинках громадського житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням органу відповідної організації та її профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідно районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Кривіцька і Кривіцький проти України ( Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine , заява N 30856/03) поняття житло не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі Прокопович проти Росії Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. Житло - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання житлом , що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі Баклі проти Сполученого Королівства від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 отримав в користування як житло спірні приміщення, в яких проживає з 1990 року. Після одруження з ОСОБА_2 , остання проживає в спірних приміщеннях з чоловіком. Після народження їх спільної дитини ОСОБА_1 , вона також проживає разом з батьками. Позивачі є зареєстрованими з адресою АДРЕСА_1 . Відкрито користуються спірними приміщеннями, за що сплачують відповідну плату. Позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_1 не мають у власності іншого нерухомого майна. Позивач ОСОБА_2 у власності іншого нерухомого майна в місті Львові також не має, має частку в квартирі в смт. Поморяни Золочівського району Львівської області. Позивачі використовують спірні приміщення для свого проживання та не маючи згоди відповідача не можуть забезпечити собі належних умов для цього без отримання належних комунальних послуг (водо-, газопостачання). Стороною відповідача не представлено належних і допустимих доказів, що позивачі незаконно отримали для проживання спірні приміщення. У зв`язку з наведеним суд вважає, що позов підлягає до задоволення та за позивачами слід визнати право користування на приміщення квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 43,9 кв.м. Однак, вказані висновки суду не породжуються права власності позивачів на спірні приміщення.

Суд, ухвалюючи рішення у справі, також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 8 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами в поданих заявах по суті справи, доводи окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

При цьому у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути в користь позивача ОСОБА_1 понесенні ним та документально підтвердженні судові витрати, які складаються з 768,4 гривень судового збору (а.с. 1).

Керуючись ст.ст. 81, 141, 265, 273, 274 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_1 до Концерну Військторгсервіс про визнання права на користування квартирою - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 право на користування квартирою АДРЕСА_1 загальною площею 43,9 кв.м.

Стягнути з Концерну Військторгсервіс в користь ОСОБА_1 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 (сорок) копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Личаківський районний суд м. Львова шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивачі: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ;

ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ;

ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Концерн Військторгсервіс , місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України33689922.

Суддя: Стрепко Н.Л.