Постанова

від 17.10.2019 по справі 480/592/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

17.10.19

22-ц/812/1689/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 480/592/19

Провадження № 22-ц/812/1689/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк на заочне рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17 липня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Терентьєва Г.В. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2018 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 20 лютого 2014 року між ним та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір №б/н про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом у заяві відповідача підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.

У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості станом на 18 березня 2019 року утворилась заборгованість 11850,14 грн., з яких 1509,37 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 2330,11 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5570,18 грн. - нараховано пені за прострочене зобов`язання, 1400 грн. нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг : 500 грн. - штраф (фіксована частина), 540,48 грн. - штраф (процентна складова).

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості за кредитним договором №б/н від 20 лютого 2014 року, а також судові витрати.

Заочним рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17 липня 2019 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором №б/н від 20 лютого 2014 року в сумі 1509 грн. 37 коп., яка станом на 18.03.2019 року складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1509,37 грн., та судовий збір - 243,97 грн., а всього - 1753 грн. 34 коп.

Ухвалюючи рішення, суд керувався правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що суд першої інстанції незаконно відмовив у стягненні частини тіла кредиту, оскільки станом на 18.03.2019 року заборгованість за тілом кредиту має дві складові: 1509,37 грн. ( тіло кредиту на звітну дату, тобто поточна заборгованість за кредитом), 1509, 37 грн. ( тіло кредиту прострочене на звітну дату, тобто прострочена заборгованість за кредитом). Просить рішення суду в частині відмовлених позивних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

В судове засідання апеляційного суду учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, не з`явились.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Рішення суду зазначеним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що 20.02.2014 року відповідач з метою отримання банківських послуг, підписав заяву, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 2000,00 грн.

Отримавши кредитні кошти, відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за договором, допустив прострочення визначених платежів, внаслідок чого у нього станом на 18.03.2019 року виникла заборгованість, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 1509,37 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредиту - 2330,11 грн.; заборгованості за нарахованими відсотками - 0,00 грн.; нарахованої пені за прострочене зобов`язання - 5570,18 грн.; нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн. - 1400,00 грн.

Крім того, позивачем за умовами кредитного договору відповідачу нараховані: штраф (фіксована частина) - 500,00 грн.; штраф (процентна складова) - 540,48 грн.

Врахувавши положення статті 549 ЦК України, згідно з якою штраф і пеня є одним видом цивільно - правової відповідальності, отже, одночасне їх застосування за одне й те саме порушення (строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором), свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно - правової відповідальності за одне і те саме порушення, правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постановах від 21 жовтня 2015 року у справі № 6 - 2003цс15, від 11 жовтня 2017 року у справі № 6 - 1374цс17, а також правову позицію, висловлену в постанові Великої Палати Верховного Суду, від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

При цьому суд виходив з того, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 20.02.2014 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). Матеріали цивільної справи свідчать про те, що заборгованість за тілом кредиту становить - 1509,37 грн.

За таких обставин вимоги позивача підлягають частковому задоволенню і з відповідача слід стягнути непогашену заборгованість за тілом кредиту в розмірі - 1509,37 грн. та судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Проте повністю з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Так, судом було встановлено, що 20 лютого 2014 року між ПАТ КБ ПриватБанк , правонаступником якого є АТ КБ ПриватБанк , укладено кредитний договір з відповідачем, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 2000 грн, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.

У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна Універсальна, 30 днів пільгового періоду та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 18 березня 2019 року становить 11850,14 грн., з яких 1509,37 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 2330,11 грн., заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5570,18 грн. - пеня за прострочене зобов`язання, 1400 пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг : 500 грн. - штраф (фіксована частина), 540,48 грн. - штраф (процентна складова).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти ( ч.1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ ПриватБанк ).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 20 лютого 2014 року процентна ставка не зазначена.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за пенею та штрафи.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 20 лютого 2014 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна Універсальна, 30 днів пільгового періоду та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна Універсальна, 30 днів пільгового періоду та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також вони містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Тому суд правильно дійшов висновку, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Правильно суд виходив також з того, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ ПриватБанк в період - з часу виникнення спірних правовідносин (20 лютого 2014 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Суд встановивши, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна Універсальна, 30 днів пільгового періоду та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, правильно дійшов висновку, що їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 20 лютого 2014 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

За такого суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову про стягнення з відповідача пені та штрафів, як таких, що передбачені договором .

Слід також зазначити, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з ч.1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1,3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч,1 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів ).

Згідно з п.22 ч.1 ст.1 Закону України Про захист прав споживачів споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН Керівні принципи для захисту інтересів споживачів , прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зазначити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ ПриватБанк дотримав вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України Про захист прав споживачів про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми тільки непогашеного тіла кредиту та про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафів.

Правильно судом було також враховано правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.

За такого доводи апеляційної скарги про не врахування судом того, що сторонами було укладено кредитний договір відповідно до вимог законодавства шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, що у заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді, що заборгованість банком була визначена відповідно до зазначених Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, Тарифами та не спростована відповідачем, не є підставою для скасування чи зміни рішення суду, так як ці доводи є суб`єктивним тлумаченням позивача як обставин справи, так і законодавства, зазначеного в тексті постанови апеляційного суду, яке регулює спірні правовідносини, та направлені на переоцінку доказів.

В той же час, визначаючи розмір непогашеного тіла кредиту, суд першої інстанції не врахував, що заборгованість за тілом кредиту (згідно розрахунку позивача) має 2 складові: поточну заборгованість (тіло кредиту на звітну дату) та прострочену заборгованість (тіло кредиту прострочене на звітну дату).

Слід зазначити, що сума кредиту вважається простроченою у разі несвоєчасного або не в повному обсязі внесення щомісячного мінімального платежу.

Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд помилково дійшов висновку, що стягненню підлягає не вся фактично отримана та не повернута банку сума кредитних коштів, а тільки поточна заборгованість.

Визначаючи заборгованість за тілом кредиту, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, колегія апеляційного суду враховує те, що в матеріалах справи наявні докази про неодноразову зміну кредитного ліміту в продовж дії договору, а також про те, що станом на 07 серпня 2015 року заборгованість за кредитом була відсутня.

Після цього як убачається з виписки за картковим рахунком відповідач продовжив користуватися кредитною картою, отримуючи кредитні кошти від банку та здійснюючи погашення отриманих коштів.

Строк дії отриманої за договором картки відповідача сплинув 31 жовтня 2017 року. Нарахування процентів та штрафних санкцій після цього діючим законодавством не передбачена. Останнє погашення отриманих коштів відповідачем було здійснено 26 грудня 2017 року у сумі 120 грн.

Сума отриманих, але неповернених кредитних коштів за період з 01 вересня 2015р. без урахування нарахованих позивачем штрафних санкцій, становить 2259,75 грн.

За такого рішення суду слід змінити, збільшивши суму заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з 1509,37грн. до 2259,75 грн.

Інші доводи апеляційної скарги, крім тих, з якими погодилася колегія суддів, виходячи з конкретних обставин по справі, не є підставою для задоволення апеляційної скарги та позову в повному обсязі.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З урахуванням викладеного, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду слід змінити, збільшивши суму заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з 1509,37грн. до 2259,75 грн.

Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подачу позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1921грн. За подачу апеляційної скарги ним було сплачено судовий збір у розмірі 2881,50 грн. Тому з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог (19%) з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати на сплату судового збору за подачу позову у розмірі 364грн. 99 коп. та за подачу апеляційної скарги у розмірі 547 грн.49 коп.

За такого заочне рішення підлягає зміні також в частині розміру судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з 243 грн. 97 коп. до 364грн. 99 коп.

В іншій частині рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 382 ЦПК України, судова колегія,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк задовольнити частково.

Заочне Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17 липня 2019 року змінити, збільшивши суму заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк за кредитним договором №б/н від 20 лютого 2014 року з 1509 грн.37 коп. до 2259 грн.75 коп., а також суму судового збору з 243 грн. 97 коп. до 364грн. 99 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 547 грн.49 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 17 жовтня 2019 року