Постанова

від 09.10.2019 по справі 367/2829/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 367/2829/16-ц

провадження № 61-24647св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 грудня 2016 року у складі судді Оладько С. І. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 31 липня 2017 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Данілова О. М, Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2016 року Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський (далі - НПП Голосіївський ), про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Позовна заява обґрунтована тим, що під час перевірки дотримання вимог земельного законодавства прокуратурою виявлено факт порушення Коцюбинською селищною радою Київської області вимог закону при виділенні громадянам земельних ділянок. Рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2191/25-5 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЖ № 922100 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:040:0068, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04 червня 2009 року, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_1 , про що на державному акті серії ЯЖ № 922100 зроблено відмітку про перехід до нього права власності на цю земельну ділянку. Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06 серпня 2013 року визнано недійсними рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2191/25-5 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922100 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 , скасовано його державну реєстрацію. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське , тому оскаржуване рішення селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства. Указом Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 Про зміну меж НПП Голосїївський його територію розширено на 6 462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень Київзеленбуд . Згідно з пояснювальною запискою та доданими до неї матеріалами розширення природного парку відбулося за рахунок лісових земель Комунального підприємства Святошинське лісопаркове господарство (далі - КП Святошинське лісопаркове господарство ), зокрема кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва. За інформацією КП Святошинське лісопаркове господарство від 14 липня 2014 року № 472 та згідно з актом перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 03 липня 2015 року № А109/180 земельна ділянка, кадастровий номер 3210946200:01:040:0130, відповідно до картосхеми знаходиться у межах 18 кварталу, тобто розташована на землях природно-заповідного фонду НПП Голосїївський . Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО Укрдержліспроект (далі - ВО Укрдержліспроект ) від 08 жовтня 2014 року спірна земельна ділянка відносилася до лісів ще з радянських часів. Оскільки земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1 , то витребувати її можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки, яким є Кабінет Міністрів України. Враховуючи викладене, посилаючись на положення статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), прокурор просив суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0068 вартістю 49 890 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 05 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не надав доказів на підтвердження тих обставин, що станом на 2008 рік спірна земельна ділянка обліковувалася як землі лісового господарства або ліси для нелісогосподарських потреб або земельні ділянки природоохоронного призначення і що станом на той час її розпорядником була держава в особі Кабінету Міністрів України. Межі НПП Голосіївський , відповідно до Указу Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 Про зміну меж НПП Голосіївський , не визначені і доказів того, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0068 розташована на території вказаного парку, не надано. Крім цього, спірну земельну ділянку передано у власність у 2008 році, а Указ Президента України № 446/2014 Про зміну меж НПП Голосіївський виданий 01 травня 2014 року.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 31 липня 2017 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України відхилено. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 грудня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. Позивач не надав доказів того, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0068 незаконно вибула з володіння держави в особі Кабінету Міністрів України, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У серпні 2017 року Перший заступник прокурора Київської області подавдо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справкасаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 31 липня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили у повному обсязі доказів і дійшли помилкового висновку про встановлення в іншій судовій справі факту невходження спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. Також суди не звернули уваги на те, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське та поза межами міста Києва, перебувала у державній власності, тому Коцюбинська селищна рада не мала права нею розпоряджатися. Згідно з пояснювальною запискою та проектними матеріалами до Указу Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 Про зміну меж НПП Голосіївський розширення зазначеного заказника відбулося за рахунок лісових земель КП Святошинське лісопаркове господарство , у тому числі кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва. Судами також не дано належної оцінки тим обставинам, що за інформацією управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 10 грудня 2014 року № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали НПП Голосіївський спірної земельної ділянки, а згідно з актом перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 03 липня 2015 року № А115/180 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0068, відповідно до картосхеми території, перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП Голосіївський попереднього функціонального зонування, знаходиться у 18 кварталі Святошинського лісництва. Висновки судів про те, що спірна земельна ділянка не входить до НПП Голосіївський , є необґрунтованими, оскільки НПП Голосіївський було створено з моменту прийняття Президентом України відповідного рішення, а не з моменту визначення його меж в натурі.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Ірпінського міського суду Київської області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 травня 2018 року справу № 367/2829/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Згідно з частиною першою статті 303 та частиною першою статті 304 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 25 грудня 2008 року № 2191/25-5 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі земельної ділянки площею 0,15 га безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 .

На підставі вказаного рішення 30 січня 2009 року на ім`я ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЖ № 922100 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:040:0068, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04 червня 2009 року вказану земельну ділянку у ОСОБА_2 придбав ОСОБА_1 , і на державному акті серії ЯЖ № 922100 було зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_1 .

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06 серпня 2013 року у справі № 367/4271/13-ц за позовом прокурора міста Ірпеня до Коцюбинської селищної ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа - КП Святошинське лісопаркове господарство , про визнання недійсними рішення, державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання права власності, позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2191/25-5 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922100, виданий на ім`я ОСОБА_2 , на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:040:0068, по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої -для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасовано державну реєстрацію цього державного акта. В інший частині позову відмовлено. Заочне рішення набрало законної сили 16 серпня 2013 року.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2191/25-5 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 прийнято незаконно, оскільки межі смт Коцюбинське не були визначені та встановлені у передбаченому законом порядку. На момент прийняття оспорюваного рішення селищної ради в смт Коцюбинське була відсутня містобудівна документація, визначена Законом України Про планування і забудову територій . Перспективний план розвитку селища, на який посилався представник Коцюбинської селищної ради, та техніко-економічне обґрунтування, згідно з вимогами зазначеного закону, не є містобудівною документацією, яка могла б бути підставою для прийняття рішення щодо відведення земельної ділянки для містобудівних потреб. Враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що оспорюване рішення прийнято Коцюбинською селищною радою з порушенням вимог пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України), оскільки рада розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована за межами смт Коцюбинське. Земельна ділянка, що була передана ОСОБА_2 , не відноситься до земель лісового фонду, отже, не потребує окремого рішення про зміну її цільового призначення, а проект її землевідведення не підлягає обов`язковій державній експертизі.

Таким чином, судом встановлено факт незаконного набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку та вибуття її з володіння власника - держави - поза її волею.

Згідно з частиною першою статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Частиною першою статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України , а також у рішенні ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

За інформацією ВО Укрдержліспроект від 08 жовтня 2014 року спірна територія відносилася до лісів ще з радянських часів. На підставі постанови Центрального комітету Компартії України і Ради Міністрів Української РСР від 20 червня 1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07 серпня 1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління зеленої зони міста Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на час його створення становила 14 167 га, вказані землі передано без вилучення з Держлісфонду України. Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 грудня 2001 року № 2715 на виконання рішення Київської міської ради від 02 жовтня 2001 року № 59/1493 перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва Київзеленбуд на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатацій зелених насаджень міста Київзеленбуд ; державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство - на комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство . Лісовпорядні роботи проводилися у 1945-1946, 1952-1959, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

Указом Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 Про зміну меж НПП Голосіївський його територію розширено на 6 462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Київзеленбуд . Згідно з пояснювальною запискою та проектними матеріалами до Указу Президента розширення зазначеного заказника відбулося за рахунок лісових земель КП Святошинське лісопаркове господарство , у тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва.

Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 03 липня 2015 року № А115/180 земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0068, відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП Голосіївський попереднього функціонального зонування потрапляє у 18 квартал.

Звертаючись до суду з вимогами про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння, прокурор посилався на те, що ця земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, розташована на території об`єкта природно-заповідного фонду - НПП Голосіївський та незаконно вибула із власності держави в особі Кабінету Міністрів України.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також - органи і особи, уповноважені захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 звернено увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно .

Уразі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке прийнято поза межами його компетенції і в подальшому було визнано недійсним за рішенням суду, що набрало законної сили.

Під час розгляду цієї справи суд не має права вдаватися до переоцінки обставин і доказів, які вже були предметом розгляду і яким рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06 серпня 2013 року у справі № 367/4271/13-ц дано відповідну оцінку. Зокрема, суд не може досліджувати підстави недійсності рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2191/25-5, оскільки це становитиме порушення принципу преюдиційності судових рішень.

Разом з тим, наведений у вказаному рішенні Ірпінського міського суду Київської області від 06 серпня 2013 року висновок про те, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісового фонду, не має преюдиційного значення для цієї справи з огляду на таке.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.

При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 7 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі , оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники (частина третя

статті 61 ЦПК України 2004 року), то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах. За змістом частини третьої статті 14, частини третьої статті 61, частини другої статті 223 ЦПК України 2004 року особи, які не брали участі в цивільній, господарській або адміністративній справі, в якій судом ухвалено відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої цивільної справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цими судовими рішеннями. У даному випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів.

Тобто, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається. Тому не можуть мати преюдиційного значення рішення суду в подібних за фабулою справах, але за позовом іншого позивача або за участю додаткового співвідповідача.

Відповідно до пункту а) статті 13 ЗК України до повноважень Кабінету міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Компетенція Кабінету Міністрів України у вказаному питанні визначена статтями 122, 149 ЗК України.

Згідно з частиною восьмою статті 122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Таким чином, Кабінет Міністрів України є розпорядником земельних ділянок, віднесених до лісів, та земельних ділянок природоохоронного призначення. Тому встановлена рішенням суду обставина щодо невіднесення до земель лісового фонду спірної земельної ділянки прямо стосується прав зазначеного органу державної виконавчої влади.

У справі № 367/4271/13-ц, в якій рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06 серпня 2013 року встановлена вказана обставина, Кабінет Міністрів України участі не брав, а відтак він, а також прокурор, який на підставі положень законодавства пред`явив позов у його інтересах, вправі оспорити зазначену обставину, надавши відповідні докази.

На підтвердження своїх доводів про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, прокурор надав цілий ряд вищенаведених доказів, які всупереч вимогам статей, 10, 57, 59, 61, 64, 179, 212, 213, 303, 304 ЦПК України судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені, не оцінені та не спростовані.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Кузнєцов та інші проти Російської Федерації зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах Серявін та інші проти України , Проніна проти України ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях у достатній мірі не виклали мотиви, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді заслухані , тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах Мала проти України ; Суомінен проти Фінляндії ).

Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять суспільний інтерес, а протиправність дій органу місцевого самоврядування, спрямована на вибуття земельної ділянки з володіння держави, такому інтересу не відповідає. Враховуючи встановлену судовим рішенням у справі № 367/4271/13-ц незаконність вибуття земельної ділянки з володіння держави, суди не з`ясували, чи є пропорційним заходом витребування цієї земельної ділянки в останнього набувача в порядку, передбаченому ЦК України, чи не позбавлений ОСОБА_1 як добросовісний набувач права заявити вимоги про виплату компенсації до ОСОБА_2 , який продав йому спірну земельну ділянку.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні від 02 листопада 2004 року у справі Трегубенко проти України категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес (пункт 54 рішення).

Таким чином, розглядаючи справу, суди не встановили в необхідному обсязі обставин справи, що мають значення для вирішення спору, у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для відмови в позові.

Крім того, судами обох попередніх інстанцій допущено суттєве порушення інших норм процесуального права, що полягає в такому.

Згідно з частиною першою статті 158 ЦПК України 2004 року розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов`язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 169 ЦПК України 2004 року суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15 травня 2008 року у справі Надточій проти України (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Всупереч наведеним нормам процесуального права, положенням Конвенції та практиці ЄСПЛ суд першої інстанції розглянув і вирішив справу за відсутності відповідача ОСОБА_1 , щодо якого в матеріалах справи немає відомостей про його належне повідомлення про час та місце розгляду справи, чим порушено конституційне право відповідача на участь у судовому розгляді та не забезпечено йому можливості надати суду докази і навести свої аргументи щодо пред`явлених до нього вимог.

Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, апеляційний суд всупереч вимогам статей 304, 305 ЦПК України 2004 року допущені місцевим судом помилки не виправив і також розглянув справу за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про час і місце її розгляду.

За наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, призначений на 28 квітня 2016 року та 19 травня 2016 року, однак доказів його належного сповіщення про розгляд справи, призначений на 05 грудня 2016 року, коли місцевим судом було ухвалено оскаржуване рішення, матеріали справи не містять.

В суді апеляційної інстанції про розгляд справи, призначений на 05 липня 2017 року, ОСОБА_1 був повідомлений через оголошення у пресі, однак доказів його належного сповіщення про розгляд справи, призначений на 31 липня 2017 року, коли апеляційним судом було постановлено оскаржувану ухвалу, матеріали справи також не містять.

Зазначені порушення унеможливили справедливий розгляд справи та встановлення обставин, які входять до предмета доказування і мають значення для правильного її вирішення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, і розглянуто справу за відсутності відповідача ОСОБА_1 , не повідомленого належним чином про час і місце розгляду справи, судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими.

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом встановлення фактичних обставин справи, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції Верховного Суду, тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Оскільки порушення норм процесуального права при розгляді цієї справи допущені судами обох попередніх інстанцій, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 31 липня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов