Постанова

від 09.10.2019 по справі 361/3466/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 361/3466/16-ц

провадження № 61-28021св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватне акціонерне товариство страхова компанія Галицька , Моторне (транспортне) страхове бюро України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Київської області від 01 листопада 2017 рокуу складі колегії суддів: Олійника В. І., Лівінського С. В., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, посилаючись на те, що 15 січня 2016 року на вулиці Кірова в місті Бровари Київської області з вини ОСОБА_2 , який, не маючи посвідчення водія, керував автомобілем ВАЗ-21110 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить його батькові ОСОБА_3 , сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок якої належний їй автомобіль Аudi Q7 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зазнав механічних пошкоджень. За фактом цієї події було відкрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 січня 2016 року за № 12016110130000150. В ході розслідування кримінального провадження повністю доведена вина водія ОСОБА_2 в порушенні Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року за № 1306 (далі - Правил дорожнього руху), та у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2016 року кримінальне провадження від 16 січня 2016 року за № 12016110130000150 відносно ОСОБА_2 було закрите на підставі статей 44, 46 КК України з нереабілітуючих підстав. Згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизивід 29 січня 2016 року № 12575, складеним під час досудового розслідування Товариством з обмеженою відповідальністю Експертно-асистуюча компанія Довіра (далі - ТОВ ЕАК Довіра ), майнова шкода завдана власнику автомобіля Аudi Q7 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок ДТП станом на 29 січня 2016 року, становить 202 349,47 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь вказану суму матеріальної шкоди та понесені судові витрати.

Ухвалами Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 серпня 2016 року, від 31 жовтня 2016 року, від 17 березня 2017 до участі у справі як співвідповідачів залучено Приватне акціонерне товариство страхова компанія Галицька (далі - ПрАТ СК Галицька ), Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), ОСОБА_3 .

У березні 2017 року ОСОБА_1 подала уточнену позовну заяву до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ПрАТ СК Галицька , МТСБУ про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 під час ДТП не мав посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, проте його користування автомобілем ВАЗ-21110 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , стало можливим у зв`язку з недбалістю його власника, тому ОСОБА_3 також має нести відповідальність за шкоду. Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля ВАЗ-21110 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ СК Галицька за полісом обов`язкового страхування від 30 вересня 2015 року № АЕ/5265059. Страхувальником за цим полісом був ОСОБА_3 , який при укладенні договору скористався пенсійним посвідченням від 07 липня 1999 року № 417 та отримав пільгу. 31 серпня 2016 року вона направила заяву про страхове відшкодування до ПрАТ СК Галицька , однак воно не надало відповіді, не здійснило огляд транспортного засобу чи інших дій. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути на свою користь з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на відшкодування матеріальної шкоди 202 349,47 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 023,50 грн.

В запереченні на позовну заяву ПрАТ СК Галицька зазначило, що поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності від 30 вересня 2015 року № АЕ/5265059 є пільговим, наданий страхувальнику ОСОБА_3 на підставі пенсійного посвідчення від 07 липня 1999 року № 417. Забезпеченим транспортним засобом за вказаним полісом був автомобіль ВАЗ-21110 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , при умові його експлуатації страхувальником. Оскільки на час ДТП вказаним автомобілем керував ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого не була застрахована, то воно не зобов`язане нести відповідальність за шкоду перед позивачем.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2017 року у складі судді Сердинського В. С. позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди суму в розмірі 60 704,84 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 607,05 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди суму в розмірі 141 644,63 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 416,45 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_3 дозволив своєму сину відповідачу ОСОБА_2 взяти автомобіль ВАЗ-21110 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , знаючи, що той був позбавлений права керувати транспортним засобом, не передавши йому реєстраційний документ на транспортний засіб. На момент скоєння ДТП відповідач ОСОБА_2 без достатньої правової підстави керував транспортним засобом зі згоди відповідача ОСОБА_3 , що вказує на недбалість власника автомобіля. Зважаючи на ступінь вини кожного з відповідачів, взявши до уваги істотні обставини справи, врахувавши неправомірні дії власника транспортного засобу, суд дійшов висновку про розподіл часток відшкодування завданої матеріальної шкоди: 70 % - з відповідача ОСОБА_3 , що становить 141 644,63 грн, та 30 % - з відповідача ОСОБА_2 , що становить 60 704,84 грн.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 01 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрат по сплаті судового збору в розмірі 1 416,45 грн скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення, яким вказані судові витрати компенсовано за рахунок держави. В решті рішення суду залишено без змін. Зобов`язано Головне Управління Державної казначейської служби України у Київській області повернути ОСОБА_3 сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 704 грн. Оригінал квитанції від 08 серпня 2107 року № 52 повернуто ОСОБА_3

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди є обґрунтованими, оскільки на момент скоєння ДТП відповідач ОСОБА_2 без достатньої правової підстави керував транспортним засобом зі згоди свого батька ОСОБА_3 , що вказує на недбалість власника автомобіля. Тому правильним є висновок про розподіл часток відшкодування завданої матеріальної шкоди, а саме: 70 % - з ОСОБА_3 та 30 % - з ОСОБА_2 , що становить відповідно 141 644,63 грн та 60 704,84 грн. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат та стягуючи з ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1 416,45 грн, суд не звернув уваги на ту обставину, що цей відповідач є інвалідом II групи, який згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір звільнений від сплати судового збору.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У листопаді 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Київської області від 01 листопада 2017 року та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, не дослідив у повному обсязі доказів іне звернув уваги на те, що між ОСОБА_3 та його сином ОСОБА_2 була сімейно-побутова домовленість про порядок користування автогаражем та льохом під ним, умови викатки автомобіля для доступу до льоху, але ОСОБА_3 ніколи не надавав дозволу сину керувати автомобілем за межами автогаража. Оскільки ДТП трапилася з вини ОСОБА_2 , який неправомірно заволодів транспортним засобом, то саме він особисто зобов`язаний відшкодувати шкоду, розмір якої визначено експертним висновком і сторонами не оспорюється. Зазначений у судовому рішенні апеляційного суду висновок про те, що ОСОБА_3 дозволив своєму сину ОСОБА_2 взяти автомобіль ВАЗ-21110 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , для вивезення сміття, знаючи, що той був позбавлений права керувати транспортним засобом та не передавши йому реєстраційний документ на цей транспортний засіб, не відповідає дійсним обставинам справи та є припущенням.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Броварського міськрайонного суду Київської області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

21 травня 2018 року справу № 361/3466/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги судове рішення суду апеляційної інстанції в частині визначення розміру матеріальної шкоди не оскаржується, тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2016 року у справі № 361/1136/2016-к у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 січня 2016 року за №12016110130000150, щодо ОСОБА_2 у вчиненні кримінального злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, було встановлено, що 15 січня 2016 року близько 14 год 30 хв по вулиці Кірова в місті Бровари Київської області ОСОБА_2 , не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом, в порушення вимог підпункту а пункту 2.1 Правил дорожнього руху керував технічно справним автомобілем ВАЗ-21110 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись зі швидкістю 100 км/год в межах населеного пункту, при обмеженні в 60 км/год, проявив неуважність та, порушивши вимоги підпункту б пункту 2.3 Правил дорожнього руху, не дотримався безпечної дистанції, порушивши вимоги пункту 13.1 Правил дорожнього руху, внаслідок чого допустив зіткнення керованого ним автомобіля із задньою частиною автомобіля Аudi Q7 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_5 , який рухався в попутному напрямку.

Зазначеною ухвалою суду кримінальне провадження від 16 січня 2016 року за № 12016110130000150 щодо ОСОБА_2 закрито та звільнено його від кримінальної відповідальності на підставі статей 44, 46 КК України, оскільки він повністю визнав вину, щиро розкаявся у вчиненому, не є суспільно небезпечним, примирився з потерпілою.

Згідно з висновком судової-автотоварознавчої експертизивід 29 січня 2016 року № 12575, складеним під час досудового розслідування ТОВ ЕАК Довіра , дійсна ринкова вартість автомобіля Аudi Q7 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , на 15 січня 2016 року становить 1 293 906,04 грн., втрата товарної вартості в результаті ДТП станом на 29 січня 2016 року - 36 778,81 грн, вартість відновлювального ремонту станом на 29 січня 2016 року - 165 570,66 грн, майнова шкода завдана власнику пошкодженого в результаті ДТП автомобіля станом на 29 січня 2016 року - 202 349,47 грн.

Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 травня 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). На підставі статті 38 КУпАП провадження в адміністративній справі закрито через закінчення строку, протягом якого може бути накладене адміністративне стягнення.

Відповідно до статті 3 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 6 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів визначено, що страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля ВАЗ-21110 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_3 була застрахована в ПрАТ СК Галицька згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 30 вересня 2015 року № АЕ/5265059. При укладенні цього договору ОСОБА_3 скористався пенсійним посвідченням від 07 липня 1999 року № 417 та отримав пільгу, передбачену пунктом 13.2 статті 13 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, згідно з яким розмір страхового платежу за одним внутрішнім договором страхування зменшується на 50 відсотків, за умови, що страхувальником є громадянин України - учасник війни, інвалід II групи, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесена до I або II категорії, пенсіонер, а забезпечений транспортний засіб має робочий об`єм двигуна до 2 500 сантиметрів кубічних включно та належить цьому громадянину на праві власності. Зазначена пільга надається за умови особистого керування таким транспортним засобом особою, яка належить до визначених у цьому пункті категорій громадян України, без мети надання платних послуг з перевезення пасажирів або вантажу.

Судами встановлено, що належний ОСОБА_3 автомобіль ВАЗ-21110 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , зберігався в гаражі, а його син - ОСОБА_2 мав доступ до автомобіля, знав, де знаходяться ключі від нього, і ОСОБА_3 дозволяв сину лише брати автомобіль для того, щоб виїхати та заїхати до гаража.

Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля ВАЗ-21110 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_3 була застрахована в ПрАТ СК Галицька на пільгових умовах та що оскільки ОСОБА_2 керував цим автомобілем без достатньої правової підстави, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що на час скоєння ДТП автомобіль не був забезпеченим транспортним засобом. При цьому судами враховано, що ОСОБА_2 мав вільний доступ до гаража, де зберігався належний ОСОБА_3 автомобіль, та ключі до нього.

На підставі належним чином оцінених доказів судами встановлено, що власник джерела підвищеної небезпеки не забезпечив належного контролю за використанням автомобіля, не вжив заходів для запобігання аварійності, тому повинен нести цивільно-правову відповідальність перед потерпілим.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 не надавав дозволу ОСОБА_2 користуватися автомобілем поза межами автогаража, що між ними існувала сімейно-побутова домовленість про порядок користування автогаражем та льохом під ним, умови викатки автомобіля для доступу до льоху, не спростовують висновків судів про те, що ОСОБА_3 як власник автомобіля допустив недбалість, внаслідок якої стало можливим неправомірне користування ним його сином.

Таким чином, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, належним чином дослідивши наявні у справі докази, обґрунтовано виходив з того, що в момент вчинення ДТП ОСОБА_2 неправомірно використовував автомобіль, чому сприяла недбалість власника транспортного засобу, тому 70 % шкоди, завданої його діями, підлягає стягненню з ОСОБА_3

Аргументи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом того, що ОСОБА_3 є інвалідом ІІ групи, не заслуговують на увагу, оскільки саме з цих підстав та зважаючи на вимоги пункту 9 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір рішенням апеляційного суду було скасовано рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрат по сплаті судового збору в розмірі 1 416,45 грн і в цій частині ухвалено нове рішення, яким судові витрати компенсовано за рахунок держави.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає принципу верховенства права, вимогам закону, засадам справедливості, добросовісності та розумності й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 01 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов