Постанова

від 16.10.2019 по справі 910/2126/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2019 р. Справа№ 910/2126/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Коробенка Г.П.

Тарасенко К.В.

без повідомлення сторін

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новобуд-ВС"

на рішення господарського суду міста Києва

від 08.05.2019 (повний текст рішення складено 08.05.2019)

у справі №910/2126/19 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Управління житлово-комунального господарства та будівництва Печерської районної в місті Києві державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новобуд-ВС"

про стягнення 65 936,45 грн,

ВСТАНОВИВ:

Управління житлово-комунального господарства та будівництва Печерської районної в місті Києві державної адміністрації звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новобуд-ВС" про стягнення 65 936,45 грн, з яких 36 349,62 грн пені та 29 586,83 грн штрафу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.05.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новобуд-ВС" на користь Управління житлово-комунального господарства та будівництва Печерської районної в місті Києві державної адміністрації 845,34 грн пені, 29 586,83 грн штрафу, 886,61 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в позові відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Новобуд-ВС" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 08.05.2019 у справі №910/2126/19 і прийняти нове рішення, яким відмовити в позові Управлінню житлово-комунального господарства та будівництва Печерської районної в місті Києві державної адміністрації.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскільки строк виконання робіт встановлений до 21.12.2018, то прострочення боржником починається з 22.12.2018. Саме з цього дня договір був розірваний позивачем, тому нарахування пені за цей день взагалі неправомірне.

Скаржник вказує, що висновок суду про те, що прострочення виконання робіт мало місце понад тридцять днів не відповідачає чинному законодавству і висновкам зробленим судом першої інстанції, а тому рішення суду і в цій частині стягнення штрафу є неправомірним.

21.06.2019 Управління житлово-комунального господарства та будівництва Печерської районної в місті Києві державної адміністрації звернулось до суду апеляційної інстанції з відзивом на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 08.05.2019 по справі № 910/2126/19 - без змін.

Згідно останього витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2019 у справі №910/2126/19, справу №910/2126/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Коробенко Г.П., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2019 Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Новобуд-ВС" на рішення господарського суду міста Києва від 08.05.2019 у справі №910/2126/19 у складі колегії суддів: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Коробенка Г.П., Тарасенко К.В. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без участі учасників справи в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

28.09.2018 між Управлінням житлово-комунального господарства та будівництва Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новобуд-ВС" (далі - підрядник, відповідач) укладено договір підряду № 64 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору підрядник зобов`язується на свій ризик та власними силами (відповідно до кошторисної документації) виконати "Капітальний ремонт асфальтового покриття прибудинкових територій та внутрішньоквартальних проїздів за адресою: пров. Іпсилантіївський, 3, 5, 17" у Печерському районі міста Києва (далі - роботи), а замовник зобов`язується надати підрядникові обсяг робіт, передати затверджену кошторисну документацію, прийняти закінчені роботи та оплатити їх.

Згідно з п. 14.1 договору він набирає чинності з моменту його підсипання уповноваженими на те представниками сторін та діє до 31.12.2018.

Пунктом 2.1 договору визначено вартість робіт у сумі 429.388,97 грн.

Відповідно до п. 3.1 договору підрядник зобов`язаний виконати роботи протягом 2018 року згідно з календарним графіком робіт (із зазначенням кількості працівників на об`єкті), що є його невід`ємною частиною (додаток № 1).

У додатку № 1 до договору визначено строк закінчення робіт до 21.12.2018.

Згідно з п. 3.2 договору датою закінчення робіт вважається дата їх фактичного закінчення та надання замовнику для прийняття та підписання акту виконаних робіт.

Відповідно до п. 7.2 договору передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом виконаних робіт та довідкою про вартість виконаних робіт та витрати.

Жодних доказів початку або часткового виконання робіт не матеріали справи не містять.

Згідно з п. 6.1.3 договору якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Пунктом 11.10 договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов`язання, виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

Пунктом 14.2 договору сторони визначили, що закінчення строку договору не звільняє від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою № 01-11/1451 від 22.12.2018, в якому позивач повідомив відповідача про відмову від договору та вимагав перерахувати позивачу штрафні санкції.

Відповідач у свою чергу надав відповідь № 4 від 15.01.2019, в якій зазначив про те, що вина за невиконання робіт покладається на позивача, який не здійснив попередню оплату для придбання товарів тому відсутні підстави для застосування штрафних санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при обстеженнях прибудинкової території, які було проведено позивачем 08.11.2018 та 23.11.2018 встановлено, що роботи за договором підряду не розпочаті, внаслідок чого позивачем складено відповідні акти та на адресу відповідача направлено листи з повідомленням про невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань. 22.12.2018 позивач звернувся до відповідача з повідомленням про відмову від договору № 64 від 28.09.2018 та з вимогою сплатити штрафні санкції, які відповідачем на дату подачі позову не сплачено.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог обґрунтовано тим, що в розрахунку, що міститься в позовній заяві, позивачем при здійсненні нарахування пені визначено період прострочення з 28.09.2018 (початок виконання робіт) по 22.12.2018, що є неправомірним оскільки за умовами договору строк виконання робіт визначено до 21.12.2018, а отже прострочення та відповідно нарахування штрафних санкцій має здійснюватись з 21.12.2018. Слід відзначити, що умовами договору не передбачена відповідальність у вигляді пені за несвоєчасний початок робіт.

За розрахунками суду розмір пені за порушення строків виконання робіт за період з 21.12.2018 по 22.12.2018 становить 845,34 грн (з урахуванням того, що позивач обчислює нарахування виходячи із вартості робіт в розмірі 422 668,97 грн - менша ніж визначена в договорі) та вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Оскільки прострочення з виконання робіт мало місце понад тридцять днів, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 29.586,83 грн штрафу (за розрахунками позивача виходячи із вартості робіт в розмірі 422.668,97 грн - менша ніж визначена в договорі).

Проте, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з такими висновками, викладеними в рішенні місцевого господарського суду, та вважає їх такими, що не відповідають обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна або способи її визначення.

Згідно з п. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Стаття 651 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

З урахуванням норм чинного законодавства суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що договір є розірваним за вимогою позивача.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

За загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України.

Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку.

Вищезазначена позиція викладена в постанові Верхового Суду у складі Касаційного господарського суду від 24.01.2018 у справі № 910/2763/17.

Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що зобов`язання припиняється не внаслідок факту закінчення строку дії договору, а у зв`язку з належним та реальним виконанням зобов`язань, яке може відбутися як до, так і після закінчення дії договору.

Частиною 7 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше.

Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

У статті 631 Цивільного кодексу України вказано, що строком дії договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Незважаючи на розірвання договору його умови щодо відповідальності за прострочення виконання робіт діють, в разі порушення яких штрафні санкції, встановлені договором, підлягають застосуванню.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки роботи у повному обсязі не виконав.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що враховуючи п. 6.1.3 договору, ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України, лист-вимогу № 01-11/1451 від 22.12.2018 договір є розірваним за вимогою позивача.

Судом першої інстанції було враховано, що за умовами договору строк виконання робіт визначено до 21.12.2018, проте помилково зазначено, що прострочення та відповідно нарахування штрафних санкцій має здійснюватись з 21.12.2018, а не з наступного дня.

Таким чином, оскільки договір припинив свою дію 22.12.2019 за вимогою позивача, у відповідача по факту відстуній період прострочення зобов`язання за договором.

В частині задовлення позовних вимог про стягнення 29 586,83 штрафу за прострочення з виконання робіт понад тридцять днів, судом першої інстанції не враховано, що позивач у позовній заяві вказує про існування прострочення виконання робіт підрядником у 86 календарних днів станом на 22.12.2018, проте як вже встановлено прострочення та відповідно нарахування штрафних санкцій має здійснюватись з 22.12.2018, отже станом на вказану дату відповідачем не було прострочено виконання робіт понад тридцять днів.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

До того ж, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 8 Конституції України та ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "ФПК "ГРОСС" проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "Гержик проти України") суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту, з урахуванням основних засад (принципів) господарського судочинства, встановлених ст. 2 ГПК України.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фрідлендер проти Франції", "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги Управління житлово-комунального господарства та будівництва Печерської районної в місті Києві державної адміністрації в частині стягнення 845,34 грн пені та 29 586,83 грн штрафу не підлягають задоволенню.

Таким чином, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції в частині стягнення 845,34 грн пені та 29 586,83 грн штрафу є необґрунтованими та передчасними, а відтак рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 2 ч 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 277 ГПК України, зокрема, є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Новобуд-ВС" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2019 у справі №910/2126/19 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції у відповідній частині скасуванню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 277, 281, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новобуд-ВС" на рішення господарського суду міста Києва від 08.05.2019 у справі № 910/2126/19 - задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 08.05.2019 у справі № 910/2126/19 в частині задоволених позовних вимог про стягнення 845,34 грн пені та 29 586,83 грн штрафу - скасувати, прийняти в цій частині у справі № 910/2126/19 нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 08.05.2019 у справі № 910/2126/19 в новій редакції:

В задоволенні позовних вимог Управління житлово-комунального господарства та будівництва Печерської районної в місті Києві державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новобуд-ВС" про стягнення стягнення 65 936,45 грн відмовити повністю.

4. Стягнути з Управління житлово-комунального господарства та будівництва Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (01015, м. Київ, вул. Московська, 37/2, код ЄДРПОУ 37451550) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Новобуд-ВС" (03087, м. Київ, вул. Єреванська, 14-А, код ЄДРПОУ 32845885) судовий збір за розгляд у суді апеляційної інстанції в сумі 2881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна гривня) 50 коп.

5. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/2126/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді Г.П. Коробенко

К.В. Тарасенко