Рішення

від 23.09.2019 по справі 580/1268/19

ЛЕБЕДИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 580/1268/19

2/580/472/19

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2019 року м.Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В. за участю секретаря - Гладкової С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лебедині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю БЛІЦ АВТО про захист прав споживача, визнання попереднього договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Лебединського районного суду Сумської області з позовом, у якому просить визнати попередній договір № 0301 купівлі-продажу транспортного засобу від 25 вересня 2018 року, укладений між ним та відповідачем, недійсним, а також стягнути з відповідача суму авансового платежу у розмірі 72940 грн. 00 коп. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 25 вересня 2018 року між ним та відповідачем був укладений попередній договір № 0301 купівлі-продажу транспортного засобу, предметом якого є автомобіль марки Chery Tiggo 2016 року випуску, вартістю 212900 грн. при цьому відповідачем його було запевнено, що вказаний автомобіль є в наявності, та після сплати авансового платежу в розмірі 72940 грн. 00 коп., він зможе отримати вказаний автомобіль, доплативши різницю між дійсною вартістю автомобіля та сплаченого авансового платежу. 29.09.2018 року транспортний засіб не прибув, менеджер повідомив, що транспортний засіб не пройшов передпродажну підготовку - прострочений сертифікат, необхідно почекати декілька тижнів. 27 листопада 2018 року позивач звернувся до менеджера з заявою про розірвання попереднього договору та повернення коштів, однак конверт з листом повернувся, зв`язок з менеджером відсутній.

Позивача в судове засідання не з`явився, від нього надійшла заява з проханням розглядати справу за його відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягає у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився з невідомих причин, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, заяви про розгляд справи за його відсутності чи відзиву не надіслав. Тому суд визнає його неявку неповажною, та, зі згоди позивача, вважає можливим ухвалити заочне рішення за його відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, надавши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясування обставин справи, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 25 вересня 2018 року між сторонам був укладений попередній договір № 0301 купівлі-продажу транспортного засобу, предметом якого є транспортний засіб марки Chery Tiggo 2016 року випуску (а.с.10-13).

Як вбачається з умов договору:

1.5. сторони зобов`язуються укласти основний договір 29 вересня 2018 року за умови повного виконання п. 2.1. цього попереднього договору. Якщо на зазначену вище дату майно, погоджене сторонами в п. 1.2. цього договору не буде придбано продавцем з метою відчуження покупцеві, то сторони визначили, що основний договір буде укладено не пізніше ніж на 5 (п`ятий) робочий день після придбання продавцем майна, про що останній зобов`язується повідомити покупця у письмовому вигляді із зазначенням конкретної календарної дати, часу і місця укладення основного договору. В такому випадку кінцевим терміном укладення основного договору сторони визначили 29 вересня 2019 року.

2.1. На підтвердження дійсних намірів сторін на укладення основного договору до моменту укладення цього попереднього договору покупець вносить на розрахунковий рахунок продавцю грошові кошти в розмірі сімдесят дві тисячі дев`ятсот сорок гривень, а продавець своїм підписом під цим попереднім договором підтверджує отримання таких коштів.

На виконання умов договору позивачем був сплачений авансовий платіж в сумі 72940 грн., що підтверджується копією квитанцій № 17060172 від 25 вересня 2018 року (а.с.14).

Однак, сплативши авансовий платіж, 29 вересня 2019 року, відповідачем було відмовлено позивачу в укладенні основного договору та в отриманні автомобіля, постилаючись на те, що транспортний засіб не прибув, менеджер повідомив, що транспортний засіб не пройшов передпродажну підготовку - прострочений сертифікат.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Відповідно до ч. 2, п. п. 3, 10 ч. 3, абз. 1 ч. 4, ч. ч. 6-8 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця: установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні, або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Згідно ч. 4 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 220 ЦК України договір є недійсним, оскільки він укладений з недотриманням форми укладення правочину.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі за № 6-2766цс15, яка також стосується подібних правовідносин із TOB ЛК Автофінанс .

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 18 Закону України Про захист прав споживачів містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Згідно ч. 5 цієї статті, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливими може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18).

Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Отже, для кваліфікації умов договору як несправедливих, необхідна наявність одночасно таких ознак: 1) умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3. ч. 3 ст. 509 ЦК України); 2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; 3) умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємооблік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пп. 2,3 ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів ): надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів ).

Як вбачається з ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів нечесна підприємницька практика забороняється.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Пунктом 4 ч. 3 ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів визначено, що забороняються як такі, що вводять в оману, зокрема, недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення.

Згідно до ч. 6 ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

У пункті 4 ч. 1 ст. 21 Закону України Про захист прав споживачів передбачено, що крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Частинами 1, 3 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. ч. 1,3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину. відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній робочі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Судом встановлено, що несправедливість відносно позивача, як споживача, полягає в п. 1.5 спірного попереднього договору щодо дати укладення основного договору, оскільки укладаючи зазначений попередній договір позивач розраховував укласти основний договір та отримати автомобіль протягом 2 днів, а не 1 року, при цьому виконавши умови договору щодо сплати авансового платежу. Тобто, вищезазначеним договором фактично забезпечено захист інтересів лише продавця, а це свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов`язками сторін.

Оскільки на виконання спірного договору позивачем був сплачений авансовий платіж на рахунок відповідача в розмірі 145 000,00 грн., тому у виконання вищенаведених приписів він підлягає поверненню позивачу.

Згідно ст. 5 (ст. 4 у попередній редакції) ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно Рішення Конституційного суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої ст. 5 (ст. 4 у попередній редакції) Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права , необхідно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, - суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та об`єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, утверджуючи та забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принципи справедливості та неупередженості, суд дійшов до висновку, що позовна підлягає повному задоволенню та вважає можливим визнати попередній договір № 0301 купівлі-продажу транспортного засобу від 25 вересня 2018 року, укладений між сторонами недійсним, а також стягнути з відповідача суму авансового платежу у розмірі 72940 грн. 00 коп..

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Питання справляння судового збору, крім Закону про судовий збір, регулюється іншим законодавством. Зокрема, ч. 3 ст. 22 Закону України Про захист прав споживачів регламентує, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Відповідно до Закону України Про судовий збір такі особи не віднесені до кола суб`єктів, які звільняються від сплати судового збору.

Разом із цим, такий припис ч. 3 ст. 22 Закону України Про захист прав споживачів не вступає в колізію з положеннями ст. 5 Закону України Про судовий збір , якою визначено пільги щодо сплати судового збору, оскільки коло вимог і осіб, які мають такі пільги за цим Законом, не є вичерпним. Цей Закон не містить застережень про те, що закони України та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Законом діють у частині, що не суперечать йому, а лише доручає Кабінету Міністрів України підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо внесення змін до деяких законодавчих актів України.

Таким чином, з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору, а також повного задоволення позовним вимог, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь держави судового збору у розмірі 768 грн. 40 коп.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 203, 215, 216, 220, 509, 635, 655 ЦК України, ст.18,19,21,22 Закону України Про захист прав споживачів , ст. 2 Закону України Про фінансовий лізинг , ст. ст. 12, 13, 133, 141, 76, 80, 81, 95, 258, 259, 265, 279-284, 354, 355 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю БЛІЦ АВТО про захист прав споживача, визнання попереднього договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним та стягнення коштів - задовольнити повністю.

Визнати попередній договір № 0301 купівлі-продажу транспортного засобу від 25 вересня 2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю БЛІЦ АВТО , код ЄДРПОУ 42194517, в особі директора Товариства з обмеженою відповідальністю БЛІЦ АВТО ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 - недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю БЛІЦ АВТО , код ЄДРПОУ 42194517, юридична адреса м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 5, офіс 5, на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 суму авансового платежу у розмірі 72940 (сімдесят дві тисячі дев`ятсот сорок) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю БЛІЦ АВТО , код ЄДРПОУ 42194517, юридична адреса м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 5, офіс 5, на користь держави (ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, р/р 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) витрати по сплаті судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Лебединський районний суд Сумської області протягом 30 днів з дня його складення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст. 284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Бакланов Р. В.