Рішення

від 16.10.2019 по справі 910/10702/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.10.2019Справа №910/10702/19

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Еліт-Сервіс" доТовариства з обмеженою відповідальністю "АТП-0810" простягнення 71433,94 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Багнюк І.І.

Представники учасників справи:

від позивачаМакаревич О.В., ордер серії РН-505 №057 від 25.08.2019; від відповідачане з`явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліт-Сервіс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-0810" 71433,94 грн, з яких: 58000,00 грн основного боргу, 2544,03 грн інфляційних втрат, 1073,59 грн 3% річних та 9816,32 грн пені.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №01/06/18 про охорону об`єкта від 01.06.2018 в частині здійснення розрахунків за послуги, надані згідно актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) №ОУ-000214 від 30.09.2018 на суму 18000,00 грн, №ОУ-000622 від 31.12.2018 на суму 20000,00 грн та №ОУ-000677 від 28.02.2019 на суму 20000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/10702/19; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

20.08.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про продовження процесуального строку для подання відзиву на позов та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2019 продовжено строк для подання відзиву на позов до 02.09.2019 (включно); у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.

02.09.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить в задоволенні позову відмовити, вказуючи на те, що на момент подачі позову інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт-Сервіс" не були порушені (так як останнє не приступило до виконання договору №01/06/18 про охорону об`єкта від 01.06.2018), а крім того у Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-0810" не настав строк виконання зобов`язання щодо оплати послуг у зв`язку з тим, що відповідач не отримував від позивача жодних претензій.

Також 02.09.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

06.09.2019 до канцелярії Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній проти доводів відповідача, викладених ним у відзиві на позов заперечив та зазначив, зокрема про те, що відповідно до підписаних між сторонами та скріплених печатками господарюючих суб`єктів актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг) у період з серпня місяця 2018 року по березень місяць 2019 року позивачем були надані, а відповідачем прийняті відповідні послуги, які були частково оплачені Товариством з обмеженою відповідальністю "АТП-0810".

Також позивач стверджує про те, що на його думку, відповідач повинен був сплачувати за надані послуги на підставі виставлених на його адресу рахунків-фактур Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт-Сервіс".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2019 вирішено розгляд справи №910/10702/19 проводити в судовому засіданні з повідомленням сторін; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 02.10.2019.

01.10.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про перенесення розгляду справи, у зв`язку з тим, що у підприємства-відповідача змінився директор.

Також 01.10.2019 відповідачем було подано зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт-Сервіс" про визнання договору №01/06/18 про охорону об`єкта від 01.06.2018 недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2019 зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-0810" повернуто заявнику.

В судовому засіданні 02.10.2019 оголошено перерву до 16.10.2019. Відповідачу направлено повідомлення про судове засідання 16.10.2019 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судове засідання 16.10.2019 з`явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання 16.10.2019 свого представника не направив.

При цьому 15.10.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про перенесення розгляду справи, у зв`язку з перебуванням директора Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-0810" на лікарняному.

Судом відмовлено в задоволенні означеного клопотання відповідача з огляду на те, що жодного доказу на підтвердження обставин, викладених у клопотанні, відповідач суду не надав. У відповідних випадках учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов`язаних з ним трудовими відносинами.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач можливістю подання заперечень на відповідь на відзив відповідно до ст.167 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

В судовому засіданні 16.10.2019 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліт-Сервіс" (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТП-0810" (замовник, відповідач) було укладено договір №01/02/18 про охорону об`єкту (договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується з 01.06.2018 здійснювати охорону об`єкта замовника, а саме: виробничо-складських та офісних приміщень, розташованих за адресою: м.Київ, вул.Вакуленчука, 4 (в подальшому - об`єкт), шляхом надання послуг фізичної охорони об`єкта та забезпечення цілісності і збереження майна, яке знаходиться на території об`єкту, в тому числі від крадіжок та умисного його пошкодження сторонніми особами. Об`єкт вважається прийнятим під охорону, а також знятим з охорони та переданим замовнику з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкту (п.1.1), охорона об`єкта здійснюється шляхом виставлення двох цілодобових постів охорони. Режим роботи постів визначається дислокацією охоронців на об`єкті (додаток №4) (п.1.2).

Замовник зобов`язаний своєчасно сплачувати послуги, надані виконавцем, передбачені п.п.1.1 даного договору (п.3.1.8 договору), а виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати охорону об`єкта в порядку, визначеному даним договором, затвердженою сторонами Інструкцією про порядок організації, забезпечення, здійснення охорони та пропускного режиму на об`єкті (додаток №3) та дислокацією охоронців на об`єкті (додаток №4) (п.3.3.2 договору).

Відповідно до п.5.1 договору вартість надання послуг охорони за цим договором є договірною і визначається сторонами у протоколі узгодження договірної ціни (додаток №1).

У випадку несвоєчасної оплати послуг, наданих виконавцем за охорону об`єкта, нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення від суми простроченої плати за кожен день прострочення (п.5.6 договору).

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.05.2019. Даний договір вважається щороку пролонгованим строком на 1 календарний рік, якщо жодна із сторін не виявить бажання про його розірвання за 1 місяць до закінчення дії договору (п.п.8.1, 8.2 договору).

Згідно додатку до договору вартість послуг охорони складає 36000,00 грн з ПДВ за один календарний місяць.

Відповідно до актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-000192 від 31.08.2018 на суму 54000,00 грн, №ОУ-000214 від 30.09.2018 на суму 18000,00 грн, №ОУ-000582 від 31.10.2018 на суму 18000,00 грн, №ОУ-000598 від 30.11.2018 на суму 18000,00 грн, №ОУ-000622 від 31.12.2018 на суму 20000,00 грн, №ОУ-000648 від 31.01.2019 на суму 20000,00 грн, №ОУ-000677 від 28.02.2019 на суму 20000,00 грн, №ОУ-000705 від 31.03.2019 на суму 20000,00 грн, які підписані представниками сторін без зауважень і заперечень та скріплені печатками останніх, позивач надав, а відповідач прийняв послуги на загальну суму 188000,00 грн.

Як зазначив позивач у позовній заяві, послуги за актами здачі - прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-000214 від 30.09.2018 на суму 18000,00 грн, №ОУ-000622 від 31.12.2018 на суму 20000,00 грн, №ОУ-000677 від 28.02.2019 на суму 20000,00 грн відповідачем оплачені не були.

19.06.2019 позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію за вих.№2/12-06-19к від 19.06.2019 з вимогою про оплату заборгованості, однак, за твердженнями позивача, відповідь на вказану претензію Товариство з обмеженою відповідальністю "АТП-0810" не надало, заборгованість не сплатило.

Спір у справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору №01/06/18 про охорону об`єкта від 01.06.2018 в частині здійснення розрахунків за послуги, надані згідно актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) №ОУ-000214 від 30.09.2018 на суму 18000,00 грн, №ОУ-000622 від 31.12.2018 на суму 20000,00 грн та №ОУ-000677 від 28.02.2019 на суму 20000,00 грн, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліт-Сервіс" просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 58000,00 грн, 2544,03 грн інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 1073,59 грн та 9816,32 грн пені.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги укладений між сторонами договір як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладеного між сторонами договору, позивачем було надано, а відповідачем прийнято послуги на загальну суму 188000,00 грн, що підтверджується належними та допустимими доказами у справі, а саме: актами здачі - прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-000192 від 31.08.2018 на суму 54000,00 грн, №ОУ-000214 від 30.09.2018 на суму 18000,00 грн, №ОУ-000582 від 31.10.2018 на суму 18000,00 грн, №ОУ-000598 від 30.11.2018 на суму 18000,00 грн, №ОУ-000622 від 31.12.2018 на суму 20000,00 грн, №ОУ-000648 від 31.01.2019 на суму 20000,00 грн, №ОУ-000677 від 28.02.2019 на суму 20000,00 грн, №ОУ-000705 від 31.03.2019 на суму 20000,00 грн, які підписані представниками сторін без зауважень і заперечень та скріплені печатками останніх.

Однак, як свідчать матеріали справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "АТП-0810" за надані позивачем послуги згідно актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) №ОУ-000214 від 30.09.2018 на суму 18000,00 грн, №ОУ-000622 від 31.12.2018 на суму 20000,00 грн та №ОУ-000677 від 28.02.2019 на суму 20000,00 грн у повному обсязі не оплатило, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість на суму 58000,00 грн. Доказів протилежного відповідач суду не надав, а матеріали справи не містять.

При цьому як встановлено судом, умовами укладеного між сторонами договору сторонами не було погоджено строк оплати замовником за надані виконавцем послуги.

Разом з цим, як встановлено судом, 19.06.2019 позивачем надіслано на адресу відповідача претензію за вих.№2/12-06-19к від 19.06.2019 з вимогою про оплату заборгованості. Претензію отримано адресатом 25.06.2019, що підтверджується фіскальним чеком відділення зв`язку та повідомленням про вручення поштового відправлення від 19.06.2019.

Відтак, за висновками суду, відповідач з урахуванням положень ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України повинен був виконати своє зобов`язання по оплаті за надані позивачем та прийняті відповідачем послуги на суму 58000,00 грн у строк до 02.07.2019 включно, а отже строк виконання зобов`язань з оплати за надані послуги є таким, що настав.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів оплати наданих позивачем та прийнятих Товариством з обмеженою відповідальністю "АТП-0810" за актами здачі-приймання робіт (наданих послуг) №ОУ-000214 від 30.09.2018 на суму 18000,00 грн, №ОУ-000622 від 31.12.2018 на суму 20000,00 грн та №ОУ-000677 від 28.02.2019 на суму 20000,00 грн послуг, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за надані послуги на загальну суму 58000,00 грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 9816,32 грн за загальний період прострочки з 01.01.2019 по 05.08.2019, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.6 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати послуг, наданих виконавцем за охорону об`єкта, нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення від суми простроченої плати за кожен день прострочення.

Як встановлено судом, відповідачем у строк, визначений ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, свого обов`язку зі сплати платежів за договором не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

В той же час за висновками суду, з урахуванням строку, передбаченого ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України та самостійно визначених позивачем періодів нарахування пені, наведених останнім у розрахунку до позовної заяви, обґрунтованим є стягнення пені за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-000677 від 28.02.2019 на суму 20000,00 грн за період прострочення з 03.07.2019 по 05.08.2019.

За розрахунком суду, у період прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати наданих послуг сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача складає 642,19 грн, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню частково.

Крім того позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 2544,03 грн інфляційних втрат за загальний період прострочення оплати з жовтня місяця 2018 року по червень місяць 2019 року та 3% річних у розмірі 1073,59 грн за загальний період прострочки з 01.10.2018 по 05.08.2019.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті наданих позивачем послуг, то вимоги останнього про стягнення з відповідача 3% річних є законними та обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з урахуванням строку, передбаченого ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України та самостійно визначених позивачем періодів нарахування 3% річних, наведених останнім у розрахунку до позовної заяви, тобто у період з 03.07.2019 по 05.08.2018, що за розрахунком суду складає 162,08 грн.

Щодо витрат з урахуванням індексу інфляції на суму 2544,03 грн за загальний період прострочення оплати послуг з жовтня місяця 2018 року по червень місяць 2019 року, то суд зазначає, що з огляду на положення ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України та з урахуванням самостійно визначених позивачем періодів нарахування інфляційних втрат, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт-Сервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-0810".

З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-0810" (01133, м.Київ, вул.Є.Коновальця, будинок 31, ідентифікаційний код 41735509) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт-Сервіс" (03055, м.Київ, вул.Борщагівська, будинок 8, квартира 1, ідентифікаційний код 31841036) 58000 (п`ятдесят вісім тисяч) грн 00 коп. основного боргу, 162 (сто шістдесят дві) грн 08 коп. 3% річних, 642 (шістсот сорок дві) грн 19 коп. пені та 1581 (одна тисяча п`ятсот вісімдесят одна) грн 36 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 21.10.2019

Суддя Ю.М. Смирнова