Постанова

від 16.10.2019 по справі 910/1828/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/1828/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Пільков К.М., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Шпорта О.В.

розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2019 (суддя Чебикіна С.О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 (головуючий суддя: Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Козир Т.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальна будівельна група"

до Акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз"

про стягнення 1 856 934,40 грн.,

За участю представників:

позивача - не з`явився

відповідача - Васійчук Л.Ф. - адвокат

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Індустріальна будівельна група" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" (відповідач) 1322107 грн. 79 коп. пені, 534455 грн. 03 коп. інфляційних втрат, 371 грн. 58 коп. 0,01% річних.

2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором №1803000109 від 05.03.2018.

3. Відповідач у відзиві проти позову заперечив, зазначивши, що позивачем було здійснено поставку товару з порушенням строку.

Разом з тим, відповідачем подано клопотання про зменшення розміру пені на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України на 100 % та клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

ІІ. Короткий зміст судових рішень

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2019 у справі №910/1828/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019, позов задоволено повністю.

ІІІ. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

5. 13.09.2019 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Акціонерним товариством "Укртрансгаз" подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 у справі № 910/1828/19 до Касаційного господарського суду.

6. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2019 у справі № 910/1828/19 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Пільков К.М., Мачульський Г.М.

7. Ухвалою Верховного Суду від 25.09.2019 заяву Акціонерного товариства "Укртрансгаз" про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено Акціонерному товариству "Укртрансгаз" строк для подання касаційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 у справі № 910/1828/19, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 16.10.2019, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, до 11.10.2019.

8. Відзив на касаційну скаргу позивачем до Касаційного господарського суду не подано.

9. У судове засідання 16.10.2019 з`явилася представник відповідача, яка підтримала касаційну скаргу.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, хоча вказаний учасник справи про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

ІV. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

10. У касаційній скарзі Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (скаржник, відповідач) просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 у справі №910/1828/19 повністю, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

11. Обґрунтовуючи касаційну скаргу позивач вважає, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

На думку відповідача, оскільки позивач прострочив виконання свого обов`язку з поставки товару, відповідач на підставі ч.3 ст. 538 ЦК України скористався своїм правом зупинити виконання свого обов`язку з оплати товару до моменту виконання позивачем обов`язку з поставки товару за договором та оскільки позивач виконав свій обов`язок з поставки товару за договором лише 27.07.2018, то 30-денний строк оплати за поставку товару розпочався з 28.07.2018 і закінчився 26.08.2018. Отже, будь-яке нарахування штрафних санкцій за прострочення оплати товару з 15.06.2018 є неправомірним та безпідставним.

Скаржник також посилається на відсутність в оскаржуваних судових рішеннях обґрунтованих мотивів та підстав для відмови відповідачу у зменшенні суми штрафних санкцій.

Також відповідач вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю даної справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, втраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), та обсягом наданих адвокатом послуг.

Крім того, на думку скаржника, в оскаржуваних рішеннях більшою мірою викладені доводи позивача, на користь якого прийняті рішення, чим відповідно порушено вимогу щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

V. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

12. 05.03.2018 між Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз", як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустріальна будівельна група", як постачальником, було укладено договір №1803000109 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язувався у визначений договором строк передати у власність покупця пристрої для вимірювання вологості та вологи (гігрометри) (далі - товари), зазначені в специфікації, яка наведена в додатку №1 до договору та є його невід`ємною частиною (далі - специфікація), а покупець зобов`язувався прийняти і оплатити такі товари.

Пунктом 1.2. договору визначено, що найменування (номенклатура, асортимент), кількість товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у специфікації.

Загальна сума договору становить 17710000,00 грн (п.3.1. договору).

Згідно до п. 4.2 договору покупець зобов`язаний оплатити вартість переданих товарів протягом 30 днів з дати поставки, визначеної за правилами п.5.8 цього договору.

Постачальник зобов`язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікації (п. 5.1. договору).

У відповідності до п.5.8 договору датою поставки товарів за цим договором є приймання покупцем товарів за кількістю та якістю відповідно до п.5.13 цього договору та передача постачальником покупцю у повному обсязі наведених в договорі документів.

Виходячи зі змісту пунктів 6.1.1, 6.1.2 договору покупець зобов`язаний прийняти поставлені товари у порядку, визначеному цим договором, та оплатити товар своєчасно в повному обсязі згідно умов цього договору.

Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє в частині поставки товарів до 31 грудня 2018 року, а в частині розрахунків до їх повного виконання (п.11.1 договору).

13. Факт поставки позивачем відповідачу товару за договором на суму 17710000 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних №1 від 20 березня 2018 року на суму 454102,56 грн., №2 від 03 квітня 2018 року на суму 908205,12 грн., №3 від 18 квітня 2018 року на суму 908205,13 грн., №4 від 15 травня 2018 року на суму 908205,13 грн., №5 від 18 травня 2018 року на суму 908205,13 грн., №6 від 24 травня 2018 року на сум 908205,13 грн., №7 від 13 червня 2018 року на суму 908205,13 грн., №8 від 26 червня 2018 року на суму 908205,13 грн., №9 від 26 червня 2018 року на суму 908205,13 грн., №10 від 5 липня 2018 року на суму 908205,13 грн., №11 від 12 липня 2018 року на суму 908205,13 грн., №12 від 20 липня 2018 року на суму 908205,13 грн. №13 від 20 липня 2018 року на суму 908205,13 грн., №14 від 25 липня 2018 року на суму 908205,13 грн., №15 від 25 липня 2018 року на суму 1362307,68 грн., №16 від 27 липня 2018 року на суму 1362307,68 грн., №17 від 27 липня 2018 року на суму 1362307,68 грн., №18 від 27 липня 2018 року на суму 1362307,68 грн. та товарно-транспортними накладними № 1 від 20 березня 2018 року на суму 454102,56 грн., № 2 від 03 квітня 2018 року на суму 908205,12 грн., №3 від 18 квітня 2018 року на суму 908205,13 грн., №4 від 15 травня 2018 року на суму 908205,13 грн., №5 від 18 травня 2018 року на суму 908205,13 грн., №6 від 24 травня 2018 року на суму 908205,13 грн., №7 від 13 червня 2018 року на суму 908205,13 грн., №8 від 26 червня 2018 року на суму 908205,13 грн., №9 від 26 червня 2018 року на суму 908205,13 грн., №10 від 5 липня 2018 року на суму 908205,13 грн., №11 від 12 липня 2018 року на суму 908205,13 грн., №12 від 20 липня 2018 року на суму 908205,13 грн., №13 від 20 липня 2018 року на суму 908205,13 грн., №14 від 25 липня 2018 року на суму 908205,13 грн., №15 від 25 липня 2018 року на суму 1362307,68 грн., №16 від 27 липня 2018 року на суму 1362307,68 грн., №17 від 27 липня 2018 року на суму 1362307,68 грн., №18 від 27 липня 2018 року на суму 1362307,68 грн.

14. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було повністю оплачено поставлений позивачем товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень №12181 від 26.04.2018, 14296 від 15.05.2018, №14701 від 22.05.2018, №31626 від 29.10.2018, №31627 від 29.10.2018, №31628 від 29.10.2018, №31629 від 29.10.2018, №31630 від 29.10.2018, №31631 від 29.10.2018 від 29.10.2018, №31775 від 30.10.2018, №31776 від 30.10.2018, №31777 від 30.10.2018, №31778 від 30.10.2018, №31779 від 30.10.2018, №31780 від 30.10.2018, №33224 від 07.11.2018, №33225 від 07.11.2018, №33226 від 07.11.2018, №33529 від 12.11.2018.

15. Водночас відповідачем порушено визначені в п.4.2 договору строки оплати вартості товару.

VІ. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

16. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, виходив з доведеності факту порушення відповідачем зобов`язань з оплати вартості поставленого товару у строк, визначений умовами договору. При цьому, судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 100 % через недоведеність наявності виняткових обставин, що визначені у вказаних приписах ст. 233 ГК України, та з наявністю яких законодавець пов`язав виникнення підстав для зменшення розміру штрафних санкцій судом. Крім того, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, суд дійшов висновку, що витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі підлягають стягненню з відповідача.

VІІ. Позиція Верховного Суду

17. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

18. Згідно з ч.1 ст.265 Господарського кодексу України (далі - ГК України):

"За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму."

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

19. Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України

"Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін)."

Згідно зі ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України:

"Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом."

Згідно зі ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

20. Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України:

"Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором."

Згідно з ч.1 ст.216 ГК України:

"Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України:

"Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання."

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

21. Згідно з ч.3 ст. 538 ЦК України, на яку посилається скаржник:

"У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі."

Разом з тим, як вказали суди попередніх інстанцій, згідно з п. 4.2 Договору покупець зобов`язаний оплатити вартість переданих товарів протягом 30 днів з дати поставки , визначеної за правилами п.5.8 цього договору.

Тобто, згідно вказаного пункту договору обов`язок скаржника-відповідача оплатити товар і так виникає не раніше, ніж позивач виконає свій обов`язок по поставці товарів.

22. Крім того, суди встановили, що відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язувався у визначений договором строк передати у власність покупця пристрої для вимірювання вологості та вологи (гігрометри) (далі - товари ), зазначені в специфікації, яка наведена в додатку №1 до договору та є його невід`ємною частиною (далі - специфікація), а покупець зобов`язувався прийняти і оплатити такі товари.

Тобто, предметом договору є не якийсь один цілісний предмет - товар, а саме товари у вигляді певної, узгодженої сторонами кількості пристроїв для вимірювання вологості та вологи (гігрометрів).

У відповідності до п.5.8 договору датою поставки товарів за цим договором є приймання покупцем товарів за кількістю та якістю відповідно до п.5.13 цього договору та передача постачальником покупцю у повному обсязі наведених в договорі документів.

Як встановлено місцевим та апеляційним судами товари були поставлені позивачем відповідачу окремими партіями згідно вищевказаних видаткових накладних і, відповідно, строк оплати визначався окремо по кожній такій партії.

23. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вірно вказав, що твердження відповідача про те, що 30-денний строк оплати за поставку товару розпочався з 28.07.2018 і закінчився 26.08.2018, посилаючись на те, що він на підставі ч.3 ст. 538 ЦК України скористався своїм правом зупинити виконання свого обов`язку з оплати товару до моменту виконання позивачем обов`язку з поставки товару за договором, є помилковими з огляду на встановлений пунктом 4.2 договору строк оплати вартості товару.

24. У п. 7.2 Договору сторони погодили, що у разі порушення покупцем строків оплати за цим договором, покупець на вимогу постачальника сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати товару у строк, визначений умовами п. 4.2. договору, позивачем, на підставі п. 7.2. договору, нараховано до стягнення 1322107,79 грн. пені.

На підставі наведеного, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що з урахуванням факту порушення відповідачем зобов`язання за договором щодо оплати товару у строк, визначений умовами п.4.2. Договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача 1322107,79 грн пені (нарахованої за загальний період з 15.06.2018 по 11.11.2018) є обґрунтованими.

25. У касаційній скарзі скаржник також посилається на відсутність в оскаржуваних судових рішеннях обґрунтованих мотивів та підстав для відмови відповідачу у зменшенні суми штрафних санкцій.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) передбачена статтею 233 ГК України та частиною 3 статті 551 ЦК України.

Так, частинами 1 та 2 статті 233 ГК України передбачено, що:

"1. У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

2. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій."

У частині 3 статті 551 ЦК України передбачено, що:

"3. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення."

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суди попередніх інстанцій на підставі власної оцінки доводів сторін по даній справі та поданих доказів щодо зменшення пені дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, що визначені у вказаних приписах ст.233 ГК України та з наявністю яких законодавець пов`язав виникнення підстав для зменшення розміру штрафних санкцій судом, а тому у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 100 % судами відмовлено.

26. Також у зв`язку із порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати вартості поставленого товару у строк, визначений умовами п. 4.2. договору, позивачем нараховано відповідачеві 534455,03 грн. інфляційних втрат та 371,58 грн. 0,01% річних (за загальний період з 15.06.2018 по 11.11.2018).

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.6. договору у разі порушення покупцем строків оплати за цим договором, покупець на вимогу постачальника сплачує постачальнику 0,01 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Як встановлено вище, відповідач у встановлений строк свого обов`язку по оплаті вартості поставленого позивачем товару належним чином не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив, відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що з урахуванням факту порушення відповідачем грошового зобов`язання, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 0,01% річних у розмірі 371,58 грн. та інфляційних втрат у розмірі 534455,03 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

27. У касаційній скарзі відповідач також посилається на те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю даної справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, втраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягом наданих адвокатом послуг.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач просив суд стягнути з відповідача 25 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідачем, було надано суду клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в якому він просив відмовити позивачу у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу з тих підстав, що позивачем не надано до розрахунку судових витрат належних доказів, які б документально підтверджували (або обґрунтовували) реальний (дійсний) розмір витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.

Проте, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано належні та допустимі докази, а саме - договір (угода) про надання правової допомоги від 10.01.2019 року, що укладений між позивачем та Адвокатським бюро Сергія Хальзєва, додаткову угоду до договору від 10.01.2019, акти прийому-передачі робіт (надання послуг) №1 за січень-лютий 2019 року на суму 5 000,00 грн., №2 за березень-квітень 2019 року на суму 5 000,00 грн. та №3 за березень-квітень 2019 року на суму 15 000,00 грн., а також рахунками-фактур та платіжними дорученнями № 539 від 22.04.2019 на суму 15 000,00 грн., №458 від 15.01.2019 на суму 5 000,00 грн. та 523 від 08.04.2019 року на суму 5 000,00 грн.

Відповідно до ч.ч.3-6 ст.126 ГПК:

"3. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

6. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами."

З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційного господарського суду вважає обґрунтованим здійснений судом першої інстанції розподіл судових витрат, з яким також погодився й суд апеляційної інстанції, не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема і в зв`язку з недоведеністю ним не співмірності розміру вказаних витрат з усіма вищевказаними параметрами, встановленими ч.4 ст.126 ГПК, в т.ч. і ціною позову.

28. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з вищевказаними висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність фактів, наведених скаржником, вимоги до касаційного суду здійснити переоцінку доказів по справі та встановити по новому фактичні обставини справи, визнавши доведеність скаржником фактів, покладених ним в основу касаційної скарги.

Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Згідно з ч.1 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтованих та переконливих доводів щодо неправильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права касаційна скарга не містить.

З урахуванням викладеного колегія суддів касаційного суду вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

VІІІ. Висновки Верховного Суду

29. Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

30. З урахуванням викладеного суд доходить висновку про необхідність залишення касаційної скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2019 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 у справі № 910/1828/19 - без змін.

31. У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 у справі № 910/1828/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 у справі № 910/1828/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді К. Пільков

Г. Мачульський