Рішення

від 10.10.2019 по справі 140/1680/19

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2019 року ЛуцькСправа № 140/1680/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Каленюк Ж.В..

за участю секретаря судового засідання Шепталової А.П.,

представника позивача Піца М.І.,

представника відповідача Решетника О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Дочірнього виробничо-комерційного підприємства "Горохів-Агротехцентр МТС" до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє виробничо-комерційне підприємство "Горохів-Агротехцентр МТС" (далі - ДВКП "МТС", підприємство, позивач) звернулося з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області, контролюючий орган, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 квітня 2019 року: №0004311404 про збільшення на 1215899,25 грн. грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; №0004301404 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 340,00 грн.; №0004351404 та №0004341404 про збільшення грошового зобов`язання із земельного податку на 4998232,11 грн. та на 900565,28 грн. відповідно (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог - а.с.63 том 1).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення були прийняті на підставі акта від 10 квітня 2019 року №7910/14-04/23250834 позапланової виїзної документальної перевірки ДВКП "МТС", проведеної з метою дослідження питань, що стали предметом заперечення на акт позапланової виїзної документальної перевірки підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства з плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період діяльності 2015-2018 роки (акт від 15 лютого 2019 року №2498/14-04/23250834). За висновками перевірки підприємство порушило: підпункти 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269, підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270, підпункт 271.1.1 пункту 271.1 статті 271, пункти 286.1, 286.2, 286.3, 286.4 статті 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що привело до заниження задекларованих річних сум земельного податку за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року на 4956839,01 грн.; підпункти 266.2.1, 266.2.2 пункту 266.2, підпункт 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 ПК України, у зв`язку із чим підлягає донарахуванню податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 972719,40 грн.; підпункти 49.18.2, 49.18.3 пункту 49.18 статті 49, пункт 120.1 статті 120, підпункт 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 ПК України - платником не подано податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 - 2018 роки.

Позивач вважає, що податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню як протиправні. Їх протиправність обґрунтовує порушенням відповідачем вимог підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України при проведенні позапланової документальної перевірки, результати якої оформлено актом від 10 квітня 2019 року №7910/14-04/23250834, оскільки контролюючий орган вийшов за межі питань заперечень підприємства на акт перевірки та наказу ГУ ДФС у Волинській області від 20 березня 2019 року №1065. Також податкові повідомлення-рішення прийняті 24 квітня 2019 року без надання можливості подати заперечення на акт перевірки та/або додаткові документи, право на подання яких визначене пунктом 44.7 статті 44 ПК України.

Також звертає увагу на невідповідність фактичним обставинам висновків акта перевірки, на підставі якого прийняті податкові повідомлення-рішення. Позивач зауважив, що згідно з наявними документами належне ДВКП "МТС" нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на яке контролюючим органом нараховано податок, є частиною цукрового заводу та знаходиться за однією з ним адресою (є одним промисловим об`єктом) і як будівлі промисловості не є об`єктом оподаткування згідно з підпунктом 266.2.2 "є" пункту 266.2 статті 266 ПК України. Вказана норма не містить формулювання, яке б давало однозначний висновок про те, що об`єктом оподаткування є лише будівлі промисловості, які належать промисловим підприємствам. На думку позивача, якщо суб`єкт господарювання є власником нежитлової нерухомості та має документальне підтвердження віднесення даного об`єкта до категорій, визначених підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, то він не має обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також звільняється від обов`язку подавати податкову декларацію. Відповідач, приймаючи податкові повідомлення-рішення від 24 квітня 2019 року №0004311404 та №0004301404, необґрунтовано донарахував податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, керуючись ознакою суб`єкта - власника майна, а не ознакою об`єкта оподаткування, та безпідставно застосував штрафні санкції за неподання податкових декларацій за 2015-2018 роки.

Не погоджується позивач і з податковими повідомленнями-рішеннями від 24 квітня 2019 року №0004351404 та №0004341404, якими йому донараховано грошове зобов`язання із земельного податку. З цього приводу вказав, що ДВКП "МТС" на території Мар`янівської селищної ради та Цегівської сільської ради Горохівського району має у постійному користуванні земельні ділянки, що надані йому для виробничої діяльності. Як стверджує позивач, на підставі довідок про нормативну грошову оцінку земельних ділянок він подав розрахунки (декларації) зі сплати земельного податку, виходячи із встановленої ставки земельного податку за земельні ділянки, нормативно-грошову оцінку яких проведено, у розмірі 1 відсотка нормативно-грошової оцінки земельної ділянки (стосовно земельних ділянок на території Мар`янівської селищної ради). Земельні ділянки, які перебувають у користуванні підприємства на території Цегівської сільської ради, знаходяться за межами населених пунктів, їх нормативну грошову оцінку не проведено. На підставі довідки про нормативну грошову оцінку землі по області ним проведено розрахунок земельного податку в розмірі 1 відсотка нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. Відповідачем безпідставно зроблено висновок про заниження земельного податку, при цьому розрахунок проведено з площі і ставки, що не відповідають документам та рішенню органу місцевого самоврядування, якими встановлено розмір податку. У свою чергу, будь-яких заперечень щодо неправильності чи неточності у здійснених розрахунках від місцевих рад не надходило. Навпаки, на звернення ГУ ДФС у Волинській області під час перевірки до Мар`янівської селищної та Цегівської сільської рад були надані відповіді, що ДКВП "МТС" має сплачувати податок в розмірі 1 відсотка нормативної грошової оцінки землі. Відтак, позивач вважає, що не допустив будь-які порушення податкового законодавства під час розрахунку та сплати земельного податку.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою від 14 червня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; судовий розгляд справи визначено проводити за правилами загального позовного провадження (а.с.1 том 1).

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав (а.с.70-75 том 1). В обґрунтування своєї позиції вказав, що актом позапланової виїзної перевірки ДВКП "МТС" від 15 лютого 2019 року №2498/14-04/23250834 було встановлено порушення підприємством вимог підпунктів 266.2.1, 266.2.2 пункту 266.2, підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 ПК України, у зв`язку із чим підлягає донарахуванню податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період діяльності 2015 - 2018 роки на загальну суму 1009416,00 грн. та в порушення підпункту 49.18.2, 49.18.3 пункту 49.18 статті 49, пункту 120.1 статті 120, підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 ПК України платником не подано податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 - 2018 роки. На цей акт перевірки позивач подав заперечення, в якому посилався на необґрунтованість донарахованої суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також не було враховано тієї обставини, що частина будівель нерухомості реалізована і на день перевірки значиться менша кількість об`єктів нерухомого майна; також вказав, що службовими особами ГУ ДФС у Волинській області не досліджено ставки земельного податку, які були встановлені органами місцевого самоврядування. Відтак, з метою дослідження питань, що стали предметом заперечення та викладених обставин, які не були досліджені під час документальної позапланової перевірки, ГУ ДФС у Волинській області на підставі наказу від 20 березня 2019 року №1065 провело позапланову виїзну перевірку ДВКП "МТС", за результатами якої складено акт від 10 квітня 2019 року №7910/14-04/23250834. Перевіркою підтверджено ті ж порушення податкового законодавства, що були виявлені попередньою перевіркою, та встановлено несплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період діяльності 2015-2018 роки на загальну суму 972719,40 грн.; неподання платником податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 - 2018 роки. Також встановлено порушення вимог підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269, підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270, підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271, пунктів 286.1, 286.2, 286.3, 286.4 статті 286 ПК України, що привело до заниження земельного податку за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року в сумі 4956839,01 грн. На підставі акта від 10 квітня 2019 року №7910/14-04/23250834 ГУ ДФС у Волинській області прийняті податкові повідомлення-рішення від 24 квітня 2019 року, які оскаржує позивач.

Як зазначив відповідач, належні позивачу земельні ділянки мають цільове призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд, підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; категорія земель - землі промисловості, транспорту, та ін. призначення; вид використання земельної ділянки - у виробничій діяльності. Однак ДВКП "МТС" в період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року не здійснювало сільськогосподарську діяльність. Під час перевірки було встановлено, що в податкових деклараціях з плати за землю за 2016-2018 роки ДВКП "МТС" (Мар`янівська селищна рада) задекларовано земельний податок із застосуванням ставки земельного податку у розмірі 1 відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами) замість ставки 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (за земельні ділянки, які перебувають в постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності)), що встановлено Положенням про плату за землю, затвердженим рішенням Мар`янівської селищної ради від 30 червня 2015 року №63/2. Так само по Цегівській сільській раді позивач розрахував у податкових деклараціях за 2016 - 2018 роки земельний податок у розмірі 1 відсоток від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, а мав би у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області (згідно з пунктом 7 Положення про плату за землю, затвердженого рішенням Цегівської сільської ради від 30 червня 2015 року №41/4, від 14 лютого 2017 року №14/3). Вважає, що оскільки позивач фактично не здійснює сільськогосподарську діяльність, то він не має права застосовувати ставку земельного податку як сільськогосподарське підприємство.

З приводу встановленого порушення позивачем вимог податкового законодавства стосовно оподаткування об`єктів нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, відповідач зазначив, що позивачу на праві власності належать об`єкти нежитлової нерухомості, які в розумінні підпункту 226.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та оподатковуються за ставкою 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м. бази оподаткування (як це встановлено рішеннями Мар`янівської селищної ради). Загальна площа нерухомого майна - виробничих споруд позивача становила 106142,60 кв.м., при цьому у 2018 році відбулась часткова реалізація нерухомого майна та станом на 21 серпня 2018 року його загальна площа становить 82467,3 кв.м., що було враховано ГУ ДФС у Волинській області під час здійснення позапланової документальної перевірки у зв`язку із запереченнями платника. Застосування підпункту 266.2.2 "є" пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. У випадку із ДВКП "МТС" не виконується умова щодо промислового підприємства, оскільки основний вид діяльності даного підприємства 01.11 - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. Проте дане підприємство і не є сільськогосподарським, оскільки сільськогосподарську діяльність фактично не здійснює. З наведених підстав вважає, що позивач мав сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та щорічно подавати податкову декларацію.

З урахуванням наведеного відповідач вважає, що прийняті податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а тому просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Позивач відповідь на відзив у встановлений судом строк не подав. Однак під час підготовчого провадження сторони подали додаткові пояснення по суті позовних вимог та заперечень щодо них. В додаткових поясненнях (а.с.145-149 том 1, а.с.67-72 том 2) позивач не погодився із доводами відповідача, викладеними у відзиві, та підтримав позицію, викладену у позовній заяві. Додатково зазначив, що у відповідача були відсутні правові підстави для донарахування у 2015 році підприємству грошового зобов`язання, адже податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлений рішенням Мар`янівської селищної ради від 30 січня 2015 року №58/3, яке було прийняте на виконання пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (набув чинності 01 січня 2015 року); таке рішення органу місцевого самоврядування не може набрати чинності та не підлягає застосуванню у тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.

У додатковому поясненні (а.с.89-90 том 1, а.с.40-42 том 2) відповідач підтримав доводи, викладені у відзиві на позов, та зазначив про дотримання ним строку давності визначення податковими повідомленнями-рішеннями від 24 квітня 2019 року №0004351404, 30004341404 грошового зобов`язання із земельного податку, встановленого пунктом 102.1 статті 102 ПК України (протягом 1095 днів), оскільки термін сплати зобов`язання за березень 2016 року - по 30 квітня 2016 року. У свою чергу, зважаючи на те, що податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки позивач не подавав, то строки давності визначення грошового зобов`язання в даному випадку застосовуються відповідно до підпункту 102.1.1 пункту 102.1 статті 102 ПК України (тобто, без дотримання строку давності 1095 днів, встановленого в абзаці першому пункту 102.1 статті 102 Кодексу).

Увалами суду: від 12 серпня 2019 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів; від 10 вересня 2019 року закрито підготовче провадження, а справу призначено до розгляду по суті (а.с.38, 107 том 2).

Ухвалою від 10 жовтня 2019 року замінено відповідача ГУ ДФС у Волинській області на правонаступника - Головне управління ДПС у Волинські області (а.с.159-160 том 2).

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, додатковому поясненні до позову; представник відповідача у задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав, наведених у відзиві, додаткових поясненнях до відзиву.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін (вступне слово), перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, письмовими доказами, встановив такі обставини і відповідні їм правовідносини.

У період з 31 січня 2019 року по 08 лютого 2019 року ГУ ДФС у Волинській області проведено позапланову виїзну документальну перевірка ДВКП "МТС" за період діяльності 2015-2018 роки з метою дослідження питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та плати за землю, за результатами якої складено акт від 15 лютого 2019 року №2498/14-04/23250834 (далі - акт перевірки 1). За висновками акта перевірки 1 ДВКП "МТС" порушило: підпункти 266.2.1, 266.2.2 пункту 266.2, підпункт 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 ПК України, у зв`язку із чим підлягає донарахуванню податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 1009416,00 грн., в тому числі за 2015 рік на 129494,00 грн., за 2016 рік на 145415,40 грн., за 2017 рік на 339656,30 грн., за 2018 рік на 394850,50 грн.; підпункти 49.18.2, 49.18.3 пункту 49.18 статті 49, пункт 120.1 статті 120, підпункт 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 ПК України - платником не подано податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 - 2018 роки (а.с.11-15 том 1).

ДВКП "МТС" на акт перевірки 1 подало заперечення від 07 березня 2019 року вих.№0703-1 (а.с.18-19 том 1). Платником в запереченні, поряд з іншим, зазначалося, що в другому абзаці пункту 3.1 акта перевірки вказана площа, яку має в постійному користуванні ДВКП "МТС", однак вона не відповідає дійсності; площа нерухомого майна на сторінці 4 і 5 акта перевірки з посиланням на витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 серпня 2015 року не відповідає фактичній, оскільки в період, що перевірявся, частина нерухомості реалізована та кількість об`єктів, які на день перевірки значаться за підприємством, є меншою; на сторінці 8 акта перевірки наведено розрахунок заниження податку на нерухоме майно без дослідження ставки земельного податку, які були встановлені органами місцевого самоврядування, і вказано необґрунтовану ставку в розмірі 0,1 відсотка та необґрунтовану площу. Підприємство також заперечувало висновок на сторінці 7 акта перевірки стосовно того, що для отримання можливості використання пільги, нерухомість має належати сільгоспвиробнику, і що ця умова не виконується, оскільки будівлі і споруди не є сільськогосподарськими; вважає, що у даному випадку об`єкти нежитлової нерухомості не є об`єктом оподаткування, бо є будівлями промисловості.

20 березня 2019 року ГУ ДФС у Волинській області прийнято наказ №1065 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ДВКП "МТС" з метою дослідження питань, що стали предметом заперечення (а.с.20 том 1). За результатами цієї перевірки складено акт від 10 квітня 2019 року №7910/14-04/23250834 (далі - акт перевірки 2, а.с.24-32 том 1). За висновками цього акта ДВКП "МТС" порушило:

- підпункти 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269, підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270, підпункт 271.1.1 пункту 271.1 статті 271, пункти 286.1, 286.2, 286.3, 286.4 статті 286 ПК України, що привело до заниження задекларованих річних сум земельного податку за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року на 4956839,01 грн., в тому числі за 2016 рік на 1426806,59 грн., за 2017 рік на 2233226,00 грн., за 2018 рік на 1296806,42 грн. (розрахунок на а.с.31 зворот, 32 том 1).

- підпункти 266.2.1, 266.2.2 пункту 266.2, підпункт 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 ПК України, у зв`язку із чим підлягає донарахуванню податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 972719,40 грн., в тому числі за 2015 рік на 129494,00 грн., за 2016 рік на 145415,36 грн., за 2017 рік 339656,32 грн., за 2018 рік на 358153,76 грн. (з них за перший квартал 2018 року на 98712,62 грн., за другий квартал 2018 року на 98712,62 грн., за липень 2018 року на 32904,21 грн., за серпень 2018 року на 25564,86 грн., за вересень 2018 року на 25564,86 грн.), за четвертий квартал 2018 року на 76694,59 грн.;

- підпункти 49.18.2, 49.18.3 пункту 49.18 статті 49, пункт 120.1 статті 120, підпункт 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 ПК України - платником не подано податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 - 2018 роки (а.с.11-15 том 1).

Листом від 19 квітня 2019 року №13294/10/03-20-14-04 інформовано платника про результати розгляду його заперечення від 07 березня 2019 року №0703-1 на акт перевірки 1 (а.с.34-35 том 1) та з урахуванням висновків акта перевірки 2 ГУ ДФС у Волинській області 24 квітня 2019 року прийняло податкові повідомлення-рішення:

- №0004311404, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у сумі 1215899,25 грн., в тому числі основний платіж в сумі 972719,40 грн., штрафні санкції - 243179,85 грн. (а.с.36 том 1);

- №000430140 про нарахування штрафних санкцій у сумі 340,00 грн. (а.с.37 том 1);

- №0004351404, яким визначено грошове зобов`язання із земельного податку (Мар`янівська сільська рада) у сумі 4998232,11 грн., в тому числі основний платіж в сумі 3998585,69 грн., штрафні санкції - 999646,42 грн. (а.с.38 том 1);

- №0004341404, яким визначено грошове зобов`язання із земельного податку (Цегівська сільська рада) у сумі 900565,28 грн., в тому числі основний платіж в сумі 720452,22 грн., штрафні санкції - 180113,06 грн. (а.с.39 том 1).

Позивач, не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, оскаржив їх до суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішення відповідача як суб`єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягають оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України.

Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (набрав чинності 01 січня 2015 року, далі - Закон №71-VIII) внесено зміни до статті 265 ПК України та введено податок на майно, який складається: з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об`єкт оподаткування, базу оподаткування, пільги із сплати податку, ставку податку визначає стаття 266 ПК України.

Так, зокрема, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 261.1 статті 261 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

За правилами підпунктів 266.2.1, 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції станом на 01 січня 2015 року) об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Не є об`єктом оподаткування: а) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності); б) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки; в) будівлі дитячих будинків сімейного типу; г) гуртожитки; ґ) житлова нерухомість непридатна для проживання, в тому числі у зв`язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради; д) об`єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об`єкта на дитину; е) об`єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб`єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках; є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств; ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; з) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств.

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт (підпункти 266.3.1, 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України установлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Законом №71-VIII підрозділ 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України доповнено, в тому числі пунктом 33, згідно з яким установлено, що на 2015 рік ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, визначені пунктом 266.5.1. пункту 265.5 статті 265 цього Кодексу, не можуть перевищувати 1 відсоток мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр для об`єктів нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.8.1 пункту 266.8 статті 268 ПК України визначено, що у разі переходу права власності на об`єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об`єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому виникло право власності.

Як встановлено підпунктом 266.10.1 "б" пункту 266.10 статті 266 ПК України, податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.

Перевіряючи доводи сторін, судом встановлено, що ДВКП "МТС" є власником об`єктів нежитлової нерухомості на вул. Незалежності , 13 в смт Мар`янівка Горохівського району Волинської області та цієї обставини позивач не заперечує. Як свідчать матеріали справи (витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 та 22 серпня 2015 року), ДВКП "МТС" належали такі об`єкти нерухомого майна (нежитлових приміщень) загальною площею 106142,60 кв.м. (всього 32 об`єкти): виробнича споруда автодорога на промплощадки б/пункт, літера "XІV , загальною площею 3934,0 кв.м; виробнича споруда асфальтна площадка, літера "XVІІІ", загальною площею 6994,8 кв.м; виробнича будівля РЮПРО №2, літера "З", загальною площею 119,4 кв.м; виробничий будинок водонапірна башта, літера "Г", загальною площею 4,9 кв.м; виробнича споруда вторинний відстійник на п/ф, літера "IV", загальною площею 70,9 кв.м; виробнича споруда вторинний відстійник на п/ф, літера "V", загальною площею 70,9 кв.м; виробнича споруда вторинний відстійник на п/ф, літера "VI", загальною площею 70,9 кв.м; виробнича споруда вторинний відстійник на п/ф, літера "VІІ", загальною площею 70,9 кв.м; виробнича споруда вторинний відстійник на п/ф, літера "VIII", загальною площею 70,9 кв.м; виробнича споруда вторинний відстійник на п/ф. літера "IX", загальною площею 70,9 кв.м; виробнича споруда галерея жомовидалення, літера "XХІ", загальною площею 1249,5 кв.м; виробнича споруда гідромеханізозане кагатне поле, "XХІІ", загальною площею 7415,3 кв.м; виробнича споруда гідромеханізозаний склад буряка, літера "XVІІ", загальною площею 7845,8 кв.м; виробничий будинок та споруда гужова бурячна б/пункт, літера "Б", загальною площею 1624,5 кв.м.; виробнича споруда 2-х ярусні відстійники, літера "XІ", загальною площею 59,2 кв.м; виробнича споруда дороги на промплощадки б/пункт, літера "XІV", загальною площею 7650,0 кв.м; виробнича споруда жомова яма №1, літера "ІІІ", загальною площею 4736,0 кв.м; виробнича споруда жомова яма №2, літера "І", загальною площею 11374,3 кв.м; виробнича споруда змивна площадка, літера "ХХ", загальною площею 9852,8 кв.м; виробнича споруда лотки вузла біологічної очистки, літера "Х", загальною площею 2606,7 кв.м; виробничий будинок насосна станція №2, літера "В", загальною площею 158,7 кв.м; виробничий будинок насосна станція проводи на технологічний став, літера "Ж", загальною площею 105,7 кв.м.; виробнича споруда підземний резервуар біля РЮПРО, літера "ІІ", загальною площею 3,1 кв.м.; виробнича споруда під`їздні асфальтні площадки, літера "ХХІІІ", площею 6013,9 кв.м., 5766,8 кв.м. і 10361,7 кв.м. (загальною площею 23042,4 кв.м.); виробнича споруда асфальтна площадка, загальною площею 6994,80 кв.м; виробнича споруда площадка для вагових будок, літера "XVІ", загальною площею 924,5 кв.м.; виробнича споруда площадка цеху механізації, літера "XV", загальною площею 3799,6 кв.м.; виробничий будинок повітродувна насосна станція; колектор дренажних вод, літера "Д", площею 656,9 кв.м та 138,9 кв.м. (загальною площею 704,8 кв.м.; виробнича споруда радіальний відстійник, літера "XII", загальною площею 1734,9 кв.м.; виробнича споруда радіальний відстійник, літера "XIII", загальною площею 1734,9 кв.м; виробнича споруда склад вапнякового каміння, літера "ХІХ", загальною площею 7890,5 кв.м; виробничий будинок станція домішок комковідділювача, літера "Е", загальною площею 107,3 кв.м; виробничий будинок станція проводи на р. Липа, літера "Є", загальною площею 43,6 кв.м. (а.с.201-232 том 1).

На запит ГУ ДФС у Волинській області від 26 березня 2019 року №17/03-20-14-04-12 ДВКП "МТС" листом від 29 березня 2019 року №2903-1 (а.с.135 том 1) повідомило про відчуження нерухомого майна на користь Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 20 серпня 2018 року ННС №969399 (а.с.233-241 том 1), належних на праві власності (виробнича споруда площадка цеху механізації, літера "XV", загальною площею 3799,6 кв.м; виробнича споруда площадка для вагових будок, літера "XVI" загальною площею 924,5 кв.м; виробнича споруда підземний резервуар біля РЮПРО, літера "XVI", загальною площею 3,1 кв.м; виробнича споруда гідромеханізозаний склад буряка, літера "XVІI", загальною площею 7845,80 кв.м; виробнича споруда зливна площадка, літера "XХ", загальною площею 9852,80 кв.м; виробнича споруда галерея жомовидалення, літера "XХI", загальною площею 1249,50 кв.м. (рестр. №708196007208, №708255607208, №708787807208, №709148307208, № 709159007208 , №709161107208 відповідно). В результаті відчуження площа нежитлової нерухомості зменшилася з 106142,60 кв.м. та станом на 21 серпня 2018 року становить 82467,3 кв.м.

В ході проведення перевірки платником повідомлено, що з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2018 року будівлі та споруди підприємством в оренду не передавались та доходів від передачі їх в оренду не отримувало (лист №2 від 06 лютого 2019 року на а.с.95-97), що також підтверджується банківськими виписками за рахунками позивача, згідно з якими відсутні доходи за оренду приміщень.

З огляду на доводи сторін у заявах по суті справи та у судовому засіданні, спірним у межах цих правовідносин є питання: чи є нерухоме майно, що належить позивачу, об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки, у 2015-2018 роках.

Підпункт "є" підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 ПК України, на який посилається позивач як на підставу протиправності податкового повідомлення-рішення №0004311404, встановлює, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

На думку суду, для отримання можливості використовувати пільги, встановлені підпунктом 266.2.2 "є" пункту 266.2 статті 266 ПК України, і не сплачувати податок за нежитлові будівлі, споруди законодавцем використано правову конструкцію, яка передбачає одночасне виконання таких умов: 1) будівлі мають використовуватися у промисловості (до них належать, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення); 2) суб`єкт, який володіє об`єктами нерухомості, повинен бути промисловим підприємством. Так само за підпунктом 266.2.2 "ж" пункту 266.2 статті 266 ПК України нежитлові будівлі, споруди не будуть об`єктом оподаткування за умови: 1) нерухомість має належати сільгосптоваровиробнику; 2) нерухомість має цільове призначення - використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Отже, і в одному, і в іншому випадку, значення має і призначення будівель, і їх приналежність певному суб`єкту господарювання, який ними володіє.

Класифікацію будівель залежно від їх функціонального призначення наведено у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому та введеному в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507 (чинний з 01 січня 2001 року, далі - ДК 018-2000). З його змісту слідує, що об`єктами класифікації є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. У розділі 1 ДК 018-2000 наведено визначення, згідно з яким споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів; інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та т. ін. Одиницею класифікації в класифікаторі в основному є окрема будівля чи інженерна споруда (будинок, дорога, трубопровід тощо). Для комплексних будівель, що складаються з декількох будівель, кожна будівля може класифікуватися окремо. Будівлі нежитлові (розділ 1 підрозділ 12) включають групу 125 "Будівлі промислові та склади", до якої належить клас 1251 "Будівлі промислові". Цей клас включає криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т. ін. за їх функціональним призначенням, але не включає резервуари, силоси та склади (1252), будівлі сільськогосподарського призначення (1271), комплексні промислові споруди (електростанції, нафтопереробні заводи та т. ін.), які не мають характеристик будівель (230). Клас 1252 має такі підкласи: 1251.1 - Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості; 1251.2 - Будівлі підприємств чорної металургії; 1251.3 - Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості; 1251.4 - Будівлі підприємств легкої промисловості; 1251.5 - Будівлі підприємств харчової промисловості; 1251.6 - Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості; 1251.7 - Будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості; 1251.8 - Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості; 1251.9 - Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне. Клас 1252 "Резервуари, силоси та склади" включає: резервуари та ємності, резервуари для нафти та газу, силоси для зерна, цементу та інших сипких мас, холодильники та спеціальні склади, складські майданчики, але не включає: сільськогосподарські силоси та складські будівлі, що використовуються для сільського господарства (1271), водонапірні башти (2222), нафтотермінали (2303). У той же час клас 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін., але не включає споруди зоологічних та ботанічних садів (2412). У межах цього класу є такі підкласи: 1271.1 - Будівлі для тваринництва; 1271.2 - Будівлі для птахівництва; 1271.3 - Будівлі для зберігання зерна; 1271.4 - Будівлі силосні та сінажні; 1271.5 - Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства; 1271.6 - Будівлі тепличного господарства; 1271.7 - Будівлі рибного господарства; 1271.8 - Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва; 1271.9 - Будівлі сільськогосподарського призначення інші.

Вказана класифікація доводить те, що використаний у статті 266 ПК України термін "будівлі промисловості" має застосовуватися виключно відносно будівель, що експлуатуються промисловими підприємствами різних галузь. А відтак, не лише цільове призначення нежитлової будівлі згідно з правовстановлюючими документами, а й фактичне її використання як об`єкта промисловості є підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до підпункту 266.2.2 "є" пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Такий висновок ґрунтується також на системному тлумаченні підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, у кожному підпункті якого (від "а" до "л") законодавець передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: є прив`язка або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю, та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року №530 (далі - ДК 009:2010), згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар`єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".

Суд вважає, що на спірні правовідносини положення пункту "є" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України не поширюються, оскільки буквальний аналіз цієї норми свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств". При цьому законодавець використав прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності.

В межах спірних правовідносин приналежність нерухомого майна до об`єктів промисловості, як на цьому наполягає позивач, не є достатньою умовою для застосування положень пункту "є" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки застосування цього пункту можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Позивач не є промисловим підприємством. Саме виробництво промислової продукції промисловими підприємствами є умовою застосування підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, що не доведено матеріалами справи та не обґрунтовано стороною позивача у судовому засіданні.

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 Статуту ДВКП "МТС", затвердженого рішенням учасника (засновника) від 10 грудня 2014 року №88 (зареєстроване державним реєстратором 10 грудня 2014 року), підприємство створене з метою виробництва сільськогосподарської продукції, її зберігання і реалізації (а.с.78-82 том 1). З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань слідує, що за даними органів статистики основний вид економічної діяльності ДВКП "МТС" 01.11 - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (а.с.66-67 том 1). Однак будівлі і споруди, які є власністю ДВКП "МТС" та описані вище, безпосередньо не використовуються у сільськогосподарській діяльності позивачем. Тому немає і підстав вважати, що ці будівлі і споруди не є об`єктами оподаткування за підпунктом 266.2.2 ж пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Суд не бере до уваги посилання позивача на судову практику, за якою рішення у спорі суб`єктів господарювання із контролюючим органом щодо практичного застосування підпункту 266.2.2 є пункту 266.2 статті 266 ПК України прийнято на користь платників податків, оскільки ці судові рішення містять інші, ніж у даному спорі, обставини (стосувалися фізичних осіб-підприємців, які здійснювали виробничу діяльність з використанням об`єктів нежитлової нерухомості, яка за функціональним призначенням відносилась до будівель промисловості).

Відтак, позивач є платником податку в розумінні підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України з об`єктів нежитлової нерухомості, що йому належать на праві власності, а базою оподаткування є загальна площа цих об`єктів, в тому числі їх часток.

Рішенням Мар`янівської селищної ради від 30 січня 2015 року №58/3 затверджене Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі - Положення №58/3, а.с.103-106 том 2). Відповідно до пункту 6.2 цього Положення для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, становить 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м. бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України (в редакції Закону №71-VIII) податок на майно належить до місцевих податків. Як зазначено в пункті 8.3 статті 8 ПК України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Згідно з пунктами 10.2, 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Водночас, пунктом 4 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 ПК України (в редакції станом а 01 січня 2015 року) сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно з підпунктом 12.3.4 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України (в редакції Закону №71-VIII) рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. У разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Наведеними вище нормами встановлено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості був встановлений Законом №71-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. При цьому виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік. Плановим відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради. Відтак, застосування контролюючим органом положень статті 266 ПК України з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року. А тому прийняте Мар`янівською селищною радою 30 січня 2015 року рішення №58/3, яким затверджено Положення та ставки місцевих податків і зборів на відповідних територіях, не могло бути застосоване в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік. За таких обставин, відсутні підстави для покладення контролюючим органом у розглядуваній ситуації на позивача обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України (в редакції Закону №71-VIII) наявність у ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 31 травня 2019 року у справі №820/4163/16, від 24 травня 2019 року у справі №820/4444/16, від 21 травня 2019 року у справі №1840/3064/18 та ін.

Отже, з урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що нарахування відповідачем грошового зобов`язання ДВКП МТС з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік відповідно до розрахунку, що є у справі, у сумі 129493,96 грн. є протиправним та податкове повідомлення-рішення №0004311404 належить скасувати в частині 129493,96 грн. основного платежу та 32373,49 грн. штрафних санкцій (розмір штрафу 25 відсотків основного платежу), а всього 161867,45 грн.

Суд не може також залишити поза увагою і ту обставину, що відповідно до положень статті 334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону. Витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наявні у матеріалах справи, вказують на те, що об`єкти нежитлової нерухомості, про які йдеться вище та які, як встановлено, є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є власністю позивача одні з 21, а інші з 22 серпня 2015 року на підставі свідоцтв про придбання нерухомого майна на аукціоні при продажі майна в провадженні у справі про банкрутство (а.с.83-93 том 2). Однак відповідач увагу на це не звернув, та нараховував податок з 01 січня 2015 року, що теж вказує на неправомірність його рішення №0004311404 в частині визначення податку за 2015 рік.

Однак в іншій частині податкове повідомлення-рішення №0004311404, на думку суду, є правомірним.

Судом також встановлено, що рішенням Мар`янівської сільської ради від 10 лютого 2017 року №14/4 затверджено і викладено в новій редакції Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (рішення Мар`янівської селищної ради від 30 січня 2015 року №58/3 зі змінами згідно з рішенням від 16 лютого 2016 року №5/3) - а.с.112-117 том 1.

Пунктом 4 Закону України від 20 грудня 2016 року №1791-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" (набрав чинності 01 січня 2017 року) установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 ПК України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відповідно до пункту 3 рішення Мар`янівської селищної ради від 10 лютого 2018 року №14/4 воно набирає чинності з урахуванням наведених вище положень Закону №1791-VIII з дня його прийняття. Ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб не змінилася та становить 0,1 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м. (пункту 6.3 Положення №14/4).

Згідно зі статтею 8 Закону України від 25 грудня 2015 року №928-VIII "Про Державний бюджет на 2016 рік" розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня становить 1378,00 грн. (отже, ставка податку у 2016 році становить 1,38 грн. за 1 кв.м. об`єкта нежитлової нерухомості); згідно зі статтею 8 Закону України від 21 грудня 2016 року №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" - 3200,00 грн. (отже, ставка податку у 2017 році становить 3,20 грн. за 1 кв.м.), згідно зі статтею Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" - 3723,00 грн. (отже, ставка податку у 2018 році становить 3,72 грн. за 1 кв.м.).

Як вбачається із розрахунку (а.с.30 зворот том 1, а.с.43 том 2), загальна сума податку за 2016 рік становить 145415,36 грн., за 2017 рік - 339656,32 грн. та за 2018 рік - 358153,76 грн. (з урахуванням об`єктів, що були відчужені позивачем).

Суд на підставі аналізу наведених вище норм податкового законодавства та встановлених обставин у справі дійшов висновку про обґрунтованість доводів відповідача про правомірність податкового повідомлення-рішення №0004311404 у цій частині.

Також судом взято до уваги, що відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Разом з тим, згідно з підпунктом 102.2.1 пункту 102.2 статті 102 ПК України грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано.

З урахуванням наведених норм суд дійшов висновку про дотримання строків нарахування відповідачем у податковому повідомленні-рішенні №0004311404 грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 - 2018 роки, оскільки як встановлено перевіркою та не заперечується позивачем, у період, що перевірявся, він не подавав податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно підпункту 49.18.3 пункту 49.18 статті 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Підпунктом 266.7.5 пункту 226.7 статті 266 ПК України установлено, що платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта/об`єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Невиконання обов`язку, встановленого підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів має наслідком притягнення платника податків до відповідальності відповідно до пункту 120.1 статті 120 ПК України. За цією нормою неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Податковим повідомленням-рішенням від 24 квітня 2019 року №0004301404 застосовано штрафні санкції у сумі 340,00 грн. за неподання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. З розрахунку відповідача, наданого на вимогу суду, встановлено, що штраф застосовано за неподання декларацій у 2017 та 2018 роках по 170,00 грн. за кожен випадок, що відповідає наведеним вище нормам законодавства (а.с.117 том 2). Отже, підстави для визнання протиправним та скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення відсутні.

Надаючи оцінку спірним податковим повідомленням-рішенням від 24 квітня 2019 року №0004351404, №0004341404, якими визначено грошове зобов`язання із земельного податку, судом встановлено, що Мар`янівською селищною радою передано в постійне користування ДВКП "МТС" для виробничої діяльності земельні ділянки загальною площею 57,81 га в межах населених пунктів, що підтверджується державним актом на право постійного користування І-ВЛ №002127 від 01 грудня 1998 року (а.с.246-248 том 1). Також Цегівською сільською радою підприємству передані для виробничої діяльності на праві постійного користування земельні ділянки загальною площею 223,35 га за межами населених пунктів (державний акт І-ВЛ №001017 від 30 грудня 1998 року, а.с.242-245 том 1). З витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с.260 том 1, а.с.1-28 том 2) вбачається, що землі, передані у постійне користування ДВКП "МТС" для виробничої діяльності, мають цільове призначення "Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості".

Як слідує із листа Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 04 березня 2019 року №11-3-0.2220-1608/2-19 (а.с.142 том 1), відповідно до технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) земельні ділянки, що перебувають у постійному користування ДВКП "МТС" згідно з державним актом І-ВЛ №001017 загальною площею 223,35 га були внесені до Державного земельного кадастру за кадастровими номерами: №0720888600:00:001:0225 площею 132,2287 га, №0720888600:00:001:0226 площею 82,05 га, №0720888600:00:001:0224 площею 2,1 га, №0720855400:01:001:0406 площею 1,0677 га (загальна площа відповідно до документації становить 217,4464 га); а земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні згідно з державним актом І-ВЛ №002127 площею 57,81 га, - за кадастровими номерами: №0720855400:02:001:0074 площею 5,0364 га, №0720855400:02:001:0078 площею 12,108 га, №0720855400:02:001:0079 площею 30,8438 га, №0720855400:02:001:0081 площею 0,8385 га, №0720855400:02:001:0080 площею 0,2476 га, №0720855400:02:001:0072 площею 0,3402 га, №0720855400:03:005:0042 площею 1,5674 га, №0720855400:01:001:0404 площею 0,1319 га (загальна площа становить 51,1138 га). За інформацією відділу у Горохівському районі Головного управління Держгеокадастру у Волинській області земельні ділянки з кадастровими номерами №0720888600:00:001:0225, №0720888600:00:001:0226, №0720888600:00:001:0224 знаходяться за межами населених пунктів і технічна документація з нормативної грошової оцінки не розроблялась; нормативна грошова оцінка земельної ділянки №0720855401:00:001:0406 площею 1,0677 га становить 1459001,37 грн. згідно з витягом із технічної документації від 13 березня 2019 року №34-3-0.191-779/1655-19 (на а.с.143 том 1), у якому вказано про розміщення цієї земельної ділянки в смт Мар`янівка.

ДВКП "МТС" подавало податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2016, 2017, 2018 роки (а.с.91-102 том 1). У податкових деклараціях позивач визначив земельний податок у розмірі 1 відсоток від нормативної грошової оцінки землі по Мар`янівській селищній раді (у 2016 та 2017 роках задекларована площа земельної ділянки 57,25 га, у 2018 році - 51,1138 га) та у розмірі 1 відсоток від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області по Цегівській сільській раді (у 2016 - 2018 роках задекларовано площу земельної ділянки 223,35 га).

Листами відділу Держземагенства у Горохівському районі Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 17 лютого 2015 року №14-305-0.11-1068/2-15 (а.с.102 том 2), від 16 лютого 2017 року №179/86-17 ДВКП "МТС" (а.с.94 том 2), повідомлено про те, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок, які знаходяться на території Цегівської сільської ради згідно з державним актом на право постійного користування І-ВЛ №001017 не проводилася, оскільки земельні ділянки знаходяться за межами Цегівської сільської ради. Нормативна грошова оцінка 1 га ріллі по Волинській області станом на 01 січня 2016 року становить 35755,63 га (так в податковій декларації та у розрахунках відповідача), станом на 01 січня 2017 року - 29940,42 га (лист Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 17 лютого 2017 року №28-3-0.10-1512/2-17), станом на 01 січня 2018 року - 21607,36 грн. (лист Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 16 лютого 2018 року №28-3-0.10-1451/2-18) - а.с.99-101 том 2. В податкових деклараціях позивач здійснював розрахунок земельного податку з урахуванням наведених даних за 2016-2018 роки.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок на території Мар`янівської селищної ради, які перебувають у постійному користуванні ДВКП "МТС", проведена та у 2016 році становить 967131,70 грн., а у 2017 році - 1716802, 00 грн. (так в податкових деклараціях та акті перевірки). Після реєстрації земельних ділянок у 2018 році їх нормативна грошова оцінка змінилася, що відображено у податковій декларації за 2018 рік та в акті перевірки. Витяги про нормативну грошову оцінку земельних ділянок суду не надано.

Відповідач, приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення дійшов висновку про застосування позивачем ставки земельного податку у меншому розмірі, ніж підлягає застосуванню, що на його думку привело до недоплати податку до бюджету.

Перевіряючи доводи кожної із сторін, судом встановлено, що рішенням Мар`янівської селищної ради від 30 червня 2015 року №63/2 затверджено Положення про плату за землю (а.с.107-110 том 1), а рішенням від 10 лютого 2017 року №14/10 - Положення про податок на майно в частині плати за землю (а.с.129-133 том 1). Відповідно до пункту 6.1.4 Положення ставка земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місця розташування), надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, становить 1 відсоток. Водночас, за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання - крім державної та комунальної власності - ставка земельного податку становить 3 відсотки нормативної грошової оцінки (пункт 6.2 Положення).

Рішеннями Цегівської сільської ради від 30 червня 2015 року №41/4, від 14 лютого 2017 року №14/3 (а.с.118-123, 124-128 том 1) затверджені Положення про плату за землю в частині земельного податку та Положення про податок на майно (в частині плати за землю) відповідно. Обидва Положення встановлюють ставку земельного податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Зокрема, ставка земельного податку становить 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області (пункт 7), однак за несільськогосподарські угіддя, які перебувають у користуванні сільськогосподарських підприємств - 1 відсоток нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області (підпункт 7.1 Положення).

В податкових деклараціях за 2016-2018 роки по Цегівській сільській раді позивачем задекларовано земельний податок із застосуванням ставки земельного податку у розмірі 1 відсоток від нормативної грошової оцінки по області згідно з пунктом 7.1 Положення, а по Мар`янівській селищній раді - у розмірі 1 відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки згідно з підпунктом 6.1.4 Положення.

Грошове зобов`язання та штрафні санкції визначено спірними податковими повідомленнями-рішеннями від 24 квітня 2019 року №0004351404, №0004341404 за період березень-грудень 2016 року, 2017-2018 роки (розрахунок на а.с.44 том 2).

Згідно з пунктом 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, є об`єктами оподаткування (пункт 270.1.1 п.270.1 статті 270 ПК України).

Відповідно до пункту 271.1 статі 271 ПК України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим (пункт 271.2 ПК статті 271 ПК України).

Як обумовлено пунктом 286.1 статті 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до пунктів 274.1, 274.2 статті 274, пункту 277.1 статті 277 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки. Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності). Ставка податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, встановлюється у розмірі не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території встановлюють Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування (пункт 284.1 статті 284 ПК України).

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За правилами пункту 286.2 статті 286 ПК України платники плати за землю самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають податкову декларацію на поточний рік з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Аналізуючи наведені вище положення податкового законодавства, суд дійшов висновку, що плата за землю як складова податку на майно належить до місцевих податків, а відтак встановлення ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку на відповідній території є виключним повноваженням органів місцевого самоврядування, рішення яких відповідно до статті 73 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні", прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Платники податку зобов`язані керуватися встановленим ПК України порядком подання податкової декларації, а при визначенні грошового зобов`язання із земельного податку керуватися рішенням органу місцевого самоврядування в частині визначення ставки земельного податку.

Дотримуючись встановленого ПК України порядку, позивач як платник земельного податку подав податкові декларації з плати за землю та розрахував земельний податок. При цьому визначення грошового зобов`язання у 2018 році з площі 223,35 га (Цегівська сільська рада) саме по собі не впливає на його заниження (в акті перевірки йдеться про завищення площі на 6,97 га; розрахункова площа становить 216,3787 га). Разом з тим, в листі Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 04 березня 2019 року №11-3-0.2220-1608/2-19 вказано, що загальна площа відповідно до документації по Цегівській сільській раді (щодо земельних ділянок, що передані у постійне користування ДВКП "МТС" Цегівською сільською радою) становить 217,4464 га (а.с.142 том 1). Відповідач посилається на заниження на 1,0677 га площі земельної ділянки в декларації з плати за землю по Мар`янівській селищній раді за 2018 рік, однак згідно з державним актом на право постійного користування землею І-ВЛ №002127 ця земельна ділянка Мар`янівською селищною радою позивачу не передавалася, про що теж видно з вказаного вище листа Головного управління Держгеокадастру у Волинській області. Отже, ці обставини потребують додаткової перевірки. У разі заниження грошового зобов`язання платником при розрахунку земельного податку, таке зобов`язання підлягає донарахуванню контролюючим органом у спосіб, визначений ПК України. Це ж саме стосується і доводів відповідача про заниження річної суми земельного податку за 2018 рік за земельними ділянками площею 30,8438 га (кадастровий № 0720855400:02:001:0079) та площею 12,1080 га (кадастровий №0720855400:02:001:0078), які у судовому засіданні не знайшли свого документального підтвердження.

Під час проведення перевірки ГУ ДФС у Волинській області зверталось для уточнення інформації щодо прийнятих рішень та правильності нарахування земельного податку позивачем до Мар`янівської селищної ради та Цегівської сільської ради (запити за №3478/10/03-20-56 від 01 лютого 2019 року та №377/10/03-20-56 від 01 лютого 2019 року відповідно). Листом від 06 лютого 2019 року №36/02-09/2-19 Мар`янівська селищна рада роз`яснила, що з урахуванням затверджених Положень про плату за землю позивачу слід керуватися пунктом 6.1, зокрема, підпунктом 6.1.4 Положення (ставки земельного податку в яких є аналогічними) та застосовувати розмір річної ставки 1 відсоток нормативної грошової оцінки земельної ділянки. У листі від 07 лютого 2019 року №51 на запит контролюючого органу Цегівська сільська рада повідомила про наявність підстав для застосування позивачем пункту 7, зокрема підпункту 7.1 Положення про плату за землю (а.с.41-42 том 1).

Стверджуючи про неправомірне застосування ДВКП "МТС" ставок земельного податку в розмірі 1 відсоток, відповідач посилається на визначення термінів "сільськогосподарський товаровиробник", "виробник сільськогосподарської продукції", наведені у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14, пункті 209.6 статті 209 ПК України (з 01 січня 2017 року дана стаття втратила чинність), статті 1 Закону України 18 січня 2001 року №2238-III "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років", статті 1 Закону України від 23 вересня 2008 року №575-VI "Про сільськогосподарський перепис". Однак варто зауважити, що визначення терміну "сільськогосподарський товаровиробник", наведене у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується виключно для цілей розділу XIV ПК України "Спеціальні податкові режими", та не стосується розділу ХІІ ПК України "Податок на майно"; Закон №2238-III визначає основні засади державної політики на період реформування сільського господарства протягом 2001-2004 років як пріоритетної галузі народного господарства, тобто, преамбулою цього Закону визначено сферу застосування та часовий період, на який його прийнято. Водночас, в Положеннях з плати за землю, затверджених рішеннями Мар`янівської селищної та Цегівської сільської рад, не йдеться про встановлення ставок для сільськогосподарських товаровиробників (виробників сільськогосподарської продукції). Мова йде про надані для потреб сільськогосподарського виробництва земельні ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими та іншими будівлями і спорудами (підпункт 6.1.4 Положення, затвердженого рішенням Мар`янівської селищної ради). За рішенням Цегівської сільської ради, яким затверджене Положення про податок на майно (в частині плати за землю), виокремлено з-поміж інших сільськогосподарські підприємства, у яких перебувають у користуванні (власності) земельні ділянки (несільськогосподарські угіддя) - пункт 7.1. Аналіз наведених вище рішень місцевих рад вказує на те, що при визначенні ставки земельного податку врахуванню підлягають і ознаки земельних ділянок (як-от, несільськогосподарські угіддя; землі, зайняті будівлями і спорудами і т. ін.), і види цільового призначення земель (надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного господарства, для залізничного транспорту і т. ін.), і види діяльності землекористувача (сільськогосподарські підприємства, гірничобудівні підприємства), оскільки за такими ознаками (однією чи їх сукупністю) орган місцевого самоврядування визначив інші (менші) ставки податку, у порівнянні із загальним правилом, коли за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної власності) встановлена ставка 3 відсотки нормативної грошової оцінки землі (якщо така проведена) або 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області (за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено). У разі коли має місце неоднозначність у трактуванні цих норм, то їх застосування має відбуватися з урахуванням роз`яснень органу місцевого самоврядування, якими відповідні норми були затверджені, та виходячи із презумпції рішень платника податків, якщо у встановлений законом спосіб не доведено протилежне.

Разом з тим, одним із аргументів позивача, яким він обґрунтовує неправомірність податкових повідомлень-рішень про донарахування грошового зобов`язання із земельного податку, є порушення контролюючим органом порядку проведення позапланової перевірки за фактами, викладеними в запереченні на акт перевірки.

Надаючи оцінку цим доводам платника податків, суд зазначає, що одним із невід`ємних прав платника податків згідно з підпунктом 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України є право на подання до контролюючого органу письмового заперечення на акт перевірки у порядку, встановленому цим Кодексом. Ця норма кореспондує до пункту 86.1 статті 86 цього Кодексу, згідно з яким у разі незгоди з висновками акта (довідки) платник зобов`язаний підписати такий акт (довідку) перевірки із зауваженнями, які він має право подати разом з підписаним примірником акта (довідки) або окремо у строки, передбачені Кодексом. Так відповідно до пункту 86.7 статті 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим органом протягом семи робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податків (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень та/або додаткових документів, про що такий платник податків зазначає у запереченнях та/або листі про надання додаткових документів в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу.

Як встановлено пунктом 86.8 статті 86 ПК України, за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, податкове повідомлення-рішення приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

У свою чергу, згідно з підпунктом 78.1.5 статті 78.1 статті 78 ПК України подання платником податків в установленому порядку контролюючому органу заперечення до акта перевірки та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об`єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки, є підставою для проведення документальної позапланової перевірки. Цією ж нормою імперативно встановлено, що така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження.

Наведена правова норма дозволяє дійти висновку, що проведення документальної позапланової перевірки на цій підставі є законним лише за умови дотримання сукупності умов, а саме: подання заперечень на акт перевірки (або скарги на прийняте податкове повідомлення-рішення); наявність вимог про повний або частковий перегляд результатів перевірки або скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення; вказівка платником податків на обставини, які не були досліджені під час перевірки; неможливість перевірки таких обставин без проведення перевірки. Як спосіб захисту від зловживань посадовими особами контролюючого органу законодавець обмежує предмет такої перевірки виключно питаннями, що стали предметом оскарження.

У даному випадку документальна позапланова перевірка, оформлена актом від 10 квітня 2019 року №7910/14-04/23250834 та на підставі якої прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, проведена на підставі наказу ГУ ДФС у Волинській області від 20 березня 2019 року №1065 (а.с.23 том 1). Наказом було визначено провести перевірку за період діяльності ДВКП "МТС" з метою дослідження питань, що стали предметом заперечення.

Суд вважає, що відповідач, реалізуючи даний наказ, вийшов за межі питань, що стали предметом заперечення, та діяв не у спосіб, визначений наказом від 20 березня 2019 року №1065, що є порушенням підпункту 78.1.5 статті 78.1 статті 78 ПК України. Заперечення на акт перевірки 1 подані позивачем з обґрунтуванням неправомірності нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Суд критично ставиться до доводів відповідача про те, що у запереченні ДВКП "МТС" висловлювало незгоду щодо висновків акта перевірки 1 в частині дослідження цією перевіркою питань дотримання вимог податкового законодавства з плати за землю за період діяльності 2015-2018 роки. Аналіз цього акта перевірки говорить про те, що контролюючим органом не встановлено заниження задекларованих річних сум земельного податку в податкових деклараціях з плати за землю (стор.3-5 акта перевірки - пункт 3.1); у пункті 4 "Висновок" також не встановлено порушень норм ПК України в частині заниження земельного податку позивачем. З огляду на те, що зазначеним актом перевірки 1 встановлено порушення вимог податкового законодавства виключно в частині визначення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, то цілком зрозуміло та логічно, що заперечення на акт перевірки 1 (а.с.18-19) стосувалося лише цих висновків контролюючого органу та жодним чином не стосувалися земельного податку. Словосполучення "земельний податок" в запереченні на акт перевірки вжито лише один раз з посиланням на сторінку 8 акта перевірки в контексті висновку про заниження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так на сторінці 8 наведено розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у формі таблиці за такими графами: період, ставка, мінімальна заробітна плата, ставка земельного податку, площа, сума. Тобто, процитоване платником податків словосполучення, вжите ревізором-інспектором, не вказує на незгоду позивача із висновками на акт перевірки в частині земельного податку та не є предметом оскарження з його боку. Намагання відповідача виправити недоліки попередньої перевірки не можуть бути виправданими, якщо при цьому контролюючий орган ігнорує процедурні правила, встановлені підпунктом 78.1.5 статті 78.1 статті 78 ПК України, та його дії як суб`єкта владних повноважень не відповідають критеріям правомірності рішень (дій), визначених частиною другою статті 2 КАС України, зокрема, діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; безсторонньо (неупереджено); добросовісно. Відтак, здобуті з порушенням закону докази не можуть вважатися допустимими для прийняття податкових повідомлень-рішень від 24 квітня 2019 року №0004351404 та №0004341404.

Невиконання контролюючим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії є ознакою його протиправності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази відповідача як суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та доказів, наданих позивачем, суд дійшов висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень від 24 квітня 2019 року №0004351404, №0004341404 та №0004311404 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у сумі 161867,45 грн. В решті суд дійшов переконання про доведеність відповідачем правомірності його рішень. Таким чином, позов належить задовольнити частково.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Як визначено частинами першою, третьою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач сплатив судовий збір у сумі 19210,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 14 травня 2019 року №24, №25, №26, №27, від 11 червня 2019 року №34 (а.с.2-5, 62 том 1), виписками від 17 травня 2019 року про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (а.с.53-56, 64 том 1).

Оскільки суд задовольняє позов частково, то за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у сумі 16363,08 грн. - пропорційно до задоволених вимог (6060664,84 грн. або 85,18% від загальної суми вимог 7115036,64 грн.).

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Дочірнього виробничо-комерційного підприємства "Горохів-Агротехцентр МТС" (45744, Волинська область, Горохівський район, селище міського типу Мар`янівка, вулиця Незалежності, 13, ідентифікаційний код юридичної особи 23250834) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 43143484) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 24 квітня 2019 року №0004311404 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у сумі 161867,45 грн. та податкові повідомлення-рішення від 24 квітня 2019 року №0004351404 та №0004341404.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Дочірнього виробничо-комерційного підприємства "Горохів-Агротехцентр МТС" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у сумі 16363,08 грн. (шістнадцять тисяч триста шістдесят три грн. 08 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк

Повне судове рішення складено 21 жовтня 2019 року