Постанова

від 17.10.2019 по справі 587/1304/18

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2019 року

м.Суми

Справа №587/1304/18

Номер провадження 22-ц/816/4319/19

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Орлов І. В. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Хвостика С. Г.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.

позивача: ОСОБА_1

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Семереньки

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 587/1304/18 за апеляційною скаргою ТОВ Агрофірма Семереньки на рішення Сумського районного суду Сумської області від 04 червня 2019 року (суддя Степаненко О.А., дата складання повного тексту рішення не зазначена) за позовом ОСОБА_1 про визнання додаткового договору оренди землі недійсним та скасування його державної реєстрації, усунення перешкод в користуванні власністю, відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

21 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма (ТОВ АФ) Семереньки , правонаступника ТОВ АФ Рост з позовом, в уточнених вимогах якого в редакції від 10 квітня 2019 року (т.2 а.с.13-18) просив суд: на підставі частини 1 статті 215 Цивільного кодексу (ЦК) України у зв`язку з недодержанням вимог частин 1, 3, 5 статті 203 ЦК України, визнати недійсним Додатковий договір від 14 квітня 2008 року до Договору оренди землі від 20 березня 2007 року, що був укладений між ОСОБА_1 та ТОВ АФ Рост та зареєстрований 05 серпня 2008 року; скасувати державну реєстрацію Додаткового договору від 14 квітня 2008 року; усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, загальною площею 4,4507 га, зобов`язавши ТОВ АФ Семереньки негайно повернути зазначену земельну ділянку за Актом приймання-передачі в стані, не гіршому порівняно з тим, у якому вона була одержана в оренду; стягнути з ТОВ АФ Семереньки 10.000 гривень на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 20 березня 2007 року між позивачем, як орендодавцем та власником земельної ділянки загальною площею 4,4507 га і ТОВ АФ Рост , як орендарем, на строк до 07 червня 2017 року був укладений Договір оренди землі. У серпні 2015 року позивач дізнався про існування Додаткового договору від 14 квітня 2008 року, яким було збільшено встановлений основним Договором від 20 березня 2007 року строк оренди землі з 10 до 20 років, а також змінено розмір орендної плати. Крім того, орендар отримав право на передачу земельної ділянки в суборенду без згоди орендодавця. Оскільки позивач Додатковий договір від 14 квітня 2008 року не підписував, волевиявлення на його укладення не мав, участі в оформленні договору не приймав, тому просив визнати зазначений Договір недійсним, скасувати його державну реєстрацію, повернути орендовану земельну ділянку, а також стягнути з відповідача компенсацію моральної шкоди.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області, від 04 червня 2019 року позов задоволено частково. Визнано недійсним Додатковий договір від 14 квітня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ АФ Рост ; зобов`язано ТОВ АФ Семереньки не чинити ОСОБА_1 перешкоди в користуванні земельною ділянкою загальною площею 4,4507 га, з кадастровими номерами 592478710006001 :0070; 592478710006001 :0021; 592478710006001 : 0070 ; 592478710007004 :0633, зобов`язавши ТОВ АФ Семереньки повернути позивачу земельні ділянки за актом приймання-передачі в стані, не гіршому порівняно з тим, у якому вони були одержані в оренду. У задоволені вимог позивача про скасування державної реєстрації Додаткового договору від 14 квітня 2008 року, а також у стягненні компенсації моральної шкоди відмовлено за необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі представник ТОВ АФ Семереньки , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення місцевого суду щодо вимог, які задовольнив суд першої інстанції, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у позові.

Відповідач зазначив, що рішення суду першої інстанції фактично ґрунтується лише на висновках судово-почеркознавчої експертизи, згідно якої підпис від імені позивача в графі орендодавець вчинено іншою особою. Інших доказів, які б спростовували правомірність правочину, а саме додаткового договору до договору оренди землі позивачем не надано. Вказує, що жоден доказ не може мати для суду заздалегідь встановленої сили і що всі докази повинні оцінюватися судом в сукупності. Зазначає, що з моменту підписання додаткового договору позивачу виплачується орендна плата в розмірі 3 % замість 1,5 % що свідчить про обізнаність позивача з умовами додаткової угоди. Вказує, що позивачем було пропущено строки позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що ніяких правових відносин між ним та відповідачем не існує, оскільки Додатковий договір є недійсним. Вказує, що він не підписував Додатковий договір оренди від 14 квітня 2008 року, умови зазначеного договору з відповідачем не погоджував. Крім того, відповідач не виплачує ніякої орендної плати, чим визнає відсутність правовідносин між сторонами. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судове засідання представник відповідача не з`явися. Позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського районного суду Сумської області від 04 червня 2019 року без змін.

Відповідно до частин 1-2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Учасники справи не оскаржували рішення в частині, якою місцевий суд відмовив у задоволенні вимог позивача про скасування державної реєстрації Додаткового договору від 14 квітня 2008 року, а також у стягненні компенсації моральної шкоди. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України у зазначеній частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що в задоволенні апеляційної скарги належить відмовити з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, 20 березня 2007 року між ОСОБА_1 , як орендодавцем та ТО АФ Рост , як орендарем, строком на 10 років був укладений Договір оренди земельної ділянки, загальною площею 4,4507 га. Розмір орендної плати сторони визначили у розмірі 1,5 % від грошової оцінки земельної ділянки ( т.1 а.с. 13- 15).

Згідно з Додатковим договором від 14 квітня 2018 року до основного Договору оренди землі від 20 березня 2007 року, строк оренди збільшено до 20-ти років, а розмір орендної плати визначено на рівні 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Крім того, орендар отримав право на передачу земельної ділянки в суборенду без згоди орендодавця (т.1 а.с. 17).

20 серпня 2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою про те, що Додатковий договір від 14 квітня 2018 року є підробленим, оскільки ОСОБА_1 зазначений договір не підписував. Крім того, позивач просив надати йому оригінал Додаткового договору, а також повернути земельні ділянки (т.1 а.с.18).

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 1449/1450 від 21 вересня 2018 року, підпис від імені ОСОБА_1 у графі Орендодавець у розділі Реквізити сторін в додатковому Договорі від 14 квітня 2008 року, який укладений між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю Рост , зареєстрованому у Сумському районному відділі Сумської регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України 05 серпня 2008 року за № 040861304363 до договору оренди землі від 20 березня 2007 року за № 040761302763, виконано за допомогою пасти для кулькової ручки рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 а іншою особою (т.1, а.с. 192 -195).

07 грудня 2018 року ТОВ АФ Рост припинило свою діяльність шляхом приєднання до ТОВ АФ Семереньки , яке є правонаступником ТОВ АФ Рост .

01 березня 2019 позивач звернувся до із заявою про вчинення кримінального правопорушення до Сумського РВП ГУНП в Сумській області за фактом підробки підпису в графі Орендодавець в розділі Реквізити сторін , за результатами розгляду якої було розпочато досудове розслідування (т. 2, а.с. 27 - 28).

Задовольняючи вимоги про визнання додаткового договору оренди недійсним, суд першої інстанції констатував порушення вимог частини 3 статті 203 ЦК України щодо наявності вільного волевиявлення учасника правочину, що згідно зі статтею 215 ЦК України є підставою для визнання такого правочину недійсним. Також суд зазначив, що правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами, однак оспорюваний договір зазначеним положенням закону не відповідає. Позивач, як власник земельної ділянки, вправі вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За правилами частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту ( частина 1 статті 654 ЦП України).

Додатковий договір до основного договору за своєю суттю є правочином, який вносить зміни до останнього, оскільки включає у себе погоджені сторонами умови, що є відмінними від раніше закріплених умов. Укладення додаткового договору змінює відносини між сторонами, породжуючи нові стосунки, які базуються на комплексі погоджених умов, як основного договору, так і умов додаткового договору. Тобто виникають нові, змінені і погоджені сторонами, взаємовідносини.

Відповідно до частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною 3 статті 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Отже, як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети. Наявність волевиявлення особи на укладення правочину має бути обов`язковою, особа має бажати настання правових наслідків за укладеним договором, набувати права та обов`язки, що витікають з умов договору.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд першої інстанції дійшов безпомилкового висновку про відсутність волевиявлення позивача, як власника земельної ділянки, на укладання правочину - Додаткового договору від 14 квітня 2008 року на умовах, які зазначалися у тексті зазначеного договору. Категоричним висновком судово-почеркознавчої експертизи від 21 вересня 2018 року підтверджено факт підписання оспорюваного договору не позивачем, а іншою особою. Підстав ставити під сумнів висновки експерта немає. Питання про достатність наданих позивачем доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд першої інстанції вирішив відповідно до положень частини 2 статті 80 ЦПК України, надавши зазначеним доказам належну правову оцінку.

Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для визнання договору недійсним через те, що відповідач, використовуючи земельну ділянку, регулярно сплачував позивачу орендну плату на передбачених Додатковим договором від 14 квітня 2008 року умовах, а саме у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки, не заслуговують на увагу та не ґрунтуються на нормах закону, оскільки відсутність підпису позивача у додатковому договорі оренди земельної ділянки свідчить про те, що зазначений договір був укладений без фізичної присутності ОСОБА_1 та за відсутністю волевиявлення позивача, що є безумовною підставою для визнання цього договору недійсним.

Оскільки відповідно до пункту 8 основного Договору оренди землі від 20 березня 2007 року зазначений договір припинив свою дію з 07 червня 2017 року, позивач, як власник земельної ділянки, вправі на підставі пункту 20 договору вимагати повернення йому зазначеної ділянки у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Твердження відповідача стосовно пропуску позивачем трирічного строку позовної давності, апеляційний суд відхиляє, з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності ( частина 1 статті 265 ЦК України).

Про те, що Додатковий договір оренди був підписаний сторонньою особою, позивач дізнався 20 серпня 2015 року (т.1 а.с.18). 21 січня 2016 року позивач звертався до Сумського районного суду Сумської області з позовом до ТОВ АФ Рост про визнання Додаткового договору від 14 квітня 2008 року недійсним. 22 лютого 2016 року вказаний позов залишено судом без розгляду, а вже 21 травня 2018 року позивач повторно звернувся до суду з аналогічними позовними вимогами. Про те, що позивач дізнався, або був повинен дізнатися про порушення свого права до 20 серпня 2015 року, матеріалами справи не встановлено і не доведено.

За таких обставин, коли перебіг позовної давності розпочався з 21 серпня 2015 року, звернувшись до суду повторно, 21 травня 2018 року, з позовом про визнання додаткового договору недійсним, позивач ОСОБА_1 не пропустив встановлений законом трирічний строк позовної давності. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції за вищенаведеними аргументами апеляційної скарги, а також для відмови у задоволенні у позову ОСОБА_1 за частиною 4 статті 267 ЦК України відсутні.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та фактичні обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову. Підстав для скасування зазначеного рішення в оскарженій частині за доводами апеляційної скарги ТОВ АФ Семереньки немає.

Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу відповідача без задоволення, то відповідно до статті 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Семереньки залишити без задоволення, а рішення Сумського районного суду Сумської області від 04 червня 2019 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Дата складенні повного судового рішення - 21 жовтня 2019 року.

Головуючий І.В.Орлов (суддя-доповідач)

Судді: О.Ю.Кононенко

С.Г.Хвостик