Рішення

від 10.10.2019 по справі 761/10213/19

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/10213/19

Провадження № 2/761/4594/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді Осаулов А.А.

за участю секретаря судових засідань Вольда М.А.

за участю представників учасників: ОСОБА_4., ОСОБА_5.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом Асоціації Національна Туристична організація України до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником підприємства, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2019 року Асоціація Національна Туристична організація України (далі - позивач) звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником підприємства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Київського апеляційного суду від 22.11.2018 року у справі №761/1988/18 за позовом ОСОБА_2 до Асоціації Національна туристична організація України судом вирішено визнати незаконним та скасувати рішення Президентської ради Асоціації Національна туристична організація України від 01.12.2017 року у частині припинення повноважень директора ОСОБА_2 , поновити ОСОБА_2 на посаді директора Асоціації Національна туристична організація України з 01.12.2017 року; стягнути з Асоціації Національна туристична організація України на користь ОСОБА_2 заборгованість із заробітної плати у розмірі 32 000,00 грн. та середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 11 014,16 грн.

Постановами державного виконавця було відкрито виконавчі провадження про поновлення відповідача на роботі та стягнення коштів, а 01.03.2019 року - закінчено виконавче провадження у зв`язку із фактичним виконанням рішення суду.

ОСОБА_2 , обіймаючи посаду керівника Асоціації Національна туристична організація України , в період з 07.03.2017 року по 30.11.2017 року, нараховував та не виплачував собі заробітну плату понад 8 місяців групо порушив вимоги трудового законодавства.

У зв`язку розглядом справи у суді та здійсненням виконавчого провадження позивачем понесено витрати на правову допомогу згідно договору від 02.07.2018 року у сумі 21 500,00 грн., на сплату судового збору 4 103,74 грн., виплати на підставі постанови Київського апеляційного суду від 22.11.2018 року у розмірі 43 014,16 грн., пов`язані з виконавчим провадженням 19 603,72 грн., а всього розмір завданого матеріального збитку становить 88 221,62 грн.

Тому, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь Асоціації Національна туристична організація України завдані матеріальні збитки у загальній сумі 88 221,62 грн. та понесені за цим позовом судові витрати в сумі 14 671,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що він зобов`язаний був нараховувати собі заробітну плату як особі, яка працює на умовах трудового договору (контракту). Разом із цим, діючи відповідно в мажах чинних норм законів, нарахувавши мінімальну заробітну плату та відповідно єдиний внесок, відповідач, як керівник, не заподіював шкоди і не міг заподіяти шкоди позивачу виконуючи відомі та обов`язкові для всіх норми законодавства. При цьому, позивач не обґрунтував і не підтвердив жодним доказом те, що відповідач, як директор зобов`язаний був виплачувати собі заробітну плату. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач не вказав жодного трудового обов`язку, що покладений на відповідача, в результаті порушення якого нанесено матеріальну шкоду позивачу. Виплатами відповідача на підставі постанови Київського апеляційного суду від 22.11.2018р. у цивільній справі № 761/1988/18 є заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за час вимушеного прогулу, якій підлягає виплаті відповідно до трудового законодавства. Таким чином, відповідач вважає позовні вимоги не доведеними та безпідставними.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розгляд справи відбувається в судовому засіданні (ч. 1 ст. 211 ЦК України).

Ухвалою Шевченківського районного суд м. Києва від 05.04.2019 року відкрито провадження у справі, ухвалено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 05.04.2019 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову.

Ухвалою судді від 13.05.2019 року ухвалено розгляд цивільної справи проводити за правилами загального позовного провадження з заміною засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Протокольною ухвалою суду від 19.06.2019 року до матеріалів справи долучено відзив на позовну заяву та докази, надані позивачем.

Протокольною ухвалою суду від 10.10.2019 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 22.11.2018 року позов ОСОБА_2 до Асоціації Національна Туристична організація України про поновлення на посаді та стягнення заборгованості із заробітної плати задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення президентської ради Асоціації Національна Туристична організація України від 01 грудня 2017 року у частині припинення повноважень директора - ОСОБА_2. Поновлено ОСОБА_2 на посаді директора Асоціації Національна Туристична організація України з 01 грудня 2017 року. Стягнуто з Асоціації Національна Туристична організація України на користь ОСОБА_2 заборгованість із заробітної плати у розмірі 32000 грн. та середній заробіток за час вимушеного прогулу (за період грудень 2017 року по 22 травня 2018 року) у сумі 11014,16 грн. (а.с. 55-60).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 Совтрансавто - Холдинг проти України , а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою 28342 / 95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Вказаною постановою Київського апеляційного суду встановлено, що ОСОБА_2 із 02 лютого 2017 року перебував у трудових відносинах із Асоціацією Національна Туристична організація України .

Рішенням Президентської ради Асоціації від 01 грудня 2017 року припинено повноваження ОСОБА_2 на посаді директора Асоціації із 01 грудня 2017 року і призначено нового директора - ОСОБА_4.

За період із моменту призначення ОСОБА_2 на посаду директора 02 лютого 2017 року і до моменту припинення його повноважень 01 грудня 2017 року ОСОБА_2 не виплачувалася заробітна плата, що суперечить положенням ст.115 КЗпП України, та ст.24 Закону України Про оплату праці , згідно яких заробітна плата виплачується працівникам регулярно, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 83 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до приписів ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, який одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Згідно ч. ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як на підставу для задоволення позовних вимог позивач вказував, що ОСОБА_2 , обіймаючи посаду керівника Асоціації Національна туристична організація України в період з 07.03.2017 року по 30.11.2017 року нараховував та не виплачував собі заробітну плату понад 8 місяців групо порушив вимоги трудового законодавства. Як наслідок, вказана обставина призвела до подачі відповідачем відповідного позову, а позивач поніс витрати на правову допомогу, на сплату судового збору, на виконання постанови Київського апеляційного суду від 22.11.2018 року та витрати, пов`язані з виконавчим провадженням, всього у розмірі 88 221,62 грн.

За положеннями статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

Відповідно до статті 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135 - 1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей. Письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (п. 1 ст. 134, ст. 135 - 1 КЗпП України).

Згідно із ст. 136 КЗпП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу (ст. 138 КУпАП).

Також, відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками від 29 грудня 1992 року № 14, судовому розгляду підлягають заяви власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу до працівника про відшкодування шкоди в розмірі, що перевищує середній місячний заробіток, а також в розмірі, що не перевищує цей заробіток (перевищує, але законом встановлена відповідальність в межах середнього місячного заробітку), якщо відшкодування не може бути проведене за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати (наприклад, у випадку припинення працівником трудових відносин з даним підприємством, у зв`язку з закінченням строку на видання розпорядження про відрахування.

Пунктом 4 вказаної Постанови судам роз`яснено, що за правилами ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту. Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач не вказав жодного трудового обов`язку, що покладений на відповідача трудовим законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника, в результаті порушення якого нанесено матеріальну шкоду позивачу.

Разом з тим, згідно з п.п.5.8.6.13 Статуту Асоціації Національна Туристична організація України (в редакції за 2017 рік), директор НТО визначає умови оплати праці, встановлює розмір заробітної виплати посадовим особам НТО та її відокремлених підрозділів.

Згідно пп. 5.3.2.15. Статуту Асоціації Національна Туристична організація України (в редакції за 2017 рік), визначення умов оплати праці посадових осіб органів управління та контролю НТОУ належить до виключної компетенції Загальних зборів учасників НТОУ.

Діючи у межах законодавства, відповідач нараховував собі заробітну плату. При цьому, ані постановою Київського апеляційного суду від 22.11.2018 року, ані у ході розгляду даної справи не встановлено порушень законодавства у діях відповідача.

При цьому, позивач не обґрунтував і не підтвердив жодним доказом те, що відповідач, як директор зобов`язаний був виплачувати собі заробітну плату.

Виплати відповідачу на підставі постанови Київського апеляційного суду від 22.11.2018 року є заборгованістю по заробітній платі та середній заробіток за час вимушеного прогулу, які підлягають виплаті відповідно до трудового законодавства.

Отже, витрати на правову допомогу, на сплату судового збору, на виконання постанови Київського апеляційного суду від 22.11.2018 року та витрати, пов`язані з виконавчим провадженням, не мають жодного відношення як до прямої дійсної шкоди, яка підлягає відшкодуванню за заподіяння шкоди підприємству, установі чи організації їх працівниками, так і до збитків у розумінні ст. 22 ЦК України.

Доказами, відповідно до ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Приписами ч.ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Розглядаючи справу на підставі наявних у справі матеріалів, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.

У відповідності до приписів ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні даного позову, підстави стягувати з відповідача на користь позивача понесені витрати у цій справі відсутні.

Згідно п.п.15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 11, 1166 ЦК України, ст.ст. 47, 83, 115, 116, 130, 132, 134, 135 - 1 , 136, 235 КЗпП України, ст.ст. ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 128, 211, 223, 263, 265, 273 п.п.15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, Законом України Про оплату праці , Постановою Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками від 29 грудня 1992 року № 14, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Асоціації Національна Туристична організація України до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником підприємства - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: Асоціації Національна Туристична організація України , код ЄДРПОУ 41199184, адреса знаходження: вул.Рейтарська, 19-б, м.Київ.

Відповідач: ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса проживання АДРЕСА_1 .

Суддя: А.А.Осаулов

Повний текст рішення виготовлено 21.10.2019 року