Рішення

від 22.07.2019 по справі 160/4516/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2019 року Справа № 160/4516/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В, розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства Дніпропетровська експедиція по захисту хлібопродуктів до Головного управління ДФС в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ :

17.05.2019 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява приватного акціонерного товариства Дніпропетровська експедиція по захисту хлібопродуктів до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області форми ПС №0077645341 від 24.04.2019 про застосування штрафу на загальну суму 4420 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем було зазначено:

- позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення форми ПС №0077645341 від 24.04.2019 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки воно прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України;

- ПАТ Дніпропетровська експедиція по захисту хлібопродуктів фактично обрав квартальний податковий період ще з 2012 року (подав податкового органу в 4 кварталі 2011 року заяву про вибір квартального податкового періоду);

- позивачем подавалися до податкового органу квартальні податкові декларації з податку на додану вартість за 1-4 квартали 2017 року, 1-4 квартали 2018 року;

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

14.06.2019 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому Головне управління ДФС в Дніпропетровській області позовні вимоги не визнало та просило суд відмовити у їх задоволенні, з огляду на таке:

- за даними інформаційних баз ДФС України ПАТ Дніпропетровська експедиція по захисту хлібопродуктів є платником єдиного податку ІІІ групи з 01.01.02016 року;

- ПАТ Дніпропетровська експедиція по захисту хлібопродуктів не подано до контролюючого органу разом з декларацією по ПДВ за наслідками останнього податкового періоду календарного року Заяву про вибір квартального податкового періоду, як передбачено пунктом 202.2 статті 202 Податкового кодексу України;

- податковий орган вважає, що у зв`язку з недотриманням позивачем положень пункту 202.2 статті 202 Податкового кодексу України (далі - ПК України), звітним (податковим) періодом для підприємства є один календарний місяць;

Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що підтверджується матеріалами справи.

25.06.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що категорично не погоджується з твердженням відповідача про те, що підприємство є платником єдиного податку з 2016 року. Зазначив, що підприємство є платником податків ще з 2003 року та був ним у 2011 році. Крім того, не погодився з тим, що заяву на застосування квартального звітного періоду необхідно подавати до контролюючого органу кожен рік.

Відповідач правом на надання заперечення на відповідь на відзив не скористався.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Відділом ПДВ Лівобережного управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області 8 квітня 2019 року було проведено камеральну перевірку ПАТ Дніпропетровська експедиція по захисту хлібопродуктів з питань своєчасності подання податкових декларацій з податку на додану вартість за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2017-2018 роки та за січень, лютий 2019 року за результатами якої складено Акт про результати камеральної перевірки ПАТ Дніпропетровська експедиція по захисту хлібопродуктів від 08.02.2019 року №19931/04-36-53-41/00952841.

Перевіркою встановлено неподання позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2017-2018 роки та несвоєчасне подання податкових декларацій за січень, лютий 2019 року.

17.04.2019 року позивач звернувся до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області із запереченнями на акт перевірки від 08.02.2019 року №19931/04-36-53-41/00952841, в яких просив скасувати висновки перевірки.

Листом від 23.04.2019 року №48935/10/04-36-53-41 Лівобережне управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області повідомило позивача про те, що висновки викладені у акті правомірні, відповідають нормам чинного законодавства та залишаються без змін.

24.04.2019 року на підставі акту перевірки Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0077645341, яким визначено суму штрафних(фінансових) санкцій у розмірі 4420 грн.

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням ПАТ Дніпропетровська експедиція по захисту хлібопродуктів звернулось до суду з позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Конституцією України, Податковим кодексом в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, яким затверджений Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість (надалі - Порядок № 21).

Згідно із п. 19-1.1 ст. 19-1 ПК України контролюючі органи виконують, зокрема, такі функції (крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 193 ПК України): здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків; контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Відповідно до п. 46.1 ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов`язань. Додатки до податкової декларації є її невід`ємною частиною.

Форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 46.5 ст. 46 ПК України).

Пунктами 49.1, 49.2 ст. 49 ПК України визначено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог ПК України подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Строки подання податкових декларацій визначені п. 49.18 ст. 49 ПК України, яким, зокрема, встановлено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених ПК України, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює:

- календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

- календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Розділ V ПК України визначає порядок нарахування та сплати податку на додану вартість. Так, ст. 202 ПК України визначені звітні (податкові) періоди для подання податкових декларацій з податку на додану вартість.

Відповідно до п. 202.1 ст. 202 ПК України звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал, з урахуванням таких особливостей:

а) якщо особа реєструється як платник податку з іншого дня, ніж перший день календарного місяця, першим звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця;

б) якщо податкова реєстрація особи анулюється в інший день, ніж останній день календарного місяця, то останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається з першого дня такого місяця та закінчується днем такого анулювання.

В свою чергу, п. 202.2 ст. 202 ПК України визначені певні особливості для платників єдиного податку. Так, у вказаному пункті законодавець передбачив, що платники податку, які сплачують єдиний податок можуть вибрати квартальний податковий період. Заява про вибір квартального податкового періоду подається контролюючому органу разом з декларацією за наслідками останнього податкового періоду календарного року. При цьому квартальний податковий період починає застосовуватися з першого податкового періоду наступного календарного року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є платником єдиного податку 3-ої групи та зареєстрований платником податку на додану вартість. Позивач перебуває на обліку в Лівобережному управлінні ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

20.01.2012 позивач подав до Дніпропетровської міжрайонної ДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за 4 квартал 2011 року, до якої додав заяву про вибір квартального звітного (податкового) періоду. Вказані документи були прийняті контролюючим органом, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією квитанції.

В 2017,2018 роках позивач продовжував подавати податкові декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу, посилаючись на п. 202.2 ст. 202 ПК України, який, на думку позивача, не передбачає обов`язку подання заяви про вибір квартального звітного (податкового) періоду щорічно.

Суд критично ставиться до такої позиції позивача з огляду на наступне.

Наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 затверджений Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, п. 6 Розділу І якого встановлено, що до податкової звітності з податку на додану вартість (далі -податкова звітність) належать:

- податкова декларація з податку на додану вартість з додатками;

- уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок з додатками;

- розрахунок податкових зобов`язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник податку на додану вартість, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими платниками податків, на митній території України.

Звітні (податкові) періоди та строки подання декларації встановлені Розділом ІІ вказаного Порядку.

Як зазначено в п. 1 Розділу ІІ Порядку № 21, звітний (податковий) період визначається у порядку, встановленому статтею 202 розділу V Податкового Кодексу, і може дорівнювати одному календарному місяцю, а у випадках, визначених Кодексом, - календарному кварталу.

Платники податку, які сплачують єдиний податок, можуть згідно з пунктом 202.2 статті 202 розділу V Кодексу обрати квартальний податковий період (п. 2 Розділу ІІ Порядку № 21).

Відповідно до п. 3 Розділу ІІ Порядку № 21 у разі обрання квартального звітного (податкового) періоду платник податку, який сплачує єдиний податок, разом з декларацією за останній звітний (податковий) період календарного року подає до контролюючого органу заяву про вибір квартального звітного (податкового) періоду, Форму якої наведено в додатку 1 до цього Порядку.

Квартальний податковий період починає застосовуватися з першого податкового періоду наступного календарного року до кінця такого року або до переходу платника податку, який застосовував спрощену систему оподаткування, на сплату інших податків і зборів.

Якщо платник податку разом із декларацією за наслідками останнього звітного (податкового) періоду календарного року не подав до контролюючого органу, у якому перебуває на обліку, указаної вище заяви, такий платник податку зобов`язаний з першого звітного (податкового) періоду наступного календарного року застосовувати місячний звітний (податковий) період.

З системного аналізу норм, суд приходить до висновку, що:

- платник єдиного податку разом з декларацією за останній звітний (податковий) період календарного року має право подати до контролюючого органу заяву про вибір квартального звітного (податкового) періоду;

- така заява повинна подаватись платником єдиного податку щорічно разом із декларацією за наслідками останнього звітного (податкового) періоду календарного року;

- в разі неподання такої заяви разом із декларацією за наслідками останнього звітного (податкового) періоду календарного року платник податку зобов`язаний з першого звітного (податкового) періоду наступного календарного року застосовувати місячний звітний (податковий) період.

В матеріалах справи відсутні, а позивачем не надані докази подання до контролюючого органу разом із декларацією за наслідками останнього звітного (податкового) періоду 2016 року заяви про вибір квартального звітного (податкового) періоду.

За вказаних обставин суд вважає, що починаючи з першого звітного (податкового) періоду 2017 року позивач зобов`язаний застосовувати місячний звітний (податковий) період, тобто подавати податкові декларації з податку на додану вартість протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Втім, позивач протягом 2017-2018 року продовжував подавати податкові декларації з податку на додану вартість щоквартально, за січень-лютий 2019 - не було подано податкових декларацій, чим порушено вимоги податкового законодавства.

Згідно із п.п. 47.1.2. п. 47.1. ст. 47 ПК України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть фізичні особи - платники податків та їх законні чи уповноважені представники у випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 120.1 ст. 120 ПК України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 ПК України) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

За вказаних обставин суд вважає, що відповідачем правомірно застосовано до позивача штрафні санкції в розмірі 170,00 грн. за кожен звітний (податковий) період неподання податкової декларації з податку на додану вартість, а саме: за січень-грудень 2017, 2018, січень-лютий 2019 року.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 24.04.2019 року №0077645341 про застосування штрафних санкцій у розмірі 4420 грн. за неподання податкових декларацій з податку на додану вартість за січень-грудень 2017,2018 роки та несвоєчасне подання податкових декларацій за січень, лютий 2019 року є правомірним та прийнятим відповідно до норм чинного законодавства, у зв`язку з чим відсутні підстави для його скасування.

За положеннями частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

З системного аналізу чинного законодавства України та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідач під час прийняття податкового повідомлення-рішень від 24.04.2019 року №0077645341 діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України. Отже, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, під час судового розгляду повністю доведено правомірність оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 73-77, 86, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви приватного акціонерного товариства Дніпропетровська експедиція по захисту хлібопродуктів (місцезнаходження: 52012, Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Партизанське; код ЄДРПОУ 00952841) до Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а; код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення - відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя І.В. Юхно