Рішення

від 21.10.2019 по справі 904/3619/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2019м. ДніпроСправа № 904/3619/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "СОЗИДАТЕЛЬ", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Покровські майстерні", смт. Покровське, Покровськиц район, Дніпропетровська область

про стягнення 183 848,30 грн. за договором поставки

Без виклику (повідомлення) учасників.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "СОЗИДАТЕЛЬ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Покровські майстерні" про стягнення заборгованості за договором поставки у сумі 183 848,30 грн., яка складається з 155 824,50 грн. основного боргу та 28 023,80 грн. - 36 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором постачання №210417 від 21.04.2017, в частині повної та своєчасної оплати товару.

Ухвалою суду від 23.08.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

30.09.2019 позивач надав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів часткової оплати відповідачем боргу у сумі 35 440,00 грн. (15.08.2019 сплачено 22 000,00 грн., 19.08.2019 сплачено 13 440,00 грн.).

Відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не надав.

Ухвала суду, направлена на адресу відповідача зазначену в позовній заяві.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Так, на підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 22.08.2019, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: АДРЕСА_1 , Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Покровське, провулок Заливний, будинок 63А, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, чи не повернення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

21.04.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "СОЗИДАТЕЛЬ" (позивач - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Покровські майстерні" (відповідач - покупець) укладено договір постачання №210417.

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов`язується протягом дії цього договору передати покупцю металопродукцію (далі - товарі окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою), кількості і іншим умовам, які визначаються у рахунках-фактурах до договору (якщо інше не передбачено окремими додатковими угодами сторін і/або специфікаціями в письмовій формі), які є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язаний прийняти товар і оплатити його на умовах, встановлених договором. Партією товару вважається товар, переданий покупцю за окремою видатковою накладного.

Згідно з п. 1.2. договору, загальний обсяг товару, що продається за цим договором, визначається протягом терміну дії договору з урахуванням кількості та асортименту (номенклатури) товару за всіма переданим відповідно до умов цього договору окремим партіям товару.

Відповідно до п. 1.3. договору, ціни на товар визначаються в рахунках-фактурах або окремих додаткових угодах сторін та/або специфікації в письмовій формі по кожній партії товару до її поставки покупцю.

Пунктом 1.4. договору сторони узгодили, що якщо інше не передбачено окремою додатковою угодою сторін та / або специфікацією в письмовій формі, розрахунок за кожну партію товару здійснюється покупцем шляхом 100% попередньої оплати вартості цієї партії, яка вказана в рахунках-фактурах до даного договору. При цьому вартість партії товару, за яку покупцем здійснено передоплату в повному обсязі, зміні не підлягає.

Відповідно до п. 3.3. договору, покупець зобов`язаний здійснити повну оплату товару по кожній його партії відповідно до п. 1.4. цього договору (якщо інше не передбачено іншим окремою додатковою угодою сторін та / або специфікацією в письмовій формі).

Згідно з п. 3.4. договору, постачальник зобов`язаний здійснити відвантаження покупцеві протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту його оплати (якщо інше не передбачено іншим окремою додатковою угодою сторін та / або Специфікацією в письмовій формі).

Пунктом 3.5. договору визначено, що оплата здійснюється в українських гривнях шляхом перерахування суми вартості товару на банківський рахунок постачальника, вказаний в цьому договорі.

Відповідно до п. 3.6. договору, датою переходу права власності на товар від постачальника покупцю, є дата фактичної передачі товару та підписання видаткових накладних (і / або акта передачі товару) на відповідну партію товару.

Відповідно до п. 5.2. договору, при оплаті партії товару на умовах відстрочення платежу, якщо це передбачено окремими додатковими угодами сторін та/або специфікаціями в письмовій формі, при простроченні оплати товару покупець на вимогу постачальника виплачує йому: суму боргу за весь період прострочення платежу; пеню, що нараховується на несплачену суму за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, 36 відсотків річних від суми простроченого платежу. Штрафні санкції нараховуються протягом усього періоду прострочення до моменту повного погашення заборгованості.

Відповідно до п. 2.1. договору, договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками обох сторін.

Згідно з п. 2.2. договору, термін дії цього договору - до 31.12.2017р. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов`язань за цим договором. У разі, якщо до дати закінчення терміну дії цього договору, жодна із сторін не направила іншій стороні в письмовій формі повідомлення про розірвання цього договору, цей договір вважається продовженим на кожний наступний рік на умовах, які діяли станом на дату закінчення терміну дії цього договору.

На виконання умов договору позивач виставив відповідачу рахунок № СП000000263 від 08.04.2019 на оплату товару на суму 359 955,84 грн. (а.с.21).

09.04.2019 поставив відповідачу товар на загальну суму 299 645,03 грн., що підтверджується видатковою накладною № СП000000237 на суму 295 201,03 грн. та видатковою накладною № СП000000238 на суму 4 444,00 грн. (а.с. 22, 23) та товарно-транспортними накладними від 09.04.2019 (а.с.24, 25).

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково на суму 143 820,80 грн., що підтверджується випискою по рахунку за період з 08.04.2019 по 23.07.2019 (а.с.30).

Заборгованість у розмірі 155 824,50 грн. відповідач не сплатив.

23.05.2019 відповідач направив позивачу лист, в якому просив позивача про відстрочку платежу згідно рахунку № СП000000263 від 08.04.2019 до 07.06.2019 включно, у зв`язку з погіршенням фінансового стану підприємства (а.с.31).

10.06.2019 позивач направив відповідачу лист №10/06/ в якому вимагав сплати заборгованості у повному обсязі (а.с.32). Зазначений лист було отримано відповідачем 04.07.2019, але залишено без відповіді та без задоволення.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором постачання №210417 від 21.04.2017 та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар на суму 155 824,50 грн., а також 36% річних у розмірі 28 023,80 грн., нарахованих за період з 10.04.2019 по 31.08.2019, що і є причиною виникнення цього спору.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, на підставі наступного.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положення ч.ч.1, 2 ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Відповідно до умов договору, строк оплати товару є таким, що настав.

Заборгованість відповідача перед позивачем склала 155 824,50грн.

З матеріалів справи вбачається, що після звернення позивача з позовом до суду відповідач здійснив оплату суми заборгованості у розмірі 35 440 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку (а.с. 40).

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення основного боргу у розмірі 35 440,00 грн., який сплачений відповідачем в рахунок погашення заборгованості після звернення позивача з позовом до суду, за відсутністю предмету спору.

Доказів погашення заборгованості у сумі 120 384,50 грн., на момент розгляду спору відповідач не надав, доводи позивача не спростував, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 36% річних у розмірі 28 023,80 грн., нарахованих за період з 10.04.2019 по 31.08.2019, суд зазначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, ч. 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. У ч. 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи ст. 625 ЦК про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних.

Відповідно до п. 5.2. договору, при оплаті партії товару на умовах відстрочення платежу, якщо це передбачено окремими додатковими угодами сторін та/або специфікаціями в письмовій формі, при простроченні оплати товару покупець на вимогу постачальника виплачує йому: суму боргу за весь період прострочення платежу; пеню, що нараховується на несплачену суму за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, 36 відсотків річних від суми простроченого платежу. Штрафні санкції нараховуються протягом усього періоду прострочення до моменту повного погашення заборгованості.

Судом перевірено додержання позивачем вимог законодавства при здійсненні розрахунку 36% річних, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 36% річних підлягають задоволенню у повному обсязі у розмірі 28 023,80 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

На підставі викладеного позовні вимоги підлягають частково задоволенню, зі стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за поставлений товар на суму 120 384,50 грн. та 36% річних у розмірі 28 023,80 грн.

В частині стягнення основного боргу у розмірі 35 440,00 грн., провадження у справі слід закрити.

Згідно з приписами ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2757,72грн. покладаються на відповідача.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що сума судового збору за подання позовної заяви про стягнення 183 848,30грн. повинна була складати 2 757,72грн., тобто переплата складає 00 грн. 01 коп.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю

З огляду на викладене, позивачу може звернутися до суду з відповідним клопотанням про повернення зайво сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "СОЗИДАТЕЛЬ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Покровські майстерні" про стягнення 183 848,30 грн. за договором поставки - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Покровські майстерні" (53600, Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Покровське, провулок Заливний, 63а, код ЄДРПОУ 41174290) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "СОЗИДАТЕЛЬ" (49128, м. Дніпро, вул. Велика Діївська, буд. 40, кв. 264, код ЄДРПОУ 39906996) заборгованість за поставлений товар на суму 120 384,50 грн. та 36% річних у розмірі 28 023,80 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 757,72грн., про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.

Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 35 440,00 грн. закрити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 22.10.2019

Суддя Н.Г. Назаренко