Рішення

від 09.10.2019 по справі 910/10396/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.10.2019Справа № 910/10396/19

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сімба Тойз Україна" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Мамадай Рітейл" простягнення 659846,97 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Багнюк І.І.

Представники сторін:

від позивачаДонець Ю.Б., довіреність від 15.07.2019; від відповідачане з`явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімба Тойз Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мамадай Рітейл" 659846,97 грн, з яких: 544609,21 грн основного боргу, 79480,25 грн пені, 27953,74 грн інфляційних втрат та 7803,77 грн 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу №1460 від 18.05.2015 та договору купівлі-продажу №1460/120 від 02.07.2018 в частині здійснення оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/10396/19; вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі на 18.09.2019; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2019 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімба Тойз Україна" про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.10.2018.

Представник позивача в судове засідання 09.10.2018 з`явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач у судові засідання свого представника не направив, про причини його неявки суд не повідомив. Про проведення судових засідань відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення наявними в матеріалах справи.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2019 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 09.10.2019 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

18.05.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мамадай Рітейл" (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сімба Тойз Україна" (продавець, позивач) було укладено договір купівлі-продажу №1460 (договір 1) згідно умов якого продавець зобов`язується поставляти та передавати у власність покупця товар партіями згідно накладних у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов`язується проводити оплату за товар та приймати його на умовах даного договору (п.1.1), купівля-продаж кожної партії товару здійснюється на підставі накладної, що також виконує функцію специфікації на товар та є невід`ємною частиною договору (п.1.2), загальна вартість даного договору становить суму всіх оформлених та підписаних накладних (п.1.3).

Поставка товару здійснюється у відповідності із замовленням покупця будь-яким способом, погодженим сторонами (п.3.1 договору 1).

Відповідно до п.п.4.1, 4.2 договору 1 оплата за товар здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок продавця протягом 60 днів з дати доставки товару. Днем здійснення платежу, а отже днем виконання свого платіжного зобов`язання покупцем вважається день в який сума, що підлягає оплаті, зараховується на банківський рахунок продавця.

За порушення термінів розрахунків, передбачених п.4.1 даного договору покупець, крім відповідальності, передбаченої п.4.6 цього договору, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки (п.7.2 договору 1).

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2015, але в будь-якому випадку до моменту остаточного виконання обов`язків сторонами. Дія договору продовжується на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше, ніж за 14 днів до закінчення дії договору (п.п.8.1, 8.2 договору 1).

На виконання умов укладеного між контрагентами договору 1 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 143471,52 грн, що підтверджується видатковими накладними №4883 від 21.09.2018 на суму 7634,89 грн, №4882 від 21.09.2018 на суму 6167,60 грн, №4881 від 21.09.2018 на суму 9780,70 грн, №4880 від 21.09.2018 на суму 7786,92 грн, №4786 від 17.09.2018 на суму 38230,84 грн, №4685 від 11.09.2018 на суму 8955,46 грн, №4684 від 11.09.2018 на суму 8988,12 грн, №4683 від 11.09.2018 на суму 14302,10 грн, №3958 від 06.08.2018 на суму 14320,07 грн, №4682 від 11.09.2018 на суму 14613,64 грн, №3957 від 06.08.2018 на суму 12691,18 грн.

Як зазначив позивач, в рахунок оплати товару за вказаними накладними відповідачем було сплачено 4307,97 грн.

Також 02.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мамадай Рітейл" (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сімба Тойз Україна" (продавець, позивач) було укладено договір купівлі-продажу №1460/120 (договір 2) згідно умов якого продавець зобов`язується поставляти та передавати у власність покупця товар партіями згідно накладних у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов`язується проводити оплату за товар та приймати його на умовах даного договору (п.1.1), купівля-продаж кожної партії товару здійснюється на підставі накладної, що також виконує функцію специфікації на товар та є невід`ємною частиною договору (п.1.2), загальна вартість даного договору становить суму всіх оформлених та підписаних накладних (п.1.3).

Поставка товару здійснюється у відповідності із замовленням покупця будь-яким способом, погодженим сторонами (п.3.1 договору 2).

Відповідно до п.п.4.1, 4.2 договору 2 оплата за товар здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок продавця протягом 120 днів з дати доставки товару. Днем здійснення платежу, а отже днем виконання свого платіжного зобов`язання покупцем вважається день в який сума, що підлягає оплаті, зараховується на банківський рахунок продавця.

За порушення термінів розрахунків, передбачених п.4.1 даного договору покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки від суми прострочки (п.7.2 договору 2).

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2018, але в будь-якому випадку до моменту остаточного виконання обов`язків сторонами. Дія договору продовжується на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше, ніж за 14 днів до закінчення дії договору (п.п.8.1, 8.2 договору).

На виконання умов укладеного між контрагентами договору 2 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 464148,61 грн, що підтверджується видатковими накладними №6781 від 04.12.2018 на суму 6100,20 грн, №6780 від 04.12.2018 на суму 6100,20 грн, №6779 від 04.12.2018 на суму 4880,16 грн, №6778 від 04.12.2018 на суму 6100,20 грн, №6777 від 04.12.2018 на суму 7320,24 грн, №6776 від 04.12.2018 на суму 4880,16 грн, №6775 від 04.12.2018 на суму 4880,16 грн, №6774 від 04.12.2018 на суму 3660,12 грн, №6773 від 04.12.2018 на суму 3660,12 грн, №6772 від 04.12.2018 на суму 3660,12 грн, №5906 від 07.11.2018 на суму 15076,15 грн, №5905 від 07.11.2018 на суму 36771,54 грн, №5904 від 07.11.2018 на суму 33079,25 грн, №5903 від 07.11.2018 на суму 37373,71 грн, №5902 від 07.11.2018 на суму 42220,24 грн, №5901 від 07.11.2018 на суму 28632,18 грн, №5900 від 07.11.2018 на суму 45549,37 грн, №5899 від 07.11.2018 на суму 28043,38 грн, №5898 від 07.11.2018 на суму 20887,32 грн, №5897 від 07.11.2018 на суму 30671,38 грн, №5702 від 29.10.2018 на суму 5443,60 грн, №5701 від 29.10.2018 на суму 5995,96 грн, №5700 від 29.10.2018 на суму 5356,28 грн, №5699 від 29.10.2018 на суму 11305,31 грн, №5698 від 29.10.2018 на суму 7707,20 грн, №5515 від 22.10.2018 на суму 27954,04 грн, №5473 від 18.10.2018 на суму 8506,62 грн, №5474 від 18.10.2018 на суму 8406,97 грн, №5468 від 18.10.2018 на суму 13926,43 грн.

Як зазначив позивач, в рахунок оплати товару за вказаними накладними відповідачем було сплачено 58702,95 грн.

Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо оплати поставленого позивачем товару у визначений договорами строк, внаслідок чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правовою природою укладені між сторонами договори є договорами поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов`язок щодо передачі відповідачу товару за договором 1, загальна вартість якого склала 143471,52 грн та за договором 2, загальна вартість якого склала 464148,61 грн виконав належним чином, однак відповідач, всупереч п.4.1 укладених між контрагентами правочинів, за поставлений позивачем товар у строки, погоджені між сторонами оплатив частково, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість. Строк виконання відповідачем обов`язку з оплати товару є таким, що настав. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відтак, за висновками суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 544609,21 грн основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 79480,25 грн за загальний період прострочки з 06.10.2018 по 29.07.2019, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2 договору 1 передбачено, що За порушення термінів розрахунків, передбачених п.4.1 даного договору покупець, крім відповідальності, передбаченої п.4.6 цього договору, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки, а п.7.2 договору 2 передбачено, що за порушення термінів розрахунків, передбачених п.4.1 даного договору покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки від суми прострочки.

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку за договорами зі сплати за поставлений товар не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку, судом встановлено, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, внаслідок чого стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня на загальну суму 79480,25 грн за загальний період прострочки з 06.10.2018 по 29.07.2019.

Крім того позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 27953,74 грн інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 7803,77 грн за загальний період прострочки з 06.10.2018 по 29.07.2019.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті товару, поставленого позивачем, то вимоги останнього про стягнення з відповідача 3% річних є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на суму 7803,77 грн за розрахунком суду, перевіреним судом.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за прострочення оплати відповідачем поставленого позивачем товару, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат на суму 11740,21 грн.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімба Тойз Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мамадай Рітейл".

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також за позивачем залишається судовий збір у розмірі 960,50 грн, сплачений останнім за подання заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, з огляду на відмову у задоволенні вказаної заяви.

Керуючись ст.ст.74, 129, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мамадай Рітейл" (04050, м.Київ, вул.В.Котарбінського, будинок 15, квартира 47, ідентифікаційний код 38703456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімба Тойз Україна" (08342, Київська обл., Бориспільський район, село Ревне, вул.Шкільна, будинок 5, ідентифікаційний код 35620084) 544609 (п`ятсот сорок чотири тисячі шістсот дев`ять) грн 21 коп. основного боргу, 11740 (одинадцять тисяч сімсот сорок) грн 21 коп. інфляційних втрат, 7803 (сім тисяч вісімсот три) грн 77 коп. 3% річних, 79480 (сімдесят дев`ять тисяч чотириста вісімдесят) грн. 25 коп пені та судовий збір у сумі 9654 (дев`ять тисяч шістсот п`ятдесят чотири) грн 50 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 21.10.2019

Суддя Ю.М. Смирнова