Рішення

від 21.10.2019 по справі 922/2138/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2138/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Хотенця П.В.

при секретарі судового засідання Гаврильєву О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТОЙУКОМ", м. Краматорськ до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІДГАРТ ЛТД", м. Харків про визнання недійсним договору субпідряду за участю представників сторін:

позивача - Ковальова А.Г., ордер № 080408 від 17.09.2019 року

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "СТОЙУКОМ", м. Краматорськ звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "МІДГАРТ ЛТД", м. Харків, в якій просить суд визнати договір субпідряду за № 04/10-18-2 від 04 жовтня 2018 року на виконання робіт з новим будівництвом Ольвійської ВЕС на території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області (біля с. Рівне), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІДГАРТ ЛТД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТОЙУКОМ", недійсним.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 липня 2019 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СТОЙУКОМ", м. Краматорськ до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІДГАРТ ЛТД", м. Харків про визнання недійсним договору субпідряду залишено без руху; наданои позивачу строк 5 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом надання до суду: попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

29 липня 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю "СТОЙУКОМ" усунено недоліки шляхом надання до суду попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 серпня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначено підготовче засіданні на 09 вересня 2019 року на 11:00 годин.

28 серпня 2019 року через канцелярію суду, Товариством з обмеженою відповідальністю "СТОЙУКОМ" подано клопотання про відкладення підготовчого засідання, яке суд приймає та долучає до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 серпня 2019 року призначено підготовче засідання на 17 вересня 2019 року на 11:20 годин.

Протокольною ухвалою від 17 вересня 2019 року на підставі пункту 3 частини 2 статті 183 Господарського процесуального кодексу України відкладено підготовче засідання на 01 жовтня 2019 року на 01 жовтня 2019 року на 11 годин.

Протокольною ухвалою від 01 жовтня 2019 року на підставі пункту 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21 жовтня 2019 року на 12:30 годин.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги та просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, на адресу суду повернулись ухвала про відкриття провадження у справі від 12 серпня 2019 року з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання" та ухвала від 30 серпня 2019 року з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за місцезнаходженням.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю. При цьому, неотримання адресатом кореспонденції від судового органу є суб`єктивною поведінкою здійснення стороною своїх процесуальних прав, що не може вважатися поважною причиною, яка перешкоджала відповідачу подати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк.

В той же час, відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалою Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Враховуючи, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважного представника позивача, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

04 жовтня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СТОЙУКОМ" (генеральним підрядником, позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МІДГАРТ ЛТД" (субпідрядником, відповідачем) укладено договір субпідряду № 04/10-18-2.

Загальний термін виконання робіт субпідрядником за цим договором - згідно графіку виконаних робіт, який є невід`ємною частиною цього договору, але у будь якому разі не пізніше 25 грудня 2018 року (пункт 2.1. договору).

Пунктом 1.1.1. договору, погоджено, що "об`єкт" означає об`єкт нерухомого майна з цільовим призначенням "Нове будівництво Ольвійської ВЕС на території Чорноморської сілської ради Очаківського району Миколаївської області (біля с. Рівне)" перший, другий, третій пускові комплекси, три вітроенергетичні установки (ВЕУ-2, ВЕУ-4, ВЕУ-6) потужністю 3,3 МВт кожна, а також інженерно-технічні споруди безпосередньо пов`язані із наведеним об`єктом.

Згідно пункту 1.2.1 договору, субпідрядник зобов`язується виконати роботи з будівництва об`єкту із затвердженою проектно-кошторисною документацією у встановлений термін.

Пунктом 4.1. договору сторони погодили, що загальна вартість робіт за даним договором зазначається у кошторисній документації та становить 3302375,56 грн. у тому числі з ПДВ 20 %- 550395,93 грн.

Порядок оплати визначається графіком фінансування, що має окремо бути погоджений та підписаний сторонами, та є невід`ємною частиною договору (пункт 4.5. договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов договору відповідачем виконано роботи у повному обсязі.

За твердженнями позивача, на сьогоднішній день до позивача надійшла інформація щодо сумнівності реального здійснення господарського діяльності відповідача. Під час перевірки податковими органами відповідача, встановлено: відсутність необхідних умов для його господарської діяльності. Отже, реальність фінансово-господарської діяльності відповідача під сумнівом.

Також позивач зазначає, що зазначені вище обставини, можуть суттєво вплинути на використання позивачем прав, передбачених податковим законодавством та автоматично призвести до його порушення, оскільки на підставі спірних договорів, позивачем формуються податкові кредити, валові витрати. Позивач не має наміру продовжувати господарські відносини з відповідачем. оскільки є ризик пасивної участі позивача у схемі ухилення від сплати податків. Використання позивача для створення тіньового сектору протидіє інтересам позивача та впливає на права позивача стосовно здійснення стабільної, прибуткової діяльності. Виконання спільного договору у подальшому ущемляє майнові права позивача. Вказаний договір породжує не ті правові наслідки, на котрі розраховував позивач під час його укладання, що стало підставою звернення із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 173-175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань.

Згідно частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як вбачається із позовних вимог позивач, просить суд, визнати недійсним договір субпідряду № 04/10-18-2 від 04 жовтня 2018 року, оскільки останній на його думку не відповідає намірам позивача.

За своєю правою природою даний договір є договором будівельного підряду, а тому права та обов`язки сторін визначаються, в тому числі положеннями глави 61 Цивільного кодексу України.

Статтею 875 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи, відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначає позивач, 04 жовтня 2018 року року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СТОЙУКОМ" (генеральним підрядником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МІДГАРТ ЛТД" (субпідрядником) укладено договір субпідряду № 04/10-18-2.

Відповідні посилання позивача, щодо інформації про сумнівність реального здійснення господарського діяльності відповідача до суду не надано.

Суд дослідивши матеріали справи, враховуючи надані позивачем пояснення та докази в обґрунтування позовних вимог, зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, тобто для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частин 1, 5 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 207 Господарського кодексу України, також передбачає, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В даному разі, позивачем не доведено та не надано до суду жодних доказів у підтвердження наявності підстав недійсності спірного договору з підстав наведених позивачем у позовній заяві, самі лише посилання позивача без належних доказів у підтвердження вищевикладених вимог та не можуть бути підставою для визнання спірного договору недійним.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частни 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими, не підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов*язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 183, 194, 195, 196, 201, 208-210, 217, 218, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "22" жовтня 2019 р.

Суддя П.В. Хотенець