Рішення

від 18.10.2019 по справі 160/7759/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2019 року Справа № 160/7759/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації №1140/ІПК/04-36-13-08-11 від 21.03.2019р., -

ВСТАНОВИВ :

12.08.2019р. ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та просить визнати протиправною і скасувати індивідуальної податкової консультації відповідача №1140/ІПК/04-36-13-08-11 від 21.03.2019р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона є адвокатом та з 20.04.2016р. перебуває на обліку у податковому органі як самозайнята особа - адвокат, окрім того, з 2016 року вона перебуває у трудових відносинах з ПАТ Дніпрометиз та обіймає посаду провідного юрисконсульта. 21.02.2019р. позивач звернулася до контролюючого органу із запитом щодо надання індивідуальної податкової консультації щодо обов`язку сплачувати єдиний внесок за період з 01.01.2017р. за умови відсутності доходу від здійснення адвокатської діяльності за вказаний період та з урахуванням того, що позивач є застрахованою особою та єдиний внесок за неї сплачує підприємство при виплаті заробітної плати. Листом №33369/10/04-36-13-08-10 від 22.03.2019р. податковий орган надіслав позивачеві індивідуальну податкову консультацію №1140/ІПК/04-36-13-08-11 від 21.03.2019р., в якій зазначив про обов`язок позивача визначати базу нарахування єдиного внеску та сплачувати суми внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. Позивач вважає надану відповідачем індивідуальну податкову консультацію такою, що не відповідає нормам чинного законодавства, судовій практиці Європейського Суду з прав людини та підлягає скасуванню, оскільки позивач є застрахованою особою та суми єдиного внеску у розмірі не менше мінімального за неї щомісячно сплачує підприємство-роботодавець, а тому вважає, що, в даному випадку, обов`язок сплачувати єдиний внесок як самозайнятою особою, за відсутності отримання доходу від здійснення такої адвокатської діяльності, на неї не розповсюджується. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на те, що оспорювана податкова консультація не відповідає критерію пропорційності, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та на численні рішення Європейського Суду з прав людини, зокрема, і рішення Трегубенко проти України .

Ухвалою суду від 19.08.2019р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.2).

09.09.2019р., на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній просив відмовити позивачеві у задоволенні її позовних вимог повністю посилаючись на те, що з 01.01.2017р. платник єдиного внеску, визначений п.5 ч.1 ст.4 Закону №2464, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. Також, відповідач зазначає, що фізична особа, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність, не може бути підприємцем у межах такої адвокатської діяльності, при цьому, чинним законодавством не заборонено фізичній особі, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність, бути підприємцем та здійснювати іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Враховуючи зазначене, відповідач вважає, що податкова консультація №1140/ІПК/04-36-13-08-11 від 21.03.2019р. надана в законодавчо визначеному порядку та в межах податкового законодавства України (а.с.29-31,34-38).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 18.10.2019р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

ОСОБА_1 має право на здійснення адвокатської діяльності, що підтверджується копією свідоцтва про право на заняття адвокатської діяльності серії ДП №1624 від 11.04.2016р. (а.с.16).

З 09.08.2016р. ОСОБА_1 прийнято на посаду провідного юрисконсульта юридичного відділу заводоуправління ПрАТ Дніпрометиз , що підтверджується копією трудової книжки позивача, наявною у справі (а.с.8-11).

При цьому, в період з січня 2017 року по липень 2019 року ПрАТ Дніпрометиз було нараховано і сплачено єдиного соціального внеску за позивача у розмірі 22% на загальну суму 93623,21 грн., що підтверджується довідкою ПрАТ Дніпрометиз №40/26 від 12.08.2019р. (а.с.18).

21.02.2019р. ОСОБА_1 звернулася до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області щодо надання індивідуальної податкової консультації щодо обов`язку сплачувати єдиний внесок за період з 01.01.2017р. за умови відсутності доходу від здійснення адвокатської діяльності за вказаний період та з урахуванням того, що позивач є застрахованою особою та єдиний внесок за неї сплачує ПрАТ Дніпрометиз при виплаті заробітної плати та його розмір є не меншим мінімального, що підтверджується копією відповідного звернення (а.с.17).

Листом №33369/10/04-36-13-08-10 від 22.03.2019р. Головне управління ДФС у Дніпропетровській області надіслало позивачеві індивідуальну податкову консультацію №1140/ІПК/04-36-13-08-11 від 21.03.2019р., в якій зазначено, що з 01.01.2017р. платник єдиного внеску, визначений п.5 ч.1 ст.4 Закону №2464, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем (а.с.19,22-24).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з прийняттям відповідачем спірної індивідуальної податкової консультації №1140/ІПК/04-36-13-08-11 від 21.03.2019р. у зв`язку з чим просить відновити її права шляхом визнання такої індивідуальної податкової консультації протиправною та її скасування посилаючись на те, що вона є застрахованою особою та суми єдиного внеску у розмірі не менше мінімального за неї щомісячно сплачує підприємство-роботодавець, а тому вважає, що, в даному випадку, обов`язок сплачувати єдиний внесок як самозайнятою особою, за відсутності отримання доходу від здійснення такої адвокатської діяльності, на неї не розповсюджується.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.

Відповідно до пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон №5076) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Тобто, адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, за умов, якщо така особа не є найманим працівником та не зареєстрована, як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Статтею 178 ПК України передбачено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання, як само зайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності. У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об`єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб. Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації.

Відповідно до п.2, п.3 ч.1 ст.1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464) визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Пунктом 5 ч.1 ст.4 Закону №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

З аналізу вищенаведених норм, можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише за двох умов, а саме: якщо така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності; у разі, якщо вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Так, як вбачається з матеріалів справи, позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовує не як самозайнята особа, а як найманий працівник - провідний юрисконсульт юридичного відділу заводоуправління ПрАТ Дніпрометиз , що підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с.11).

В період з січня 2017 року по липень 2019 року ПрАТ Дніпрометиз (роботодавцем) було нараховано і сплачено єдиного соціального внеску за позивача у розмірі 22% на загальну суму 93623,21 грн., що підтверджується довідкою ПрАТ Дніпрометиз №40/26 від 12.08.2019р. (а.с.18).

При цьому, сума сплаченого єдиного внеску у вказаний період за місяць в розмірі 22% від суми нарахованої позивачеві заробітної плати перевищує законодавчо визначений розмір мінімального страхового внеску на місяць.

За викладених обставин, проаналізувавши норми вищенаведеного законодавства, яке регулює спірні відносини, у сукупності із наданими доказами, які свідчать про сплату позивачем сум ЄСВ як працівником підприємства, суд приходить до висновку, що за відсутності у позивача доходу від адвокатської діяльності (таких доказів відповідачем суду не надано) та за умови сплати ЄСВ роботодавцем як податковим агентом за позивача, як за працівника, у позивача відсутній обов`язок сплати ЄСВ ще й від ведення адвокатської діяльності з урахуванням аналізу вимог наведеного чинного законодавства.

Окрім того, слід також зазначити, що згідно пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Так, оскільки Законом №2464 не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності, а із системного аналізу його норм слідує, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні вказаного Закону позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї регулярно нараховує та сплачує роботодавець - ПрАТ Дніпрометиз в розмірі не менше мінімального, що спростовує висновок податкового органу про обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем, як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли позивач була найманим працівником, а не самозайнятою особою.

Також, судом враховується і те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та № 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що оспорювана індивідуальна податкова консультація №1140/ІПК/04-36-13-08-11 від 21.03.2019р. не відповідає критерію пропорційності , адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, відповідачем не надано суду жодних доказів правомірності прийняття оспорюваної індивідуальної податкової консультації з урахуванням обставин встановлених судом, доказів наданих позивачем та аналізу наведених норм чинного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини.

Є безпідставними та відхиляються судом посилання відповідача на те, що фізична особа, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність, не може бути підприємцем у межах такої адвокатської діяльності, при цьому, чинним законодавством не заборонено фізичній особі, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність, бути підприємцем та здійснювати іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом, оскільки вказане твердження не стосується предмета доказування у даній справі, так як позивач не є фізичною особою-підприємцем, а є найманим працівником, що підтверджується відомостями із копії її трудової книжки (а.с.8-11).

В той же час, позивачем надано достатньо доказів та наведені підстави, які свідчать про протиправність оспорюваної індивідуальної податкової консультації відповідача у відповідності до вимог ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України, які не спростовані відповідачем жодними належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваної індивідуальної податкової консультації згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що при прийнятті оспорюваної індивідуальної податкової консультації відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв`язку із чим оспорювана індивідуальна податкова консультація підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768 грн. 40 коп., понесені позивачем згідно квитанції №0.0.1432738495.1 від 12.08.2019р. (а.с.3).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації №1140/ІПК/04-36-13-08-11 від 21.03.2019р. - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №1140/ІПК/04-36-13-08-11 від 21.03.2019р.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 39394856) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768 грн. 40 коп. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва