Рішення

від 18.10.2019 по справі 440/2806/19

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/2806/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

31 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області про:

- визнання протиправним та скасування рішення 41 сесії 7 скликання Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 18.06.2019 "про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства";

- зобов`язання надати гр. ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Недогарківської (Максимівської) сільської ради.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що відповідачем відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, не передбачених статтею 118 Земельного кодексу України, а тому спірне рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2019 позовну заяву залишено без руху через невідповідність останньої вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 позовну заяву прийнято до провадження, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідач не скористався правом, визначеним статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України, відзив на позовну заяву не надав, про наявність поважних причин ненадання відзиву відповідач суду не повідомив, що, в свою чергу, суд розцінює як визнання позову.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши матеріали позовної заяви, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

23.03.2018 за вх№К-02-14/75 від 30.03.2018 позивач звернувся до Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів Недогарківської (Максимівської) сільської ради.

За результатами розгляду поданих позивачем документів відповідач рішенням сорок першої сесії сьомого скликання Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 18.06.2019 відмовив позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів Недогарківської (Максимівської) сільської ради.

В обґрунтування зазначеної відмови Недогарківська сільська рада Кременчуцького району Полтавської області зазначила, що запланована позивачем до відведення земельна ділянка використовувалась родичем заявника без оформлення правовстановлюючих документів, а також повідомлено, що рішенням сесії Недогарківської сільської ради вказана земельна ділянки зарезервована для подальшого надання учасникам АТО та мобілізованих жителів Недогарківської сільської ради.

Позивач, не погоджуючись із відмовою у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, звернувся до суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно вимог частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

В силу положень статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, окрім іншого, для ведення особистого селянського господарства.

В розумінні вимог статей 81, 116 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За приписами частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

При цьому частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17 та від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Судом встановлено, що викладені у спірному рішенні мотиви відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою не узгоджуються зі змістом статті 118 Земельного кодексу України.

Як зазначалось вище, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Спростовуючи доводи відповідача про те, що запланована позивачем до відведення земельна ділянка використовувалась родичем заявника без оформлення правовстановлюючих документів, так само, як і посилання на ту обставину, що рішенням сесії Недогарківської сільської ради вказана земельна ділянки зарезервована для подальшого надання учасникам АТО та мобілізованих жителів Недогарківської сільської ради, суд зазначає, що передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання (стаття 123 Земельного кодексу України). Водночас згідно із приписами статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у статті 126 Земельного кодексу України.

Аналіз положень статей 116, 118 Земельного кодексу України дає підстави стверджувати, що правові наслідки отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є тотожними наслідкам передачі вказаної земельної ділянки у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.

Відповідачем не надано доказів, які б підтверджували існування оформленого права власності третіх осіб на обрану позивачем для відведення земельну ділянку.

Відтак, спірне рішення сорок першої сесії сьомого скликання Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 18.06.2019 про відмову в наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів Недогарківської (Максимівської) сільської ради, прийняте без врахування таких обставин:

1) до моменту внесення до державного земельного кадастру запису про реєстрацію речових прав на нерухоме майно за суб`єктом щодо певної земельної ділянки, остання вважається вільною;

2) отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року № 21-358а13, від 07 червня 2016 року № 21-1391а16, постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року № 463/3375/15-а.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог даної статті, відповідач не надав суду належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів на підтвердження правомірності спірного рішення.

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині визнання протиправним та скасування рішення сорок першої сесії сьомого скликання Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 18.06.2019 про відмову в наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів Недогарківської (Максимівської) сільської ради.

З приводу обраного позивачем способу захисту та дискреційності наданих відповідачу повноважень щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 по справі №812/1312/18.

Як зазначалося судом, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовано частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.02.2019 по справі №814/702/17.

Враховуючи, що позивачем разом із заявою від 23.03.2019 надано усі необхідні документи, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України (графічні матеріали, на яких зображено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорту громадянина України, копію ідентифікаційного коду) та зважаючи на відсутність підстав для відмови, визначених частиною 7 цієї статті, відповідач не мав повноважень відмовляти у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Приймаючи рішення у даній справі суд також враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року по справі №21-1465а15, яка полягає у тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За викладених обставин позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області (вул. Приморська, 154, с. Недогарки, Кременчуцький район, Полтавська область, 39722, код ЄДРПОУ 22543913) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення сорок першої сесії сьомого скликання Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 18 червня 2019 року про відмову в наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів Недогарківської (Максимівської) сільської ради.

Зобов`язати Недогарківську сільську раду (вул. Приморська, 154, с. Недогарки, Кременчуцький район, Полтавська область, 39722, код ЄДРПОУ 22543913) надати дозвіл ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів Недогарківської (Максимівської) сільської ради.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області (код ЄДРПОУ 22543913) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 (двадцять) копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.І. Клочко