Постанова

від 15.10.2019 по справі 813/1338/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 жовтня 2019 року

Київ

справа №813/1338/14

адміністративне провадження №К/9901/27347/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у судовому засіданні без виклику сторін касаційну скаргу Личаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.03.2014 (суддя Мартинюк В.Я.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2015 (головуючий суддя Довга О.І., судді: Запотічний І.І., Ліщинський А.М.) у справі №813/1338/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська компанія ресурсозбереження" до Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Європейська компанія ресурсозбереження" звернулося до адміністративного суду з позовом до Личаківської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.03.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2015, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій податковий орган звернувся з касаційною скаргою. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.04.2014, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2015 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що контролюючим органом встановлено відсутність реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами; позивачем не підтверджено правомірність включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за оспорюваними господарськими операціями шляхом надання належним чином оформлених первинних документів. Відповідач посилається на відсутність у контрагентів необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності. Вказує, що в ході проведення перевірки зібрано інформацію та встановлено факти, з яких вбачається відсутність фактичного здійснення взаємовідносин між позивачем та його контрагентами, що свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій з отримання товарно-матеріальних цінностей від спірних постачальників та їх подальше використання в господарській діяльності. Відповідач посилається на протоколи допиту свідків, які вказують на фіктивність створення та діяльності юридичних осіб контрагентів позивача.

У свою чергу, позивач не скористався своїм правом на заперечення та не надав відзиву на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 11.10.2019 справу призначено до розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на 15.10.2019.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами контролюючого органу проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ Європейська компанія ресурсозбереження з питань господарських правовідносин з ТОВ БТК Євробуд за період з 28.07.2011 по 24.11.2011, з ПП Один два три за період з 31.07.2009 по 31.12.2010, ПП Пірует за період з 01.01.2010 по 31.03.2013, ТОВ ПП ЮФ Фортеця за період з 01.01.2011 по 30.09.2011, ТОВ БК АТР Груп за період з 01.08.2010 по 31.03.2013, ТОВ Інтеграл Ай Ті за період з 01.11.2012 по 31.10.2012, ТОВ Гарант буд сервіс за період з 01.10.2011 по 30.04.2012.

За результатами перевірки складено акт від 29.11.2013 №193/22-10/37030554, яким встановлено порушення позивачем:

підпункту14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 367456грн.;

підпункту 138.1.1 пункту 138.1, підпункту 138.8.1 пункту138.2, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого платником податку завищено витрати на загальну суму 226722грн..

На підставі висновків перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.01.2014:

№0000052210, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 200827грн., у тому числі, за основним платежем - 200826грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1грн.;

№0000042210, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 373764грн., у тому числі, за основним платежем - 326740грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 47024грн.

Не погодившись з прийнятими відповідачем рішеннями, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, посилався на те, що в матеріалах справи наявні первинні бухгалтерські документи, які складені та заповнені у встановленому порядку, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано валові витрати за результатами здійснення господарських операцій з контрагентами. Суди вважали, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують, що фінансово-господарські операції між позивачем та контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними. Надаючи оцінку обставинам у справі, Верховний Суд виходить з неповного з`ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Як визначено пунктом 192.1 статті 192 ПК України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ПП Один, два, три (постачальник) та ТОВ Європейська компанія ресурсозбереження (покупець) 31.08.2010 укладено договір купівлі-продажу №31/08-01 згідно з умов якого постачальник зобов`язується здійснювати продаж та поставку продукції, а саме макулатуру (товар), а покупець зобов`язується прийняти та здійснити оплату за товар на умовах цього договору.

ТОВ БТК Євробуд (продавець) та ТзОВ Європейська компанія ресурсозбереження (покупець) 01.08.2011 укладено договір купівлі вторинної сировини №0108-5 відповідно до якого продавець зобов`язується продати, а покупець прийняти і оплатити вторинну сировину (товар), який вказаний в специфікаціях, які є складовою частиною договору і узгоджується сторонами додатково.

ПП Пірует (постачальник) та ТОВ Європейська компанія ресурсозбереження (покупець) 12.01.2010 укладено договір купівлі-продажу №1201-1 згідно з умов якого постачальник зобов`язується здійснювати продаж та поставку продукції, а саме макулатуру (товар), а покупець зобов`язується прийняти та здійснити оплату за товар на умовах цього договору.

ТОВ Інтеграл Ай Ті (продавець) та ТОВ Європейська компанія ресурсозбереження (покупець) 17.11.2011 укладено договір купівлі вторинної сировини №1711-3 відповідно до якого продавець зобов`язується продати, а покупець прийняти і оплатити вторинну сировину (товар), який вказаний в специфікаціях, які є складовою частиною договору і узгоджується сторонами додатково.

ТОВ Гарант-Буд-Сервіс (продавець) та ТОВ Європейська компанія ресурсозбереження (покупець) 01.11.2011 укладено договір купівлі вторинної сировини №0111-3 відповідно до якого продавець зобов`язується продати, а покупець прийняти і оплатити вторинну сировину (товар), який вказаний в специфікаціях, які є складовою частиною договору і узгоджується сторонами додатково.

ПП Юридична фірма Фортеця (продавець) та ТзОВ Європейська компанія ресурсозбереження (покупець) 01.11.2011 укладено договір купівлі вторинної сировини №0111-3 відповідно до якого продавець зобов`язується продати, а покупець прийняти і оплатити вторинну сировину (товар), який вказаний в специфікаціях, які є складовою частиною договору і узгоджується сторонами додатково.

ТОВ Будівельна компанія АТР Груп (продавець) та ТОВ Європейська компанія ресурсозбереження (покупець) 01.03.2011 укладено договір купівлі вторинної сировини №01/03 відповідно до якого продавець зобов`язується продати, а покупець прийняти і оплатити вторинну сировину (товар), який вказаний в специфікаціях, які є складовою частиною договору і узгоджується сторонами додатково.

З акту перевірки вбачається, контролюючий орган дійшов висновку про безтоварність вищенаведених господарських операцій.

Суди попередніх інстанцій вказали, що на підтвердження реальності господарських взаємовідносин із контрагентами, виконання умов договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: видаткових накладних за відповідні періоди; податкових накладних за відповідні періоди, договори, докази використання товару у своїй господарській діяльності (договори, видаткові накладні, журнал складського обліку).

Судом першої інстанції зауважено, що основним видом діяльності позивача є сортування та пакування макулатури, яка в подальшому постачається на переробні комбінати України. Дані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи Ліцензією на збирання, заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини; договором оренди виробничих приміщень, де розміщене відповідне сортувальне та пакувальне обладнання; договором оренди складських приміщень у ЗАТ Ірокс ; договором оренди офісних приміщень у ПАТ Видавництво Вільна Україна . При цьому, судами вказано, що як вбачається з пояснень представника позивача, транспортування товару здійснювалось продавцями, а тому у позивача відсутній обов`язок зберігати товарно-супроводжуючі документи, оскільки останній не відносив вартість транспортування вказаного товару до складу валових витрат.

У свою чергу, податковим органом на спростування реальності господарських операцій, здійснених між позивачем та зазначеними контрагентами вказано обставини, встановлені актами перевірки Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Інтеграл Ай Ті , ТОВ ПП ЮФ Фортеця , ПП Пірует , ПП Один два три , ТОВ БТК Євробуд , ТОВ БК АТР Груп , ТОВ БТК Євробуд , якими встановлено, що підприємствами проведено документальне оформлення господарських операцій, які фактично не здійснювались.

На обґрунтування того, що документи, надані позивачем на підтвердження правомірності формування ним даних податкового обліку за оспорюваними операціями, не є достатніми та достовірними, відповідач посилався, зокрема, на протоколи допиту свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які значились директорами ТзОВ БТК Євробуд , ПП ЮФ Фортеця , ТзОВ Інтеграл Ай Ті , ТзОВ БК АТР Груп , ПП Один, два, три відповідно. Вказані особи зазначили, що підписували документи за грошову винагороду без розуміння їх змісту та не мали на меті ведення фінансово-господарської діяльності.

Керуючись вищенаведеними правилами оподаткування при оцінці податкових наслідків операцій позивача з названими контрагентами суди послалися на подані платником первинні документи, які складені за наслідками розглядуваних операції, а саме - податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення. Крім того, зазначили, що не є підставою для збільшення грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

При оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності. При цьому, суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та взаємозв`язку за правилами статті 90 КАС України та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам податкового органу, якими він мотивує правомірність оспорюваних нарахувань за цими операціями. У свою чергу, суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку вказаним доводам податкового органу, в порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи не перевірили дані щодо участі осіб в діяльності очолюваних ними суб`єктів господарювання-контрагентів позивача, що має істотне значення для правильного вирішення спору.

Вимоги частин четвертої та п`ятої статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 КАС України (чинного з 15.12.2017), зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у даній справі дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв`язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності. Зокрема, суди не з`ясували, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, не допитано посадових осіб, задіяних в такому процесі, як свідків з метою з`ясування характеру та змісту здійснених операцій, а також достовірності їхніх пояснень, наданих у рамках розслідування кримінальної справи.

Суд касаційної інстанції наголошує, що платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у правильності оформлення таких документів та у достовірності наведених у цих документах відомостей. В інакшому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин, оскільки втрачає можливість підтвердити податковий кредит в силу відсутності належним чином оформлених первинних документів.

Надання належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, судами не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов`язане нарахування податкового зобов`язання, обставини справи встановлено неповно, вимоги процесуального законодавства щодо безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів виконано не було, що і потягло за собою прийняття рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частин першої-другої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частини третьої статті 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Разом з тим, частиною четвертою статті 9 КАС України передбачено, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з`ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Суд касаційної інстанції зазначає, що під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Личаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.03.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2015 скасувати.

Передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І.Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду