ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/8834/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Шинкар Т.І., Святецького В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року (головуючий суддя Смокович В.І., м. Луцьк) по справі за адміністративним позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Західмонолітбуд про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-
В С Т А Н О В И В :
Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Західмонолітбуд про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 36 846 грн 60 коп.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів оскаржило його в апеляційному порядку, вважає його незаконним та необґрунтованим, винесеним з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до частини 3 статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, в тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з врахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально- економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Статтею 19 вказаного Закону визначено, що для підприємств (об`єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та покладається відповідальність за незабезпечення наведених нормативів на керівників відповідних підприємств.
Частиною першою статті 19 Закону визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно з приписами частини першої статті 20 цього Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05.12.2016 № 1476) Про затвердження форми звітності N 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання , затверджена форма звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядок подання форми звітності N 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) .
Згідно з пунктами 3,5 названого Порядку Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Таким чином, до обов`язків роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування.
Такі вимоги закону реалізуються відповідно до частини третьої ст. 50 Закону України від 05.07.2012 № 5067 Про зайнятість населення , за якою роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Аналіз вищезазначених норм законодавства дає можливість зробити висновок, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:
виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця,
створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;
надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;
звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Таким чином, роботодавець повинен вжити всіх необхідних заходів по працевлаштуванню інвалідів, якщо він дійсно має намір виконати норматив, проте, здійснення цих заходів не може стати обставиною, яка б звільняла підприємство від відповідальності.
Нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю на відповідача покладено обов`язок щодо забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, тобто, роботодавець не звільняється від обов`язку сплачувати санкції на підставі статті 20 Закону, оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов`язок підприємства у залежність від будь-яких обставин, з яких інваліди не працюють на підприємстві.
Із аналізу нормативно-правових актів, якими регламентовано вказані правовідносини, можна дійти висновку про те, що Державна служба зайнятості лише сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, а безпосереднє їх працевлаштування здійснюють роботодавці.
Конвенція про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159, передбачає, що органи державної влади повинні сприяти працевлаштуванню шляхом:
сприяння можливості зайнятості інвалідів на відкритому ринку праці (стаття 3); проведення консультацій з представницькими організаціями підприємців і трудящих щодо здійснення зазначеної політики, в тому числі заходів, яких слід вжити з метою сприяння співробітництву та координації державних і приватних органів, що займаються професійною реабілітацією, консультацій з представницькими організаціями інвалідів і у справах інвалідів (стаття 5); вжиття заходів з метою організації й оцінки служб професійної орієнтації, професійного навчання, працевлаштування, зайнятості, а також інших, пов`язаних з ними служб, щоб інваліди мали можливість отримувати, зберігати роботу та просуватися по службі; наявні служби для трудящих в цілому використовувати там, де це можливо та доцільно, з потрібною адаптацією (стаття 7); вжиття заходів для сприяння створенню та розвитку служб професійної реабілітації та зайнятості інвалідів у сільських районах і окремих місцевостях (стаття 8).
Відповідно до ст.27 Конвенції про права осіб з інвалідністю Держави-учасниці забезпечують і заохочують реалізацію права на працю, зокрема тими особами, які отримують інвалідність під час трудової діяльності, шляхом ужиття, у тому числі в законодавчому порядку, належних заходів, спрямованих, зокрема, на таке:
заборону дискримінації за ознакою інвалідності стосовно всіх питань, які стосуються всіх форм зайнятості, зокрема умов прийому на роботу, наймання та зайнятості, збереження роботи, просування по службі та безпечних і здорових умов праці;
захист прав осіб з інвалідністю нарівні з іншими на справедливі й сприятливі умови праці, зокрема рівні можливості й рівну винагороду за працю рівної цінності, безпечні та здорові умови праці, зокрема захист від домагань, та задоволення скарг;
забезпечення того, щоб особи з інвалідністю могли здійснювати свої трудові й профспілкові права нарівні з іншими;
надання особам з інвалідністю можливості для ефективного доступу до загальних програм технічної та професійної орієнтації, служб працевлаштування та професійного й безперервного навчання;
розширення на ринку праці можливостей для працевлаштування осіб з інвалідністю та просування їх по службі, а також надання допомоги в пошуку, отриманні, збереженні та відновленні роботи;
розширення можливостей для індивідуальної трудової діяльності, підприємництва, розвитку кооперативів і організації власної справи;
працевлаштування осіб з інвалідністю у державному секторі;
стимулювання наймання осіб з інвалідністю у приватному секторі за допомогою належних стратегій і заходів, які можуть включати програми позитивних дій, стимули та інші заходи;
забезпечення особам з інвалідністю розумного пристосування робочого місця;
заохочення набуття особами з інвалідністю досвіду роботи в умовах відкритого ринку праці;
заохочення програм професійної та кваліфікаційної реабілітації, збереження робочих місць і повернення на роботу для осіб з інватідністю.
В поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до звіту ТзОВ Західмонолітбуд про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік по формі № 10-ПІ (затверджена наказом Мінпраці України від 10 лютого 2007 року № 42) середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 14 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 1 особа. У зв`язку із невиконанням вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів на 1 особу, позивачем було нараховано товариству адміністративно-господарські санкції у сумі 35 857 грн 14 коп. та пеню у сумі 989 грн 46 коп.
Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частиною 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України Про зайнятість населення № 5067 роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
На виконання п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) . У контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
Суд першої інстанції врахував правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року справа № 806/1368/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17 та вірно зазначив, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не установлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 20 Закону № 875, визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875 фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (у силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).
З врахуванням наведеного підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316;
- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Законом № 875 та Порядком № 70;
- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
У свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників із інвалідністю.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17.
При цьому, Законом № 875 також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.
З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.
Разом з тим, як випливає з приписів частини третьої статті 18 Закону № 875, до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.
Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875 міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити наступні висновки.
1. Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування інвалідів. 2. Обов`язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади. 3. Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб із інвалідністю. 4. До обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 817/650/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач 04 січня 2018 року, 05 лютого 2018 року, 05 березня 2018 року, 03 квітня 2018 року, 02 травня 2018 року, 04 червня 2018 року, 02 липня 2018 року, 01 серпня 2018 року, 03 вересня 2018 року, 01 жовтня 2018 року, 05 листопада 2018 року, 03 грудня 2018 року подавав до центру зайнятості звітність Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН, отримання яких підтверджується підписами уповноваженої особи. Згідно вказаних звітів ТзОВ Західмонолітбуд повідомляло про наявність щомісячно 1 вакансії для особи із інвалідністю.
Відповідач повідомив, що 03 квітня 2018 року Ковельський міськрайонний центр зайнятості направив ОСОБА_1 (має інвалідність ІІІ групи) для працевлаштування на ТзОВ Західмонолітбуд , однак вона відмовилась від запропонованої роботи за професією маляра у силу незадовільного стану здоров`я.
Суд першої інстанції дійшов вірно висновку, що відповідачем здійснено усі заходи для працевлаштування інвалідів, зокрема, систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, інформування позивача про вказані дії та надання копії звітів про попит на робочу силу, застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставними, а тому підставно відмовив в задоволенні позовних вимог.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року по справі № 140/1784/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М. А. Пліш судді Т. І. Шинкар В. В. Святецький
Суд | Восьмий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 22.10.2019 |
Оприлюднено | 23.10.2019 |
Номер документу | 85087592 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Пліш Михайло Антонович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні