Постанова

від 16.10.2019 по справі 520/10953/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 р.Справа № 520/10953/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Сіренко О.І.,

Суддів: Мінаєвої О.М. , Калиновського В.А. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Білова О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 23.05.19 року по справі № 520/10953/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛАБРАЗИВ"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕЛАБРАЗИВ" звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00001571411 від 27.07.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами проведеної перевірки позивача відповідачем складено акт перевірки, на підставі якого прийняте спірне податкове повідомлення-рішення №00001571411 від 27.07.2018. Позивач вважає, що вказане податкове повідомлення-рішення винесене протиправно, оскільки позивач не погоджується з висновками акту перевірки про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ «Фінкомплюс ЛТД» , ТОВ «ХСК СТЕНДПРО» , ТОВ «Слобожанський Агроресурс» .

13 травня 2019 року Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛАБРАЗИВ" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №00001571411 від 27.07.2018 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 300,00 грн, в тому числі за основним платежем - у розмірі 240,00 грн та штрафними санкціями - у розмірі 60,00 грн.

В задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №00001571411 від 27.07.2018 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 66666,25 грн, в тому числі за основним платежем - у розмірі 53333,00 грн та штрафними санкціями - у розмірі 13333,25 грн. - відмовлено.

Стягнуто з Головного управління ДФС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛАБРАЗИВ" у розмірі 7,89 грн.

Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстнанції в частині задоволених позовних вимог скасувати, в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги посилається на недотримання судом першої інстанції вимог законності та обґрунтованості, прийняття рішення без врахування всіх обставин, що мають значення для справи. Вважає не підтвердженою реальність здійснення господарський операцій між позивачем та ТОВ «ХСК СТЕНДПРО» у перевіряємий період. Посилаючись на наявну податкову інформацію стосовного зазначеного контрагента, вважає вірними висновки акту перевірки та правомірно винесеним податкове повідомлення-рішення №00001571411 від 27.07.2018 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 300,00 грн, в тому числі за основним платежем - у розмірі 240,00 грн та штрафними санкціями - у розмірі 60,00 грн.

Позивач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу стверджує, що податкове повідомлення-рішення в оскаржувані частині є протиправними, оскільки матеріали справи містять всі необхідні докази на підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ХСК СТЕНДПРО» у перевіряємий період. Посилаючись на викладені доводи вважає рішення суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог, законним та обґрунтованим, що базується на повному та об`єктивному дослідженні обставин справи та документів, якими підтверджується як факт придбання так і факт подальшої реалізації товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягаєзадоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що за результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт №2845/20-40-14-11-11/38894388 від 13.07.2018 про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛАБРАЗИВ" з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських взаємовідносин з ТОВ «Фінкомплюс ЛТД» за серпень 2017 року, ТОВ «Слобожанський Агроресурс» за серпень 2017 року, ТОВ «ХСК СТЕНДПРО» лютий 2017 року та відображення здійснених фінансово-господарських операцій у податкові звітності.(т. 1 а.с. 15-35)

У висновках акту перевірки №2845/20-40-14-11-11/38894388 від 13.07.2018 податковим органом встановлено порушення позивачем п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 53573 грн, в т.ч. у серпні 2017 у сумі 53333 грн, у лютому 2017 року у сумі 240 грн, що в свою чергу, призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті за серпень 2017 на суму 53333 грн, за лютий 2017 року на суму 240 грн.

На підставі акту перевірки №2845/20-40-14-11-11/38894388 від 13.07.2018 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №00001571411 від 27.07.2018, яким позивачу збільшено суму грошових зобов`язань з податку з податку на додану вартість у сумі 66966,25 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями - у сумі 53573 грн. та за штрафними санкціями - у сумі 13393,25 грн. (т. 1 а.с. 14).

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням №00001571411 від 27.07.2018 року, позивач звернувся до суду з даним позвом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №00001571411 від 27.07.2018 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 66666,25 грн., в тому числі за основним платежем - у розмірі 53333,00 грн. та штрафними санкціями - у розмірі 13333,25 грн., суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ "БЕЛАБРАЗИВ" не доведено реальність господарських операцій з придбання дизельного палива саме у ТОВ «Фінкомплюс ЛТД» та ТОВ «Слобожанський Агроресурс» . В цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №00001571411 від 27.07.2018 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 300,00 грн., в тому числі за основним платежем - у розмірі 240,00 грн. та штрафними санкціями - у розмірі 60,00 грн., суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарських операцій у перевіряємий період між позивачем та ТОВ «ХСК СТЕНДПРО» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення - рішення в цій частині діяв не в межах наданих повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, з огляду на наступне.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Вимоги до оформлення податкової накладної передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), згідно з яким платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг) платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін`юсті України 05.06.95р. №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів зазначає, що право на формування податкового кредиту з ПДВ безпосередньо пов`язане з господарською діяльністю платника податку.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «ХСК СТЕНДПРО» .

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, позивач без укладання письмового договору придбав у ТОВ «ХСК СТЕНДПРО» торфбрикет у кількості 0,6 тони на суму 1440 грн, в т.ч. ПДВ - у розмірі 240 грн.

Так, позивачем до суду надані наступні первинні документи: рахунок-фактура №0203 від 03.02.2017, платіжне доручення №315 від 03.02.2017, видаткова накладна №0206 від 06.02.2017, податкова накладна № 1 від 03.02.2017 (т. 1 а.с. 85-89).

Позивачем відображено придбання торфбрикету у регістрах бухгалтерського обліку, що підтверджується картами рахунків 311, 361, 209, 631 (т. 1 а.с. 90-96).

На підтвердження використання придбаних у ТОВ «ХСК СТЕНДПРО» торфбрикетів позивачем надані наказ № 12 від 01.2015 про введення в експлуатацію паливного котла HOT-WELL SOLID для опалювання виробничого цеху з 01.01.2015, акт приймання-передачі основних засобів від 01.01.2015 - котла опалювального сталевого HOT-WELL SOLID, оборотно-сальдова відомість по рахунку 1521, на якому, зокрема, обліковується котел опалювальний сталевий HOT-WELL SOLID, Наказ № 2 від 20.02.2017 про списання ТМЦ по Акту від 28.02.2017 № 7, Акт списання товарів від 28.02.2017 № 7, яким списано торфбрикет у кількості 0,6 тони, документи на котел опалювальний сталевий HOT-WELL SOLID (т. 2 а.с. 6, 7, 257, т. 3 а.с. 8- 9, 13-23)

Колегія суддів звертає увагу на те, що для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника. Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

З наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704), а податкова накладна - згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності придбання позивачем у ТОВ «ХСК СТЕНДПРО» торфбрикету.

Жодних зауважень щодо правильності оформлення податкової накладної або інших первинних документів, які виписувалися позивачем, відповідачем не зазначено.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що наявними у матеріалах справи копіями первинних документів повністю підтверджено факт отримання ТОВ "БЕЛАБРАЗИВ" товару від ТОВ «ХСК СТЕНДПРО» у первіряємий період.

Оплата товару підтверджується платіжним дорученням.

Доказів повернення коштів до контрагентів позивача після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагента ТОВ «ХСК СТЕНДПРО» спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за поставлений товар (що могло б мати місце у разі пов`язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов`язань такого платника. Отже, наявність факту (і це не заперечується сторонами) про належну оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарської операцій.

Так, колегія суддів вважає підтвердженим факт того, що придбання позивачем у ТОВ «ХСК СТЕНДПРО» торфбрикету у кількості 0,6 тони на суму 1440 грн. має реальний характер, відповідає дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Єдиною підставою для висновків податкового органу про нереальність господарських операцій з придбання позивачем торфбрикетів у ТОВ «ХСК СТЕНДПРО» слугували результати опрацювання зібраної податкової інформації щодо ТОВ «ХСК СТЕНДПРО» від 14.08.2017 № 768/20-40-14-21-06(т. 1 а.с. 162-177).

З даного приводу колегія суддів зауважує, що податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені покупцем, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Також, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб`єктами права, а таким чином за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

Позивач, як платник податків, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Таку ж правову позицію підтримано Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.

Відповідно до статті 47 Податкового кодексу України складання податкової звітності покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб.

Також, на господарюючих суб`єктів не покладається обов`язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентом. Крім того, не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об`єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Матеріали даної справи не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентам взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 9 КАС України не виявлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє наведені доводи відповідача, які ґрунтуються виключно на припущеннях,та вказує на реальність спірної господарської операції між позивачем та ТОВ «ХСК СТЕНДПРО» , що повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №00001571411 від 27.07.2018 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 300,00 грн, в тому числі за основним платежем - у розмірі 240,00 грн та штрафними санкціями - у розмірі 60,00 грн., діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, з порушенням вимог ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не надано належних доказів на обґрунтування правомірності винесення відносно ТОВ "БЕЛАБРАЗИВ" податкового повідомлення-рішення №00001571411 від 27.07.2018 року у зазначеній частині.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення №00001571411 від 27.07.2018 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 300,00 грн, в тому числі за основним платежем - у розмірі 240,00 грн та штрафними санкціями - у розмірі 60,00 грн. та, відповідно, задоволення позовних вимог в цій частині.

Згідно з ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 року по справі № 520/10953/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)О.І. Сіренко Судді (підпис) (підпис) О.М. Мінаєва В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 23.10.2019 року