Постанова

від 22.10.2019 по справі 160/3240/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 жовтня 2019 року м. Дніпросправа № 160/3240/19

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Білак С.В., Малиш Н.І.,

секретарі судового засіданні Сколишеві О.О.,

за участі представника позивача Кисельова А.В.,

представника відповідача Єфіменка О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ФАКУЛЬТЕТ на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 липня 2019 року в адміністративній справі №160/3240/19 (головуючий суддя першої інстанції Боженко Н.В., повний текст рішення складений 12.07.2019 року) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ФАКУЛЬТЕТ до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 10.04.2019 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми Н № 0038825341 від 11.03.2019 року в частині сплати штрафних санкцій на загальну суму 49813,21 грн..

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що спірним податковим повідомленням - рішенням №0038825341 від 11.03.2019 року застосовано штраф за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних та розрахунку коригування, вказаних в акті перевірки 20.02.2019 року № 7406/04-36-53-41/32447450. Однак, за твердженням позивача, такі податкові накладні не надавались отримувачу (покупцеві), а відтак порушення граничних строків їх реєстрації в силу передбаченого п.120-1.1 ст.120-1 Податкового кодексу України виключення, не може бути підставою для накладення штрафу.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 липня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального права. Апелянт вказує, що норма п.120-1.1 ст.120-1 ПК України містить перелічення трьох видів податкових накладних, штрафні санкції за несвоєчасну реєстрацію яких не застосовуються. Позивач вважає, що відповідач помилково не виділяє податкову накладну, що не надається отримувачу (покупцю), як окремий вид податкових накладних, штрафні санкції за несвоєчасну реєстрацію яких не застосовуються.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю ФАКУЛЬТЕТ є юридичною особою (код ЄДРПОУ 32447450).

Відповідач - Головне управління ДФС у Дніпропетровській області є суб`єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.

20.02.2019 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області проведено камеральну перевірку ТОВ ФАКУЛЬТЕТ з питання своєчасності реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за грудень 2018 року, за результатами якої 20.02.2019 року складено акт № 7406/04-36-53-41/32447450 (а.с.24-24).

Висновками вказаного акту перевірки встановлено порушення позивачем термінів реєстрації податкових накладних та розрахунку коригування за грудень 2018 року на загальну суму 498132,06 грн., в т.ч. на суму ПДВ 49813,21 грн. із затримкою до 15 календарних днів, чим порушено пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 11.03.2019 року винесено податкове повідомлення-рішення форми Н №0038825341, яким до ТОВ ФАКУЛЬТЕТ застосовано штраф у розмірі 49813,21 грн. (а.с.26).

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем правомірно застосовані до позивача штрафні санкції на підставі пункту 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України, оскільки як вбачаєтьсязі спірних податкових накладних, позивач не звільнений від оподаткування та обсяги постачання товарів не оподатковуються за нульовою ставкою (сума за ставкою 0% відсутня).

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку-продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Так, пунктом 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов`язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі: 10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів;

Системний аналіз ст.201, п.120-1.1 ст.120-1 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дає підстави для висновку про те, що порушення платником податку на додану вартість граничного строку реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є підставою для застосування до такого платника штрафу, за виключенням випадку порушення строку реєстрації податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю) та складена на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою.

Тобто, для звільнення від відповідальності, передбаченої п.120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України, необхідна наявність двох обов`язкових складових: податкова накладна не повинна надаватись отримувачу (покупцю) та, водночас, повинна бути складена на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою).

Згідно з положеннями Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 року № 1307 до графи 8 податкових накладних вноситься - код ставки податку на додану вартість, за якою здійснюється оподаткування операцій з постачання товарів/послуг, що постачаються.

Зокрема, у графі 8 зазначається код ставки: 20 - у разі здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою; 7 - у разі здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню за ставкою 7 відсотків; 901 - у разі здійснення операцій з вивезення товарів за межі митної території України, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою; 902 - у разі здійснення операцій з постачання на митній території України товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою; 903 - у разі здійснення операцій з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується апелянтом, що позивачем складено такі податкові накладні/розрахунки коригування до податкових накладних:

- №9 (дата складання 31.12.2018 року, граничний строк реєстрації 15.01.2019 року, фактична дата реєстрації 16.01.2019 року);

- №3 (дата складання 19.12.2018 року, граничний строк реєстрації 15.01.2019 року, фактична дата реєстрації 16.01.2019 року);

- №6 (дата складання 31.12.2018 року, граничний строк реєстрації 15.01.2019 року, фактична дата реєстрації 21.01.2019 року);

- №5 (дата складання 31.12.2018 року, граничний строк реєстрації 15.01.2019 року, фактична дата реєстрації 21.01.2019 року) (а.с.29-41).

Податкові накладні та розрахунок коригування, які зареєстровані позивачем з порушенням граничного строку, встановленого п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), містять код ставки податку на додану вартість 7 та 20 , що свідчить про те, що податкові накладні та розрахунок коригування складені на постачання товарів/послуг для операцій, які оподатковуються податком на додану вартість.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що з вказаних податкових накладних та розрахунку коригування, що позивач не звільнений від оподаткування та обсяги постачання товарів не оподатковуються за нульовою ставкою (сума за ставкою 0% відсутня).

Вказані обставини апелянтом не заперечуються та не спростовуються.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність застосування контролюючим органом до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України, з чим погоджується колегія суддів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 816/1488/17, від 07 лютого 2019 року у справі № 808/3250/17.

Апелянтом не наведено аргументів на спростування вказаної правової позиції Верховного Суду.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача надав додаткові пояснення, згідно яких будь-якої несвоєчасної реєстрації податкових накладних №5, №5 та №9 від 31.12.2018 року не мало місця. Несвоєчасна реєстрація таких накладних відбулась у зв`язку із виходом з ладу серверів ЄАІС ДФС.

Як зазначив представник позивача, про вказані обставини ним усно заявлялось в судовому засіданні першої інстанції, проте суд вказані обставини проігнорував та не дав їм належної оцінки.

Вказане додаткове пояснення, на думку колегії суддів, містить інші підстави обгрунтування позовних вимог, такі обставини відсутні як в адміністративному позові, так і в апеляційній скарзі.

Протягом розгляду справи в суді першої інстанції позивачем у відповідності до вимог ст.47, 159, 156 КАС України адміністративний позов не змінювався (в тому числі не змінювались підстави позову).

Будь-яких доказів подання позивачем протягом розгляду справи по суті в суді першої інстанції належним чином оформлених змін, доповнень позовних вимог апелянтом суду апеляційної інстанції не надано, та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Таким чином, зазначені лише в поясненнях до апеляційної скарги нові підстави позову не могли бути предметом розгляду суду першої інстанції, з такими вимогами адміністративний позов (доповнений, уточнений) відповідачу не вручався, а відтак суд першої інстанції розглянув справу у відповідності до вимог частини 2 статті 9 КАС України в межах позовних вимог, які містились в адміністративному позові.

Відповідно до вимог статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегією суддів не встановлено будь-яких порушень норм процесуального права при розгляді даної справи судом першої інстанції.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність податкового повідомлення-рішення форми Н № 0038825341 від 11.03.2019 року в частині сплати штрафних санкцій на загальну суму 49813,21 грн..

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанцій у даній справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції, перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в ньому повно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги такі висновки не спростовують.

Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

За приписами пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 24 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня 2019 року становить 1921 гривню, тобто до незначних у 2019 році відносяться справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує 192100 гривень.

Позивач оскаржує податкове повідомлення-рішення відповідача на суму, що не перевищує 192100 гривень, у зв`язку з чим справа, що розглядається, на час прийняття постанови суду апеляційної інстанції є справою незначної складності, а тому постанова суду апеляційної інстанції не може бути оскаржена в касаційному порядку.

Керуючись статтями 4, 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ФАКУЛЬТЕТ на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 липня 2019 року в адміністративній справі №160/3240/19 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 липня 2019 року в адміністративній справі №160/3240/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повне судове рішення складено 23 жовтня 2019 року.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Білак

суддя Н.І. Малиш