Постанова

від 15.10.2019 по справі 826/14696/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/14696/18 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В., секретар судового засідання Гордієнко Л.М., за участі представника позивача Слюсаренка О.А., представника відповідача Васильченко Ж.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2019 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арнімет" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.03.2018 року

В С Т А Н О В И В :

10.09.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Арнімет" (далі - ТОВ "Арнімет") звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.03.2018 р. № 1292615147 та № 1302615147.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки відповідача щодо не реальності здійснення господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ СТАРР ПРОМ є хибними та спростовуються наданими позивачем первинними документами, які відповідають вимогам чинного законодавства.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2019 р. позовні вимоги задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м.Києві від 06.03.2018 р. № 1292615147 та № 1302615147.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено обґрунтованість позовних вимог, оскільки були надані первинні документи, які відповідають вимогам чинного законодавства.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня 2019 року як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що в матеріалами справи не підтверджено реальність господарських операцій позивача з товариством з обмеженою відповідальністю СТАРР ПРОМ , оскільки від імені контрагента діяла особа, яка не мала законних повноважень на його представництво.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, яким підтримано висновки суду першої інстанції.

В судовому засідання представник відповідача підтримав аргументи апеляційної скарги, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, підтримавши відзив на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Справу розглянуто в межах доводів апеляційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Арнімет (код ЄДРПОУ 36355162) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ СТАРР ПРОМ (код ЄДРПОУ 40448600) за період з 01.09.2016 р. по 30.09.2016 р.

За результатами перевірки складено акт від 21.02.2018 р. № 46/26-15-14-07-03-10/36355162 про порушення ТОВ Арнімет :

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п.п. 5, 7, 21 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Доходи , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 р. № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 р. за № 860/4153, що призвело до заниження податку на прибуток за 2016 рік на 16 486,00 грн.;

-п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за вересень 2016 року на 18 318,04 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

від 06.03.2018 р. № 1302615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 20 608,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 16 486,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 4 122,00 грн.

від 06.03.2018 р. № 1292615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 22 898,04 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 18 318,04 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 4 580,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, ДФС України прийнято рішення від 21.05.2018 р. № 17455/6/99-99-11-01-02-25, яким податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу-без задоволення.

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вищенаведені обставини підтверджені належними та допустимими доказами, і не є спірними.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1.1. ст.1 Податкового кодексу України даний кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об`єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України (в редакції на день здійснення господарських операцій) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. цієї ж статті визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.3. цієї ж статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Згідно зі статтею 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону № 996, є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статтею 1 Закону № 996 господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, судом першої інстанції вірно зазначено, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем (покупець) та ТОВ Милтон в подальшому перейменоване в ТОВ СТАРР ПРОМ (виконавець) укладено договір поставки від 01.09.2016 р. № 109, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується протягом строку дії договору, в порядку і на умовах, встановлених цим Договором, передати у власність покупця металопродукцію, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до умов цього Договору.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору поставки від 01.09.2016 р. № 109, видаткової накладної від 06.09.2016 р. № 404, товарно-транспортної накладної від 06.09.2016 р. № 404, відомості про вантаж.

Розрахунок між сторонами відбувався у безготівковій формі, відповідно на підтвердження дійсного розрахунку позивачем надано до матеріалів справи виписки по рахунку з банку.

При цьому, з огляду на частину першу статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судами встановлено, що основним видом діяльності позивача за КВЕД 46.74 є оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього.

З матеріалів справи вбачається, що контрагентом поставлявся такий товар, як труби, болти та гайки.

На підтвердження необхідності придбання цього товару позивачем надано договір поставки від 17.04.2015 р. № 550/24/14-15, видаткову накладну від 06.09.2016 р. № 285, товарно-транспорту накладну від 06.09.2016 р. № 00285, відомості про вантаж, довіреність, виписки з банку, договір поставки від 30.12.2015 р. № 1069/24/14-15, видаткову накладну від 07.09.2016 р. № 288, товарно-транспорту накладну від 07.09.2016 р. № 00288, відомості про вантаж, довіреність, виписки з банку.

Отже, позивачем доведено що товари, які поставлялись контрагентом позивача, відповідають та пов`язані з господарською діяльністю останнього, та відповідно були направлення на виконання зобов`язань, які виникли перед третіми особами, згідно договорів поставки від 17.04.2015 р. № 550/24/14-15 та від 30.12.2015 р. № 1069/24/14-15.

З доводів апеляційної скарги вбачається, що підставою для нарахування зобов`язань стала інформація по кримінальному провадженню, учасником якої є контрагент позивача.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на досудові розслідування в кримінальних провадженнях за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209 Кримінального кодексу та протокол допиту гр. ОСОБА_1 , яка повідомив про непричетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ СТАРР ПРОМ , з огляду на відсутність вироку суду відносно будь-кого - позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205, 212 КК України.

При цьому, договір, укладений позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Частиною 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на надані позивачем документи, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Колегія суддів при прийнятті рішення у даній справі приймає до уваги позицію Верховного суду висловлену у постанові суду у справі № К/9901/6704/18 (804/4940/14) від 06.02.2018, зокрема, що наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу. В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Згідно з частиною 2 статті 74 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Апеляційному суду також не були надані докази щодо наявності обвинувального вироку відносно посадових осіб контрагента позивача.

Отже усі наведені аргументи апелянта колегія суддів вважає такими, що не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для її скасування.

Повний текст постанови виготовлено 21.10.2019 р.

Керуючись статтями 308, 309, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2019 р. - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2019 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арнімет" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.03.2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

Л.В. Губська

О.В. Епель