Постанова

від 21.10.2019 по справі 814/1564/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 жовтня 2019 року

м.Київ

справа №814/1564/18

адміністративне провадження №К/9901/17109/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року (суддя: Лісовська Н. В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року (судді: Шеметенко Л.П., Стас Л.В., Турецька І.О.) у справі №814/1564/18 за позовом Державного підприємства Миколаївський авіаремонтний завод НАРП до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Державне підприємство Миколаївський авіаремонтний завод НАРП (далі - ДП НАРП , позивач) звернулось до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс великих платників податків ДФС, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень від 06.04.2018 року №№ 0001334914 та 0001344914.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року, позов було задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що твердження позивача з приводу підстав для віднесення суми ПДВ до податкового кредиту, є лише його власним трактуванням приписів ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки факт наявності податкової накладної та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій.

Наголошує, що аналіз податкової звітності контрагентів з баз даних Податковий блок та Електронний кабінет свідчить, що первинні документи, які стали підставою для формування позивачем податкового кредиту виписані підприємствами, які не мали можливості фактично здійснювати господарські операції, у зв`язку з відсутністю майна та інших матеріальних ресурсів, з огляду на що вважає, що оскаржувані податкові-повідомлення за змістом та формою відповідають нормам чинного законодавства, прийняті на підставі та в порядку чинного податкового законодавства, а отже, - скасуванню не підлягають.

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що контролюючий орган не враховує принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування. Всі припущення щодо нібито нереальності господарських операцій зроблені контролюючим органом виключно на підставі вищенаведених баз даних, без жодної перевірки та/або звірки щодо контрагентів позивача та їх контрагентів. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що у період з 21.02.2018 по 14.03.2018 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП НАРП з питань законності декларування від`ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн, за грудень 2017 року, за результатами якої складено Акт від 21.03.2018 № 16/28-10-49-14/09794409.

Перевіркою встановлено порушення позивачем абз. а п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, абз. б та абз. в п. 200.4 ст. 200 ПК України, пп.1 п. 4 Розділу V Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість , затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 26.01.2016 року №21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.01.2016 за №159/28289, в результаті чого завищено: суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку (рядок 20.2.1) податкової декларації за грудень 2017 року - на 154228,00 грн.; суму від`ємного значення за грудень 2017 року, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) - на 20896,00 грн.

06 квітня 2018 року на підставі висновків Акту перевірки, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: № 0001334914, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 154228,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 77114,00 грн.; № 0001344914, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 20896,00 грн.

Не погодившись з вищеозначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкових вигод.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 200.1. Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження (абз. 3 п.201.10 ст. 201 ПК України).

Аналіз наведених вище положень законодавства дає підстави для висновку, що право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару/послуг до податкового кредиту виникає у суб`єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: фактичного придбання такого товару; наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому, податкова накладна, складена та зареєстрована платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стало невизнання останнім реальності господарських операцій позивача з придбання товарів у ТОВ ВО Укрспецкомплект , ТОВ Авиатехкомплект , ТОВ Імпера Груп , ПП Барклейс , ТОВ Промелектроніка , ТОВ Фалкон-Авіа , ТОВ КС Електро Груп , ТОВ Авіа-Комплект та ТОВ НВП Спецсервіс .

В свою чергу, на підтвердження реального здійснення господарських операцій та відповідно правомірності формування податкового кредиту/від`ємного значення з податку на додану вартість за грудень 2017 року позивачем, як до перевірки, так і до суду були надані: договори на постачання продукції, укладені з вказаними контрагентами, за умовами яких постачальник зобов`язується поставити продукцію - авіаційні комплектуючі та авіаційні запчастини, гумову суміш, профілі герметизації з резинової суміші, трафарети та наклейки на самоклеючих плівках, радіо та електрокомплектуючі, металопрокат; а покупець - оплати і прийняти замовлену ним продукцію за ціною, у кількості й асортименті, зазначених у специфікаціях, що є невід`ємними частинами договорів (т.1 а.с.139-181, т.2 а.с.1-229, т.3 а.с.1-213); специфікації до вказаних договорів, у яких визначено найменування товару, одиниці його виміру та ціну (т.1 а.с.139-181, т.2 а.с.1-229, т.3 а.с.1-213); видаткові, прибуткові та експрес накладні, товарно-транспортні накладні (т.1 а.с.139-181, т.2 а.с.1-229, т.3 а.с.1-213); платіжні доручення, рахунки на оплату товару (т.1 а.с.139-181, т.2 а.с.1-229, т.3 а.с.1-213); податкові накладні, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит за період, що перевірявся (т.1 а.с.139-181, т.2 а.с.1-229, т.3 а.с.1-213).

Оприбуткування придбаного товару та подальше використання його у власній господарській діяльності позивачем підтверджено накладними на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів та лімітними відомостями на відпуск матеріалів для виконання робіт (т.1 а.с.139-181, т.2 а.с.1-229, т.3 а.с.1-213).

Предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання товарів та послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Офіс великих платників податків ДФС не оспорює факт реєстрації контрагентами позивача податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних після 1 липня 2017 року та формування позивачем податкового кредиту саме за вказаними накладними, однак вважає, що ці обставини не є безумовним доказом реальності господарської операції, оскільки інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної в цих документах.

Такими іншими обставинами, на переконання податкового органу, є наявні в базах даних Податковий блок та Електронний кабінет відомості щодо підприємств, що мали взаємовідносини з контрагентами позивача. Однак, в чому саме полягає невідповідність таких господарських операцій їх дійсному економічному змісту, відповідач не визначає.

В свою чергу, за відсутності такого визначення, висновок відповідача про порушення позивачем податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та від`ємного значення за господарськими операціями із вказаними контрагентами є необґрунтованим і не може бути підставою для прийняття рішень про донарахування податкових зобов`язань.

До того ж, стверджуючи про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки з метою документального підтвердження спірних господарських відносин, а також підтвердження виду, обсягу, характеру операцій та повноти розрахунків, для з`ясування їх реальності та правомірності відображення в обліку платника податків. Проте, доказів проведення перевірок та/або зустрічних звірок щодо контрагентів позивача та їх постачальників матеріали справи не містять.

З огляду на наведені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що фактично доводи відповідача про відсутність придбаного позивачем товару за першою ланкою його постачання ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

В контексті викладеного колегія суддів також зазначає, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом, оскільки допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на формування податкових вигод.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів вважає, що позивачем виконано усі необхідні умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, сум за спірними господарськими операціями, - з огляду на що погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність та необхідність скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська