Рішення

від 09.09.2019 по справі 739/924/19

НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 739/924/19

Номер провадження 2/739/382/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2019 року м.Новгород-Сіверський

Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючої судді - Кочура О.О.,

за участі : секретаря - Худорба Р.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні зали судових засідань Новгород-Сіверського районного суду Ченігівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області, про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна, -

встановив:

У червні 2019 року з позовною заявою до Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області звернулась до суду ОСОБА_1 , яка мотивована тим, що у 2016 р. вона побудувала гараж, якому було присвоєно відповідну поштову адресу, після чого було складено документ технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна - технічний паспорт. 30 травня 2017 року на підставі рішення Новгород-Сіверської міської ради 20 сесії VІІ скликання № 352 від 17.05.2017 року за нею було зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7423610000:00:001:0961 площею 0,0066 га з цільовим призначенням для будівництва індивідуальних гаражів, яка розташована на території АДРЕСА_1. Натомість Державною архітектурно-будівельною інспекцією України їй було відмовлено у виданні декларації завершеного будівництва вищезазначеного об`єкту, що в свою чергу не дало їй можливості зареєструвати за собою право власності на збудований гараж. У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилась, але подала до суду заяву з проханням розглядати справу без її участі, в якій зазначила, що заявлені позовні вимоги підтримує та просить задовільнити у повному обсязі. Представник відповідача - Новгород-Сіверської міської ради у судове засідання не з`явився, при цьому подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, в якій зазначив, що не заперечує проти задоволення позовних вимог. У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного пристрою не здійснювалось. Частиною 3 ст. 200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Згідно ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Дослідивши матеріали справи і наявні в них докази, та вирішуючи питання щодо наявності законних підстав для визнання позову відповідачем та, відповідно, для його задоволення, у зв`язку з цим, судприйшов до такого висновку: Судом встановлено, що ОСОБА_1 - позивач по справі, є власником земельної ділянки площею 0,0066 га кадастровий номер 7423610000:00:001:0961, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ., цільове призначення якої, для будівництва індивідуальних гаражів, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.6). та якому передувало рішення Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області від 17.05.2017 р. №352 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у власність (а.с.8). Технічний паспорт на нежитлову будівлю(гараж), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 виготовлений у листопаді 2016 р., а замовником якого вказана ОСОБА_1 , відповідно до якого відображені збудовані об`єкти нерухомості, а саме: нежитлова будівля (гараж) літ. Г-1 ., який не зареєстрований як об`єкт закінченого будівництва (а.с. 10,11). Так, на звернення позивача до Управління Держаної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області, щодо введення в експлуатацію збудованого індивідуального гаражу було відмовлено та повідомлено, що дане нерухоме майно підлягає прийняттю в експлуатацію після визнання права власності на нього у судовому порядку (а.с.22). Відповідно до ч. 2 ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом. У відповідності із ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно зі ст.328ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ч. 2ст.376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст. 376 ЦК України, а саме: за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5ст.376 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 376ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. Водночас згідно із частиною третьою статті 376ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). З аналізу частин третьої, четвертої статті 376ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить. Аналіз норм частини третьої статгі 376ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником. Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду. Саме такий висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові ВС/КЦС від 11 липня 2018 року в справі № 1621/436/12. Крім того, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 2 узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав від 28.01.2013 року відмітив, що суди при розгляді справ про визнання права власності на самочинне будівництво повинні належним чином перевіряти, чи було питання оформлення права власності на самочинне будівництво предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право. Суд не повинен заміняти органи, які зобов`язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудови; визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку має залишатися винятковим способом захисту права. Тому судам необхідно з`ясовувати, чи звертався позивач до компетентних органів із питання узаконення самочинного будівництва, чи було відмовлено компетентними органами у вирішенні зазначеного питання. За таких обставин, оскільки гараж побудований позивачем на земельній ділянці, що була йому передана для будівництва у встановленому законом порядку, відповідно до її цільового призначення, та ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1-18, 141, 209-245, 259, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна - задовольнити. Визнати за ОСОБА_1 власності на нежитлову будівлю(гараж), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Ченігівського апеляційного суду через Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя: О.О.Кочура