Рішення

від 17.10.2019 по справі 548/1939/19

ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 548/1939/19

Провадження № 2/548/686/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.10.2019 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді- Коновод О.В.

за участю секретаря судового засідання Вовк М.І.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Хорол у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Новоаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом ,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до територіальної громади в особі Новоаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, мотивуючи його тим, що ОСОБА_2 , є сином ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про її народження серії НОМЕР_1 від 20.04.1994 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивача ОСОБА_3 померла у с. Грушине Хорольського району Полтавської області, що підтверджується копією свідоцтва про її смерть серії НОМЕР_2 , виданим Грушинською сільською радою Хорольського району Полтавської області від 10.07.2012 року.

З довідки виконавчого комітету Новоаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області за вих. № 1080 від 02.08.2019 року слідує, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована та постійно проживала до дня своєї смерті в АДРЕСА_1 . Спільно з нею не день її смерті постійно проживали і були зареєстровані : співмешканець ОСОБА_4 , 1950 р.н., син ОСОБА_2 , 1993 р.н.

Після смерті спадкодавця ОСОБА_3 відкрилась спадщина на її спадкове майно, зокрема: земельну ділянку площею 5,48 га, що розташована на території Грушинської сільської ради Хорольського району Полтавської області, право на яку остання мала на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 536997,виданого 22 листопада 2002 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 180.

З довідки відділу у Хорольському районі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 16.08.2019 року № 812/116-19 слідує, що ОСОБА_3 дійсно належав державний акт на право приватної власності на землю серіїР1 № 536997, площею 5,48 га на території Грушинської сільської ради.

Вартість земельної ділянки станом на 01.01.2019 року з урахуванням коефіцієнта індексації - 4,7964, та коефіцієнту -1.756 на ріллю (Постанова КМУ № 1185 від 31.10.2011 року) становить - 225 094, 10 грн.

В судове засідання позивач ОСОБА_2 не з"явився, але в позовній заяві прохав суд провести розгляд справи за його відсутності.

В судове засідання представник відповідача Новоаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області не з"явився, але подали заяву про розгляд справи за відсутності представника сільської ради.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, від яких надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, що відповідає положенням ч. 3ст. 211 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється,що відповідає положенням ч. 2ст. 247 ЦПК України.

Врахувавши позицію позивача, дослідивши матеріали справи, врахувавши думку відповідача, викладену у письмовій заяві, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За вимогами ч. 3 ст. 12 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільно-процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Цивільно-процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно ст. 1261 ЦК України позивач, ОСОБА_2 , є спадкоємцем за законом першої черги померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 , який прийняв спадщину у відповідності до вимог ст. 1269-1270 ЦК України, оскільки подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини протягом 6 місяців з дня її відкриття, а тому має право успадкувати належне їй спадкове майно.

07 грудня 2012 року на підставі заяви позивача про прийняття спадщини Хорольською державною нотаріальною конторою було відкрито спадкову справу до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 за №397/2012. Заповітів ОСОБА_3 не складала.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України вимагає отримання нотаріусом витягу з Державного земельного кадастру для видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку.

Так, відповідно до п. 4.20 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 22.02.2012 року за № 282/20595 видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусом проводиться також за умови отримання витягу з Державного земельного кадастру, у тому числі шляхом безпосереднього доступу до нього.

Відповідно до п. 2 Розділу VІІ Закону України Про Державний земельний кадастр земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.

Закон України Про Державний земельний кадастр (ч. 3 ст. 24) передбачає, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою власника земельної ділянки або уповноваженої особи.

Водночас, право на звернення з заявою на внесення відомостей про ділянку, право власності на яку виникло до 2004 року до Державного реєстру земель, та її державну реєстрацію також поширюється і на спадкоємців, які прийняли спадщину.

З огляду на те, що за життя спадкодавця ОСОБА_3 питання присвоєння кадастрового номеру та реєстрації спадкової земельної ділянки у Державному земельному кадастрі вирішене не було, а проведення державної реєстрації земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номеру можливе за заявою її спадкоємця, позивач, ОСОБА_2 , на підставі листа завідувача Хорольської ДНК Решти С.М. № 856/02-14, замовив технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

ФОП ОСОБА_5 виконано відповідні геодизичні роботи і розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі(на місцевості) ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Новоаврамівської сільської ради (колишньої Грушинської сільської ради) Хорольського району Полтавської області.

На підставі вищевказаної технічної документації 02 вересня 2019 року Державним кадастровим реєстратором відділу у Хорольському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 5,4813 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою: Полтавська область, Хорольський район, Новоаврамівська сілсьька рада ( колишня Грушинська сільська рада) та присвоєно кадастровий номер: 5324881500:00:016:0037(копія Витягу з ДЗК про земельну ділянку № НВ - 5314166612019 від 02.09.2019року додається).

У відповідності до вимог ст.ст. 1297-1298 ЦК України після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини позивач звернувся до Хорольської державної нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на належну спадкодавцеві земельну ділянку площею 5,48 га на території Новоаврамівської (колишньої Грушинської) сільської ради Хорольського району Полтавської області.

З повідомлення Хорольської державної нотаріальної контори від 07.08.2019 року № 894/02-14 слідує, що спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , останнім місцем проживання та реєстрації якої було АДРЕСА_1 , відкрита у Хорольській ДНК 07.12.2012 року за № 397/2012 на підставі заяви про прийняття спадщини сина спадкодавця - ОСОБА_1 .

Позивач є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, який прийняв спадщину після ОСОБА_3 .

З приводу видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке складається з земельної ділянки, що розташована на території Новоаврамівської (колишньої Грушинської) сільської ради Хорольського району Полтавської області та належало померлійІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , державним нотаріусом повідомлено, що враховуючи відсутність оригіналу документу, що посвідчує право власності спадкодавця на заявлене спадкове майно (до 2013 року включно відповідно до ст.ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчувалося державним актом, що пройшов державну реєстрацію), нотаріус позбавлений можливості видати свідоцтво про право на спадщину за законом, а тому останнім роз`яснено положення ст.ст. 15-16 ЦК України та ст. 4 ЦПК України, а саме: право на звернення до суду для вирішення питання про визнання права власності на земельну ділянку.

Згідно зі до ст. 68 ЗУ Про нотаріат при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус встановлює склад спадкового майна, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

Відповідно до п. 4.15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 22.02.2012 року за № 282/20595 видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчуються право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Пункт 4.18 вказаного Порядку передбачає, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Таким чином, підставою для відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку стала відсутність належним чином оформленого документу, передбаченого вимогами чинного законодавства, що необхідний для вчинення відповідної нотаріальної дії, а саме: державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 536997.

З огляду на викладене, позивач позбавлений можливості вирішити питання про оформлення своїх спадкових прав на земельну ділянку у нотаріальному порядку та вимушений звернутися до суду з вказаним позовом про визнання права власності на неї.

Згідно роз`яснень п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року N 7 Про судову практику у справах про спадкування , за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст.1217 ЦК України одним із видів спадкування є спадкування за законом.

Згідно зі ст.ст. 1218, 1220, 1221, 1223, 1258 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У разі відсутності заповіту, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно з ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 316 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осібю право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Аналогічні роз`яснення викладені у п. 3.3 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування , зокрема, якщо документи, що засвідчують право власності на нерухоме майно, існували, проте були втрачені власником та не можуть бути відновлені в передбаченому законом порядку, застосуванню підлягаєст. 392 ЦК України, відповідно до якої позов про визнання права власності може бути пред`явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно п. 3.1 вказаного листа право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Згідно з частинами 9-10 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Спори про визнання права власності на земельну ділянку та права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, зокрема у випадках, якщо відсутній отриманий спадкодавцем державний акт про право власності на земельну ділянку, зареєстрований належним чином, якщо спадкодавцем не був отриманий державний акт про право власності на земельну ділянку, або в державному акті є неточності, які підлягають виправленню, розглядаються судами з урахуванням вимог закону та роз`яснень, викладених в пунктах 10, 11 Постанов Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування про те, що відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина до складу якої входять усі права та обов`язки на земельну ділянку площею 5, 4813 га, кадастровий номер: 5324881500:00:016:0037, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою: Полтавська область, Хорольський район, Новоаврамівська сільська рада ( колишня Грушинська сільська рада).

Позивач є єдиним спадкоємцем за законом першої черги після смерті ОСОБА_3 , який прийняв її спадщину, але відсутність можливості надання правовстановлюючого документу позбавляє можливості оформити спадщину у нотаріальному порядку. З огляду на викладене, питання визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом можливо вирішити лише в судовому порядку, оскільки іншого порядку спадкування за даних обставин не існує (Визнання права на спадщину).

Водночас, визнання за ОСОБА_2 право власності на вищевказане нерухоме майно не порушує права, свободи чи охоронювані законом інтереси інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спобіг, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єкт захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні чи невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому слід виходити з положень ст. 11 ЦК України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №1-10/2004 визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Таким чином, під способами захисту суб`єктивних цивільних прав/інтересів розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та охоронюваних законом інтересів.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України випливає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом ніж той, який встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8-9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

З огляду на зазначене, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою права або може скористатись можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Під змістом позову розуміють саме вид (спосіб) судового захисту прав та законних інтересів, з яким позивач звертається до суду (п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду № 5 від 12.06.2009 року).

Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Змістом даного позову, тобто способом захисту прав та законних інтересів ОСОБА_2 у даних правовідносинах, є визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_3 .

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 318, 319, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини, передбачено - ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття власності чи майна за ст. 1 Першого протоколу Конвенції тлумачиться дуже широко, охоплює цілу низку інтересів економічного характеру. За рішеннями Європейського суду з прав людини майном в розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне і обґрунтоване очікування набуття майна або майнового права.

За даних обставин суд приходить до висновку, що права позивача є доведеним, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.15,16,328,392 ЦК України, ст.ст.1-18,76-81,141,209-241,259,263-265,268,354,355 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Новоаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом ,- задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , прож.: АДРЕСА_1 ), в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 5,4813 га кадастровий номер: 5324881500:00:016:0037, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою: Полтавська область, Хорольський район, Новоаврамівська сільська рада (колишня Грушинська сільська рада) та належала ОСОБА_3 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 536997, виданого 22 листопада 2002 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 180.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 17.10.2019 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Хорольським РВ ГУМВС України в Полтавській області 06.05.2010 року, ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , мешканець : АДРЕСА_1 індекс: АДРЕСА_4 .

Відповідач: Територіальна громада в особі Новоаврамівської сільської радиХорольського району Полтавської області, код ЄДРПОУ: 40547970, с. Новоаврамівка, вул. Центральна, 1Хорольського району Полтавської області, поштовий індекс : 37842.

Суддя: О.В. Коновод