Ухвала

від 08.10.2019 по справі 757/49659/19-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/49659/19-к

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2019 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах ГСУ НП України ОСОБА_3 про арешт майна,

В С Т А Н О В И В :

17.09.2019 у провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 надійшло клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах ГСУ НП України ОСОБА_3 , погоджене з прокурором відділу Генеральної прокуратури України старшим радником юстиції ОСОБА_4 , згідно вимог якого, слідчий просить накласти арешт у виді заборони права на відчуження, розпорядження та/або користування грошовими коштами в сумі 439 095 гривень (чотириста тридцять дев`ять тисяч дев`яносто п`ять гривень), 1650 доларів США (одну тисячу шістсот п`ятдесят доларів США) та 870 євро (вісімсот сімдесят євро), що належить підозрюваному ОСОБА_5 та які були тимчасово вилучені 05.03.2019 в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з нормою ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.

Представник ГСУ НП України у судове засідання не з`явився, про час та дату проведення судового засідання повідомлявся належним чином, заяви, клопотання або письмові пояснення не були подані, про причини неявки до суду не повідомлено.

Особа стосовно якої подано вказане клопотання в судове засідання не з`явилась. Адвокат ОСОБА_6 до початку судового засідання подав заяву про розгляд клопотання у його відсутність та заперечення щодо вказаного клопотання про арешт майна.

Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутність не з`явившихся осіб, на підставі наданих доказів.

Частиною 1 статті 172 КПК України передбачено, що клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, неприбуття яких осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Дана стаття Конституції України визначає, що конфіскація майна може бути заснована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням НП України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018100000000034, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 204, ч. 3 ст. 209 КК України.

У ході досудового розслідування встановлено, що група осіб під керівництвом ОСОБА_7 , до складу якої у різний час увійшли ОСОБА_8 ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 зорганізувалися в стійке злочинне об`єднання для вчинення низки злочинів, зокрема шахрайства, незаконного виготовлення пального та легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Дана організована група характеризувалася попередньою організованістю в спільне об`єднання для вчинення злочинів, згуртованістю та стійкістю свого складу, тривалістю злочинної діяльності з січня 2018 року по березень 2019 року, розробкою та узгодженням планів, способів вчинення кожного злочину, наявністю загальних правил поведінки, домовленістю та готовністю до вчинення кримінальних правопорушень кожним із учасників організованої групи з метою отримання матеріальних благ від такої діяльності на постійній основі.

ОСОБА_7 , відповідно до своєї ролі у складі організованої групи та інші її учасники, зокрема ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та інші невстановлені на даний час досудовим розслідуванням особи реалізуючи свої злочинні наміри, діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, переслідуючи корисливу мету отримання прибутку в результаті введення в оману фізичних та юридичних осіб в період часу з січня 2018 року по лютий 2019 року під приводом реалізації дизельного пального здійснювали реалізацію дизельного пального, якість якого не відповідає вимогам ДСТУ, а отримані від учинення цих дій кошти привласнювали, розпоряджаючись ними на власний розсуд.

Реалізація зазначених нафтопродуктів здійснювалася під прикриттям різноманітних суб`єктів господарювання, зокрема: ТОВ «Єк Трейд» (ЄДРПОУ 38690573), ТОВ «Олеум Газ» (ЄДРПОУ 42151502), ТОВ «Олеум Трейд» (ЄДРПОУ 41855815), ТОВ «Іском Трейд» (ЄДРПОУ 39852312), ТОВ «ТОРГОВА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ УКРАЇНИ» (ЄДРПОУ 39477502), ТОВ «Оліс Оіл» (ЄДРПОУ 40813124), ТОВ «Кім Трейдінг» (ЄДРПОУ 38607024) ТОВ «ЗКЮ» (ЄДРПОУ 37652647), ТОВ «Трейднафттранс» (ЄДРПОУ 38807824), ТОВ «КАСАН-УКРАЇНА» (код ЄРДПОУ 24575805), в яких засновниками (учасниками), керівниками, а також працівниками є ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

З метою отримання додаткових доказів та інших відомостей про вчинення кримінальних правопорушень третіми особами, 05.03.2019 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.02.2019 проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено грошові кошти в сумі 439 095 гривень, 1650 доларів США та 870 євро.

05.03.2019 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 204, ч. 3 ст. 209 КК України.

Відповідно до ч.5ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».

Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series А N 98).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, є доказом злочину. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною 2 ст. 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч. 3 частини другої цієї статті у випадку, передбаченому пунктом 1, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Статтею 98 КПК України, визначено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Положення даної норми КПК України узгоджуються із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.

Згідно ч.2ст.173КПК України,при вирішенніпитання проарешт майнаслідчий суддя,суд повиненвраховувати: 1)правову підставудля арештумайна; 2)достатність доказів,що вказуютьна вчиненняособою кримінальногоправопорушення; 3)розмір можливоїконфіскації майна,можливий розміршкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,та цивільногопозову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб;5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

06.03.2018 вищевказані вилучені грошові кошти постановою слідчого були визнані речовими доказами по даному кримінальному провадженню.

Вимогами ч.5 ст. 110 КПК України, передбачено, що мотивувальна частина рішення слідчого, викладеного у формі постанови повинна містити відомості про мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу, однак слідчим при винесенні постанови вказані вимоги проігноровані.

Так, при дослідження постанови про визнання вилученого майна речовим доказом, вставнолено, що у мотивувальній частині слідчий не вказав жодних очевидних та достатніх підставах вважати, що вилучене майно відповідає критеріям визначеним речовим доказам, що як наслідок спротостовує доводи сторони обвинувачення щодо накладення арешту з метою збереження речових доказів.

Згідно положенням ч. 5 ст. 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Так, при винесенні даного рішення слідчий суддя приймає до уваги, що обов`язок доведення існування, тієї обставини, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, з якими законодавець пов`язує подальший його арешт, КПК України покладається на слідчого та/або прокурора, а обов`язок перевірки цих обставин на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги.

Незважаючи на те, що досудове розслідування здійснюється на протязі тривалого проміжку часу, стороною обвинувачення не надано доказів, які б свідчили про будь-які логічні та об`єктивні підстави для накладення арешту на грошові кошти які буди вилучені під час обшуку.

Сторона обвинувачення не надала суду допустимих, в розумінні ст. 86 КПК України, доказів що вказують про прямий, або опосередкований зв`язок ОСОБА_5 та як наслідок, що вилучені грошові кошти відповідають критеріям речових доказів у даному кримінальному провадженні.

Відтак, версія органу досудового розслідування, що грошові кошти на арешті, якого останній наполягає, відповідає ознакам визначених ст. 98 КПК України, тобто відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні № 120181000000000034, належним чином не досліджена та не підтверджена допустимими в розумінні ст. 86 КПК України доказами.

Враховуючи, вказане підстав вважати, що існує правова підстава для арешту майна взагалі спростовується, а також враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як представник органу досудового розслідування в судовому засіданні не довів та не представив слідчому судді належних доказів для безспірного висновку щодо необхідності вжиття даного заходу забезпечення кримінального провадження, та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували втручання держави у право на мирне володіння власників належним йому майном, у зв`язку з чим вважає за доцільне відмовити у задоволенні клопотання.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 26, 98, 100, 107, 117, 131, 132, 171173, 309 КПК України, слідчий суддя,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах ГСУ НП України ОСОБА_3 про арешт майна відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1