Постанова

від 09.10.2019 по справі 911/477/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2019 р. Справа№ 911/477/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Михальської Ю.Б.

за участю секретаря судового засідання Котенко О.О.,

за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 09.10.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства "Криниця"

на рішення господарського суду Київської області

від 18.06.2019 (повний текст складено 24.06.2019)

у справі №911/477/19 (суддя Заєць Д.Г.)

за позовом Селянського фермерського господарства "Криниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро"

про тлумачення умов договору,

ВСТАНОВИВ:

Селянське фермерське господарство "Криниця" звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою №6 від 18.02.2019 (вх.№501/19 від 19.02.2019) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" про тлумачення умов договору.

Рішенням господарського суду Київської області від 18.06.2019 в позові відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Селянське фермерське господарство "Криниця" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області у справі №911/477/19 від 18.06.2019 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що висновки, покладені в основу судового рішення, зроблені в результаті невірного застосування судом норм матеріального та процесуального права, не в повному обсязі надана правова оцінка дійсним обставинам справи, а тому прийняте судове рішення є незаконним, таким що підлягає скасуванню.

Скаржник обґрунтовує скаргу тим, що обґрунтування судом такої підстави для відмови у задоволенні його позовних вимог, як тлумачення договору лише до початку його виконання, є упередженним та незаконним, що свідчить про порушення норм процесуального права, і й є підставою для скасування рішення.

Скаржник вказує, що всупереч своїм же висновкам щодо неможливості тлумачення умов договору, судом першої інстанції у рішенні здійснено тлумачення умов договору на користь відповідача, тобто суд в порушення принципу змагальності зайняв позицію відповідача, хоча у результативній частині відмовив у здійсненні тлумачення за вимогами позивача.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2019 апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства "Криниця" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Разіної Т.І., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Селянського фермерського господарства "Криниця" на рішення господарського суду Київської області від 18.06.2019 у справі №911/477/19; призначено справу до розгляду на 10.09.2019.

Відповідач, згідно з поданим до суду 12.08.2019 відзивом, проти доводів апеляційної скарги заперечив та зазначив, що безпосередньо п. 2.3. договору передбачено лише формулу обрахунку курсової різниці (гривневої різниці ціни договору). Разом з тим, умовами укладеного договору сторонами також передбачено сплату відповідачем відсотків за користування товарним кредитом, зокрема п.п. 1.1., 2.1. 2.6, 2.7., 2.8., 2.11., що за своєю правовою природою є відмінною від курсової різниці та право на нарахування яких у позивача виникає з дня, наступного за днем отримання покупцем товару та закінчується днем, в який згідно договору підлягає оплаті сума (або її частина) відстроченого платежу. На думку відповідача, скаржником не враховано того, що питання щодо нарахування процентів за користування товарним кредитом обумовлено пунктами 2.4.-2.7., 2.11 договору. Нарахування курсової різниці передбачено також іншими умовами договору, які наведено вище, окрім п. 2.3., що не враховано позивачем у позовних вимогах. Спірні пункти договору не визнані судом недійсними і є чинними згідно положень ст. 204 ЦК України. Відповідач також посилається на постанову Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №917/1756/16, в якій має місце роз`яснення п.п. 2.3.,2.9. зазначеного договору.

Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2019 у справі №911/477/19 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №911/477/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Михальська Ю.Б., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Селянського фермерського господарства "Криниця" на рішення господарського суду Київської області від 18.06.2019 у справі №911/477/19 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Михальської Ю.Б., Тарасенко К.В. Призначено справу до розгляду на 09.10.2019.

В судове засідання, що відбулось 09.10.2019, з`явились обидва представника по справі.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, які були присутні в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (за договором - постачальник) та Селянським фермерським господарством "Криниця" (за договором - покупець) 12.03.2010 укладено договір поставки на умовах товарного кредиту за №1203/10-Ч (далі - договір) за умовами п.1.1. якого, постачальник зобов`язується передати у власність покупця в строки, визначені договором, продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець, у свою чергу, - прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом у сумі, визначеній відповідно до умов договору.

Згідно п. 1.2. договору, найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, гривнева ціна товару та її грошовий еквівалент в іноземній валюті, порядок і термін оплати товару, нарахування відсотків, інші умови, визначено у додатку №1 до договору, який є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. договору, ціна договору становить загальну вартість товару, що передається за цим договором, і суму належних до сплати відсотків за користування товарним кредитом. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, зазначеній у додатку №1. Сторони погодили, що сума у національній валюті, що підлягає сплаті покупцем на виконанням ним зобов`язань за договором, визначається шляхом множення еквіваленту ціни договору в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору, на комерційний курс гривні до іноземної валюти, діючого на день підписання даного Договору.

Пунктом 2.3. договору передбачено, що у випадку, якщо комерційний курс гривні до іноземної валюти, встановлений на день фактичної сплати покупцем ціни договору (її несплаченої частини), буде вищим за комерційний курс гривні до іноземної валюти, який діяв на день укладення договору, постачальник має право виставити рахунок на сплату вирахуваної гривневої різниці ціни договору як плату за користування товарним кредитом, а покупець зобов`язується оплатити цей рахунок не пізніше трьох банківських днів із дня його виставлення. У цьому випадку ціна договору, зазначена у рахунку підлягає, розрахунку за формулою: Ц2 = ЦІ х К2/К1, де Ц2 - ціна договору (її несплачена частина), що зазначається у рахунку; ЦІ - ціна договору (її несплачена частина), що вказується у додатку; К1 - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату укладення договору; К2 - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату оплати.

Згідно п. 2.4. договору, покупець проводить сплату вартості (ціни) товару та відсотків за користування товарним кредитом шляхом перерахування коштів у національній валюті, вирахуваної відповідно до положень пункту 2.2, на банківський рахунок постачальника.

Пунктом 2.5 договору передбачено, що термін сплати вартості (ціни) частини товару, яка оплачується покупцем, зазначено у додатку №1 до договору.

Відповідно до п. 2.6. договору, за користування товарним кредитом покупець сплачує на користь постачальника відсотки, розмір яких передбачений додатком №1 до договору. Строк користування товарним кредитом починається із дня, наступного за днем отримання товару покупцем та закінчується днем, в який згідно з договором підлягає сплаті сума (або її частина) відстроченого платежу (п. 2.7 договору).

Пунктом 2.9 договору встановлено, що до відсотків застосовується порядок визначення розміру грошових зобов`язань покупця та їх оплати, встановлений пунктами 2.2, 2.3 договору.

Відповідно до п. 2.11. договору, відсотки за користування товарним кредитом нараховуються постачальником щомісячно. До 5 (п`ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим, сторони підписують акт надання (приймання-передачі) послуг товарного кредитування. Акт про надання послуг товарного кредитування надсилається постачальником на адресу покупця. Покупець зобов`язується підписати акт та повернути його протягом одного дня з дати отримання. Сплата нарахованих відсотків відбувається одночасно зі сплатою платежів, відповідно до затвердженого у додатку №1 до даного договору порядку оплати.

Згідно п. 3.5. договору, покупець зобов`язаний провести оплату за товар та сплатити відсотки за користування товарним кредитом з дотриманням порядку, передбаченого п. 2.2., 2.3., 2.10., 2.11 договору та в наступні терміни: частину вартості (ціни) товару, яка оплачується авансом, у термін, визначений у додатку №1 до договору в рядку "дата оплати авансової суми"; в сумі, визначеній в додатку №1 в рядку "загальна вартість товару, оплата якої здійснюється авансом" (пп. 3.5.1. п. 3.5. договору); відстрочені платежі по товарному кредитуванню - в терміни, визначені сторонами у відповідній таблиці додатку №1 до договору (пп. 3.5.2. п. 3.5. договору); відсотки за користування товарним кредитом - в терміни, встановлені договором (пп. 3.5.3. п. 3.5. договору).

Пунктом 5.1 договору передбачено, що господарські зобов`язання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року із дня підписання його тексту уповноваженими представниками сторін, крім зобов`язань покупця зі сплати вартості товару, процентів за користування товарним кредитом та відповідальності, які припиняються лише їх належним виконанням (крім випадку, передбаченого п. 9.1 договору).

На виконання умов договору відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 724415,35 грн., за який позивач розрахувався частково у сумі 382948,85 грн.

Зазначені обставини встановлені рішенням господарського суду Полтавської області від 18.08.2011 року у справі №18/2049/11, згідно якого з СФГ "Криниця" стягнуто на користь ТОВ "Спектр-Агро" 341 466,50 грн основного боргу, 45 056,53 грн пені, 85 855,62 грн штрафу у виді 28% річних, 4 723,79 грн витрат з оплати держмита, 19,16 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Однак, у зв`язку із тим, що суму основної заборгованості за договором СФГ "Криниця" остаточно було сплачено лише 28.09.2016, тобто, з простроченням, ТОВ "Спектр-Агро" здійснив нарахування курсової різниці (вирахуваної гривневої різниці ціни договору) після цієї дати на суму 678 580,32 грн.

05.10.2016 відповідачем надіслано на адресу позивача вимогу від 03.10.2016 №345 про сплату 678 580,32 грн суми курсової різниці (вирахуваної гривневої різниці ціни договору) та рахунок на оплату курсової різниці (вирахуваної гривневої різниці ціни договору) на суму 678 580,32 грн. Однак, позивачем зазначена вимога залишена без задоволення.

На думку позивача відповідач невірно визначився з предметом вимоги та невірно виставив рахунок для оплати, оскільки, у призначенні платежу, як вважає позивач, має зазначатись "плата (відсотки) за користування товарним кредитом" на суму вирахуваної згідно формули, зазначеної в п. 2.3. договору, а не "сплата курсової різниці (вирахуваної гривневої різниці ціни договору)".

У зв`язку із відмовою позивача сплатити 678 580,32 грн суми курсової різниці (вирахуваної гривневої різниці ціни договору) відповідач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з позивача 678 580,32 грн суми курсової різниці ціни договору.

За результатами розгляду рішенням господарського суду Полтавської області від 24.04.2018 у справі №917/1756/16, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2018 року, ТОВ "Спектр-Агро" відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з СФГ "Криниця" 678580,32 грн. суми курсової різниці ціни Договору.

Постановою Верховного Суду від 26.10.2018, рішення господарського суду Полтавської області від 24.04.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2018 у справі №917/1756/16 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.03.2019 позов ТОВ "Спектр-Агро" до СФГ "Криниця" про стягнення 678 580,32 грн суми курсової різниці ціни договору задоволено повністю.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача існує спір між сторонами договору стосовно його змісту, невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів тексту п. п. 2.2, 2.3, 2.9, 3.5 договору.

Зокрема, позивач не погоджується з тим, що на підставі п. 2.2. та 2.3. Договору у відповідача виникає право нараховувати та вимагати від позивача проведення оплати саме курсової різниці ціни договору як самостійної вимоги, оскільки вважає, що згідно ч.2 п. 2.3. договору зазначено саме призначення платежу "як плату за користування товарним кредитом..." тобто, відсотки за користування. Згідно п. 2.9. договору зазначено, що до відсотків застосовується порядок визначення розміру грошових зобов`язань, передбаченого п. 2.2 та п. 2.3. договору, тобто саме до відсотків, на думку позивача, застосовується порядок визначення розміру грошових коштів, передбачений п. 2.2 та п.2.3. договору.

Позивач посилається на те, що ч. 1 п. 2.3. договору визначено саме порядок (умови) визначення суми зобов`язання, а реченням другим, після коми, цього пункту та п. 2.9. договору сторони визначили призначення платежу: плата за користування кредитом "відсотки", оскільки відсотки за своєю правовою природою і є платою за користування кредитом.

Спір у даній справі виник у зв`язку із неоднаковим, на думку позивача, розумінням сторонами змісту пунктів 2.3., 2.9. договору, а тому, вважає, що зазначені пункти договору підлягають тлумаченню судом.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв`язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочинів (у тому числі, договорів), за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 637 Цивільного кодексу України, тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Статтею 213 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

При розгляді спору суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників в порядку позовного провадження (п. 3 постанови Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Ввиходячи зі змісту ст. 213 Цивільного кодексу України, правочин тлумачиться судом при розгляді спору, а не сам по собі. Тобто, суд наділений повноваженнями вирішувати вказані вимоги лише тоді, коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони.

Зокрема, підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсним зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. На вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов.

При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14.02.2018 року у справі №925/106/17.

З огляду на викладене судом відхиляються доводи скаржника про упередженість та незаконність висновку суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з можливістю тлумачення договору лише до початку його виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір укладено в 2010, рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.08.2011 у справі №18/2049/11 позовні вимоги ТОВ "Спектр-Агро" задоволено. Вказане рішення виконано позивачем лише 28.09.2016, про що зазначено самим позивачем в позовній заяві.

З викладеного вбачається, що спірний договір тривалий час виконувався сторонами, а враховуючи норми ст. 213 Цивільного кодексу України, тлумачення договору слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, відповідно тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов, а не після його тривалого виконання сторонами.

Таким чином, наявність виконання грошового зобов`язання СФГ "Криниця" за договором поставки на умовах товарного кредиту №1203/10-Ч від 12.03.2010 в частині здійснення оплати вартості отриманого товару та нарахованих інших сум у зв`язку із простроченням здійснення його оплати за певний період, свідчить про прийняття та схвалення його умов, та унеможливлює правові підстави здійснення його тлумачення судом за зверненням СФГ "Криниця".

Відповідно до ст. 189 Господарського кодексу України, ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб`єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (ст. 632 Цивільного кодексу України).

За змістом п. 2.1. договору сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, зазначеній у додатку №1.

Пунктом 2.2. договору, сторони погодили, що сума у національній валюті, яка підлягає сплаті покупцем на виконання ним зобов`язань за договором, визначається шляхом множення еквіваленту ціни договору в іноземній валюті, зазначеній у додатках до договору, на комерційний курс гривні до іноземної валюти, який діяв на день підписання цього договору.

Відповідно п. 2.3 Договору сторони передбачили право постачальника виставити рахунок на сплату вирахуваної гривневої різниці ціни договору у випадку якщо комерційний курс гривні до іноземної валюти, встановлений на день фактичної сплати покупцем ціни договору (її несплаченої частини), буде вищим за комерційний курс гривні до іноземної валюти, який існував на день укладення договору, і визначили формулу ціни договору у такому випадку та порядок її обрахунку.

Тобто, сторони при укладенні договору визначили особливості формування ціни договору, погодивши можливість її коригування з урахуванням зміни комерційного курсу гривні до іноземної валюти (доллар США) станом на момент фактичної сплати покупцем ціни товару.

За змістом ст. 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання.

Згідно ст. 524 Господарського кодексу України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Частина 2 ст. 533 Цивільного кодексу України допускає, що сторони можуть визначити у грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 року у справі №3-62гс11, від 26.12.2011 року у справі №3-141гс11 зазначено, що положення чинного законодавства хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду від 06.03.2018 у справі №910/8866/17.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що не відповідають фактичним обставинам справи посилання позивача на те, що п. 2.3 договору встановлено право вимоги щодо стягнення плати саме за користування товарним кредитом, а не суми курсової різниці товару; в п. 2.9. договору встановлено, що до відсотків застосовується порядок визначення розміру грошових зобов`язань, встановлений п. 2.2., п. 2.3 договору; тобто ці пункти застосовуються виключно до відсотків; а сума, що вираховується за п. 2.3 договору, є відсотками (платою) за користування товарним кредитом.

Пунктом 1.2 договору вказано, що гривнева ціна товару та її грошовий еквівалент в іноземній валюті, порядок і термін оплати товару, нарахування відсотків, інші умови, визначено у додатку №1 до договору, який є його невід`ємною частиною. Пунктом 2.1 договору встановлено, що сторони встановлюються ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, вказаній у додатку №1; В пункті 2.3 договору сторони передбачили лише формулу обрахунку курсової різниці (гривневої ціни договору). Нарахування процентів за користування товарним кредитом обумовлено п.п. 2.4-2.7, 2.11 договору. А тому, проценти за користування товарним кредитом та курсова різниця є різними поняттями за специфікою їх виникнення та застосування. договором погоджено як нарахування процентів за користування товарним кредитом, так і одночасно можливість нарахування курсової різниці (гривневої ціни договору), отже судом правомірно та обґрунтовано вказано, що позивачем невірно трактуються умови договору.

Відповідно до укладеного додатку №1 від 12.03.2010 до договору сторонами встановлено ціну товару у національній валюті - гривні та визначено доларовий еквівалент з прив`язкою до курсу долара США, який діяв на момент її узгодження.

Проаналізувавши положення пунктів 2.1-2.3 договору від 12.03.2010 та додатку №1 від 12.03.2010, судом першої інстанції вірно встановлено, що сторони при визначенні ціни договору погодили доларовий еквівалент вартості переданого товару та, відповідно, можливість коригування ціни договору з урахуванням зміни комерційного курсу гривні до долару США станом на момент фактичної сплати покупцем ціни договору, що відповідає положенням ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, якою сторонам надано можливість самостійно встановлювати в договорі порядок визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, а також відповідає принципу свободи договору.

Судом також взято до уваги, що рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.03.2019 у справі №917/1756/16 задоволено позовні вимоги ТОВ "Спектр-Агро" про стягнення з СФГ "Криниця" 678580,32 грн. суми курсової різниці ціни договору.

Господарський суд Полтавської області у рішенні від 20.03.2019 у справі №917/1756/16 зазначив: "Оскільки між сторонами зобов`язання за договором було визначено у валюті (доларах США) і рішенням суду, яке не припиняє зобов`язальних відносин між сторонами, було стягнуто з відповідача ціну договору відповідно до Додатку №1 до договору, яким передбачено грошовий еквівалент в іноземній валюті за комерційним курсом гривні до долара США станом на момент укладення договору, то позивачем правомірно реалізовано визначене сторонами право на стягнення з відповідача курсової різниці (вирахуваної гривневої різниці ціни договору) станом на момент здійснення фактичної оплати вартості отриманого товару".

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Підсумовуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для тлумачення пунктів 2.3 та 2.9 договору, оскільки, як було встановлено господарським судом між сторонами не існує спору щодо змісту вказаного правочину.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

З огляду на викладене позовні вимоги Селянського фермерського господарства "Криниця" є необґрунтованими та такими в задоволенні яких вірно відмовлено судом першої інстанці.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Київської області від 18.06.2019 у справі № 911/477/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Селянського фермерського господарства "Криниця", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції та до уваги судом не приймається з підстав їх недоведеності та невідповідності фактичним обставинам справи і вимогам закону

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Селянського фермерського господарства "Криниця" на рішення господарського суду Київської області від 18.06.2019 у справі № 911/477/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на Селянське фермерське господарство "Криниця".

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства "Криниця" залишити без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 18.06.2019 у справі № 911/477/19 - без змін.

Матеріали справи № 911/477/19 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст складено 22.10.2019

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді К.В. Тарасенко

Ю.Б. Михальська