Рішення

від 23.10.2019 по справі 320/3450/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2019 року справа № 320/3450/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Інститут Білоцерківцивільпроект про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

в с т а н о в и в:

Суть спору: Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Інститут Білоцерківцивільпроект (надалі - відповідач), в якому позивач просить суд стягнути на користь позивача грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 88 685,41 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем в порушення вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" у 2018 році не виконано норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю, та зокрема, не забезпечено працевлаштування однієї особи, якій встановлена інвалідність. Позивач зазначає, що обов`язок з працевлаштування осіб з інвалідністю покладається на роботодавців шляхом створення власних робочих місць та працевлаштування особи з інвалідністю. Подання звітів до центрів зайнятості, на думку позивача, не звільняє роботодавців від обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю або сплати адміністративно-господарських санкцій. Тому, враховуючи приписи статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", позивач визначив відповідачу суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 84623,81 грн. та пені у розмірі 4061,60 грн. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій та пені відповідач самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.07.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі №320/3450/19 та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

16 серпня 2019 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Зазначив, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкта господарювання вини у встановленні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення. Стверджує, що відповідачем у 2018 році було дотримано вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо забезпечення необхідної кількості робочих місць, передбачених для працевлаштування осіб з інвалідністю, та організацію їх заповнення (у межах наданих прав та покладених обов`язків), та вважає, що в його діях відсутні ознаки правопорушення (а.с.50-54).

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотання сторін щодо розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходили.

Враховуючи зазначене вище, з огляду на предмет і підстави позову, склад учасників справи та обсяг поданих матеріалів, судом здійснено розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважав можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю Інститут Білоцерківцивільпроект (ідентифікаційний код: 02498139, місцезнаходження: 09107, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Логінова, будинок 39/2) з 28.12.1993 зареєстровано як юридична особа, утворена в результаті перетворення, про що 25.05.2012 вчинено запис №1 353 145 0000 004463 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.9-14).

Згідно із даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача є діяльність у сфері архітектури.

25.02.2019 відповідачем надано позивачу звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 р. форми №10-ПІ (а.с.8).

У звіті, зокрема, зазначено: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) - 42; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 1; кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (осіб) - 2; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 84624,00 грн.

Наявний в матеріалах справи штатний розпис ТОВ Інститут Білоцерківцивільпроект , затверджений керівником позивача та введений в дію 01.03.2018, передбачає 2 (дві) посади для осіб з інвалідністю (а.с.66).

В матеріалах справи міститься також звітність відповідача Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН, яка подавалася позивачем в 2018 році до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості (а.с.68-79).

З поданої позивачем до центру зайнятості звітності вбачається, що в період з січня 2018 року по грудень 2018 року на ТОВ Інститут Білоцерківцивільпроект наявна вакансія для осіб з інвалідністю.

Листом Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості від 02.08.2019 №677-05 підтверджено обставини подання позивачем звітності за формою №3-ПН. Також в листі зазначено, що вакансія, запропонована ТОВ Інститут Білоцерківцивільпроект , не була укомплектована з причин відсутності на обліку в центрі зайнятості осіб, які б відповідали замовленій вакансії.

Позивач вважає, що відповідачем не виконано вимоги ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні в частині дотримання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю, та зокрема, не забезпечено працевлаштування однієї особи, якій встановлена інвалідність. Це стало підставою для нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій у розмірі 88685,41 грн., з яких 84623,81 грн. - сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеня в розмірі 4061,60 грн., нарахована позивачем станом на 04.07.2019.

З огляду на те, що відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Надаючи нормативно-правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають з приводу соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантій їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами регулюються Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21 березня 1991 р. № 875-ХІІ (далі Закон № 875-ХІІ).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 17 Закону № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю (ч. 2 ст. 17 Закону № 875-ХІІ).

Згідно з вимогами ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 20 Закону № 875-ХІІ сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (ч. 4 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).

Як убачається з ч. 5 ст. 20 Закону № 875-ХІІ, у разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

З огляду на норми ст. 283 Господарського кодексу України (далі ГК України) до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин відповідно до ст. 218 ГК України є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Частиною 1 ст. 18 Закону № 875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати для них умови оплати праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 18 Закону № 875-ХІІ).

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

При цьому працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно з вимогами ч. 3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ здійснюється підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, самостійно у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.

Таким чином, аналіз наведених норм чинного законодавства України свідчить про те, що на підприємства покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а не обов`язок здійснювати пошук таких осіб для працевлаштування.

Суд звертає увагу, що при розгляді зазначеної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ст. 19 Закону № 875-ХІІ відповідач подавав до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік.

У звіті, зокрема, зазначено: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) - 42; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 1; кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (осіб) - 2; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 84624,00 грн. (а.с.8).

Судом встановлено, що відповідачем було створено на підприємстві 2 (два) робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю на 2018 рік на посади провідного архітектора та архітектора I категорії. Посада архітектора I категорії на момент виникнення спірних правовідносин була вакантною.

Дані обставини підтверджуються наданим до суду штатним розписом ТОВ Інститут Білоцерківцивільпроект , який затверджено керівником позивача та введено в дію 01.03.2018 (а.с.66).

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70 затверджено порядок подання підприємствам, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (далі - Порядок).

Відповідно до цього Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, в яких вони зареєстровані, за формою №10-ПІ "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів".

Наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 р. за № 988/23520, затверджено форму статистичної звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", та порядок її подання.

Згідно з наданими відповідачем до суду документами упродовж 2018 року у нього працювала 1 особа з інвалідністю, інша посада для осіб з інвалідністю була вакантною.

Як встановлено судом, з огляду на виникнення вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю у 2018 році відповідач надав до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості (за місцезнаходженням вакансії) інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН з відміткою вакансії для осіб з інвалідністю .

Так, в матеріалах справи міститься відповідна звітність відповідача Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН, яка подавалася позивачем в 2018 році до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості (а.с.68-79).

З поданої позивачем до центру зайнятості звітності вбачається, що в період з січня 2018 року по грудень 2018 року на ТОВ Інститут Білоцерківцивільпроект наявна вакансія для осіб з інвалідністю.

Листом Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості від 02.08.2019 №677-05 підтверджено обставини подання позивачем звітності за формою №3-ПН. Також в листі зазначено, що вакансія, запропонована ТОВ Інститут Білоцерківцивільпроект , не була укомплектована з причин відсутності на обліку в центрі зайнятості осіб, які б відповідали замовленій вакансії (а.с.81).

Також Київським обласним центром зайнятості в листі від 25.04.2019 №960/13/9-19 підтверджено факт надання позивачем інформації про попит на робочу силу (вакансії) за 2018 рік згідно з формою №3-ПН (а.с.20-21).

Статтею 18 Закону № 875-ХІІ встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендації МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань (ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ).

Отже, на думку суду, обов`язок щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується обов`язком роботодавця підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Суд звертає увагу позивача, що такий обов`язок покладається на органи працевлаштування (а саме: відповідним центром зайнятості за місцем знаходження створених робочих місць для осіб з інвалідністю).

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач вчинив всі можливі дії для створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та подав відповідну інформацію до центру зайнятості про наявні вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю, отже, відповідачем було виконано вимоги ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

Суд звертає увагу позивача, що відповідальність за не направлення відповідним органом до нього осіб з інвалідністю на працевлаштування, відмовою таких осіб на працевлаштування або невідповідність таких осіб вимогам на ту чи іншу посаду, не може бути покладена на відповідача.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем виконано вимоги ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , отже, не порушено права позивача та дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи не було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи було спростовано відповідачем.

Наведене свідчить, що дії відповідача були правомірними. Відтак, позовні вимоги є не обґрунтованими, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, то підстави для вирішення питання про повернення судового збору у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного тексту рішення - 23.10.2019 р.

Суддя Кушнова А.О.