Рішення

від 23.10.2019 по справі 640/16255/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 жовтня 2019 року № 640/16255/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Лелека Колор в особі директора Іщенко Людмили Василівни до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про скасування постанови

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Лелека Колор в особі директора Іщенко Людмили Василівни (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Макаревич Яни Анатоліївни від 28 січня 2019 року про стягнення виконавчого збору, винесену в рамках виконавчого провадження №45929567.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що виконавчий документ було повернуто постановою державного виконавця органу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції від 26 червня 2015 року ВП№45929567 у зв`язку з відсутністю майна, на яке можливо звернути стягнення. Проте, оскаржуваною постановою від 28 січня 2019 року ВП 45929567 з боржника (позивача) стягнуто виконавчий збір в розмірі 10% від суми стягнення. Оскільки в рамках виконавчого провадження №45929567 відповідачем не було стягнуто з позивача (боржника) заборгованість, отже стягнення виконавчого збору в розмірі 10% від суми стягнення, на думку позивача, суперечить нормам статті 27 Закону України Про виконавче провадження .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.

В судовому засідання 01 жовтня 2019 року представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача заперечував проти задоволення адміністративного позову.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Постановою державного виконавця органу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції від 26 грудня 2014 року відкрито виконавче провадження №45929567 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №9/293 виданого 08 грудня 2014 року про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Лелека-колор на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 270702,00 грн.

Також, постановами державного виконавця органу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції від 05 січня 2015 року накладено арешт на все майно Товариства з обмеженою відповідальністю Лелека-колор та на кошти, що містяться на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю Лелека-колор .

В подальшому, постановою державного виконавця органу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції від 26 червня 2015 року виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 47, статті 50 Закону України про виконавче провадження (у боржника відсутнє майно на яке можна звернути стягнення та всі дії державного виконавця щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними).

Постановою заступника начальника Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 28 січня 2019 року скасовано постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 26 червня 2015 року.

Також, постановою заступника начальника Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 28 січня 2019 року стягнуто з боржника (Товариства з обмеженою відповідальністю Лелека-колор ) виконавчий збір у розмірі 10% від суми стягнення, що становить 27070,20 грн.

Незгода позивача з постановою про стягнення виконавчого збору зумовила звернення до суду з даним позовом.

Згідно із статтею 1 Закону України Про виконавче провадження , виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 5 названого Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Відповідно до статті 10 Закону України Про виконавче провадження , заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини 2 статті 27 Закону України Про виконавче провадження , виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що виконавчий збір за своєю правовою природою є збором, який сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа та розраховується виходячи з фактично стягнутої або повернутої суми.

Для стягнення виконавчого збору необхідна наявність двох умов, а саме здійснення державним виконавцем дій направлених на примусове виконання рішення і фактичне стягнення заборгованості.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у справах № 804/8289/16 (постанова від 19 вересня 2018 року), № 8/39 (постанова від 29 березня 2018 року) та № 908/2356/16 (постанова від 14 травня 2018 року).

Відповідно до частини 3 статті 40 Закону України Про виконавче провадження у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

В матеріалах справи відсутні докази, що з моменту відкриття виконавчого провадження та до його закінчення будь-які грошові кошти боржником (Товариством з обмеженою відповідальністю Лелека-колор ) у добровільному порядку на користь стягувача перераховувалися або в примусовому порядку державним виконавцем стягувалися (тобто відсутнє фактичне стягнення за виконавчим документом), отже у державного виконавця були відсутні законні підстави для стягнення виконавчого збору оскаржуваною постановою від 28 січня 2019 року №45929567, що є підставою для визнання такої постанови протиправною.

Одночасно судом встановлено, що позивачем платіжним дорученням №1755 від 28 січня 2019 року сплачений виконавчий збір в сумі 27 070,20 грн.

Відповідно до пункту 19 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Отже, оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору є актом (рішенням) індивідуальної дії, який застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання.

Оскільки як вказано вище, позивачем на підставі оскаржуваної постанови від 28 січня 2019 року сплачений виконавчий збір в сумі 27070,20 грн, отже оскаржувана постанова вичерпала свою дію фактом її виконання, а відтак скасування такої постанови не матиме правовим наслідком відновлення прав позивача. Отже, позивачем невірно обраний спосіб захисту порушених прав, що вказує на відсутність правових підстав для задоволення позову.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем обрано не належний спосіб захисту прав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250, 285 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Лелека Колор" в особі директора Іщенко Людмили Василівни відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко