Рішення

від 22.10.2019 по справі 910/11627/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2019Справа № 910/11627/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства СОЛДІ і КО (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 28/2)

до Товариства з обмеженою відповідальністю ІНТАЛТЕХ (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 9)

про 105 404, 64 грн,

Представники: без виклику сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство "СОЛДІ І КО" (надалі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інталтех" (надалі - відповідач) про стягнення 105 404,64 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки № 376464/78/16 від 04.10.2016 у визначений строк не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 58 863,92 грн, за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 39 293,07 грн, штраф у сумі 4 063,08 гр., 3% річних у сумі 2 779,97 грн та інфляційні втрати в сумі 7 404,60 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2019 відкрито провадження у справі № 910/11627/19 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.

Відповідачем у встановлений судом строк письмового відзиву на позов не подано, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надано.

При цьому судом встановлено, що ухвалу суду про відкриття провадження від 30.08.2019 в цій справі відповідачу направлено на адресу, визначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Ухвала повернута поштовим відділенням на адресу суду із зазначенням - адресат відсутній.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Положеннями ст. 248 ГПК України унормовано, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За приписами ч. 6 ст. 233 ГПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

04.10.2016 між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено Договір поставки № 376464/78/16, відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 1.2. договору, предметом поставки є: засоби кріплення, інструменти, комплектуючі, витратні матеріали, будівельна хімія, інші будівельні матеріали тощо.

Відповідно до п. 2.1. договору, товар, що є предметом даного договору, передається партіями. Кількість та ціна товару кожної партії, а також його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікаціями (видатковими накладними) постачальника, які є невід`ємними частинами договору.

Загальна ціна договору складається із загальної вартості товару, поставленого по специфікаціях (видаткових накладних), протягом дії договору (п. 4.2. договору).

Згідно п. п. 4.3. договору, оплата за договором здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок постачальника у розмірі 100% від вартості товару, отриманого за специфікацією (видатковою накладною) протягом 14 календарних днів з моменту одержання товару покупцем.

Положеннями п. 12.1 договору передбачено, що останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня поточного року та пролонгується на кожний наступний календарний рік, якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну його дії, жодна із сторін не заявить про намір припинити його дію. У будь-якому падку договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Як встановлено судом, на виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 60 955,98 грн., що підтверджується видатковими накладними № 114033 від 27.12.2017, №3615 від 19.01.2018, № 4885 від 24.01.2018, № 5119 від 24.01.2018, копії яких долучені до матеріалів справи.

Натомість, відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за отриманий товар у визначений договором строк повністю не розрахувався.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем на день розгляду справи становить 58 863,92 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими накладними та не надано доказів оплати переданого товару, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 58 863,92 грн є обґрунтованою, документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню.

Також, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 32 293,07 грн., штраф у сумі 4 063,08 грн, 3% річних у сумі 2 779,97 грн та інфляційні втрати в сумі 7 404,60 грн, які нараховані станом на 16.08.2019 окремо за кожною видатковою накладною з урахуванням строку оплати, визначеного в п. 4.3. договору.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 10.2. договору, за порушення строку оплати, визначеного п. 4.3. договору, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад три дні додатково стягується штраф у розмірі 10% від вартості несплаченого вчасно товару.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов`язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов`язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Однак, у п. 13.4. договору сторони визначили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє її в сумі 32 293,07 грн, згідно з розрахунком позивача, який є арифметично правильним.

Крім того, оскільки прострочення по оплаті товару відповідачем мало місце більше ніж три дні, тому, відповідно до умов п. 10.2. договору, позивач також просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 4 063,08 грн.

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення пункту 9.2. договору не суперечить нормам законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на суму неоплаченої у встановлений термін вартості продукції, і є правовим наслідком прострочення оплати продукції з вини відповідача, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання грошового зобов`язання, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення штрафу є обґрунтованою.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012р. № 06/5026/1052/2011.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд установив, що він є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині також визнаються обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання виникають нові додаткові зобов`язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3% річних ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, то позовні вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат і 3% річних підлягають задоволенню повністю, згідно з розрахунком позивача, який є арифметично правильним.

Суд звертає увагу на те, що до матеріалів справи не було додано належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем заборгованості перед позивачем по договору поставки.

Обставин прострочення виконання своїх обов`язків за Договором відповідачем в порядку статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними та допустимими доказами не спростовано.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору відповідач не здійснив сплату вартості поставленого товару в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Разом з тим, 01.10.2019 позивачем подано клопотання про долучення доказів фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи, а саме, витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.

Щодо розподілу указаної суми витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, відповідач не надав.

Крім того, за змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Такої правової позиції дотримується також Верховний Суд у постанові від 13.06.2019 у справі 924/632/18.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було надано договір про надання правової допомоги № 23162981 від 11.01.2019, укладений між позивачем та адвокатом Погорільцем Романом Васильовчием, додатковий договір № 538632 від 16.08.2019, акт наданої правової допомоги від 27.09.2019.

Однак, суд зазначає, що всупереч наведеним приписам законодавства позивачем не подано до суду документів, які б підтверджували сплату суми грошових коштів за правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн виконавцю (адвокату Погорільцю Р.В.), тобто, в матеріалах цієї справи відсутні докази фактичного здійснення позивачем витрат на правову допомогу у вказаній сумі, що свідчить про відсутність підстав для їх розподілу та відповідно стягнення вказаної суми з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Інталтех" (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 9, код ЄДРПОУ 37316886) на користь Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" (04073, м. Київ, вул. Сирецька 28/2, код ЄДРПОУ 23162981) 58 863 грн. 92 коп. боргу, 32 293 грн. 07 коп. пені, 4 063 грн. 08 коп. штрафу, 7 404 грн. 60 коп. інфляційних, 2 779 грн. 97 коп. 3 % річних та 1 921 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 22.10.2019

Суддя Т. Ю. Трофименко