Постанова

від 17.10.2019 по справі 362/5885/19

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/5885/19

Провадження № 1-кс/362/2067/19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2019 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

слідчого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши клопотання прокурора Васильківського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні №42019111200000107 від 13.02.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України,

в с т а н о в и в:

02.10.2019 року до Васильківського міськрайонного суду Київської області надійшло клопотанняпрокурора Васильківського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_3 про накладення арешту, в якому він просив застосувати заходи забезпечення кримінального провадження шляхом накладення арешту та заборони вчинення дій щодо проведення державної реєстрації зміни меж, зміни конфігурації, зміни цільового призначення, державної реєстрації поділу: на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3221455300:01:017:0180, яка розташована по вул. Вокзальна, смт. Глеваха, Васильківського району Київської області та належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «АГРО Г», код ЄДРПОУ: 41834491; на земельну ділянку площею 0,1135 га з кадастровим номером 3221484000:07:007:0203, яка розташована на території Крушинської сільської ради, Васильківського району Київської області та належить на праві приватної власності ОСОБА_4 .

Клопотання слідчого мотивовано тим, що слідчим відділом Васильківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42019111200000107 від 13.02.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України за фактом заволодіння землями державної форми власності шляхом обману.

В ході досудового розслідування встановлено, що 20.12.2017 року державним реєстратором речових прав на нерухоме майно ОСОБА_5 внесено запис про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221455300:01:017:0180 для ведення фермерського господарства (площа з/д 2 га), яка розташована по АДРЕСА_1 на підставі державного акта серії ЯЖ №317601, виданого 13.12.2007, видавник: Управління земельних ресурсів у Васильківському районі за ОСОБА_6 .

Відповідно до відповіді Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 17.05.2019 за № 10-10-0.222-6758/2-19 від 17.05.2019 року запис про державну реєстрацію державного акта серії ЯЖ №317601 на ім`я ОСОБА_6 відсутній. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказана земельна ділянка за актом оцінки та приймання передачі майна, що вноситься до статутного капіталу, серія та номер: б/н, виданий 28.12.2017 року, передана у статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО Г», код ЄДРПОУ: 41834491.

Крім того, в ході досудового розслідування встановлено, що приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу ОСОБА_7 30.08.013 року внесено запис про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221484000:07:007:0203 для індивідуального садівництва (площа з/д 0,1135 га), яка розташована на території Крушинської сільської ради, Васильківського району Київської області на підставі державного акта ЯМ № 729093, виданий 28.12.2012 року, видавник: Управління Держкомзему у Васильківському районі Київської області за ОСОБА_6 .

Відповідно до відповіді Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 17.05.2019 за № 10-10-0.222-6758/2-19 від 17.05.2019 року запис про державну реєстрацію державного акта серії ЯМ № 729093 на ім`я ОСОБА_6 відсутній. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказана земельна ділянка на підставі договору дарування передана уприватну власність ОСОБА_4 .

Згідно вищевказаної відповіді Головного управління Держгеокадастру у Київській області встановлено, що в порушення вимог пункту 8 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», було безпідставно зареєстровано право приватної власності на вказані земельні ділянки, оскільки підставою для вчинення відповідних реєстраційних дій стали документи, які фактично не видавалися, а земельні ділянки обліковуються як такі, що перебувають у комунальній і державній власності.

Тобто, вказані земельні ділянки до здійснення відповідних реєстраційних дій перебували у державній та комунальній власності, передбачених законом підстав для реєстрації права приватної власності на останні не було, що свідчить про вибуття у приватну власність вказаної категорії земель внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Постановою від 01.10.2019 року земельні ділянки з кадастровими номерами 3221455300:01:017:0180, 3221484000:07:007:0203 визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.

Прокурор в клопотанні вказав, що в органу досудового розслідуваннявиникла потреба у арешті земельних ділянок з кадастровими номерами 3221455300:01:017:0180, 3221484000:07:007:0203, оскількияк свідчать матеріали даного провадження, на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів, оскільки матеріали досудового розслідування переконливо свідчать про те, що майно, яке зазначене в клопотанні про накладення арешту, відповідає критеріям ч. 1ст. 170, ст. 98 КПК України, оскільки є предметом вчинення кримінального правопорушення, вибуло у приватну власність у зв`язку з вчиненням кримінального правопорушеннята обґрунтовано визнане речовими доказами, що в своїй сукупності слугує підставами для застосування обмежувальних заходів в даному кримінальному провадженні.

Прокурор в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду клопотання повідомлявся належним чином, до суду прокурор подав заяву з проханням розглядати справу за його відсутності та без застосування фіксації судового процесу за допомогою технічних засобів.

Згідно ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та в суді під час судового провадження є обов`язковим. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

Неявка прокурора не перешкоджає розгляду клопотання.

Вивчивши матеріали клопотання, кримінального провадження за № 42019111200000107 від 13.02.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, слідчий суддя дійшов до наступного висновку.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Відповідно до ст.2КПК України завданням кримінального провадження визначено захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Разом з цим, статтями 7, 16 КПК Українивстановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.

В силу ст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу № 1 доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.

Слідчий суддя при вирішенні даного клопотання, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.

Відповідно до вимог ст.131КПК України арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження і застосовується тільки на підставах, передбачених ст.ст.132, 170 КПК України. Оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження власності повинне здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтовувати таку ініціативу з посиланням на норми закону.

Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження або користування майном, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову /ч.1 ст.170 КПК України/.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

У відповідності до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 170 КПК Україниу випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Згідно ч. 10 ст. 170 КПК Україниарешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Як вбачається з матеріалів доданих до клопотання, звертаючись до слідчого судді із клопотанням про арешт майна, прокурор, в порушення вимог ст.171КПК України не зазначив підстави та мету відповідно до положень ст.170КПК України та належним чином не обґрунтував необхідності арешту майна та не вказав конкретну мету накладення арешту відповідно до вимог ч.2 ст.170 КПК України.

Метою застосування арешту майна є забезпечення можливості конфіскації майна або забезпечення цивільного позову. При цьому, прокурор, подаючи клопотання про арешт майна зобов`язаний навести підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна (правову кваліфікацію правопорушення, яке передбачає у вигляді конфіскації майна, докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди). Враховуючи зазначену мету арешту майна, вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, має бути співмірною з розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

В клопотанні прокурор в порушення вимог ст. ст. 171, 173 КПК України, не оцінив розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для ОСОБА_4 , ТОВ «АГРО Г», які є власниками земельних ділянок.

Відповідно до п. 6 розділу 2.6 Узагальнення, метою застосування арешту майна є забезпечення можливості конфіскації майна або цивільного позову. При цьому слід пам`ятати, що сторона кримінального провадження, яка подає клопотання про арешт майна зобов`язана навести підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна (правову кваліфікацію правопорушення, яке передбачає покарання у вигляді конфіскації майна, докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди). У свою чергу, слідчий суддя, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, зобов`язаний навести ці підстави у рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК України); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до вимог ст. 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. У відповідності до статті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать закону.

Частиною 5 статті 9 КПК України, передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об`єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

У рішеннях ЄСПЛ у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу доЄвропейської конвенції з прав людиниполягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Також, у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005 року) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи» (справа «Ізмайлов проти Росії», п. 38 рішення від 16.10.2008 року).

Слідчий суддя враховує, що згідно витягу з ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення внесені до реєстру 13.02.2019 року на підставі заяви (повідомлення) прокурора про кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 190 КК України.

Положенням ч. 1 ст. 190 КК України заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) . Карається штрафом до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

При цьому, конфіскація, як додатковий вид покарання, санкцією даної статті не передбачена.

Крім того,матеріали клопотанняне містятьдостатніх доказів,які вказуютьна вчиненняпредставниками ТОВ«АГРО Г»та ОСОБА_4 даного кримінальногоправопорушення,оскільки судомдостовірно встановлено,що підозрау вчиненнікримінального правопорушенняза фактомза фактомзаволодіння землямидержавної формивласності шляхомобмануне повідомляласята невручалася,а,відповідно,і відсутнійобвинувальний актщодо обвинуваченнятаких осіб .

Враховуючи викладене, оскільки ТОВ «АГРО Г» та ОСОБА_4 , які є власниками земельних ділянок на які просять накласти арешт, не є ані підозрюваними ані обвинуваченими за кримінальним провадженням № 42019111200000107 від 13.02.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, санкція якої не містить посилань на додаткове покарання конфіскацію майна, цивільний позов у даному кримінальному провадженні також ніким не заявлено, належних доказів, які б свідчили про правову підставу для арешту майна, можливий розмір шкоди завданої злочином, наслідки арешту майна для третіх осіб, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження матеріали клопотання не містять, що свідчить про відсутність правових підстав у накладенні арешту на майно, слідчий суддя прийшов до висновку, що потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи власниківземельних ділянок, тому відповідно до вимог ст.173КПК України у задоволенні клопотання слід відмовити.

Керуючись статтею 41 Конституції України, статтями 2, 7, 16, 22, 98,131, 132, 170-173,309 КПК України, слідчий суддя, -

п о с т а н о в и в:

У задоволенні клопотанняпрокурора Васильківського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні №42019111200000107 від 13.02.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України- відмовити.

Ухвала про накладення арешту може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня отримання її копії.

Слідчий суддя ОСОБА_8