Ухвала

від 17.10.2019 по справі 357/10308/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 11-сс/824/5850/2019 . Слідчий суддя в суді першої інстанції ОСОБА_1

Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2019 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2019 року,

за участю:

прокурора ОСОБА_8 ,

представника власника майна -адвоката ОСОБА_6 ,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2019 року, задоволено клопотання слідчого слідчого відділу Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_9 про арешт майна, по матеріалам кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019110030000811 від 20.03.2019, за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 365-2КК України.

Накладено арешт на нежитлові будівлі та споруди (нежитлова будівля А, загальною площею 324.1 кв.м.; нежитлова будівля Б, загальною площею 154.9 кв.м.; нежитлова будівля В, площею 16 кв.м.; ганок, а; ганок а1; рамна з ганком, а2; ворота, №1 ), розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером: 3210300000:04:032:0073, які належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_7 та ОСОБА_10 по 1/2 часткі кожному, шляхом заборони відчуження зазначеного майна.

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, адвокат ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна.

На обґрунтування вимог поданої апеляційної скарги вказує на те, що оскаржувана ухвала прийнята з недотриманням норм кримінального процесуального законодавства України.

Також апелянт зазначає, що не дотримано строків, передбачених чинним законодавством для винесення ухвали про арешт майна, неправильно застосовано передбачені підстави для арешту майна, не повідомлено власника майна про розгляд клопотання про арешт майна.

Крім того апелянт зазначає, що в ході судового розгляду не було встановлено первинного власника власності на арештоване майно, в клопотанні слідчого, та в ухвалі слідчого судді не наведено доказів того, що дане майно має ознаки речового доказу.

Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити в повному обсязі, прокурора, який заперечував щодо поданої апеляційної скарги, та вважав рішення слідчого судді законним та обґрунтованим, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з наданих до апеляційного суду матеріалів судового провадження, 19.03.2019 до ЧЧ Білоцерківського ВП ГУ НП в Київській області надійшло повідомлення від Директора КУКОР "Навчально-курсовий комбінат", про те, що невідомі особи шахрайським шляхом зареєстрували право власності на приміщення закладу за адресою: АДРЕСА_1 та розпочали у ньому проведення ремонтних робіт.

20.03.2019 року відомості про кримінальне правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст.190 КК України (Шахрайство).

25.06.2019 до Білоцерківського ВП ГУ НП в Київській області надійшло кримінальне провадження № 42019111030000174 за фактом зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги, за ознаками кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 1 ст. 365-2 КК України.

29.07.2019 року кримінальні провадження 12019110030000811 та 42019111030000174 об`єднані в одне кримінальне провадження та присвоєно єдиний номер 12019110030000811.

В ході досудового розслідування встановлено, що приміщення аптеки, підсобні приміщення та контрольно прохідна будка, які знаходяться за адресою: Київська область м. Біла Церква, вул. Богдана Хмельницького, 16, відповідно до переліку об`єктів нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, затвердженого рішенням Київської обласної ради від 24.11.2011 № 225-12 VI (зі змінами), є об`єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області.

Згідно з рішенням Київської обласної ради від 28.11.2013 № 723-35-VІ «Про передачу майна з балансу Комунального підприємства Київської обласної ради «Київська обласна аптека» на баланс Комунального закладу Київської обласної ради «Навчально-курсовий комбінат» були передані приміщення аптеки, підсобні приміщення та контрольно прохідна будка, які знаходяться за адресою: Київська область м. Біла Церква, вул. Богдана Хмельницького, 16, та які були закріплені за Комунальним закладом Київської обласної ради «Навчально-курсовий комбінат».

Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях обласної ради вирішуються питання щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні обласних рад.

На даний час жодних рішень Київської обласної ради щодо відчуження майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 не приймалось.

Згідно інформаційної довідки 179263990 від 30.08.2019 вбачається, що державний реєстратор Комунального підприємства «Пшеничне» ОСОБА_11 в порушення вимог чинного законодавства, а саме ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» здійснив державну реєстрацію права власності нежитлової будівлі та споруди (нежитлова будівля А, загальною площею 324.1 кв.м.; нежитлова будівля Б, загальною площею 154.9 кв.м.; нежитлова будівля В, площею 16 кв.м.; ганок, а; ганок а1; рамна з ганком, а2; ворота, №1), розташованих за адресою АДРЕСА_1 (на земельній ділянці з кадастровим номером: 3210300000:04:032:0073) на користь фізичної особи ОСОБА_12 , який в подальшому шахрайським шляхом відчужив вищевказані нежитлової будівлі та споруди ТОВ «Вівіт-Інвест плюс» (ЄДРПОУ: 42165067), які в свою чергу 29.01.2019 уклали договір купівлі-продажу вищевказаних нежитлових будівель та споруд з ОСОБА_10 (1/2 частка) та ОСОБА_7 (1/2 частка) на загальну суму 300 000 грн.

23.09.2019 року слідчий слідчого відділу Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з клопотанням, яке погоджено прокурором Білоцерківської місцевої прокуратури ОСОБА_13 про арешт майна, по матеріалах кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019110030000811 від 20.03.2019, за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 365-2 КК України.

Обґрунтовуючи дане клопотання про необхідність арешту нерухомого майна, слідчий зазначає, що є достатньо підстав вважати, що дане майно містить відомості, які можуть бути використані, як доказ факту чи обставин, що мають важливе доказове значення для кримінального провадження.

23.09.2019 року ухвалою слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області вказане клопотання слідчого було задоволено.

З ухвали слідчого судді та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні слідчого доводи про накладення арешту на майно, перевірялись судом першої інстанції, при цьому були досліджені матеріали судового провадження та вислухано слідчого, а також з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.

Під час розгляду клопотання органу досудового розслідування слідчий суддя встановив, що є достатні підстави вважати, що майно, на яке слідчий просить накласти арешт в рамках даного кримінального провадження, може бути використано, як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тобто може виступати речовими доказами у даному кримінальному провадженні та відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, при цьому врахував завдання арешту майна.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовими доказами в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права власника майна з потребами кримінального провадження.

Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні слідчого правові підстави для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, доведеність слідчим мети застосування арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності, необхідність виконання завдань у даному кримінальному провадженні, а тому слідчим суддею обґрунтовано задоволено клопотання слідчого про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.

З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просить накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на вказане майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що існують ризики, передбачені ч. 11 ст. 170 КПК України.

При цьому слід зауважити, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення кримінальних правопорушень вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів. Дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, слідчий суддя у висновках, які зробив орган досудового розслідування чогось очевидно необґрунтованого чи недопустимого не встановив. Не виявлено таких обставин і колегією суддів.

Таким чином, накладення арешту на майно у даному кримінальному провадженні, за наявності для цього підстав відповідає вимогам КПК України. Матеріали судового провадження свідчать, що застосування зазначеного заходу забезпечення кримінального провадження є виправданим та необхідним у кримінальному провадженні.

Арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

З урахуванням цього слідчий суддя, всупереч тверджень апелянта, встановив належні правові підстави, передбачені ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на майно.

Окрім цього, матеріали судового провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна з метою запобігання зникнення чи відчуження майна, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Доводи апеляційної скарги щодо порушень судом норм КПК України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та зазначені в апеляційній скарзі обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

Доводи апеляційної скарги, в частині не повідомлення власника майна про розгляд клопотання про арешт майна, мають місце, про те, колегія суддів не вважає їх істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, враховуючи строки розгляду даного клопотання. Крім того, право власника майна щодо заперечень щодо поданого клопотання було відновлено під час апеляційного розгляду.

Всі інші підстави підлягають з`ясуванню судом під час розгляду справи по суті.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 170-173, 309, 404, 405, 407 ч. 3 п. 2, 418 ч. 1, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 який діє в інтересах ОСОБА_7 , залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2019 року, якою накладено арешт на нежитлові будівлі та споруди (нежитлова будівля А, загальною площею 324.1 кв.м.; нежитлова будівля Б, загальною площею 154.9 кв.м.; нежитлова будівля В, площею 16 кв.м.; ганок, а; ганок а1; рамна з ганком, а2; ворота, №1 ), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером: 3210300000:04:032:0073, які належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_7 та ОСОБА_10 по 1/2 частці кожному, шляхом заборони відчуження зазначеного майна, - залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4