Рішення

від 24.10.2019 по справі 910/10255/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.10.2019Справа № 910/10255/19

За позовомПриватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

доОбслуговуючого кооперативу "Радуга-11" простягнення 63038,99 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Обслуговуючого кооперативу "Радуга-11" 63038,99 грн, з яких: 31583,71 грн заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення, 21952,43 грн інфляційних втрат, 4204,34 грн 3% річних, 2140,14 грн пені та 3158,37 грн штрафу.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору на послуги водопостачання та водовідведення №02519/4-09 від 30.05.2003 в частині своєчасної оплати наданих послуг, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача основної заборгованості інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2019 судом відкрито провадження у справі №910/10255/19; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

27.08.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив та, зокрема, зазначив про те, що на межі балансової належності між Приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" та Обслуговуючим кооперативом "Радуга-11" у підвалі належного відповідачу житлового будинку встановлений прилад обліку - лічильник холодної води WDP-65 №120007808, яким обліковується всі обсяги спожитої холодної води та стічних вод, які у спірний період оплачені відповідачем в повному обсязі.

Як зазначає відповідач у відзиві на позов, заявлена позивачем до стягнення сума боргу виникла внаслідок некоректного (подвійного) обліку Приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" води, яка використовується в індивідуальному тепловому пункті (бойлері) для виготовлення гарячої води, що призвело до подвійного нарахування плати за воду.

Крім того, відповідач просив застосувати строки позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за червень 2016 року.

За твердженнями відповідача, станом на 14.08.2019 у нього наявна переплата за постачання холодної води та водовідведення на суму 901,99 грн, що підтверджується зведеною відомістю споживання обсягів холодної води, нарахувань та оплат за централізоване постачання холодної води та централізоване водовідведення постачальником - Приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" за період з 01.06.2016 - 14.08.2019 за показниками будинкового приладу обліку холодної води у відповідності з діючими тарифами на послуги централізованого постачання холодної води та централізованого водовідведення.

Відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат наведеного відповідачем у відзиві на позов, останній просив суд стягнути з позивача 5000,00 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги.

02.09.2019 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній проти доводів відповідача, викладених ним у відзиві на позов заперечив, зазначивши, зокрема, про те, що показники водолічильника на межі балансової належності у спірний період підтверджуються підписаними між сторонами та скріпленими печатками останніх актами про зняття показників з приладів обліку та актами приймання-передачі послуг, а строк позовної давності за заборгованістю за червень місяць 2016 року є таким, що не пройшов, з огляду на наявність оплати у розмірі 114,04 грн за цей період, що свідчить про переривання строку позовної давності. Крім того позивач зауважив, що не здійснює нарахування за воду, яка використовується відповідачем в індивідуальному тепловому пункті (бойлері) для виготовлення гарячої води та обліковується за показниками окремого лічильника, оскільки нарахування за холодну воду та стоки проводиться за показниками лічильника, який розташований на межі балансової належності, а отже подвійне нарахування плати за воду не відбувається.

17.09.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній надав додаткові міркування щодо заявлених позовних вимог, зокрема, щодо долученого позивачем до позовної заяви розрахунку основного боргу, з якого вбачається включення до об`ємів спожитої відповідачем холодної води показників лічильника, який встановлений на індивідуальному тепловому пункті (бойлері) Обслуговуючого кооперативу "Радуга-11".

01.10.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

30.05.2003 між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал", правонаступником якого було Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", змінено тип на Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постачальник, позивач) та Житлово - будівельним кооперативом "Радуга-11", правонаступником якого є Обслуговуючий кооператив "Радуга-11" (абонент, відповідач) було укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення №02519/4-09 (договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов`язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального постачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65 (надалі Правила) (п.1.1).

Пунктами 2.1, 2.2 договору визначено, що постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна" та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин, а абонент, в свою чергу, сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством, у разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору.

Згідно з п.3.1 договору, кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента. Для абонентів із стабільним об`ємом водоспоживання (або незначним коливанням) зняття показників може здійснюватись один раз на квартал.

Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водо лічильника та інших способів визначення об`ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п.21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України (п.3.3 договору).

Відповідно до п.3.4 договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п`ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов`язаний у п`ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом (п.3.5 договору).

Щомісячно постачальник виставляє платіжну вимогу за надані послуги згідно цього договору. Оплата проводиться шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.3.6 договору).

У пункті 4.1 договору сторонами визначено, що за безпідставну відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штраф у розмірі 10 відсотків від несплаченої суми.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Цей Договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п.7.1 договору).

Відповідно до додатків №2, №4 до договору житловий фонд розташований на вул.Урицького, 11.

Додатковими угодами від 20.03.2008 та 15.06.2009 до договору погоджено зміну реквізитів сторін.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що на виконання умов договору ним було надані абоненту послуги з постачання питної води (вода+стоки) за кодом 9-152 за період з червня місяця 2016 року по квітень місяць 2019 року на суму 717191,31 грн, з яких відповідач сплатив 685607,60 грн, у зв`язку з чим заборгованість останнього перед Приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" за кодом 9-152 становить 31583,71 грн.

Крім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору щодо здійснення оплати, позивач просить суд стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Радуга-11" 3% річних, інфляційні втрати, пеню та штраф.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Як встановлено судом, внаслідок укладення договору на послуги водопостачання та водовідведення №02519/4-09 від 30.05.2003 між сторонами згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до абз.2 п.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст.901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положенням ч.2 ст.901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Приписами ст.903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладеного між сторонами договору, позивач надав відповідачу послуги з постачання питної води (вода+стоки) за кодом 9-152 за період з червня місяця 2016 року по квітень місяць 2019 року на загальну суму 717191,31 грн, що підтверджується актами №9-804-57 про зняття показань з приладів обліку за спірний період за лічильниками, які встановлені на підвал, тобто за №120021489 WPDynamic-65, за №05053338 MWN-NK-65 та за №120007808 WPDynamic-65, а також актами приймання-передачі послуг за спірний період, які підписані між сторонами та скріплені печатками останніх.

Як вже зазначалось судом, відповідно до умов п.3.4 договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п`ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

На виконання умов укладеного між сторонами договору, позивачем у спірний період було виставлено відповідні платіжні документи до банківської установи, що підтверджується довідкою Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" №55/3-1490 від 06.06.2019, розшифровками рахунків абонента та платіжними вимогами-дорученнями, наявними в матеріалах справи.

Статтею 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" визначено, що водовідведення - діяльність із збирання, транспортування та очищення стічних вод за допомогою систем централізованого водовідведення або інших споруд відведення та/або очищення стічних вод; централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води; централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення стічних вод за допомогою системи централізованого водовідведення.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" законодавство у сфері питної води та питного водопостачання складається з Водного кодексу України, Кодексу України про надра, законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у цій сфері.

Оскільки предметом спірного договору є надання позивачем послуг з водопостачання та водовідведення відповідачу, то сторони, разом з умовами договору також зобов`язані виконувати і вимоги спеціальних нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини особи, що надає послуги з водовідведення та особи, що користується послугами з водовідведення.

Відповідно до ч.5 ст.633 Цивільного кодексу України у вказаному договорі за згодою сторін були встановлені правила, обов`язкові для них при виконанні цього договору.

Так, в п.1.1 договору зазначено, що постачальник зобов`язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов`язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального постачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65.

При цьому суд зазначає, що Правила користування системами комунального постачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65 втратили чинність внаслідок затвердження наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 07.10.2008 за №936/15627 (надалі - Правила), які є чинними і на теперішній час.

Пунктом 1.1 передбачено, що Правила визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України. Ці Правила є обов`язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб-підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об`єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.

Відповідно до пункту 2.1 цих Правил договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги", яким, згідно п.2.2, визначаються істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.

Пунктом 1.4 вищевказаних Правил встановлено, що Приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 №37, зареєстрованих у Мін`юсті 26.04.2002 за №403/6691 (наразі втратили чинність), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку. Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору (п.3.1, 3.7 Правил).

Відповідно до п.3.13 цих же Правил, суб`єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

За змістом ч.2 ст.22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води, зокрема зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Отже, приймаючи до уваги умови укладеного між сторонами договору та норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку щодо наявності обов`язку Обслуговуючого кооперативу "Радуга-11" по оплаті за послуги з водопостачання та водовідведення, які надані позивачем.

Наявними в матеріалах справи документами, а саме: актами №9-804-57 про зняття показань з приладів обліку за спірний період за лічильниками, які встановлені на підвал, тобто за №120021489 WPDynamic-65, за №05053338 MWN-NK-65 та за №120007808 WPDynamic-65, а також актами приймання-передачі послуг за спірний період, які підписані між сторонами та скріплені печатками останніх, підтверджується надання позивачем послуг з постачання питної води (вода+стоки) по коду 9-152 за період з червня місяця 2016 року по квітень місяць 2019 року на суму 717191,31 грн.

При цьому судом здійснено математичний розрахунок вартості наданих у спірний період послуг тільки за актами №9-804-57 про зняття показань з приладів обліку за спірний період за лічильниками, які встановлені на підвал, тобто за №120021489 WPDynamic-65, за №05053338 MWN-NK-65 та за №120007808 WPDynamic-65, а також актами приймання-передачі послуг, які погоджені між сторонами та підписані останніми без зауважень та заперечень.

Судом встановлено, що показники лічильників, які зазначені в актах про зняття показань з приладів обліку на межі балансової належності та в наданих відповідачем актах приймання-передачі послуг за спірний період тотожні тим показникам лічильників, за якими здійснювалось нарахування у розрахунку позивача, долученого останнім до позовної заяви.

Наприклад, як зазначено позивачем у розрахунку до позовної заяви, відповідачем у серпні місяці 2016 року було надано послуги з постачання питної води та водовідведення на обсяги 88 куб.м + 101 куб.м + 459 куб.м +525 куб.м, а всього 1173 куб.м. При цьому суд звертає увагу відповідача, що в наведеному місяці відбулась зміна тарифів, що слідує з розрахунку.

За розрахунком суду, здійсненим за актами про зняття показань з приладів обліку на межі балансової належності №9-804-57 за липень, серпень місяці 2016 року та актом приймання-передачі послуг за серпень місяць 2016 року обсяг наданих позивачем послуг з постачання питної води та водовідведення у серпні 2016 дорівнює 101710 (показники за серпень 2016 року) - 100537 (показники за липень 2016 року) = 1173 куб.м, а отже сума є тотожною розрахунку позивача, долученому останнім до позовної заяви.

Судом здійснено перевірку розрахунку позивача за весь період заявленої до стягнення заборгованості та встановлено, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, що спростовує твердження відповідача про проведення позивачем подвійного нарахування за надані у спірний період послуги.

Як вже вказувалось судом, відповідно до п.3.5 укладеного між контрагентами правочину у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов`язаний у п`ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Доказів вжиття даних заходів відповідачем матеріали справи не містять, а надана суду переписка сторін у період 2013-2015 років не свідчить про будь-яку незгоду абонента з кількістю та вартістю наданих послуг у спірний період, а навпаки в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази погодження між сторонами кількості наданих послуг у період з червня місяця 2016 року по квітень місяць 2019 року включно.

В той же час судом встановлено, що позивачем, в порушення норм чинного законодавства України, платежі відповідача були зараховані не за призначеннями платежу, вказаними в платіжних дорученнях Обслуговуючого кооперативу "Радуга-11", а в ті місяці, коли надійшла оплата.

За таких обставин, за здійсненим судом перерахунком, із врахуванням оплат Обслуговуючого кооперативу "Радуга-11" та інформації з витягів з реєстрів фінансування управління праці та соціального захисту населення Солом`янського району за призначенням платежу, всього на загальну суму 685607,60 грн, з урахуванням розгорнутого розрахунку позивача, суд дійшов висновку про наявність заборгованості відповідача перед Приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" за договором на послуги водопостачання та водовідведення №02519/4-09 від 30.05.2003 за надані позивачем послуги з постачання питної води (вода+стоки) за кодом 9-152 за період з 01.06.2016 по 30.04.2019 на суму 31583,71 грн.

Отже, за висновками суду, відповідач, в порушення норм чинного законодавства України та умов договору, не здійснив оплату наданих послуг з водопостачання та водовідведення в повному обсязі, не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги про стягнення суми основної заборгованості є обґрунтованими.

Щодо тверджень відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості за червень 2016 року, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (ч.1 ст.264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. При визначенні строку позовної давності слід враховувати те, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій можуть бути розцінені, з урахуванням конкретних обставин справи, як дії, що свідчать про визнання боржником боргу або іншого обов`язку. При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Отже, враховуючи висновки суду про наявність порушених прав позивача, оцінивши доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, господарський суд вважає за необхідне застосувати позовну давність та наслідки її спливу при розгляді вимог позивача про стягнення суми заборгованості за червень 2016 року по коду 9-152 на суму 1797,32 грн.

При цьому господарський суд виходить з того, що згідно умов укладеного між сторонами договору, відповідач повинен був сплатити за надані позивачем послуги за червень місяць 2016 року у п`ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, тобто у строк до 27.06.2016.

Суд зазначає, що у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Як встановлено судом в рахунок погашення заборгованості у відповідному місяці з бюджету було перераховано пільги ВВВ та ЧАЕС на загальну суму 114,04 грн, а від відповідача, в свою чергу, 29.07.2016 надійшла оплата за червень 2016 року на суму 12988,56 грн, що свідчить про переривання строку позовної давності.

3а висновками суду, позивач був обізнаний про порушення відповідачем свого обов`язку по оплаті за надані у червні місяці 2016 року послуги з 30.07.2016, а отже строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за червень місяці 2016 року розпочався 30.07.2016 та закінчився 30.07.2019.

Разом з тим позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з розглядуваним позовом лише 01.08.2019 (реєстраційний штамп відділу діловодства Господарського суду міста Києва), тобто з пропуском строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за послуги, надані у червні місяці 2016 року на суму 1797,32 грн по коду 9-152 за розрахунком суду, з урахуванням призначень платежу платіжних доручень відповідача.

Таким чином, з урахуванням строків позовної давності заборгованість Обслуговуючого кооперативу "Радуга-11" перед Приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" за договором на послуги водопостачання та водовідведення №02519/4-09 від 30.05.2003 за надані позивачем послуги з постачання питної води (вода+стоки) за кодом 9-152 за період з 01.07.2016 по 30.04.2019 складає 29786,39 грн.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідач не здійснив оплату наданих позивачем послуг з водопостачання та водовідведення в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання за договором належним чином, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги про стягнення основного боргу на загальну суму 29786,39 грн по коду 9-152 за період з липня місяця 2016 року по квітень місяць 2019 року, в іншій частині позовні вимоги про стягнення основного боргу задоволенню не підлягають.

Також, за прострочення виконання зобов`язання по оплаті наданих послуг, позивач просив суд стягнути з відповідача 21952,43 грн інфляційних втрат за період з 28.06.2016 по 30.04.2019, 3% річних у розмірі 4204,34 грн за період з 28.06.2016 по 30.04.2019, пеню на суму 2140,14 грн за період з 28.12.2018 по 30.04.2019 та штраф у розмірі 3158,37 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений п.3.4 договору строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, а тому такі дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст.610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст.612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вже зазначалось судом, при зверненні до суду з позовом, позивач просив стягнути на його користь 21952,43 грн інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 4204,34 грн за період з 28.06.2016 по 30.04.2019.

За змістом ч. 1 ст.251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку, судом встановлено, що останній містить помилки, зокрема, заявником не враховано приписи ст.253 Цивільного кодексу України, призначення платежу платіжних доручень відповідача, що призвело до невірного визначення періодів нарахування 3% річних.

Отже здійснивши власний перерахунок (з урахуванням вірного періоду нарахування та сум заборгованості), суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних на суму 1905,23 грн за загальний період прострочки з 01.08.2016 по 30.04.2019.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Така правова позиція суду підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за прострочення оплати відповідачем наданих позивачем послуг, з урахуванням приписів ст.253 Цивільного кодексу України, призначення платежу платіжних доручень відповідача та вірних періодів та сум нарахування, суд дійшов висновку про стягнення з Обслуговуючого кооперативу "Радуга-11" інфляційних втрат на суму 1292,81 грн.

Щодо здійснення нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу за червень 2016 року за період з 01.08.2016 (початок розрахунку в межах строку позовної давності) по 29.09.2016 (дата погашення заборгованості), суд зазначає наступне.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 26.10.2018 у справі №922/4099/17 зауважив, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, не є додатковими вимогами в розумінні ст.266 Цивільного кодексу України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Тобто, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість за червень місяць 2016 року за три роки, які передували моменту звернення з позовною заявою до суду, тобто з 01.08.2016.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені на суму 2140,14 грн за період з 28.12.2018 по 30.04.2019 та штрафу у розмірі 3158,37 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з приписами ст.ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст.231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Після проведення перевірки наведеного заявником розрахунку пені, суд дійшов висновку, що останній містить помилки, оскільки позивачем невірно визначено періоди нарахування та належні до сплати суми, а отже, за здійсненим судом перерахунком, стягненню з відповідача на користь позивач підлягає пеня на суму 2089,84 грн за період з 28.12.2018 по 30.04.2019.

Як вже вказувалось судом, у пункті 4.1 договору сторонами визначено, що за безпідставну відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штраф у розмірі 10 відсотків від несплаченої суми.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України та ст.230 Господарського кодексу України пеня та штраф є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У зв`язку з чим, у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що не суперечить положенням ст.61 Конституції України і відповідає встановленій ст.627 Цивільного кодексу України свободі договору, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Однак, за висновками суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу на суму 3158,37 грн не підлягають задоволенню, внаслідок того, що позивачем не доведено суду, а судом, в свою чергу, не встановлено факту безпідставної відмови абонента від оплати наданих послуг, оскільки згідно наявних в матеріалах справи документів, відповідач сплачував та продовжує сплачувати за надані позивачем послуги.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Обслуговуючий кооператив "Радуга-11", у зв`язку з чим стягненню на користь позивача підлягає 29786,39 грн основного боргу, 3% річних на суму 1905,23 грн, інфляційні втрати у розмірі 1292,81 грн, пеня на суму 2089,84 грн.

З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Як вказувалось вище, відповідачем було заявлено про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

На виконання вимог ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем було подано до суду докази, якими підтверджується надання Адвокатським бюро "Володимира Руденка" професійної правничої допомоги відповідачу у суді першої інстанції, зокрема, договір про надання правової (професійної правничої) допомоги №11/2019 від 13.08.2019, додаткову угоду до цього договору, акт приймання-передачі правової (професійної правничої) допомоги від 23.09.2019, детальний опис робіт (наданих послуг) від 01.10.2019, ордер серії КВ №800473 від 22.09.2019, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2849/10 від 26.05.2005, рахунок на оплату №13 від 13.08.2019 та платіжне доручення №66 від 19.08.2019 на суму 5000,00 грн.

Статтею 123 Господарського процесуального України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч.ч.1, 2 ст.126 Господарського процесуального України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.126 Господарського процесуального України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз наведених норм ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, а також норм ст.129 цього кодексу, дає підстави для висновку що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

В той же час, за приписами ч.9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд в повному обсязі покладає саме на Обслуговуючий кооператив "Радуга-11" витрати на професійну правничу допомогу, які понесені останнім на суму 5000,00 грн. Витрати по сплаті судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 129 ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Радуга-11" (03035, м.Київ, вул.Митрополита В.Липківського, будинок 11, ідентифікаційний код 22906072) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м.Київ, вул.Лейпцизька, будинок 1-А, ідентифікаційний код 03327664) заборгованість у розмірі 29786 (двадцять дев`ять тисяч сімсот вісімдесят шість) грн 39 коп, 3% річних на суму 1905 (одна тисяча дев`ятсот п`ять) грн 23 коп, інфляційні втрати в сумі 1292 (одна тисяча двісті дев`яносто дві) грн 81 коп, пеню у розмірі 2089 (дві тисячі вісімдесят дев`ять) грн 84 коп та судовий збір у розмірі 1068 (одна тисяча шістдесят вісім) грн 83 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Ю.М.Смирнова