Рішення

від 24.10.2019 по справі 911/1875/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2019 р. м. Київ Справа № 911/1875/19

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Ковальової Л.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

приватного підприємства Виробнича Фірма АСТ (79022, м. Львів, вул. Кавказька, 56, код ЄДРПОУ 13822324)

до

товариства з обмеженою відповідальністю Артель (07832, Київська область, Бородянський район, смт Бабинці, вул. Заводська, буд. 45-А, код ЄДРПОУ 30554583)

про стягнення 341203,01 гривень

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

26.07.2019 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява приватного підприємства Виробнича Фірма АСТ (далі по тексту - ПП ВФ АСТ /позивач) № б/н від 22.07.2019 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Артель (далі по тексту - ТОВ Артель ) заборгованості за договором поставки від 16.10.2018 № 01/10/2018 у розмірі 341203,01 гривень, з яких: 217578,24 гривень - сума основного боргу, 23531,98 гривень - пеня, 97420,66 гривень - 0,4% за користування товарним кредитом, 2672,13 гривень - інфляційні втрати.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 16.10.2018 між ПП ВФ АСТ (постачальник) та ТОВ Артель (покупець) укладено договір поставки № 01/10/2018, відповідно до умов якого позивачем здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 217578,24 гривень, на підтвердження чого надано підписані обома сторонами видаткові накладні. Однак відповідач належним чином не виконав зобов`язань за договором щодо оплати товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 217578,24 гривень, що стало підставою для нарахування 23531,98 гривень пені, 97420,66 гривень 0,4% за користування товарним кредитом, 2672,13 гривень інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.07.2019 позовну заяву ПП ВФ АСТ прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/1875/19, ухвалено, що справа розглядатиметься в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 21.08.2019.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.08.2019 підготовче засідання відкладено на 18.09.2019.

17.09.2019 до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява від 17.09.2019 (вх. № 1775/19), в якій представник позивача повідомляє суд про те, що станом 20.08.2019 відповідачем погашено суму основного боргу в розмірі 217578,24 гривень, в зв`язку з чим просить суд закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України та розглядати вимоги в частині стягнення з відповідача 23531,98 гривень пені, 97420,66 гривень 0,4% за користування товарним кредитом, 2672,13 гривень інфляційних втрат.

18.09.2019 до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання для надання часу сторонам здійснити звірку розрахунків, також до клопотання додано додаткові докази для долучення до матеріалів справи.

В поданому клопотанні представник відповідача вказує на те, що між позивачем та відповідачем укладено три договори: від 18.01.2009 № 20/01-2009; від 16.10.2018 № 01/10/2018; від 19.10.2018 № 03/10/2018, за якими позивачем здійснювалась поставка товару відповідачу, як стверджує відповідач, останній за отриманий товар за вказаними договорам розрахувався з позивачем в повному обсязі. Зазначає, що під час оплати товару, відповідач здійснював розрахунок одним платежем та одночасно по трьом договорам, а тому відповідач вважає, що позивачем невірно зараховувалися отриманні грошові кошти за відповідними до договорами.

На підтвердження своїх доводів відповідачем до клопотання, зокрема, долучено договори поставки, рахунки на оплату та платіжні доручення, якими підтверджується відсутність заборгованості у відповідача перед позивачем.

Вказане клопотання разом з додатковими доказами надіслано на адресу позивача, що підтверджується відповідним описом вкладення у лист від 18.09.2019.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.09.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 10.10.2019.

20.09.2019 до суду від представника позивача надійшла заява від 17.09.2019, яка за змістом тотожна заяві (вх. № 1775/19) поданої до суду 17.09.2019.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.10.2019 підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 24.10.2019.

23.10.2019 на адресу суду від представника позивача надійшла заява, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача викладеними у клопотанні та зазначає, що загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 299251,60 гривень (81673,36 гривень заборгованість за договором № 03/10/2018 та 217578,24 гривень заборгованість за договором № 01/10/2018). Вказана заборгованість відповідачем була погашена в повному обсязі, а саме останнім на рахунок позивача, платіжними дорученнями від 08.08.2019 та від 21.08.2019 перераховано 10000,00 гривень та 289251,60 гривень відповідно.

Позивач зазначає, що оскільки реквізитах призначення платежу в платіжних дорученнях відповідачем вказано зг. договору № 03/10/2018 , то відповідні суми позивачем зараховано в рахунок погашення заборгованості по двом договорам (за договором № 03/10/2018 та за договором № 01/10/2018).

23.10.2019 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання, в якому відповідач наголошує на тому, що позивач на власний розсуд визначав за яким із трьох укладених між сторонами договорів зараховувати отриманні від відповідача кошти, тоді як вірним буде зарахування таких коштів в порядку черговості виникнення заборгованості.

В судове засідання 24.10.2019 представники позивача та відповідача не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників учасників справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.10.2018 між ПП ВФ АСТ (постачальник) та ТОВ Артель (покупець)укладено договір поставки № 01/10/2018 (договір), за умовами якого:

- в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується систематично поставляти і передавати у власність (повне господарське відання) по вільній відпускній ціні покупцю товар - поліетиленову каністру з наступними характеристиками:

- вид каністри - ПЕ;

- об`єм каністри -5 л;

- номенклатурна назва каністри у постачальника - Дельта ;

- колір каністри - лимонний;

- вага однієї каністри - 200 +/- 7 грам.

Покупець зобов`язується приймати зазначений товар та своєчасно оплачувати його вартість. Ціна, кількість та загальна вартість товару вказуються в рахунках виставлених постачальником та видаткових накладних на товар (пункт 1.1);

- постачальник зобов`язується прийняти від покупця заявку на поставку товару та вразі можливості її виконання протягом 2-х робочих днів з дати отримання заявки покупця виставити відповідний рахунок, який направити покупцю факсимільним зв`язком або електронною поштою. Якщо у постачальника відсутня можливість поставити товар за заявкою покупця, постачальник протягом 2-х робочих днів з дати отримання заявки покупця має надіслати покупцю повідомлення про неможливість поставки товару на умовах, визначених покупцем у його заявці. У такому разі сторони окремо узгоджують всі питання щодо умов та місця поставки товару (пункт 2.1);

- постачальник зобов`язується здійснити поставку товару в термін до 10 (десяти) календарних днів з дня виставлення рахунку покупцю. Датою виставлення рахунку вважається дата надіслання цього рахунку на адресу електронної пошти покупця. В зв`язку з виробничою необхідністю в рахунку може бути визначений і інший (більш тривалий) строк поставки товару (пункт 2.2);

- товари поставляються разом з усією товаросупровідною документацією, яка має бути складена українською мовою та надана покупцю в оригіналах, чи належним чином посвідчених копіях, в яких покупець проставляє дату та час отримання товару (пункт 2.5);

- моментом поставки вважається дата отримання товару покупцем, що проставлена ним в товарно-транспортній чи видатковій накладній. У випадку не проставлення покупцем дати отримання товару у відповідній накладній, датою поставки Товару буде вважатись дата оформлення Постачальником цієї накладної (пункт 2.8);

- розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту поставки товару (пункт 4.1);

- у випадку порушення строків оплати товару, передбачених цим договором, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника штрафні санкції, зокрема пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день протермінування в оплаті товару, а також інфляційні нарахування на суму боргу та відсотки за користування коштами відповідно до п. 7.4. даного Договору (пункт 7.3);

- сторони погодили, що у випадку несплати вартості товару (під несплатою в даному випадку розуміється повна чи часткова несплата вартості поставленого товару) у строк передбачений п. 4.1. даного договору, неоплачений товар буде вважатись таким, що поставлений на умовах товарного кредиту. У разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом, згідно умов оплати, з дати виникнення простроченої заборгованості, на суму заборгованості нараховуються проценти за користування товарним кредитом з розрахунку 0,4 % за кожний день прострочення оплати (пункт 7.4);

- цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (пункт 10.1);

- строк дії договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2018 року, а в частині виконання грошових зобов`язань до повного їх виконання (пункт 10.2).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу обумовлений договором товар на загальну суму 217578,24 гривень, що підтверджується долученими до матеріалів справи підписаними обома сторонами видатковими накладними:

- від 27.01.2019 № 227 на суму 54394,56 гривень;

- від 26.02.2019 № 589 на суму 27197,28 гривень;

- від 05.03.2019 № 693 на суму 61193,88 гривень;

- від 24.04.2019 № 1552 на суму 74792,52 гривень.

Щодо належного виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій щодо якості та кількості товару.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами п. 4.1 договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту поставки товару.

В зв`язку із тим, що відповідач, в порушення договірних зобов`язань, свого обов`язку щодо своєчасної оплати поставленого товару не виконав, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом, яка на момент звернення з позовом до суду становила 217578,24 гривень.

Судом встановлено, що після відкриття провадження у даній справі, відповідач здійснив оплату за отриманий товар, що також підтверджено позивачем.

Так, 17.09.2019 до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява від 17.09.2019, в якій представник позивача повідомляв суд, про те, що станом на 20.08.2019 відповідачем погашено суму основного боргу за договором від 16.10.2018 № 01/10/2018 в розмірі 217578,24 гривень, на підтвердження вказаних доводів позивачем подано банківські виписки по рахунку ПП ВФ АСТ від 08.08.2019 та від 21.08.2019.

З поданих банківських виписок, на які посилається позивач, вбачається, що відповідачем на рахунок позивача перераховано грошові кошти в загальному розмірі 299251,60 гривень, а саме - 08.08.2019 сплачено 10000,00 гривень (призначення платежу Оплата за каністри зг. догов. № 03/102018 від 19.01.2018, рах. № 824 від 12.03.2019 ) та 21.08.2019 сплачено 289251,60 гривень, (призначення платежу Оплата за каністри зг. догов. № 03/102018 від 19.01.2018, рах. № 824 від 12.03.2019 ).

Позивач зазначає, що наведені оплати зараховані ним в рахунок погашення заборгованості по договору від 16.10.2018 № 01/10/2018 в розмірі 217578,24 гривень та по договору від 19.10.2018 № 03/10/2018 в розмірі 81673,36 гривень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки спір в частині стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар за договором врегульовано сторонами після звернення позивача з даним позовом до суду, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 217578,24 гривень підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору, а клопотання позивача про закриття провадження в цій частині - задоволенню.

В зв`язку із закриттям провадження у справі в частині стягнення 217578,24 гривень основного боргу, суд розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 0,4% за користування товарним кредитом та інфляційних втрат в загальному розмірі 123624,77 гривень.

Щодо вимог про стягнення пені.

Позивач просить суд стягнути з відповідача, нараховану у зв`язку із простроченням грошового зобов`язання, передбачену договором пеню в сумі 23531,98 гривень нараховану по кожній накладній окремо за загальний період з 16.02.2019 по 22.07.2019.

Пунктом 7.3 договору сторони погодили, що у випадку порушення строків оплати товару, передбачених договором, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника штрафні санкції, зокрема пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день протермінування в оплаті товару.

Вказаний пункт договору узгоджується з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , за змістом яких платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання з оплати мало бути виконано. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Оскільки сторонами в договорі, інших умов, не передбачили, пеня має розраховуватися з наступного для після визначеного договором терміну оплати та до виконання грошового зобов`язання, або до відповідного дня останнього місяця шестимісячного строку, встановленого частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Проте як вбачається з поданого позивачем розрахунку, при визначені періодів прострочення позивачем не враховано вищенаведених вимог законодавства.

Суд зазначає, що строк оплати товару сторонами визначено у пункті 4.1 договору - протягом 20 календарних днів з моменту поставки. Враховуючи, що в порядку частини 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону в місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (а не останній перед ним робочий день), отже і дати початку розрахунку пені позивачем здійснено невірно.

Здійснивши перевірку розрахунку пені визначивши вірний період нарахування пені з дати прострочення за кожною накладною, не виходячи за межі заявленого позивачем періоду розрахунку, суд встановив, що вірно розрахований розмір належної до стягнення з відповідача на користь позивача пені становить 23404,69 гривень, у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача 23531,98 гривень пені підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 23404,65 гривень.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 0,4% за користування товарним кредитом.

Пунктом 7.4 договору передбачено, що у випадку несплати вартості товару (під несплатою в даному випадку розуміється повна чи часткова несплата вартості поставленого товару) у строк передбачений п. 4.1. даного договору, неоплачений товар буде вважатись таким, що поставлений на умовах товарного кредиту. У разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом, згідно умов оплати, з дати виникнення простроченої заборгованості, на суму заборгованості нараховуються проценти за користування товарним кредитом з розрахунку 0,4 % за кожний день прострочення оплати.

Однак, грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, згідно з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України, є пеня.

Тобто, за своєю правовою природою проценти за користування товарним кредитом, передбачені п. 7.4 договору за кожен день прострочення охоплюються визначенням пені.

Зазначене дає підстави дійти висновку про те, що умовами договору передбачено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язання покупцем, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 01.07.2014 у справі № 11/5026/1925/2012.

Отже, суд дійшов висновку, що заявлені до стягнення 0,4 % у розмірі 97430,66 гривень за правовою природою є пенею та не можуть бути повторно стягнуті з відповідача, з огляду на те, що позивачем вже заявлено, а судом задоволено позовні вимоги про стягнення пені на підставі пункту 7.3 договору.

Відтак, позовна вимога про стягнення 0,4 % на суму заборгованості за кожен день прострочення оплати на підставі пункту 7.4 договору у розмірі 97430,66 гривень задоволенню не підлягає.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат.

Так, позивач вимагає стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 2672,13 гривень (за період з лютого 2019 року по червень 2019 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Тобто, з огляду на вищенаведене, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16.

Судом встановлено, що позивач під час здійснення розрахунку не врахував вищенаведених норм та визначив невірний період розрахунку інфляційних втрат, не врахувавши, що інфляційні втрати розраховуються за повний місяць, а не за кілька днів.

Отже, розрахунок інфляційних втрат слід здійснювати за кожною накладною окремо з наступного місяця після місяця, у якому зобов`язання мало бути виконано, за повні місяці існування заборгованості, в тому числі і за місяці, у яких існувала дефляція.

Здійснивши перевірку розрахунку належних до сплати інфляційних втрат, визначивши вірні періоди нарахування та не виходячи за межі заявленого позивачем періоду, суд встановив, що вірно розрахований розмір інфляційних втрат за заявлений позивачем період становить 1832,70 гривень та саме в цьому розмірі позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Заперечуючи проти позовних вимог в частині стягнення пені, відсотків за користування товарним кредитом та інфляційних втрат відповідач посилається на ті обставини, що позивачем не вірно обліковано розмір суми основного боргу, на який позивачем проведено нарахування пені, відсотків та інфляційних втрат.

Так, відповідач зазначав, що оплата отриманого товару проводилася платіжними дорученнями одразу по трьом договорам, які діяли між сторонами та в межах яких проводилося постачання товару.

Зокрема відповідач посилається на платіжні доручення, якими підтверджується те, що ним погашена існуюча заборгованість по спірному у справі договору раніше ніж вказує позивач, на підтвердження чого посилається на платіжні доручення:

- від 25.02.2019 № 732 на суму 216000,00 гривень, з призначенням платежу Оплата за каністри зг догов № 20/01-2009 від 08.01.2009, рах № 1967 від 18.12.2018, № 1967 від 18.12.2018 ;

- від 01.03.2019 № 861 на суму 100000,00 гривень, з призначенням платежу Оплата за каністри зг догов № 20/01-2009 від 08.01.2009 , рах № 241 від 27.01.2019 ;

- від 04.03.2019 № 866 на суму 136000,00 гривень, з призначенням платежу Оплата за каністри зг догов № 03/102018 від 19.01.2018 , рах № 241 від 27.01.2019 ;

- від 25.03.2019 № 1206 на суму від 150000,00 гривень, з призначенням платежу Оплата за каністри зг догов № 03/102018 від 19.01.2018 , рах № 241 від 27.01.2019, № 623 від 26.02.2019 ;

- від 19.04.2019 № 1725 на суму 78222,86 гривень, з призначенням платежу Оплата за каністри зг догов № 03/102018 від 19.01.2018 , рах № 625 від 26.02.2019, № 623 від 26.02.2019 ;

- від 22.04.2019 № 1798 на суму 233675,28 гривень, з призначенням платежу Оплата за каністри зг догов № 03/102018 від 19.01.2018 , рах № 726, 733 від 05.03.2019 ;

- від 23.04.2019 № 1808 на суму 5000,00 гривень, з призначенням платежу Оплата за каністри зг догов № 03/102018 від 19.01.2018 , рах № 824 від 12.03.2019 ;

- від 25.06.2019 № 2774 на суму 5000,00 гривень, з призначенням платежу Оплата за каністри зг догов № 03/102018 від 19.01.2018 , рах № 824 від 12.03.2019 ;

- від 27.06.2019 № 2835 на суму 20000,00 гривень, з призначенням платежу Оплата за каністри зг догов № 03/102018 від 19.01.2018 , рах № 824 від 12.03.2019 ;

- від 02.07.2019 № 2889 на суму 30000,00 гривень, з призначенням платежу Оплата за каністри зг догов № 03/102018 від 19.01.2018 , рах № 824 від 12.03.2019 ;

- від 19.07.2019 № 3304 на суму 5000,00 гривень, з призначенням платежу Оплата за каністри зг догов № 03/102018 від 19.01.2018 , рах № 824 від 12.03.2019 ;

- від 08.08.2019 № 3644 на суму 10000,00 гривень, з призначенням платежу Оплата за каністри зг догов № 03/102018 від 19.01.2018 , рах № 824 від 12.03.2019 ;

- від 21.08.2019 № 3876 на суму 289251,60 гривень, з призначенням платежу Оплата за каністри зг догов № 03/102018 від 19.01.2018 , рах № 824 від 12.03.2019, № 1570 від 24.07.2019, № 1571 від 24.04.2019 .

В поданих платіжних дорученнях на які посилається відповідач, в реквізитах Призначення платежу міститься посилання лише на договори №№ 20/01-2009, 03/10/2018, тоді як правою підставою у спірних правовідносинах є договір № 01/10/2018 від 16.10.2018 .

Пунктом 3.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22, визначено, що реквізит Призначення платежу платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення Призначення платежу .

Наведене накладає обов`язок на платника - відповідача по справі, щоб призначення платежу було чіткім, зрозумілим та конкретним, що створювало б для отримувача коштів обов`язок зарахувати отримані грошові кошти в рахунок погашення заборгованості саме по тому договору, на який міститься посилання в призначенні платежу відповідних платіжних документів.

Як вбачається в призначенні платежу наданих відповідачем платіжних доручень зазвичай вказувалося декілька правових підстав для проведення платежу - договір, та декілька рахунків.

При цьому, як вже зазначалося, в усіх платіжних дорученнях міститься посилання на інші договори, відмінні від договору, по якому пред`явлено позовні вимоги.

При цьому деякі платіжні поручення містять посилання на рахунки, які складені на виконання умов договору № 01/10/2018 від 16.10.2018, водночас, відсутність в платіжних документах розмежування сум, що сплачуються на виконання кожної із перелічених правових підстав для оплати (договір, рахунки), та з огляду на положення п. 3.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, надавало позивачу більшу свободу розсуду у питанні обліку отриманих грошових коштів в рахунок погашення заборгованості відповідача по одному із трьох, укладених між сторонами договорів.

Разом із тим позивач, розуміючи, що відповідач погасив суму боргу в розмірі більшому ніж існувала за договором № 03/10/2018 від 19.10.2018, на власний розсуд зарахував вказану суму в рахунок погашення заборгованості за договором від 16.10.2018 № 01/10/2018 в розмірі 217578,24 гривень, внаслідок чого подав до суду заяву про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу у даній справі.

Суд дійшов висновку, що запропонований відповідачем варіант обліку перерахованих ним грошових коштів, що викладено у складених в односторонньому порядку актах звіряння розрахунків, є дише одним із можливих варіантів їх обліку, та аж ніяк, не може свідчити про те, що позивач мав обліковувати отримані грошові кошти саме в порядку, визначеному відповідачем.

В перебігу розгляду справи відповідачем до суду не надано належного обґрунтування неможливості проведення ним платежів на користь позивача по кожному договору та/або рахунку окремо, що унеможливлювало б різний облік проведених платежів.

За таких обставин, ризики проведення платежів по декількох підставах в одному платіжному дорученні без конкретизації та розмежування сум самим платником (відповідачем) проведених платежів по кожному договору окремо, мають покладатися на відповідача, як на особу, що є відповідальною за повноту інформації відображеної в платіжному дорученні.

При цьому, позивачем доведено, що усі зазначені відповідачем платіжні доручення були ним враховані та віднесені у якості проведеної оплати в рахунок боргу відповідача по іншим договорам, отже, право відповідача на врахування проведених ним платежів в рахунок його заборгованості перед позивачем не може вважатися таким, що порушене.

З огляду на викладене, доводи відповідача щодо невірного порядку зарахування позивачем отриманих коштів не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Відповідно до приписів статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

За таких обставин, суд закриває провадження в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 217578,24 гривень, в іншій частині позовних вимог приймає рішення про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Артель на користь приватного підприємства Виробнича Фірма АСТ 23404,69 гривень пені та 1832,70 інфляційних втрат.

Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 3642,23 гривень.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 73-80, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Провадження у справі № 911/1875/19 в частині стягнення основного боргу в розмірі 217578,24 гривень закрити.

В іншій частині позов приватного підприємства Виробнича Фірма АСТ задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Артель (07832, Київська область, Бородянський район, смт Бабинці, вул. Заводська, буд. 45-А, код ЄДРПОУ 30554583) на користь приватного підприємства Виробнича Фірма АСТ (79022, м. Львів, вул. Кавказька, 56, код ЄДРПОУ 13822324) 23404,69 гривень пені, 1832,70 інфляційних втрат та 3642,23 гривень судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI Перехідні положення цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 25.10.2019.

Суддя Р.М. Колесник