Постанова від 25.09.2019 по справі 147/392/16-ц

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 147/392/16-ц

провадження № 61-34257св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Чарівна Нива ,

треті особи: Державна реєстраційна служба у Тростянецькому районі, Відділ Держгеокадастру у Тростянецькому районі,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Васильєвої Інни Вікторівни на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 12 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Денишенко Т. О., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Чарівна Нива (далі - ТОВ Чарівна Нива , товариство), треті особи: Державна реєстраційна служба у Тростянецькому районі, Відділ Держгеокадастру у Тростянецькому районі, про визнання договору оренди землі недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що йому відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 , виданого 23 квітня 2004 року, належить земельна ділянка площею 2,9020га, кадастровий номер 0524180600:01:001:0119, що розташована на території Будянської сільської ради Тростянецького району Вінницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У зв`язку із перебуванням за межами України, він цією земельною ділянкою не користувався. Проте йому стало відомо, що земельною ділянкою користується ТОВ Чарівна Нива на підставі договору оренди землі, укладеного між ним та товариством 01 червня 2011 року. Стверджував, що такого договору не укладав, наявний у договорі підпис йому не належить, а сам договір укладений у той період, коли він перебував за межами України.

Просив визнати зазначений договір оренди землі недійсним, скасувати його державну реєстрацію та зобов`язати відповідача повернути належну йому земельну ділянку.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 07 червня 2017 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір № 84 оренди землі від 01 червня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Чарівна Нива , про оренду земельної ділянки площею 2,9020 га, кадастровий номер 0524180600:01:001:0119, розташованої на території с. Буди Тростянецького району Вінницької області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності не земельну ділянку серії НОМЕР_2 , виданого 23 квітня 2004 року. Зобов`язано ТОВ Чарівну Ниву повернути ОСОБА_1 вказану земельну ділянку. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорюваний договір оренди позивач не підписував, відсутність його волевиявлення на укладення договору є доведеною, а тому він має бути визнаний недійсним, а земельну ділянку витребувано із незаконного володіння відповідача. Позивачем заявлені вимоги у межах позовної давності, оскільки про існування оспорюваного договору ОСОБА_1 дізнався незадовго до звернення до суду із позовом.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 12 вересня 2017 року рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 07 червня 2017 року в частині задоволених вимог скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення пропуском позивачем позовної давності та зазначив, що позивач за умови розсудливого та добросовісного ставлення до свої прав, як власника земельної ділянки, міг і повинен був довідатись про їх порушення, у зв`язку із вчиненням спірного договору та особу, яка ці права порушила, після набуття чинності спірним правочином.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У вересні 2017 року представник ОСОБА_1 адвокат Васильєва І. В. звернулася до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск ОСОБА_1 позовної давності на оскарження договору оренди від 01 червня 2011 року, оскільки в цей час позивач перебував за межами України та не міг знати, що невідома особа уклала зазначений договір від його імені. Про оспорюваний договір дізнався лише у листопаді 2015 року.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За нормою статті 213 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 , виданого на підставі розпорядження Тростянецької РДА від 26 грудня 2003 року № 346, ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 2,9020 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території с. Буди Тростянецького району Вінницької області.

На підставі договору оренди від 01 червня 2011 року № 84 зазначеною земельною ділянкою користується ТОВ Чарівна Нива . Договір укладений строком на 10 років (а. с. 5-7). Про передачу земельної ділянки складено акт прийому-передачі від 17 січня 2012 року (а.с.8).

З копії закордонного паспорта позивача вбачається, що ОСОБА_1 на дату укладення оспорюваного договору перебував за межами України (а. с. 12-13) .

Відповідно до висновку експерта від 23 лютого 2017 року № 454-П підписи у стрічці підпис орендодавця у розділі підписи сторін у вказаному договорі оренди землі виконані ймовірно не ОСОБА_1 (а.с. 210-213).

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною третьою статті 215 ЦК України зазначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Таким чином, встановивши, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі підпис орендодавця договору оренди земельної ділянки від 01 червня 2011 року виконаний не ОСОБА_1 , а отже, договір оренди укладений без волевиявлення позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання такого договору недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України та застосування наслідків його недійсності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 255 ЦК України.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право у примусовому порядку через суд.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про пропуск позивачем позовної давності та правильно виходив з того, що перебіг позовної давності починається з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права, тобто укладення договору від його імені. Оскільки позивач не укладав спірного правочину, про існування оспорюваного договору ОСОБА_1 стало відомо у листопаді 2015 року, тому позовна давність на пред`явлення позовних вимог не сплинула.

Така правова позиція щодо перебігу позовної давності у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18).

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не врахував зазначених положень закону та не надав належної оцінки доводам позивача про те, що позивач особисто не підписував договір оренди земельної ділянки, а відповідно перебіг позовної давності не може відраховуватися з дати укладення оспорюваного договору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки у справі встановлено, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, то рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню повністю із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно із підпунктом в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з висновку суду щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив 768 грн судового збору, суд вирішив задовольнити його касаційну скаргу, а отже, за правилами статті 141 ЦПК України сплачений судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 768 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 12 вересня 2017 року скасувати, рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 12 вересня 2017 року залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Чарівна Нива на користь ОСОБА_1 768 (сімсот шістдесят вісім) грн - витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко