Рішення

від 15.10.2019 по справі 916/1618/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" жовтня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/1618/19

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Гут С.Ф.

При секретарі судового засідання Борисовій Н.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача: Оськін М.Д., довіреність № б/н, дата видачі : 06.05.2019р.

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю БУДІНВЕСТКОМПАНІ до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ДОМАСС-2014 про стягнення 215 364,63 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю БУДІНВЕСТКОМПАНІ (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю ДОМАСС-2014 (надалі - відповідач) про стягнення коштів у розмірі 215 364,63 грн., з яких 132 381,28 грн. основного боргу, 20 007,10 грн. пені, 51 469,84 грн. інфляційних втрат та 11 506,41 грн. 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.06.2019р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу прийнято розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання 09 липня 2019 р. о 10:00 год.

08 липня 2019 р. до Господарського суду Одеської області надійшло клопотання ТОВ ДОМАСС-2014 про відкладення судового засідання, призначеного на 09.07.2019р. о 10:00 на іншу дату.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.07.2019р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено судове засідання на 19 серпня 2019 р. о 09:15 год.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.08.2019р. відкладено судове засідання у підготовчому провадженні на 05 вересня 2019 р. о 11:00 год.

03 вересня 2019 р. до Господарського суду Одеської області від відповідача надійшли пояснення по суті спору, відповідно до яких ТОВ ДОМАСС-2014 заперечує проти позовних вимог в повному обсязі, просить відмовити у їх задоволенні та розглядати справу № 916/1618/19 без участі представника відповідача.

Також, 03 вересня 2019 р. до Господарського суду Одеської області надійшла заява відповідача (вх. ГСОО №2-4187/19) про застосування позовної давності до позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 20 007,10 грн. та 3% річних у розмірі 11 506,41 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.09.2019р. закрито підготовче провадження у справі №916/1618/19 із призначенням справи до судового розгляду по суті на 12 вересня 2019 р. о 10:15 год.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.09.2019р. відкладено судове засідання по розгляду справи по суті на 01 жовтня 2019 р. о 09:30 год.

В судовому засіданні 01.10.2019р. судом оголошено протокольну ухвалу про перерву до 15 жовтня 2019 року до 12:15 год.

15 жовтня 2019 р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Позивач - ТОВ БУДІНВЕСТКОМПАНІ , позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Відповідач - ТОВ ДОМАСС-2014 , заперечує проти задоволення позову та просить застосувати до позовних вимог щодо стягнення пені та 3% річних позовну давність.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи суд встановив:

Позивач зазначає, що 01 січня 2014 р. між ТОВ БУДІНВЕСТКОМПАНІ (надалі - Постачальник) та ТОВ ДОМАСС-2014 (надалі - Покупець) було укладено договір поставки №7/Д-2014, відповідно до п. 1 якого Постачальник продає, а Покупець купує товари діючого асортименту торгівельних марок Наw1е , КRАММЕR , OZКАN і інших, які реалізує Продавець на ринку України.

Згідно п. 2 Договору загальна сума Договору складає 3 000 000,00 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ на суму 500 000,00 грн. 00 коп.

Пунктом 3 Договору передбачено, що ціни на товари визначаються на основі рахунків-фактур, що виставляються Продавцем на основі письмового замовлення Покупця.

У відповідності до п. 5 Договору товар оплачується Покупцем на підставі виставлених рахунків-фактур. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок Продавця. Рахунок-фактура є дійсним до вказаної на ньому дати.

Відповідно п. 6 Договору Покупець стає власником товару тільки після оформлення видаткової накладної.

Так, на виконання умов Договору Постачальником виставлено Покупцю рахунок-фактуру за №СФ-0000473 від 05.07.2016р. на суму 332 381,28 грн. із зазначенням дати дійсності оплати даного рахунку-фактури до 05.07.2016р.

На виконання зазначених умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 332 381,28 грн. у відповідності до видаткових накладних: №РН-0000411 від 11.08.2016р. на суму 120 385,99 грн.; №РН-0000449 від 13.09.2016р. на суму 17 138,26 грн.; №РН-0000510 від 05.10.2016р. на суму 194 857,03 грн., які було підписано представником Постачальника та Покупця, що, в свою чергу, підтверджує факт отримання товару останнім, а тому у відповідності до п. 6 Договору Покупець став власником товару.

В свою чергу, згідно банківської виписки з розрахункового рахунку позивача, виданої АТ УКРСИББАНК 29.05.2019р, з якої вбачається, що відповідачем було здійснено за період з 01.08.2016р. по 31.08.2016р. оплату на суму 200 000 грн., а отже залишився неоплаченим товар на суму 132 381,28 грн.

Таким чином, враховуючи часткову сплату вартості поставленого товару за Договором поставки №7/Д-2014 від 01.01.2014р. за ТОВ ДОМАСС-2014 утворилася заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Крім цього, позивач зазначає, що відповідно до норм ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 625 Цивільного кодексу України визначає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до положень ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 51 469,84 грн. та 3 % річних у розмірі 11 506,41 грн.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ст. ст. 1,3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, у відповідності до положень Господарського кодексу України позивач дійшов висновку, що він має право нарахувати пеню за прострочення виконання зобов`язання у розмірі подвійної облікової ставки НБУ обчислюється від суми простроченого платежу.

Так, керуючись вищенаведеним, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 20 007,10 грн., яку також просить стягнути з відповідача.

В обґрунтування позову позивач посилається на положення статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

ТОВ БУДІНВЕСТКОМПАНІ зазначає, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідач заперечує проти позовних вимог в повному обсязі та зазначає, що згідно абз.4 п.1 Договору цей Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2014 р. При відсутності заперечень у сторін, по закінченні терміну дії. Договір автоматично продовжується на один рік.

Таким чином, на думку відповідача, Договір поставки №7/Д-2014 від 01.01.2014р. втратив свою силу 31.12.2015 р., а тому його приписи не можуть бути застосовані у виниклих правовідносин.

Крім того, відповідач зазначає, що ані рахунок-фактура № СФ-0000473 від 05.07.2016р., ані видаткові накладні № РН-0000411 від 11.08.2016р., № РН-000449 від 13.09.2016р. та № РН-0000510 від 05.10.2016р. не містять посилань на Договір поставки №7/Д-2014 від 01.01.2014р., що також виключає можливість зв`язати їх з вказаним договором. Більш того, згідно абз. 1 п.1 Договору постачальник продає, а покупець купує товари діючого асортименту відповідних торгівельних марок, на які також відсутні посилання у наданих позивачем документах.

Відповідач посилається на ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, відповідач вважає, що договірні відносини між позивачем та відповідачем відсутні, а надані позивачем документи не пов`язують обов`язок сплатити вартість товару у встановлений строк, так як відповідно до матеріалів справи лише зазначено що рахунок-фактура № СФ-0000473 від 05.07.2016р. дійсний до 05.07.2016 р., таким чином обов`язок сплати за товар закон пов`язує із моментом його отримання, натомість, з документів, наданих до матеріалів справи неможливо встановити дату отримання товару та товаророзпорядчих документів на товар.

Отже, на думку відповідача, позивачем невірно обраний спосіб захисту, оскільки станом на 31.12.2015 р. між сторонами закінчились правовідносини за Договором поставки від 01.01.2014 р. №7/Д-2014, та на дату подання позову договірні правовідносини між сторонами є відсутніми, а інших підстав для задоволення позову, позивач не зазначив, що виключає можливість задоволення позовних вимог.

В ході розгляду справи відповідачем було подано до суду заяву про застосування позовної давності до позовних вимог щодо стягнення пені та 3% річних, в обґрунтування якої, відповідач зазначає, що відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, враховуючи те, що з позовом про стягнення заборгованості за Договором поставки від 01.01.2014 р. №7/Д-2014 позивач звернувся 07.06.2019 р., рахунок-фактура на суму 332 381, 28 грн. був виставлений позивачем 05.07.2016 р. та саме з 06.07.2016 р. та по 06.01.2017 р. позивач розрахував суму неустойки, право на стягнення сум неустойки у вигляді пені та 3% річних припинилось у позивача 06.01.2018 р., що, на думку відповідача, є безумовною підставою для відмови у позові у цій частині.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Приписами ч.ч.1, 2 ст. 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, в тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, та не оспорюється сторонами у справі, що 01 січня 2014 р. між ТОВ БУДІНВЕСТКОМПАНІ та ТОВ ДОМАСС-2014 було укладено Договір поставки №7/Д-2014, відповідно до п. 1 якого Постачальник продає, а Покупець купує товари діючого асортименту торгівельних марок Наw1е , КRАММЕR , OZКАN і інших, які реалізує Продавець на ринку України.

05 липня 2016 р. Постачальником виставлено Покупцю рахунок-фактуру за №СФ-0000473 на суму 332 381,28 грн. із зазначенням дати дійсності оплати даного рахунку-фактури до 05.07.2016р. без посилання на Договір поставки №7/Д-2014.

Відповідно до матеріалів справи позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 332 381,28 грн. у відповідності до видаткових накладних: №РН-0000411 від 11.08.2016р. на суму 120 385,99 грн.; №РН-0000449 від 13.09.2016р. на суму 17 138,26 грн.; №РН-0000510 від 05.10.2016р. на суму 194 857,03 грн., складених на підставі рахунку №СФ-0000473 від 05.07.2016р., які було підписано представниками Постачальника та Покупця, що сторонами не оспорюється.

11.08.2019р. відповідачем здійснено передоплату за рахунком №СФ-0000473 від 05.07.2016р. у розмірі 200 000 грн.

Дослідивши матеріали справи, суд погоджується з твердженням відповідача про відсутність правового зв`язку між Договором поставки №7/Д-2014 від 01.01.2014р. та рахунком-фактурою №СФ-0000473 від 05.07.2016р., як наслідок, і з видатковими накладними №РН-0000411 від 11.08.2016р., №РН-0000449 від 13.09.2016р. та №РН-0000510 від 05.10.2016р., складеними на підставі вказаної накладної. Однак, зазначене не спростовує факт здійснення господарської операції саме на підставі зазначених видаткових накладних, отже, заборгованість, заявлена позивачем до стягнення, на думку суду, має позадоговірну природу.

Документи, надані позивачем, є самостійними первинними документами, на підставі яких суд може встановити факт здійснення господарської операції з поставки товару.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Видаткові накладні, податкові накладні, надані позивачем в підтвердження факту поставки товару, відповідають вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Вказані накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення позадоговірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов`язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу є оплатним при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві ціну речі; двосторонньозобов`язуючим це обумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов`язків: продавець зобов`язаний передати покупцеві певну річ, але вправі вимагати за це сплати певної ціни, а покупець, в свою чергу, зобов`язаний сплатити ціну, але вправі вимагати передачі йому проданої речі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідачем сплачено частину вартості поставленого товару у розмірі 200 000 грн., у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 132 381,28 грн.

Частиною 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На підставі вищенаведених норм законодавства, враховуючи несплату відповідачем вартості товару у розмірі 132 381,28 грн., позовні вимоги щодо стягнення основної заборгованості підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, наданий позивачем, суд дійшов висновку, що він відповідає чинному законодавству, тому, позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 51 469,84 грн. та 3% річних у розмірі 11 506,41 грн. підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог щодо стягнення пені та 3 % річних суд зазначає наступне.

За змістом ст. 256, ст. 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

За загальним правилом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно частини 5 зазначеної статті за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Однак, вимоги відповідача про застосування позовної давності до вимог щодо стягнення 3% річних задоволенню не підлягають, адже, за своєю природою 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, що належать до сплати кредиторові, а тому 3 % річних не визнаються неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України і статті 230 Господарського кодексу України. А тому, до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, визначених статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.

Таким чином, розглянувши заяву відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог щодо стягнення пені та 3 % річних, суд дійшов висновку про її задоволення в частині позовних вимог щодо стягнення пені.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

На підставі вищенаведеного, враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати вартості поставленого товару у позадоговірному порядку на підставі видаткових накладних, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат.

Враховуючи обґрунтованість заяви про застосування позовної давності в частині пропущення строку на пред`явлення вимоги про стягнення пені, суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Приймаючи до уваги вищезазначене, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, а також те, що спір між сторонами виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 20, 73, 74, 76, 86, 129, 130, 165, 231, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю БУДІНВЕСТКОМПАНІ до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ДОМАСС-2014 про стягнення 215 364,63 грн. - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДОМАСС-2014 (65098, Одеська обл., м. Одеса, вул. Космонавтів, буд. 32, оф. 908; Код ЄДРПОУ - 39006942) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю БУДІНВЕСТКОМПАНІ (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 44-А, кв. 163; Код ЄДРПОУ - 33876118) кошти у розмірі 195 357,53 грн. /сто дев`яносто п`ять тисяч триста п`ятдесят сім гривень п`ятдесят три копійки/, з яких 132 381,28 грн. /сто тридцять дві тисячі триста вісімдесят одна гривня двадцять вісім копійок/ основного боргу, 51 469,84 грн. /п`ятдесят одна тисяча чотириста шістдесят дев`ять гривень вісімдесят чотири копійки/ інфляційних втрат, 11 506,41 грн. /одинадцять тисяч п`ятсот шість гривень сорок одна копійка/ 3% річних та витрати на сплату судового збору у розмірі 2 930,36 грн. /дві тисячі дев`ятсот тридцять тисяч тридцять шість копійок/.

3 . В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України

Повне рішення складено 25 жовтня 2019 р.

Суддя С.Ф. Гут