Ухвала

від 24.10.2019 по справі 808/3758/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 жовтня 2019 року

Київ

справа №808/3758/17

адміністративне провадження №К/9901/28994/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,

суддів: Гімона М.М., Усенко Є.А.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ІОЛІТ до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ІОЛІТ звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області від 30 жовтня 2017 року №0014271401, №0014281401 та №001429140.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області від 30 жовтня 2017 року №0014271401 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 1602848,25 грн., з яких: 1345338,00 грн. - сума основного платежу, 257510,25 грн. - сума штрафних (фінансових) санкцій. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області від 30 жовтня 2017 року №0014281401 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 1632845,00 грн., з яких: 1306276,00 грн. - сума основного платежу, 326569,00 грн. - сума штрафних (фінансових) санкцій. В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС у Запорізькій області подало апеляційну скаргу.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області залишено без руху з підстав несплати судового збору та надано строк для усунення вказаного недоліку.

12 жовтня 2018 року ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду відмовлено Головному управлінню ДФС у Запорізькій області у задоволенні клопотання про продовження строку для усунення недоліків відмовлено та апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала.

14 червня 2019 року Головним управлінням ДФС у Запорізькій області повторно подано апеляційну скаргу на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2019 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку із ненаданням документа про сплату судового збору, а також зважаючи на те, що апеляційну скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом. При цьому наведені скаржником у клопотанні мотиви щодо поновлення пропущеного строку звернення до суду, а саме у зв`язку з неможливістю сплатити судовий збір, визнані неповажними. Водночас судом надано строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

До закінчення встановленого судом строку відповідач подав клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, в якому як на поважні підстави для цього посилався на те, що ним вжито всіх заходів для реалізації права на оскарження рішення суду першої інстанції.

Проте вказані скаржником підстави для поновлення строку визнані судом апеляційної інстанції неповажними, а тому відповідно до приписів пункту четвертого частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зазначені скаржником підстави пропуску процесуального строку вже визнавалися судом такими, що не є поважними, про що скаржника було повідомлено ухвалою суду. Так, суд вказував, що по-перше, обов`язковість та можливість сплати судового збору у скаржника виникла з дати початку перебігу строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, який, враховуючи дату отримання копії судового рішення, що оскаржується - 21 серпня 2018 року, є більш ніж достатній для здійснення сплати судового збору. Водночас станом на момент подачі апеляційної скарги ? 14 червня 2019 року, судовий збір так і не сплачено. По-друге, ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2018 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області вже було повернуто апеляційну скаргу скаржнику, у зв`язку із несплатою судового збору.

21 жовтня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДФС у Запорізькій області на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2019 року.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права і, як наслідок, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у справі.

При цьому скаржник зазначає, що вперше апеляційну скаргу ним подано з дотриманням строку, встановленого законом, однак неможливість вчасно сплатити судовий збір за її подання призвела до постановлення судом ухвали про повернення апеляційної скарги.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, суд виходить з такого.

Відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Пункт 2 частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України визначено строк на апеляційне оскарження судового рішення, а пунктом першим частини п`ятої статті 296 цього Кодексу закріплено вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору.

За правилами частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт четвертий частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п`ятої цієї статті).

Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.

Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов`язків.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд касаційної інстанції звертає увагу, що обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб`єктом владних повноважень права на касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain Європейський суд з прав людини зазначив, по заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.

У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись принципу належного урядування та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказані в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху недоліки апеляційної скарги не усунуто. При цьому суд вказав, що зазначені в клопотанні підстави пропуску строку на апеляційне оскарження, а саме неможливість вчасно сплатити судовий збір, є неповажними.

Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у цій справі, правильно застосував норми процесуального права.

Таким чином, подана Головним управлінням ДФС у Запорізькій області касаційна скарга є необґрунтованою. Правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, у розумінні пункту 5 частини першої та частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Запорізькій області на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ІОЛІТ до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя доповідач Н.Є. Блажівська

Судді М.М. Гімон

Є.А. Усенко