Рішення

від 16.10.2019 по справі 902/647/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" жовтня 2019 р. Cправа № 902/647/19

Господарський суд Вінницької області у складу судді Маслія І.В. , при секретарі судового засідання Кузьменко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Уїзд" (с. Уїзд, Рогатинський район, Івано-Франківська обл., 77045)

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка"" (вул. Леніна, 13, смт. Браїлів, Жмеринський район, Вінницька обл., 23130)

про стягнення 1362731,58 грн.

Представники сторін

позивача Покотило В.М., посвідчення адвоката №112 від 03.02.2017;

відповідач не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

07.08.2019 до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Уїзд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" про стягнення 1362731,58 грн., з яких: 840000,00 грн. - основного боргу; 231644,94 - інфляційних втрат; 71889,02 грн. - 3% річних; 158822,63 грн. - пені та 60374,99 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу від 30.03.2017, в частині проведення розрахунків.

Ухвалою від 08.08.2019 відкрито провадження у справі №902/647/19 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 29.08.2019.

Ухвалою від 29.08.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/647/19 для судового розгляду по суті на 24 вересня 2019 р.

В судовому засіданні 24.09.2019 р. оголошено перерву до 16.10.2019 у відповідності до ч.2 ст. 216 ГПК України, про що постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

В зв`язку з неявкою представника відповідача, суд ухвалою від 24.09.2019 здійснив виклик в судове засідання представників сторін у порядку визначеному ст.ст.120, 121 ГПК України.

15.10.2019 до суду від представника позивача надійшов супровідний лист з доказами понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

На визначену дату 16.10.2019 з`явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Відповідач явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що стверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 10890 від 07.10.2019.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частиною першою ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 16.10.2019 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

30.03.2017 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Уїзд" (позивач, в договорі Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" (відповідач, в договорі Покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до п 1.1. якого Продавець зобов`язується передати належний йому товар у власність Покупцеві, а Покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договору.

Найменування, одиниці виміру, кількість, ціна, загальна вартість товару вказується у товарних накладних, що є невід`ємною частиною даного Договору (п.2.1. Договору).

Асортимент, кількість та вартість кожної партії товару і одиниці товару визначається за замовленням Покупця та зазначається у накладних, які є невід`ємною частиною даного Договору (п.2.1. Договору).

Продавець зобов`язаний: - передати товар Покупцю у повному обсязі в день підписання товарних накладних на поставку товару; - забезпечити покупця такими документами щодо товару; - товар передається на складі Продавця. Перехід права власності відбувається в момент передачі товару, що оформляється видатковою накладною (п. 3.1., 3.2. Договору).

Покупець здійснює оплату згідно виставлених рахунків Продавця після відвантаження Товару на транспорт Покупця (п. 4.1. Договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами. Договір діє до 31.12.2018, але обов`язково до повного виконання умов (п. 7.1. та 7.10. Договору).

Судом встановлено, що позивач свої обов`язки за договором в частині поставки товару виконав належним чином, передавши відповідачу згідно видаткових накладних: № 96 від 31.03.2017 - пшеницю озиму, 75 тон на загальну суму 367499,70 грн.; № 130 від 26.05.2017 - ячмінь 3 клас, 60 тон на загальну суму 240000,00 грн. та № 171 від 28.07.2017 - ячмінь 3 клас, 150 тон на загальну суму 600000,00 грн. (а.с. 15-17).

Відповідно до зазначених видаткових накладних позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату № 77від 31.03.2017 на суму 367499,70 грн., № 84 від 26.05.2017 на суму 240000,00 грн. та № 95 від 28.07.2017 на суму 600000,00 грн. із зазначенням в них строку оплати - один календарний день (а.с. 19-21).

14.02.2019 відповідачем було повернуто позивачу товар - пшеницю озиму, 75 тон на загальну суму 367499,70 грн, що підтверджується зворотною накладною від покупця № 1 від 14.02.2019.

Відповідач за поставлений товар, не розрахувався, тому на день подачі позову до суду за відповідачем рахується заборгованість за поставлений товар в сумі 840000,00 грн. по видатковим накладним № 84 від 26.05.2017 на суму 240000,00 грн. та № 95 від 28.07.2017 на суму 600000,00 грн..

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов`язання по оплаті товару.

В силу ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом .

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що зобов`язання за Договором в частині проведення розрахунків за поставлений товар, відповідачем виконувались не належним чином.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 840000,00 грн. правомірною та обґрунтованою. Дана заборгованість визнана відповідачем, що стверджується обопільно підписаним між сторонами Актом звіряння взаємних розрахунків за період з 30.03.2017 по 14.02.2019 (а.с. 22).

Крім суми основного боргу, у зв`язку з неналежним виконанням грошових зобов`язань за договором в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару, позивачем заявлено до стягнення 231644,94 - інфляційних втрат; 71889,02 грн. - 3% річних; 158822,63 грн. - пені та 60374,99 грн. штрафу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, оскільки заявлений до стягнення розмір 3% річних та інфляційних втрат, обрахований судом в межах вказаних позивачем періодів, є арифметично вірними, вимоги позивача про стягнення з відповідача 231644,94 - інфляційних втрат та 71889,02 грн. - 3% річних підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем 158822,63 грн. - пені та 60374,99 грн. штрафу суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктами 6.6. та 6.7. Договору передбачено, що за необґрунтовану відмову від розрахунку за товар Покупець виплачує пеню у розмірі 1% від суми відмови (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення), за кожний день прострочення. За односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань, що випливають з цього Договору, винна Сторона несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 5% від ціни товару зазначеної в п. 4 цього Договору.

Відповідно до п. 4.1. Договору покупець здійснює оплату згідно виставлених рахунків Продавця після відвантаження Товару на транспорт Покупця.

Суд здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум пені, обрахований судом в межах вказаних позивачем періодів, та штрафу помилки не виявив, а тому заявлені позивачем вимоги про стягнення 158822,63 грн. - пені та 60374,99 грн. штрафу, є такими що передбачені договором та законом.

Однак дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд приймає рішення про зменшення розміру пені та штрафу на 50%, з власної ініціативи, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Приймаючи рішення про зменшення розміру штрафу суд взяв до уваги наступні обставини, а саме часткове повернення відповідачем товару до подачі позовної заяви до суду та до відкриття провадження у справі (14.02.2019); визнання відповідачем заборгованості в сумі 840000,00 грн. (акт звірки від 14.02.2019) та надмірно великий розмір стягуваної неустойки.

Також, враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір заявлених до стягнення пені та штрафу на 50% з 158822,63 грн. до 79411,32 - пені та з 60374,99 грн. до 30187,50 грн. - штрафу.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню судом частково з урахуванням мотивів щодо зменшення пені та штрафу.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Крім того, з матеріалів справи слідує, що позивачем в позовній заяві зазначено стосовно розподілу понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4, 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів розмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно із ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи 27.05.2019 між адвокатом Покотило Владиславом Миколайовичем та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Уїзд" укладено договір про надання правової допомоги, предметом даного договору є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.

Відповідно до умов договору про надання правової допомоги, адвокатом виставлено товариству рахунок № 27/05 на суму 10 000,00 грн.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16).

Також в матеріалах справи міститься ордер на надання правової допомоги серії ВН № 040177 від 23.07.2019 та платіжні доручення № 185729 від 29.05.2019 на суму 5000,00 грн. та № 186179 від 29.08.2019 на суму 5000,00 грн. згідно яких Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Уїзд" оплатило виставлений адвокатом Покатило В.М. рахунок № 27/05 від 27.05.2019 на загальну суму 10000,00 грн. за надані послуги.

Таким чином понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підтвердженими доказами.

Згідно із ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката до суду відповідачем не подавалось. Заперечень щодо наданого позивачем розрахунку судових витрат також не подано.

З огляду на викладене, беручи до уваги факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також те, що сума зазначених витрат підтверджується матеріалами справи та враховуючи, що відповідачем в порядку, визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не подано суду клопотання про їх зменшення, суд дійшов висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача в сумі заявленій відповідачем.

Керуючись статтями 2, 3, 7, 13, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 126, 129, 165, 232, 233, 236-238, 240- 242, 252, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка"" (вул. Леніна, 13, смт. Браїлів, Жмеринський район, Вінницька обл., 23130, код ЄДРПОУ 00308560) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Уїзд" (с. Уїзд, Рогатинський район, Івано-Франківська обл., 77045, код ЄДРПОУ 03752445) 840000,00 грн. - основного боргу, 231644,94 - інфляційних втрат; 71889,02 грн. - 3% річних; 79411,32 грн. - пені; 30187,50 грн. штрафу; 10000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу та 20440,98 грн. - відшкодування витрат на сплату судового збору.

3. У частині стягнення з відповідача 79411,31 грн. - пені та 30187,49 грн. - штрафу відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України)

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 256, 257 ГПК України). До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Вінницької області (п. 8, 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 28 жовтня 2019 р.

Суддя Маслій І.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (с. Уїзд, Рогатинський район, Івано-Франківська обл., 77045)

3 - відповідачу (вул. Леніна, 13, смт. Браїлів, Жмеринський район, Вінницька обл., 23130)