Ухвала

від 28.10.2019 по справі 120/2816/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

м. Вінниця

28 жовтня 2019 р. Справа № 120/2816/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Шаповалової Тетяни Михайлівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Фурмана В.В.,

представника позивача: Путіліна Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Колорит АГРОС до Мізяківсько-Хутірської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю Колорит АГРОС (далі - ТОВ Колорит АГРОС ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Мізяківсько-Хутірської сільської ради, у якому просило:

визнати протиправним та скасувати рішення 37 сесії 7 скликання Мізяківсько-Хутірської сільської ради № 1564 від 12.08.2019 року Про розгляд заяви директора ТОВ Колорит АГРОС Ю . М. Маліновського;

зобов`язати Мізяківсько - Хутірську сільську раду повторно розглянути заяву директора ТОВ Колорит АГРОС Ю.М. Маліновського від 24.06.2019 року та прийняти за наслідком розгляду заяви та поданих документів відповідне рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що ТОВ Колорит АГРОС є власником об`єктів нерухомого майна , розташованих по вул. Пушкіна 22Б, 22В, 22Г , у с. Мізяківські Хутори, Вінницька область , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно та витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

24.06.2019 року ТОВ Колорит АГРОС звернулося до Мізяківсько-Хутірської сільської ради з приводу надання дозволу на складання документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок (передача в оренду) орієнтовною площею 2051,21 кв.м за вказаною адресою, додавши копії правовстановлюючих документів на майно та матеріали технічної інвентаризації.

Рішенням 37 сесії 7 скликання Мізяківсько-Хутірської сільської ради № 1564 від 12.08.2019 року розгляд даного питання по заяві директора ТОВ Колорит АГРОС Ю .М . Маліновського було вирішено перенести до моменту проведення інвентаризації вказаної земельної ділянки.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 10 вересня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 02.10.2019 року.

02.10.2019 року судове засідання відкладено на 22.10.2019 року в зв`язку з неявкою сторін у судове засідання.

22.10.2019 року в судове засідання з`явився представник позивача.

В судовому засіданні судом поставлено на розгляд питання про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, так як спірні правовідносини мають приватно - правовий характер.

Представник позивача не заперечував проти закриття провадження у справі із зазначених підстав та поклався на розсуд суду.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись цей спір, суд виходить із таких міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Визначення поняття суб`єкта владних повноважень міститься у п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, згідно якої суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.

Водночас неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутими у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень, дій чи бездіяльності є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

Суд установив, що предметом спору у цій справі є перевірка законності рішення 37 сесії 7 скликання Мізяківсько-Хутірської сільської ради № 1564 від 12.08.2019 року щодо перенесення розгляду питання щодо надання дозволу на складання документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок (передача в оренду), розташованої по вул. Пушкіна, 22Б, 22В, 22Г, у с. Мізяківські-Хутори, Вінницького району Вінницької області , орієнтовною площею 2051,21 кв.м, за рахунок земель, які перебувають в розпорядженні Мізяківсько-Хутірської сільської ради для виробничих потреб.

З матеріалів позовної заяви та доданих документів вбачається, що позивач є власником об`єктів нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці орієнтовною площею 2051,21 кв.м, по вул. Пушкіна, 22Б, 22В, 22Г, у с. Мізяківські-Хутори, Вінницького району Вінницької області .

Враховуючи зазначене, суд звертає увагу, що позовні вимоги у справі спрямовані на захист майнового права на конкретну земельну ділянку, що вже перебуває у користуванні позивача з огляду на розташування на ній належних йому об`єктів нерухомого майна. Метою пред`явлення позову є усунення перешкод в оформленні права користування земельною ділянкою, на яку, на думку позивача, він має право.

Порядок переходу права на земельну ділянку в разі набуття права на житловий будинок, будівлю або споруду визначено статтею 377 ЦК України, приписи якої кореспондуються зі статтею 120 ЗК України, за змістом яких до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, установлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Предметом розгляду в даній справі є не стільки дії органу місцевого самоврядування як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, оскільки приватний інтерес позивача щодо оформлення права користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності об`єктами нерухомості, що свідчить про приватноправовий характер правовідносин.

Якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права користування на земельну ділянку під набутими у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень, дій чи бездіяльності є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

Така позиція суду узгоджується з правовою позицією щодо застосування норм права щодо юрисдикції викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року по справі №921/158/18 (провадження № 12-28гс19), від 13 лютого 2019 року по справі № 706/563/15-а (провадження №11-1218апп18), від 13 березня 2019 року по справі №461/1221/16 (провадження №14-577цс18) та від 5 грудня 2018 року по справі № 713/1817/16-ц.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відтак, з урахуванням викладеного вище за суб`єктним складом сторін та змістом спірних правовідносин ця справа підлягає розгляду господарським судом у порядку, що визначений Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, єдність системи судоустрою забезпечується, в тому числі єдністю судової практики.

Згідно ч. 1 ст. 36 Закону № 1402-VIII, Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Пунктом 6 ч. 2 ст. 36 Закону № 1402-VIII передбачено, що Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Нормою ч. 5 ст. 242 КАС України, встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правило подібного змісту містить ч. 6 ст. 13 Закону № 1402-VIII, в силу якого, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як випливає із норми ч. 6 ст. 346 КАС України, завдання забезпечувати єдність судової практики із питань предметної юрисдикції судових спорів покладено на Велику Палату Верховного Суду.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

П.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.2 ст.238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

За змістом ст.239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

П.5 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що зазначений спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а тому провадження у справі необхідно закрити. Суд роз`яснює позивачу, що розгляд цієї справи з огляду на суб`єктний склад та характер спірних правовідносин належить до юрисдикції господарського суду та має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Керуючись ст.ст. 19, 238, 248, 256 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Колорит АГРОС до Мізяківсько-Хутірської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення - закрити.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю Колорит АГРОС (код ЄДРПОУ 39242078, вул.1905 року, буд. 42, м. Вінниця, 21003) судовий збір в сумі 3842 грн. (три тисячі вісімсот сорок дві гривні), який сплачений при зверненні до адміністративного суду відповідно до квитанцій ПриватБанку 0.0.1451274035.1 від 30.08.2019 року на суму 1921 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) та № 0.0.1451274537.1 від 30.08.2019 року на суму 1921 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна).

Роз`яснити позивачу, що даний спір підпадає під юрисдикцію господарського суду та має розглядатись за правилами господарського судочинства.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 28.10.19

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна