Рішення

від 16.10.2019 по справі 160/7845/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року Справа № 160/7845/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретарі судового засіданняЗіненко А.О. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Коваленко Д.П. Синявський І.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю РЕЗОН до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0015281411 від 17.05.2019р., -

ВСТАНОВИВ:

13.08.2019р. Товариство з обмеженою відповідальністю РЕЗОН звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 17.05.2019р. №0015281411 за формою Р , яким визначено суму грошового зобов`язання в розмірі 964992,00 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням - 643328,00 грн. та за штрафними санкціями - 321664 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято відповідачем за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ Лібрес Трейд , ТОВ Вотокомплекс , ТОВ Юнеска ЛТД , ТОВ Ліагро Сервіс Груп , ТОВ Еміленд Стар , ТОВ Сортекс Груп , ТОВ Укрпром-Обладнання за періоди: грудень 2016р., лютий, березень, травень, листопад 2017р. та травень 2018р. за висновками якої контролюючим органом було встановлено порушення вимог п.44.1 ст.44, ст.198 ПК України, а саме: завищення податкового кредиту, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 643328,00 грн. через нібито відсутність джерела законного введення в обіг товару та реального задекларованого виробництва в попередніх ланцюгах постачання, не підтвердження операцій з постачальниками з врахуванням реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності. Позивач вважає, що оспорюване податкове повідомлення-рішення прийняте на основі таких висновків, які є припущеннями контролюючого органу, спростовується наданими до перевірки первинними бухгалтерськими документами та свідчать про фактичну реальність проведення позивачем господарських операцій із вищенаведеними контрагентами, акт перевірки взагалі не містить жодного зауваження щодо форми, змісту або інших будь-яких недоліків у оформленні первинних документів та відповідно до численної правової позиції Верховного Суду та рішень Європейського суду з прав людини на позивача не може бути покладений тягар відповідальності за порушення правил ведення бухгалтерського обліку його контрагентами. Окрім того, представник позивача також вказує і на те, що саме на контролюючий орган було покладено обов`язок зупиняти реєстрацію податкових накладних у ЄРПН за ст. 201 ПК України у разі виявлення ризиковості таких господарських операцій, проте, на момент проведення господарських операцій відповідні податкові накладні були зареєстровані контролюючим органом у ЄРПН, що свідчило про відсутність відповідності критеріям ризиковості платників податків (контрагентів позивача), а, відповідно, і обґрунтованість проведених такими платниками податків господарських операцій, що надавало позивачеві право на віднесення сплачених сум до податкового кредиту згідно до вимог податкового законодавства. Також представник позивача посилається і на безпідставність посилань контролюючого органу на наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів позивача, оскільки відкриття кримінального провадження не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних проведених господарських операцій позивачем та його контрагентами за відсутності вироків суду щодо посадових осіб контрагентів позивача та за відсутності доказів, які б свідчили, що посадові особи контрагентів позивача заперечують свою причетність до підписання первинних документів з урахуванням вимог ст.62 Конституції України. Додатково, представник позивача зазначає, що контролюючий орган в частині процедурних порушень безпідставно при розрахунку штрафної санкції застосував 50% штрафу від нарахованої суми грошового зобов`язання через існування повторності визначення позивачеві грошового зобов`язання, оскільки жодних обставин щодо повторності визначення позивачеві грошового зобов`язання контролюючим органом у розрахунку штрафу не наведено в порушення вимог п.123.1 ст.123 ПК України.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, у відзиві на позов просив відмовити позивачеві у задоволенні позову у повному обсязі посилаючись на те, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини із ТОВ Лібрес Трейд , ТОВ Вотокомплекс , ТОВ Юнеска ЛТД , ТОВ Ліагро Сервіс Груп , ТОВ Еміленд Стар , ТОВ Сортекс Груп , ТОВ Укрпром-Обладнання та згідно інформації баз даних ДФС України та в ході аналізу податкової звітності контрагентів позивача встановлено, що останні не подають звітності до контролюючих органів, асортимент придбаної продукції не відповідає реалізованій, згідно ЄРПН контрагенти позивача не придбавали роботи та послуги необхідні для ведення господарської діяльності, а саме: оренда офісних, складських та виробничих приміщень, обладнання, електроенергії, газу та інше, власні складські та виробничі приміщення на балансі підприємств відсутні, за результатами аналізу ЄРПН по ланцюгу господарських операцій з руху товару встановлено відсутність джерела його законного введення в обіг та реального задекларованого виробництва, крім того, операції з контрагентами позивача не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. У зв`язку з наведеним, незначний штат працівників контрагентів позивача не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного, а тому неможливо підтвердити реальність фінансово-господарських взаємовідносин позивача із його контрагентами, які наведені вище. Також представник відповідача вказує і на те, що контрагенти позивача - ТОВ Еміленд Стар , ТОВ Сортекс Груп , ТОВ Укрпром-Обладнання є фігурантами кримінальних проваджень за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.205, ч.2 ст.364 КК України. За викладеного, відповідач вважає, що сукупність фактів та обставин, що характеризують діяльність суб`єктів господарювання (контрагентів позивача), задіяних в ланцюгу, свідчить про те, що метою їх функціонування є створення виключно документообігу по нереальним господарським операціям для отримання податкової вигоди.

Ухвалою суду від 19.08.2019р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у ній призначене на 11.09.2019р.(а.с.2 том 1).

У підготовчому засіданні 11.09.2019р. судом оголошувалася перерва з метою надання відповідачем доказів на підтвердження обставин викладених у позові до 18.09.2019р., що підтверджується змістом протоколу підготовчого засідання (а.с.146-148 том 2).

Ухвалою суду від 18.09.2019р. було закрито підготовче провадження у даній справі та її судовий розгляд призначено на 30.09.2019р. згідно до вимог ст.183 Кодексу адміністративного судочинства України. (а.с.218 том 2).

У судовому засіданні 30.09.2019р. була оголошена перерва до 16.10.2019р., що підтверджується протоколом судового засідання (а.с.222-224 том 2).

У ході судового розгляду справи із наданих учасниками справи копій документів судом встановлені наступні обставини у даній адміністративній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю РЕЗОН 26.07.2000р. зареєстроване як юридична особа за адресою: м. Дніпропетровськ, Бабушкінський район, вулиця Геофізична, будинок 1, є платником ПДВ, перебуває на обліку в Шевченківському ДПІ Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, основними видами діяльності є, зокрема, виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій; установлення та монтаж машин устаткування; оптова торгівля металами та металевими рудами; неспеціалізована оптова торгівля; механічне оброблення металевих виробів, що підтверджується копіями Статуту позивача, Свідоцтва платника ПДВ, Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, Довідкою з ЄДРПОУ від 09.03.2013р., а також і даними акту перевірки від 27.03.2019р. (а.с.23-24, 81-90 том 1).

У період з 14.03.2019р. по 20.03.2019р. контролюючим органом на підставі наказу від 13.03.2019р. №1567-п, направлення від 13.03.2019р. №1769 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ Лібрес Трейд , ТОВ Вотокомплекс , ТОВ Юнеска ЛТД , ТОВ Ліагро Сервіс Груп , ТОВ Еміленд Стар , ТОВ Сортекс Груп , ТОВ Укрпром-Обладнання за періоди - грудень 2016р., лютий, березень, травень, листопад 2017р. та травень 2018р. за результатами якої було складено акт №16315/04-36-14-11/31051720 від 27.03.2019р. за висновками якого було встановлено порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.198.1, 198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України (нереальність господарських операцій по взаємовідносинах позивача з вищенаведеними контрагентами), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 643328 грн., що підтверджується змістом відповідного акту (а.с.23-80 том 1).

На підставі вищевказаного акту перевірки, контролюючим органом 17.05.2019р. було прийняте податкове повідомлення-рішення №0015281411 форми Р за яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 964992,00 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням - 643328 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 321664 грн., що підтверджується копією відповідного рішення та розрахунком до нього (а.с.20-21 том 1).

Вказане податкове повідомлення-рішення є предметом спору у даній адміністративній справі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Як вбачається зі змісту акту перевірки від 27.03.2019р. підставами для висновків щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами - ТОВ Лібрес Трейд , ТОВ Вотокомплекс , ТОВ Юнеска ЛТД , ТОВ Ліагро Сервіс Груп , ТОВ Еміленд Стар , ТОВ Сортекс Груп , ТОВ Укрпром-Обладнання за періоди - грудень 2016р., лютий, березень, травень, листопад 2017р. та травень 2018р. були ті обставини, що посадовою особою контролюючого органу під час проведення виїзної перевірки позивача було встановлено наступні порушення, а саме:

- проведеною перевіркою неможливо підтвердити факт отримання позивачем ТМЦ та послуг від його вищенаведених контрагентів, оскільки згідно інформаційних баз даних ДФС України та в ході аналізу податкової звітності контрагентів позивача було встановлено, що на підприємствах позивача, як правило, працювало 1-6 особи, податкові розрахунки сум доходу (Форма - 1ДФ) не подавались, аналізом ЄРПН встановлено, що придбаний контрагентами асортимент продукції не відповідає реалізованій;

- згідно даних ЄРПН контрагенти позивача не придбавали товари (роботи, послуги) необхідні для ведення господарської діяльності, а саме: оренда офісних, складських та виробничих приміщень, обладнання, електроенергії, газу та ін. Власні складські та виробничі приміщення на балансі підприємств (контрагентів позивача) відсутні;

- за результатами аналізу ЄРПН по ланцюгу господарських операцій з руху товару встановлено відсутність джерела його законного введення в обіг та реального задекларованого виробництва;

- операції з контрагентами позивача не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, а незначний штат працівників контрагентів позивача не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного;

- окрім того, контрагенти позивача - ТОВ Юнеска ЛТД , ТОВ Еміленд Стар , ТОВ Сортекс Груп , ТОВ Укрпром-Обладнання та контрагенти контрагентів позивача є фігурантами кримінальних проваджень за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.205, ст.212 КК України (придбання та створення низки підконтрольних фіктивних підприємств);

- фактично позивачем здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій з одержання товарів при використанні відповідних ТМЦ у господарській діяльності і складено первинні документи всупереч нормам ч.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , оскільки відсутній факт формування відповідного активу, як ресурсу контрольованого у результаті минулих подій внаслідок реального придбання у інших суб`єктів господарювання або власного виробництва, тобто відсутня господарська операція, як певна дія або подія в основі якої має бути дійсний рух певного активу;

- сукупність вищенаведених фактів та обставин, що характеризують діяльність суб`єктів господарювання, задіяних в ланцюгу, свідчить про те, що метою їх функціонування є створення виключно документообігу по нереальним господарським операціям для отримання податкової вигоди (а.с.23-80 том 1).

Вищенаведені обставини були підставами для висновку контролюючого органу про порушення позивачем ст.ст. 44, 198 ПК України, що, на думку посадової особи контролюючого органу, призвело до заниження податку на додану вартість у наведений період через декларування позивачем нереальних господарських операцій із його вищенаведеними контрагентами.

Разом з тим, із наданих документів обставин у справі щодо реальності/нереальності господарських операцій здійснених позивачем з його вищевказаними контрагентами у спірний період у сукупності із нормами чинного законодавства, судом було встановлено, що наведені вище висновки не відповідають дійсності та спростовуються наданими позивачем копіями первинних бухгалтерських документів, у тому числі і щодо руху активів позивача по сплаті за придбані поставлені товари та послуги, виходячи з наступного.

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У відповідності до п.2 ст.3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу - п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПК України.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Також і за приписами п.201.10 ст.201 наведеного вище Кодексу, встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, з аналізу наведених норм видно, що датою виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, при цьому, передбачено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Також, за вищезгаданими нормами передбачено, що підставами для формування податкового кредиту та податкових зобов`язань, витрат і доходів є наявність у платника податків належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, що підтверджують реальність здійснення господарський операцій, зокрема і реєстрація податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних продавцем товарів та послуг, що дає право покупцю на віднесення вказаних сум до податкового кредиту.

Разом з тим, ні актом перевірки, ні із наданих учасниками справи документів судом не встановлено відсутності у позивача податкових накладних по взаємовідносинах позивача з його контрагентами (ТОВ Лібрес Трейд , ТОВ Вотокомплекс , ТОВ Юнеска ЛТД , ТОВ Ліагро Сервіс Груп , ТОВ Еміленд Стар , ТОВ Сортекс Груп , ТОВ Укрпром-Обладнання ) у спірний період за наведеними у акті перевірки господарськими операціями щодо поставки товару та отримання виконаних робіт.

Навпаки, факт складання податкових накладних та реєстрації їх у ЄРПН продавцями товарів та послуг - ТОВ Лібрес Трейд , ТОВ Вотокомплекс , ТОВ Юнеска ЛТД , ТОВ Ліагро Сервіс Груп , ТОВ Еміленд Стар , ТОВ Сортекс Груп , ТОВ Укрпром-Обладнання та надання їх позивачеві як покупцеві товарів і послуг підтверджується і змістом самого акту перевірки від 27.03.2019р. у якому зазначено, що суми податку на додану вартість за податковими накладними складеними вищенаведеними продавцями товарів і послуг (контрагентами позивача) позивачем як покупцем товару було включено до податкового кредиту у відповідних періодах, які відповідають даним Додатків 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість позивача, даним податкових декларацій з ПДВ, а також відповідають даним ЄРПН, що не заперечувалося і представником відповідача у ході судового розгляду справи (а.с.23-80 том 1).

Таким чином, отримання позивачем від своїх контрагентів - ТОВ Лібрес Трейд , ТОВ Вотокомплекс , ТОВ Юнеска ЛТД , ТОВ Ліагро Сервіс Груп , ТОВ Еміленд Стар , ТОВ Сортекс Груп , ТОВ Укрпром-Обладнання податкових накладних, які були зареєстровані контролюючим органом у Єдиному реєстрі податкових накладних, є обов`язковими підставами для включення їх до податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем протягом звітного періоду згідно до вимог ст.ст. 198, 201 ПК України, що підтверджено змістом копії акту перевірки від 27.03.2019р. (а.с.23-80 том 1).

Також позивачем як до перевірки, так і до суду були надані копії укладених між позивачем та його контрагентами договорів поставки та виконаних робіт, а саме:

- договір на виконання робіт №ДГ-0000067 від 01.11.2017р. за умовами якого ТОВ Вотокомплекс (Виконавець) взяв на себе зобов`язання за завданням Замовника (ТОВ РЕЗОН ) виконати роботи та поставити запчастини, передбачені цим договором, а Замовник (позивач) зобов`язувався прийняти та оплатити ці роботи та запчастини (а.с.91-94 том 1);

- договір на виконання робіт №ДГ-0000061 від 21.11.2017р. за умовами якого ТОВ Лібрес Трейд (Виконавець) взяв на себе зобов`язання за завданням Замовника (ТОВ РЕЗОН ) виконати роботи та поставити запчастини, передбачені цим договором, а Замовник (позивач) зобов`язувався прийняти та оплатити ці роботи та запчастини (а.с.109-113 том 1);

- договір поставки №ДГ-0000061 від 21.11.2017р. за умовами якого ТОВ Лібрес Трейд (Постачальник) передає у власність покупцеві (ТОВ РЕЗОН ) ТМЦ асортимент, номенклатура, одиниця виміру, ціна за одиницю та загальна ціна, яких визначається у Специфікаціях, що є додатками до цього договору (а.с.114-117 том 1);

- договір на виконання робіт № ДГ-484872 від 03.10.2016р. за умовами якого ТОВ Ліагро Сервіс Груп (Виконавець) взяв на себе зобов`язання за завданням Замовника (ТОВ РЕЗОН ) виконати роботи, передбачені цим договором, а Замовник (позивач) зобов`язувався прийняти та оплатити ці роботи (а.с.145-149 том 1);

- договір на виконання робіт №1 від 03.01.2017р. за умовами якого ТОВ Еміленд Стар (Виконавець) взяв на себе зобов`язання за завданням Замовника (ТОВ РЕЗОН ) виконати роботи та поставити запчастини, передбачені цим договором, а Замовник (позивач) зобов`язувався прийняти та оплатити ці роботи та запчастини (виготовлення: Шпиндель Ду 1400; виготовлення: Втулка різьбова) - (а.с.174-178 том 1);

- договір поставки №1 від 03.01.2017р. за умовами якого ТОВ Еміленд Стар (Постачальник) передає у власність покупцеві (ТОВ РЕЗОН ) ТМЦ асортимент, номенклатура, одиниця виміру, ціна за одиницю та загальна ціна, яких визначається у Специфікаціях, що є додатками до цього договору (товар - шпиндель до засувки, шток, шток вентиля, розвантажувач, болт бронефутерувальний) - (а.с.179-182 том 1);

- договір поставки №ДГ-0000008 від 01.03.2017р. за умовами якого ТОВ Сортекс Груп (Постачальник) передає у власність покупцеві (ТОВ РЕЗОН ) ТМЦ асортимент, номенклатура, одиниця виміру, ціна за одиницю та загальна ціна, яких визначається у Специфікаціях, що є додатками до цього договору (товар-пружина плоска, кольцо, усик, шпонка та інше) - (а.с.205-208 том 1);

- договір на виконання робіт №ДГ-0000008 від 01.03.2017р. за умовами якого ТОВ Сортекс Груп (Виконавець) взяв на себе зобов`язання за завданням Замовника (ТОВ РЕЗОН ) виконати роботи та поставити запчастини, передбачені цим договором, а Замовник (позивач) зобов`язувався прийняти та оплатити ці роботи та запчастини (виготовлення: Шпиндель Ду 1400; виготовлення: Втулка різьбова, відновлення цілісності ротора дуттьового вентилятора з відновленням посадочних місць валу та інші роботи) - (а.с.209-213 том 1);

- договір поставки №ДГ-0000016 від 11.05.2017р. за умовами якого ТОВ Укрпром-Обладнання (Постачальник) передає у власність покупцеві (ТОВ РЕЗОН ) ТМЦ асортимент, номенклатура, одиниця виміру, ціна за одиницю та загальна ціна, яких визначається у Специфікаціях, що є додатками до цього договору (пневморозвантажувач донного вивантаження з дистанційним керуванням ПДД) - (а.с.1-4 том 2);

- договір поставки №11 від 01.04.2018р. за умовами якого ТОВ Юнеска ЛТД (Постачальник) передає у власність покупцеві (ТОВ РЕЗОН ) ТМЦ асортимент, номенклатура, одиниця виміру, ціна за одиницю та загальна ціна, яких визначається у Специфікаціях, що є додатками до цього договору (втулки, головка мазутної форсунки та інший товар) - (а.с.21-24 том 2);

- договір на виконання робіт №12 від 02.04.2018р. за умовами якого ТОВ Юнеска ЛТД (Виконавець) взяв на себе зобов`язання за завданням Замовника (ТОВ РЕЗОН ) виконати роботи, передбачені цим договором, а Замовник (позивач) зобов`язувався прийняти та оплатити ці роботи (а.с.40-43 том 2).

Фактичне реальне здійснення господарських операцій за наведеними договорами поставок та виконання робіт підтверджується також і копіями наданих позивачем як до перевірки, так і до суду первинних бухгалтерських документів, а саме: рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг), специфікаціями-приложеннями, товарно-транспортними накладними щодо переведення товару, копіями платіжних доручень про сплату позивачем за отриманий товар та послуги, а також копіями виписок банку зі змісту яких видно, що позивачем було здійснено оплату за придбаний товар та послуги на користь його контрагентів сум вартості товару (послуг), де у складі вартості товару (послуг) позивачем як покупцем були сплачені і 20% сум ПДВ до бюджету (а.с.95-108, 121-144,150-173,183-204,214-250 том 1, а.с.5-20,24-39,44-57, 66-81 том 2).

Аналіз зазначених вище досліджених судом документів, спростовують висновки посадової особи контролюючого органу, викладені у акті перевірки від 27.03.2019р., щодо неможливості підтвердити реальність господарської операції із вищевказаними контрагентами, у тому числі і щодо руху активів позивача (сплати позивачем суми ПДВ в складі оплати вартості придбаного товару (послуг)).

За таких обставин, висновки посадової особи контролюючого органу є безпідставними та необґрунтованими, оскільки зроблені на припущеннях, що не передбачено нормами податкового законодавства, спростовуються вище дослідженими первинними бухгалтерськими документами, у тому числі фактом наявності у позивача як покупця товару податкових накладних виписаних продавцями товару (його контрагентами), які були контролюючим органом зареєстровані у ЄРПН, що свідчить про дотримання вимог податкового законодавства позивачем, виходячи з того, що саме контролюючий орган був наділений повноваженнями зупинити реєстрацію таких податкових накладних та перевірити реальність вчинення господарської операції за такими податковими накладними у порядку, визначеному п.201.16 ст.201 ПК України.

Таким чином, аналіз вищенаведених документів та алгоритм дій позивача свідчить про те, що позивач діяв у повній відповідності до вимог чинного податкового законодавства, а саме: після отримання товару (послуг) отримав від контрагентів позивача - продавців товару (послуг) - контрагентів позивача податкові накладні, які були зареєстровані у ЄРПН у встановленому законодавством порядку, що давало позивачеві як покупцю право на віднесення вказаних сум податку на додану вартість до податкового кредиту у своїй податковій звітності, з урахуванням того, що порушення вимог законодавства при їх складанні під час проведення перевірки посадовою особою контролюючого органу не встановлено, про що в акті не зазначено, а тому за викладених обставин та досліджених судом первинних бухгалтерських документів, які фіксують реальність здійснення господарської операції, суд приходить до висновку про відсутність порушення саме позивачем як покупцем товару вимог п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, виходячи із того, що відбувся у відповідний спірний період рух активів позивача по сплаті за придбаний позивачем товар (послуги) на користь контрагентів позивача, де у складі вартості придбаних товарів (послуг) позивачем були і сплачені відповідні суми ПДВ, що підтверджено копіями платіжних доручень, а також і копіями виписок банку та не спростовано відповідачем жодними належними та допустимими доказами у відповідності до вимог ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

А виходячи з того, що рух активів платника податків (позивача) фактично відбувся, що не спростовано відповідачем жодними доказами, позивач придбав товари (послуги) та прийняв його, що підтверджено первинними бухгалтерськими документами, висновки посадової особи контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 27.03.2019р., є лише припущеннями такої посадової особи та спростовуються оформленими у встановленому законодавством порядку первинними бухгалтерськими документами, які відповідають вимогам ст.ст. 1, 2, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідачем не доведено жодними належними, достатніми та достовірними доказами правомірність прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, не спростовані докази, які надані позивачем з урахуванням обставин встановлених судом у відповідності до вимог ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, судом не можуть бути прийняті до уваги та покладені в основу даного судового рішення та відхиляються посилання відповідача на те, що згідно інформації баз даних ДФС України та в ході аналізу податкової звітності контрагентів позивача встановлено, що останні не подають звітності до контролюючих органів, асортимент придбаної продукції не відповідає реалізованій, згідно ЄРПН контрагенти позивача не придбавали роботи та послуги необхідні для ведення господарської діяльності, а саме: оренда офісних, складських та виробничих приміщень, обладнання, електроенергії, газу та інше, власні складські та виробничі приміщення на балансі підприємств відсутні, за результатами аналізу ЄРПН по ланцюгу господарських операцій з руху товару встановлено відсутність джерела його законного введення в обіг та реального задекларованого виробництва, крім того, операції з контрагентами позивача не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, а тому, у зв`язку з наведеним, незначний штат працівників контрагентів позивача останні не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного, у зв`язку з чим неможливо підтвердити реальність фінансово-господарських взаємовідносин позивача із його контрагентами, оскільки вказані наведені обставини щодо порушення правил ведення бухгалтерського обліку контрагентами позивача не можуть бути підставами для позбавлення саме позивача як покупця товару права на формування податкового кредиту за умови наявності у позивача всіх необхідних первинних бухгалтерських документів, які підтверджують реальність господарських операцій, у тому числі і рух активів позивача як покупця товару (послуг) у відповідності до норм ст.ст. 2, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та ст.44 ПК України та виходячи із того, що юридична відповідальність носить індивідуальний характер за ст. 61 Конституції України, а, відповідно, позивач як кінцевий споживач придбаного товару (послуг) не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Також судом відхиляються і доводи відповідача про те, що контрагенти позивача - ТОВ Юнеска ЛТД , ТОВ Еміленд Стар , ТОВ Сортекс Груп , ТОВ Укрпром-Обладнання та контрагенти контрагентів позивача є фігурантами кримінальних проваджень за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.205, ст.212 КК України (придбання та створення низки підконтрольних фіктивних підприємств), а тому вказані підприємства не могли фактично здійснювати господарські операції, що свідчить про неможливість продажу ТМЦ за ланцюгом всіх платників податків, які брали участь у здійсненні цих нереальних господарських операцій, оскільки досліджені судом надані відповідачем зміст ухвал у згаданих кримінальних провадженнях не містять у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентами позивача своїх договірних зобов`язань саме по господарських відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між позивачем (ТОВ РЕЗОН ) та його вищенаведеними контрагентами (а.с.153-214 том 2), що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 26.06.2018р. у справі №808/2360/17 (адміністративне провадження №К/9901/47560/18).

Окрім того, слід зазначити, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що посадових осіб контрагентів позивача визнано винним у фіктивному підприємництві, відповідного вироку суду не надано, а згідно до вимог ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Оскільки, відповідачем не надано доказів, а судом не встановлено винуватості ні посадових осіб позивача, ні посадових осіб контрагентів позивача у даних взаємовідносинах, не надано доказів щодо встановлених фактів їхніх сумісних дій з приводу незаконної мінімізації податкових зобов`язань, у відповідача були відсутні підстави для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення лише тільки на підставі того, що проводиться досудове розслідування кримінального провадження за фактом вчинення групою фізичних осіб фіктивного підприємництва без відповідного обвинувального вироку суду з урахуванням вимог ст. 62 Конституції України.

Таким чином, слід дійти висновку, що порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді формування податкового кредиту лише за умови встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов`язань.

Такі обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені, а відповідачем жодними доказами не підтверджені.

Вказана правова позиції узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.06.2018р. у справі №822/1866/15 (адміністративне провадження №К/9901/8426/18).

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також слід зазначити, що судом враховується і те, що позивач не може нести відповідальності за недотримання вимог податкового законодавства контрагентами позивача, оскільки юридична відповідальність носить індивідуальних характер згідно ст. 61 Конституції України.

Окрім того, і відповідно до норм Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків.

Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом України у його постановах від 13.01.2009р., у постанові від 01.06.2010р., а також і у постановах від 26.12.2006р. №21-262, від 06.09.2008р., від 09.09.2008р. № 21-500во08, від 11.10.2006р. №21-593во06, від 31.01.2011р. №21-47а10.

Також неодноразово зазначалася вказана правова позиція і у Інформаційних листах Вищого адміністративного Суду України від 20.07.2010р. №1112/11/13-10, від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 стосовно того, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку та при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, доводи відповідача про те, що контролюючий орган при проведенні перевірки не може встановити повного ланцюгу постачання того чи іншого товару аж до виробників (обрив (розрив) ланцюга), не може бути покладено в основу притягнення до відповідальності саме позивача як кінцевого споживача товарів, робіт та послуг за умови дотримання покупцем товару вимог податкового законодавства, зокрема, отримання податкової накладної та проведення оплати за придбаний товар, де у складі вартості товару позивачем сплачено було до бюджету і суму податку на додану вартість.

Отже, за умови сплати податку на додану вартість позивачем як покупцем у складі вартості товару на нього не може бути покладено тягар відповідальності по сплаті такого податку вдруге, ще й за порушення податкового законодавства продавцем товару.

Також відповідачем не було надано жодних доказів і на підтвердження того, яким чином дії третіх осіб можуть впливати на дані податкового обліку позивача, а також і не наведено жодних підстав на підтвердження того, що позивач, як платник податків, діяв без належної обачності і обережності та позивачу було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент та/або контрагенти його контрагентів, аж до виробників продукції.

При цьому, слід зазначити, що висновки контролюючого органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях посадових осіб контролюючого органу не підтверджених будь-якими належними та допустимими доказами.

За викладеного, суд приходить до висновку, що із аналізу наданих первинних бухгалтерських документів у ході проведення перевірки у відповідача були відсутні будь-які правові підстави для висновків про нереальність вищевказаних господарських операцій позивача із його контрагентами, з урахуванням обставин та норм чинного податкового законодавства досліджених судом.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.( Булвес АД проти Болгарії ) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є власністю у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов`язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов`язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону Про ПДВ стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов`язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі Інтерсплав проти України ).

З огляду на викладене, судом не приймаються доводи відповідача щодо покладення юридичної відповідальності на позивача за порушення, які нібито вчинені контрагентами позивача та постачальниками контрагентів позивача, які викладені в акті перевірки від 27.03.2019р., оскільки у відповідності до ст. 61 Конституції України та вищенаведених норм чинного податкового законодавства позивач не може і не повинен нести відповідальність за дії своїх контрагентів.

При цьому, судом враховується і те, що наведений акт перевірки взагалі не містить жодних посилань на порушення саме позивачем вимог податкового законодавства, які перешкоджали або забороняли позивачеві віднести суми податку на додану вартість по вищенаведених правовідносинах з наведеними вище контрагентами до податкового кредиту, з урахуванням того, що як свідчать матеріали справи, розрахунки між позивачем із вищевказаними контрагентами по придбанню товару (отриманих послуг) були проведені позивачем у безготівковому порядку та позивачем, як покупцем товару, було сплачено суму податку на додану вартість у складі вартості товару до бюджету, що не спростовано відповідачем наданими документами (а.с.66-81 том 2).

Тобто, позивач, сплативши до бюджету податок на додану вартість у складі вартості товару як покупець, дотримався всіх умов, визначених податковим законодавством щодо сплати податку на додану вартість, включив вказані суми до податкового кредиту, а отже, має законні та обґрунтовані сподівання на їх відшкодування відповідно до вимог податкового законодавства.

Також, представником відповідача у ході судового розгляду даної справи на підтвердження правомірності застосування штрафної санкції із розрахунку 50 відсотків від нарахованого грошового зобов`язання (за повторність визначення грошового зобов`язання контролюючим органом) за приписами п.123.1 ст.123 ПК України за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, жодних належних та допустимих доказів суду надано не було в порушення вимог ст.ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що, при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення №0015281411 про збільшення позивачеві суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 643328 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 321664 грн., відповідач порушив право позивача на формування податкового кредиту по взаємовідносинах із його вищенаведеними контрагентами, передбачене нормами ст.198 ПК України та у порушення вимог ст. 123 ПК України застосував штрафні санкції із розрахунку 50 відсотків від суми визначеного контролюючим органом податкового зобов`язання, у зв`язку з чим таке порушене право підлягає судовому захисту та відновленню шляхом визнання протиправним та скасування вищенаведеного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши у відповідності до вимог ч.2 ст.2 наведеного Кодексу правомірність прийняття відповідачем як суб`єктом владних повноважень оспорюваного податкового повідомлення-рішення, суд приходить до висновку, що викладені в акті перевірки від 27.03.2019р. обставини, що слугували підставами для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення є неправомірними та не обґрунтованими, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому оспорюване податкове повідомлення-рішення є таким, що прийняте не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв`язку з чим позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 17.05.2019р., прийнятого на підставі вищевказаних висновків, підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, позовні вимоги позивача слід задовольнити повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 14474 грн. 88 коп. понесені позивачем згідно платіжного доручення №2200 від 22.07.2019р.(а.с.59 том 2).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю РЕЗОН до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0015281411 від 17.05.2019р. - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №0015281411 від 17.05.2019р.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, ЄДРПОУ 39394856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю РЕЗОН (49057, м. Дніпро, вул. Геофізична, буд. 1, код ЄДРПОУ 31051720) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 14474 грн. 88 коп. (чотирнадцять тисяч чотириста сімдесят чотири грн. 88 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 28.10.2019р.

Суддя С.О. Конєва