Ухвала

від 28.10.2019 по справі 761/35500/19

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/35500/19

Провадження № 1-кс/761/24439/2019

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2019 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , адвоката ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника ТОВ «Парк2» - адвоката ОСОБА_3 про часткове скасування арешту майна, ?

в с т а н о в и в :

До Шевченківського районного суду м. Києва звернувся представник ТОВ «Парк2» - адвокат ОСОБА_3 з клопотанням в порядку ст. 174 КПК України про часткове скасування арешту майна.

В обґрунтування доводів клопотання зазначено, що ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 13.08.2019 під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000000866 накладено арешт на суми ПДВ в системі електронного адміністрування ПДВ (ліміти ПДВ) ряду підприємств, зокрема ТОВ «Парк2» (ЄДРПОУ 41773277) із забороною відчуження,розпорядження такористування вищезазначеним майном.

Заявник вказуєна те,що ухвалоюслідчого суддівід 13.08.2019арештовано негрошові кошти,майно чиматеріальні об`єкти,а правопідприємств реєструватиподаткові накладів електроннійсистемі.Також зазначає,що арештна ліміт,на якийможливо зареєструватиподаткові накладніТОВ «Парк2», накладено з порушенням кримінального процесуального закону.

В обґрунтуваннядоводів заявникзазначає,що жоднійпосадовій особіпідприємства пропідозру неоголошено,а услідчих відсутнідокази наявностіфакту вчиненняслужбовими особамиТОВ «Парк2» кримінальних правопорушень, а також те, що суми ПДВ не відповідають критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, оскільки не є активами підприємства та не є матеріальним об`єктом.

Посилаючись на зазначене, а також те що ухвалою слідчого судді фактично зупинено діяльність підприємства, адвокат ОСОБА_3 просить скасувати накладений арешт, зазначив, що суми ліміту ПДВ, які знаходяться на спеціальному рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ ДФС України не є матеріальним об`єктом.

В судовому засіданні адвокат ОСОБА_3 клопотання підтримала, посилаючись на викладені в ньому доводи, просила його задовольнити.

Слідчий в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомив.

Заслухавши доводи представник ТОВ «Парк2» - адвокат ОСОБА_3 , вивчивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до наступного висновку.

Відповідно дост. 174 КПК Українипідозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано

Так, ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 13.08.2019 накладено арешт на суми ПДВ в системі електронного адміністрування ПДВ (ліміти ПДВ), зокрема ті, що належать ТОВ «Парк2» із забороною відчуження,розпорядження такористування вищезазначеним майном.

Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Положення даної норми КПК України узгоджуються із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обгрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, згідно вимог ст. 94, ст. 132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Згідно з ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до п. 200-1.7. ст. 200-1 ПК України кошти, зараховані на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, є коштами, які використовуються виключно у цілях, визначених пунктом 200-1.5 статті 200-1цього Кодексу, та погашення податкового боргу з податку на додану вартість.

Пункт 200-1.5 ст. 200-1 ПК України визначає, що з рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника перераховуються кошти до державного бюджету в сумі податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду, та на поточний рахунок платника податку за його заявою, яка подається до контролюючого органу у складі податкової звітності з податку на додану вартість, у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов`язань та суми податкового боргу з податку. При цьому перерахування коштів на поточний рахунок платника може здійснюватися у разі відсутності перевищення суми податку, зазначеної у складених податкових накладних, складених у звітному періоді та зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних, над сумою податкових зобов`язань з податку за операціями з постачання товарів/послуг, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість у цьому звітному періоді.

Фактично, сума ліміту є сумою податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні, тобто показником, який обчислюється за формуло та становить певний ліміт, який не можливо перевищити під час реєстрації податкових накладних.

Таким чином, сума ліміту є абстрактним, розрахунковим показником, який не є грошима чи цінностями, а тому слідчий суддя вважає, що арештовані суми ПДВ в системі електронного адміністрування ПДВ (ліміти ПДВ) не є майном в розумінні ч. 10 ст. 170 КПК України.

Отже, в умовах реалізації сторонами конституційного принципу змагальності і свободи в наданні ними суду своїх доказів, слідчим суддею встановлені фактичні дані для висновку про відсутність у справі обставин, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння та обумовлювали арешт майна ТОВ «Парк2», оскільки дане підприємство не є юридичною особою, стосовно якої здійснюється досудове розслідування, співробітники підприємства не є підозрюваними в кримінальному провадженні, що виключає можливість накладення арешту з підстав визначених ст. 170 КПК України.

Слід відмітити, що і хоча арешт накладено ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва, органом досудового розслідування кримінального провадження №42016000000000866 є Державна фіскальна служба України, що територіально відноситься до юрисдикції Шевченківського районного суду м. Києва та підлягає розгляду у цьому суді.

Зважаючи на викладене, слідчий суддя приходить до висновку про обґрунтованість клопотання та наявність правових підстав для скасування арешту, накладеного ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13.08.2019.

На підставі викладеного, керуючись ст. 170-174, 309 КПК України, слідчий суддя

ухвалив:

Клопотання представника ТОВ «Парк2» - адвоката ОСОБА_3 про часткове скасування арешту майна задовольнити.

Скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 13.08.2019 у кримінальному провадженні №42016000000000866 в частині накладення арешту на суми ліміту ПДВ в системі електронного адміністрування ПДВ в ДФС України, що належать ТОВ «Парк2» (ЄДРПОУ 41773277).

Скасувати заборону відчуження, розпорядження та користування сумами ліміту ПДВ в системі електронного адміністрування ПДВ в ДФС України в частині, що належать ТОВ «Парк2» (ЄДРПОУ 41773277).

Виконання ухвали доручити Державній фіскальній службі України.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали виготовлено 28.10.2019 о 16 год.

Слідчий суддя