Постанова

від 08.10.2019 по справі 911/3679/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2019 р. Справа№ 911/3679/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Іоннікової І.А.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 08.10.2019,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ"

на рішення

Господарського суду Київської області

від 15.03.2018 (повний текст складено 26.03.2018)

у справі №911/3679/17 (суддя Лилак Т.Д.)

за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області

до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1

про визнання недійсним рішення та витребування земельної ділянки ,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

В грудні 2017 року Перший заступник прокурора Київської області звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ" про визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 № 27 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, кадастровий номер 322486200:03:009:0103, розташованої на території села Софіївська-Борщагівка Києво-Святошинського району; витребування на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області із незаконного володіння ТОВ "Барселона Ю ЕЙ" земельну ділянку, розташовану в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святощинського району Київської області, кадастровий номер 3222486200:03:009:0103 площею 0,08 га вартістю 2785,70 гривень.

В обґрунтування заявлених вимог, прокурор з посиланням на положення статей 16, 317, 319, 326, 373, 388, 393 Цивільного кодексу України, статті 84, 116, 122, 141, 142, 155 Земельного кодексу України, зазначає. що відповідчем-1 спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності з перевищенням повноважень та у подальшому на підставі договору-купівлі продажу відчужена на користь ТОВ "Барселона Ю ЕЙ". При цьому, як вказує прокурор, спірне рішення видано з порушенням вимог законодавства, прав дійсного власника вказаних земель та підлягає визнанню недійсним.

При зверненні з даним позовом до суду прокурор посилався на статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", обґрунтовуючи звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах тим, що позовна заява про витребування земельних ділянок сільськогосподарського призначення із приватної власності у державну власність безумовно становить суспільний інтерес.

Також, прокурором у позовній заяві було заявлено клопотання про визнання поважними причин пропуску строків позовної давності та їх поновлення.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.03.2018 у справі №911/3679/17 позов задоволено повністю.

Визнано недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 №27 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району.

Витребувано на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ" земельну ділянку, розташовану в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер 3222486200:03:009:0103 площею 0,08 га вартістю 2785,70 гривень.

За рішенням суду присуджено до стягнення з Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на користь Прокуратури Київської області 1600,00 гривень судового збору.

За рішенням суду присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ" на користь Прокуратури Київської області 1600,00 гривень судового збору.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 №27 мотивовано тим, що спірна земельна ділянка передана відповідачем-1 у власність ОСОБА_1 за відсутності повноважень у органу місцевого самоврядування на розпорядження землями комунальної власності.

Крім того, суд першої інстанції визнав обґрунтованою вимогу прокурора про витребування вказаної земельної ділянки, враховуючи те, що спірна земельна ділянка відчужена за відплатним договором. а майно. Власником якого є держава, було передано поза волею останнього, то на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати це майно. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурор із відповідним позовом звернувся до суду у межах визначених статтею 257 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою та просить суд скасувати оскаржуване рішення, прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, мотивуючи свої вимоги порушенням судом першої інстанції норм процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції: - в порушення вимог статті 75 ГПК України вважав встановленим факт порушення земельного законодавства, враховуючи раніше ухвалені рішення судів, в яких ні відповідач, ні третя особа не приймали участі; невірно застосував статтю 388 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, не врахувавши факт добровільної відмови від права користування земельною ділянкою, не встановивши її дійсного законного власника; - допустив неправомірне втручання у вільне володіння законного власника; - безпідставно відмовив у застосуванні наслідків пропуску строків позовної давності.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Першим заступником прокурора Київської області подано відзив, у якому прокурор визнає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, такими, що суперечать вимогам законодавства та не відповідають дійсним обставинам справи, у зв`язку з чим прокурор просить суд відхилити апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Інші учасники апеляційного провадження не скористалися своїм правом згідно з ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надали суду письмових відзивів та пояснень на апеляційну скаргу прокурора, що згідно з ч. 3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Явка учасників справи

В судове засідання від 08.10.2019 не з`явились представники позивача, відповідача-1 та третіх осіб, яких повідомлено про час, місце та дату судового засідання завчасно та належним чином.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

За правовими висновками Європейського суду з прав людини у рішенні від 03.10.2017 (Заява №18656/13) по справі "Віктор Назаренко проти України" (CASE OF "Viktor Nazarenko v. UKRAINE") щодо доводів заявника про те, що його не було повідомлено про апеляційне провадження у його справі, чим порушено статтю 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказано, що відповідно до вимог національного процесуального законодавства сторони у справі мають бути проінформовані про основні процесуальні дії та забезпечені процесуальними документами суду. Крім того, Європейський суд зазначив, що докази відправлення кореспонденції до суду мають надаватися відповідною стороною і зберігатися у матеріалах судової справи. У вказаній справі, Європейський суд дійшов висновку, що заявника не було належним чином повідомлено про апеляційну скаргу, а тому він був позбавлений можливості надати у відповідь свої коментарі. Європейський суд константував порушення пунтку 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод з огляду на недотримання у справі заявника принципу процесуальної рівності сторін.

Приймаючи до уваги наведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що учасники апеляційного провадження у відповідності до вимог чинного законодавства були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на те, що позивач, відповідач-1 та треті особи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, з огляду на те, що їх явка обов`язковою не визнавалась, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду судового рішення за наявними матеріалами справи за присутності прокурора та представника відповідача-2.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням 38 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 07.07.2010 №2, враховуючи добровільну відмову землекористувача, припинено право постійного користування ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" на земельні ділянки загальною площею 61,85 га, які знаходяться в південно-західній частині села Софіївська Борщагівка.

У подальшому, рішенням Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04.08.2010 № 4 затверджено технічну документацію на земельну ділянку площею 61,85 га (ріллі), які передано до земель запасу в межах села Софіївська Борщагівка.

Пунктом 3 зазначеного рішення ДП "НДВА "Пуща-Водиця" вирішено замовити в землевпорядній організації розробку технічної документації щодо внесення змін у державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16.01.2013, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2015 та постановою Верховного Суду України від 24.06.2015, зокрема, визнано:

недійсним та скасовано рішення 38 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 07.07.2010 за № 2 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП "НДВА "Пуща-Водиця";

визнано недійсним та скасовано рішення 39 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04.08.2010 за № 4 "Про затвердження технічної документації щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП "НДВА "Пуща-Водиця".

Таким чином, на даний час в державній власності та в постійному користуванні ДП "НДВА "Пуща-Водиця" на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради перебуває земельна ділянка площею 1448,5994 га, що встановлено та підтверджується зазначеними судовими рішеннями та державним актом про право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ- КВ №003658.

Водночас, на підставі рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04.08.2010 №131 ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,08 га.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.10.2013 у справі №К/9991/54537/12 задоволено позов заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 про визнання недійсним, протиправним та скасування рішень, державних актів, повернення земельних ділянок, визнано протиправним та скасовано №130, 131, 132, 133, 134, 135, 136, 146, 147, 181 від 04.08.2010, якими надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в селі Софіївська-Борщагівка у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 для ведення особистого селянського господарства, у зв`язку з перевищенням сільською радою своїх повноважень в частині розпорядження земельними ділянками державної форми власності, які перебувають в постійному користуванні ДП "НДВА "Пуща-Водиця".

За твердженнями прокурора, в ході досудового розслідування кримінального провадження №42016110000000045 встановлено, що попри визнання недійсним зазначеного вище рішення про надання дозволу на складання проекту із землеустрою, останній був затверджений рішенням Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 №27. На підставі вказаного рішення у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства передано земельну ділянку площею 0,08 га, розташовану на території села Софіївська-Борщагівка.

Таким чином, сільською радою передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,08 га для ведення особистого селянського господарства з перевищенням повноважень за рахунок земель державної власності, що перебувають в постійному користуванні ДП "НДВА "Пуща-Водиця".

В подальшому, ОСОБА_1 10.11.2015 на підставі договору купівлі-продажу №1622 право власності на належну їй земельну ділянку відчужено на користь ТОВ "Барселона Ю ЕЙ".

За ТОВ "Барселона Ю ЕЙ" на підставі рішення приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Корякової Н.О. від 10.11.2015 індексний номер: 26015451 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,08 га, кадастровий номер 3222486200:03:009:0103, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 25.12.2015 № 22 цільове призначення вказаної земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:009:0103 змінено з земель сільськогосподарського призначення на землі для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Предметом позову є вимоги про визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 № 27 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, кадастровий номер 322486200:03:009:0103, розташованої на території села Софіївська-Борщагівка Києво-Святошинського району; витребування на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ" земельної ділянки, розташованої в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер 3222486200:03:009:0103 площею 0,08 га вартістю 2785,70 гривень.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 27.10.2010 №267 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району, слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017, чинній на час звернення прокурора до суду з даним позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський суд, серед іншого, порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, а також за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави (абз. 2, 4 ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, в редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з даним позовом).

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України визначено підвідомчість господарських справ (в редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з даним позовом), за змістом пунктів 1, 6 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, і справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

Пунктами 6, 10, 15 ч. 1 ст. 20 ГПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) також передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (п. 6, 10, 15 ч. 1 ст. 20 ГПК України).

Натомість, відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з даним позовом), положення якої кореспондуються із ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції,чинній на час розгляду справи), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Разом з тим, згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Аналогічну норму закріплено в ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, чинній на час розгляду даної справи.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

При цьому, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Водночас, правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із ч. 2, 3 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно із ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною нормою та статтями 118, 122 Земельного кодексу України.

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовну вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Аналізуючи викладене, вбачається, що справи у спорах, що виникають з земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов`язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Відтак, беручи до уваги те, що прокурор звернувся до господарського суду з позовом в якому міститься вимога про визнання недійсним рішення сільської ради, яким надано земельну ділянку у приватну власність саме фізичній особі, такий спір у вказаній частині вимог є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки цієї фізичної особи.

Аналогічні правові позиції містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 911/4111/16 (провадження №12-69гс18), від 15.05.2018 у справі № 911/4144/16 (провадження № 12-71гс18), від 911/2034/16 (провадження №12-303гс18), які враховано апеляційним господарським судом при перегляді даної справи.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України та п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Отже, беручи до уваги вищезазначені приписи законодавства та з огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі на пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України в частині вимог про визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 №27 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району, оскільки даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відтак, рішення суду першої інстанції у даній частині прийнято з порушенням норм процесуального права щодо визначення юрисдикційної підсудності спору.

Стосовно позовної вимоги про витребування на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області із незаконного володіння відповідача-2 земельної ділянки, розташовану в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер 3222486200:03:009:0103, площею 0,08 га, вартістю 2785,70 грн., колегія суддів зазначає таке.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, для застосування даної норми необхідно встановити факт, що спірне майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом і перейшло у володіння особи, яка відчужила дане спірне майно за відплатним договором, не маючи права на його відчуження, добросовісному набувачу.

Такий висновок узгоджується із висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України у справах №3-1515гс16 від 15.03.2017, №3-1533гс16 від 25.01.2017, №3-1058гс16 від 23.11.2016, №3-604гс16 від 05.10.2016.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України).

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею власника іншим шляхом, є правомірними висновки суду першої інстанції про порушення права власності держави на спірну земельну ділянку та наявність підстав для витребування вказаної ділянки у Відповідача-2 як добросовісного набувача в порядку пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.03.2018 у справі № 904/5061/17.

Як слідує з постанови Верховного Суду України від 24.06.2015 у пов`язаній господарській справі № 6-254цс15, на час прийняття Софіївсько-Борщагівською сільською радою рішення про припинення права постійного користування земельними ділянками, в тому числі і спірною земельною ділянкою, яка є предметом розгляду даної справи, вказана ділянка перебувала в державній власності, а тому у відповідача-1 були відсутні повноваження щодо прийняття відповідного рішення, оскільки зазначене питання може вирішуватись власником земельних ділянок, а саме державою.

Держава в особі уповноважених органів державної влади не була стороною вищезазначених правочинів, тому має право на витребування майна в порядку передбаченому ст. 388 Цивільного кодексу України. (Наведені правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15).

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи. (підпункт 31 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015).

Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 №308, Головне управління Держгеокадастру у Київській області є територіальним органом Держгеокадастру, завданням якого є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Київської області.

Головне управління Держгеокадастру у Київській області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Київської області (підпункт 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області).

З огляду на зазначене та враховуючи те, що спірна земельна ділянка площею 0,08 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0103, вибула з власності держави поза її волею, і набута у власність відповідачем-2 від особи, яка не мала права її відчужувати, наявні правові підстави для її витребування з незаконного володіння товариства на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, яке відповідно до пп. 13 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 наділене повноваженнями щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що вищенаведене не свідчить про порушення принципу "пропорційності" при поверненні у державну власність спірного майна, яке вибуло із такої власності незаконно, оскільки добросовісний володілець, із володіння якого майно витребовується, не позбавлений можливості відновити своє право на підставі статті 388 Цивільного кодексу України та не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного позбавлення майна, закладеним у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Так, предметом регулювання статті 1 Першого Протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, втручання держави в право відповідача-2 на мирне володіння майном не суперечить сформульованим в усталеній практиці Європейського суду з прав людини критеріям правомірного втручання в це право.

Так, витребування майна з володіння відповідача-2 відповідає критерію законності: витребування здійснюється на підставі норм статті 388 Цивільного кодексу України у зв`язку з неправомірним заволодінням майном держави.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, беручи до уваги, що спірна земельна ділянка була відчужена за відплатним договором, а майно, власником якого є держава, передано поза волею останнього, у зв`язку з чим власник на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України має право витребувати це майно у відповідача-2, вважає, що у даному випадку втручання держави в право особи на мирне володіння майном є законним, переслідує як суспільний, так і публічний інтерес та, на переконання колегії суддів, є пропорційним визначеним цілям.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та доведеними.

Разом з тим, ТОВ "Барселона Ю ЕЙ" подало до суду заяву про застосування до позовних вимог наслідків спливу строків позовної давності (а/с 85-88, том І).

На думку відповідача-2, строк позовної давності слід рахувати з серпня 2011 року, коли прокурором було подано позов до Софіївсько-Борщагівської сільської ради про визнання недійсними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання недійсним договорів купівлі-продажу, повернення земельних ділянок у державну власність у справі № 2-2615/2011.

Прокурор заперечує проти заяви відповідача-2 про застосування наслідків спливу позовної давності у даному спорі, наголошуючи, що він звернувся до суду з даним позовом в межах строку позовної давності, позаяк, він та позивач дізналися про порушення прав держави лише з моменту вирішення спору у вищезазначеній справі № 6-254цс15, а саме з дати винесення постанови Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-254цс15, якою залишено без змін рішення Апеляційного суду Київської області від 11.12.2014 та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2015 у вказаній справі.

Прокурор наголошував, що закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме уповноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке рішення.

Крім того, прокурор також вказав, що ТОВ "Барселона Ю Ей" стало власником спірної земельної ділянки згідно договору купівлі-продажу від 10.11.2015, тому строк позовної давності, передбачений ст. 261 ЦК України до цих правовідносин не сплив.

В свою чергу, як вбачається із матеріалів справи, прокурором у позовній заяві було заявлено клопотання про визнання поважними причин пропуску строків позовної давності та їх поновлення.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор звернувся з позовом до суду 08.12.2017, що підтверджується відбитком штампу місцевого господарського суду на першому аркуші позовної заяви (а.с. 9, том І).

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до положень ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В той же час, у позові прокурор зазначив, що про наявні порушення вимог закону, інтересів держави та необхідність їх захисту в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2016 році під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42016110000000045 за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, місцевого самоврядування установ та організацій отриманої під час досудового розслідування, а саме ДП "НДВА "Пуща-Водиця", Софіївсько- Борщагівської сільської ради, Головного управління Держгеокадастру в Київській області, що є об`єктивними обставинами, пов`язаними зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та інтересів держави.

Зокрема, лише після опрацювання та співставлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку та землевпорядної документації щодо припинення права постійного користування ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" земельними ділянками загальною площею 61,85 га, виявилось можливим встановити, що спірна територія на підставі рішення апеляційного суду Київської області від 16.01.2013, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2015 та постановою Верховного Суду України від 24.06.2015, повернута у державну власність.

Суд апеляційної інстанції до зазначених доводів прокурора відноситься критично, оскільки наявність порушення права та підтвердження такого факту судовим рішенням є не тотожними поняттями, прокуратурі достеменно було відомо про наявність порушеного права на момент звернення з позовом про визнання недійсним та скасування рішень сільської ради у вересні 2011 року, а відповідні судові рішення, на які посилається прокуратура у позовній заяві, лише підтвердили факт порушення права.

В свою чергу, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) та статтею 74 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею внаслідок внесення змін до чинного законодавства України не змінює порядку перебігу позовної давності.

Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не позивач.

При цьому, згідно з ч. 2, 4 ст. 29 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення прокурора з даним позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Відтак, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду про захист державних інтересів.

З огляду на викладене, оскільки право власності держави на спірну земельну ділянку було порушено, коли земельна ділянка вибула із володіння держави у володіння іншої особи, а не в момент укладення цією особою наступного правочину з відчуження земельної ділянки та не з моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким підтверджено факт неправомірності вибуття спірної земельної ділянки та порушення права власності держави, початок перебігу строку позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується із моментом, коли держава в особі уповноваженого органу довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, оскільки державі в особі її органів стало відомо про порушення її прав щонайменше з моменту звернення прокурора з позовом - у вересні 2011 року про визнання недійсними і скасування рішень сільської ради у адміністративній справі № К/9991/54537/12, позовна давність за вказаною вимогою сплинула до звернення прокурора з даним позовом до суду. Разом із тим, прокурор не довів суду того факту, що він не міг дізнатися про порушення права власності держави на спірну земельну ділянку у межах строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України.

Аналогічна правова позиція, щодо моменту відліку строку позовної давності у аналогічних правовідносинах, міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах (п.п.2.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

При цьому, саме на позивача покладено обов`язок доказування, що строк було пропущено з поважних причин, проте, у даному випадку прокурором не доведено, а судом не встановлено обставин, що вказували б на поважність причин пропуску позовної давності.

В свою чергу, позивач, в інтересах якого подано позов, взагалі не надав пояснень щодо суті спору та щодо строків позовної давності.

За таких обставин, наявні підстави для задоволення заяви про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строків позовної давності.

Відповідно до положень пункту 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданим сторонами, з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог і заперечень на них, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про відмову у позові в частині витребування на користь держави спірної земельної ділянки через пропуск позивачем строку позовної давності.

Серед іншого, суд апеляційної інстанції також не приймає до уваги доводи прокурора, що ТОВ "Барселона Ю Ей" стало власником спірної земельної ділянки згідно договору купівлі-продажу 05.12.2017, а тому строк позовної давності, не є пропущеним, оскільки право власності держави на спірну земельну ділянку було порушене, коли земельна ділянка вибула із володіння держави, а не в момент укладення договору купівлі-продажу від 05.12.2017, за яким відбулось наступне передання права власності на цю земельну ділянку від третьої особи до відповідача-2.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що оскільки право власності держави на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з володіння держави у володіння іншої особи, а не в момент укладення цією особою наступного правочину з відчуження земельної ділянки та набрання законної сили судовим рішенням, яким підтверджено факт неправомірності вибуття спірної земельної ділянки та порушення права власності держави, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли держава в особі уповноваженого органу довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила (дана позиція узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (провадження (12-97гс19)).

Відтак, висновки суду першої інтонації стосовно того, що прокурором не пропущено строку позовної давності при зверненні з позовом до суду спростовуються вищевикладеним та визнаються судом апеляційної інстанції необґрунтованими.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог прокурора про витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідача 2, з огляду на пропуск прокурором строку позовної давності для звернення з даним позовом до суду.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та витребування спірної земельної ділянки у відповідача-2 на користь позивача прийнято з неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Пунктом 1 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ" підлягає задоволенню. Рішення суду першої інстанції у даній справі підлягає скасуванню, провадження у справі в частині визнання недійсним рішення сільської ради закриттю, а в решті позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ" на рішення Господарського суду Київської області від 15.03.2018 у справі №911/3679/17 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 15.03.2018 у справі №911/3679/17 скасувати.

Закрити провадження у справі №911/3679/17 в частині визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 №27 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району.

В решті позову відмовити.

Стягнути з прокуратури Київської області (ідентифікаційний код 02909996; 01601, м. Київ, бул. Л.Українки, 27/2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ" (ідентифікаційний код 39296673, 08170, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Окружна, 4, оф. 336) 4800 (чотири тисячі вісімсот) грн. 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

Матеріали справи №911/3679/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст.ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст складено: 25.10.2019.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.А. Іоннікова