Рішення

від 28.10.2019 по справі 904/4399/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2019м. ДніпроСправа № 904/4399/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.

за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.

та представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комбитсервіс" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплотрансзбут" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором про надання планово-економічних послуг №02/02-18(1) від 02.02.2018 у загальному розмірі 67 546 грн. 27 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комбитсервіс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплотрансзбут" (далі - відповідач) заборгованість за договором про надання планово-економічних послуг № 02/02-18(1) від 02.02.2018 у загальному розмірі 67 546 грн. 27 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 40 000 грн. 00 коп. - основний борг;

- 21 288 грн. 78 коп. - пеня;

- 4 436 грн. 49 коп. - інфляційні втрати;

- 1 821 грн. 00 коп. - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором про надання планово-економічних послуг № 02/02-18(1) від 02.02.2018 в частині повної та своєчасної оплати першої частини вартості наданих позивачем послуг та, відповідно, наявністю боргу у сумі 40 000 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 6.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 24.02.2018 по 01.09.2019 в сумі 21 288 грн. 78 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з лютого 2018 року по серпень 2019 року у сумі 4 436 грн. 49 коп., а також 3% річних за період прострочення з 24.02.2018 по 01.09.2019 в сумі 1 821 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 30.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 28.10.2019.

Представники позивача та відповідача у судове засідання 28.10.2019 не з`явилися, причин неявки суду не повідомили, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується такими доказами.

Щодо позивача - ухвала суду надсилалась судом на адресу, яка міститься у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 30.09.2019, з якого вбачається, що місцезнаходженням позивача є: 49000, м. Дніпро, вулиця Рівненська, будинок АДРЕСА_1 квартира 1; більше того, саме така адреса була зазначена самим позивачем у позовній заяві, але конверт з ухвалою суду було повернуто за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" форми 20 "Інші причини, що не дали змогу виконати обов`язки тощо (а.с. 38-40).

При цьому, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, для отримання поштових відправлень особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, позоивач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень, оскільки безпосередньо сам звернувся до господарського суду із даним позовом та мав передбачати винесення ухвали суду з приводу його позовної заяви.

Враховуючи викладене, неперебування позивача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвал суду з викликом позивача у судове засідання відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Позивач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що позивач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Щодо відповідача - ухвала суду надсилалась судом на адресу, яка міститься у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 30.09.2019, з якого вбачається, що місцезнаходженням позивача є: АДРЕСА_2 (а.с.26-28), та була ним отримана 04.10.2019, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930009995015 (4900075809900) (а.с.41).

Слід також зазначити, що ухвалою суду від 30.09.2019, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи дату отримання вказаної ухвали суду відповідачем - 04.10.2019 (а.с.41), відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 19.10.2019 включно.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 28.10.2019 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився. Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Судом також враховано, що представник відповідача ознайомлювався з матеріалами справи 03.10.2019, про що в матеріалах справи наявна відповідна заява з розпискою про ознайомлення (а.с.32).

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Так, відповідно до частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

В даному випадку причини неявки у судове засідання як позивачем так і відповідачем суду не повідомлені.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка унормовує, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд також наголошує на тому, що права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Більше того, у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників позивача та відповідача у відповідності до пункту 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 02.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплотрансзбут" (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комбитсервіс" (далі - виконавець, позивач) було укладено договір про надання планово-економічних послуг № 02/02-18(1) (далі - договір, а.с.10-13), відповідно до умов якого виконавець зобов`язується в порядку і на умовах, визначних договором, надати планово-економічні послуги (іменовані надалі - послуги), а замовник зобов`язується прийняти послуги й оплатити їх відповідно до умов договору (пункт 1.1. договору).

У пунктах 9.1., 9.2. договору сторони визначили, що договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.03.2018. Закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Доказів визнання недійсним або зміни вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору про надання планово-економічних послуг № 02/02-18(1) від 02.02.2018, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань відповідно до статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно з нормами статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Так, відповідно до пункту 1.2. договору під "послугами" розуміється надання виконавцем розрахунку тарифу (ціни) на теплову енергію - грошового виразу витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) при здійсненні замовником діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії на території Знаменівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області (надалі "Розрахунок").

У розділі 2 договору сторонами були погоджені умови щодо вартості послуг і порядок розрахунків, зокрема:

- вартість послуг, наданих виконавцем становить 80 000 грн. 00 коп. (пункт 2.1. договору);

- вартість послуг може бути змінена сторонами шляхом підписання додаткової угоди (пункт 2.2. договору);

- замовник за свій рахунок несе витрати, пов`язані з оплатою проведення експертизи, передбаченої в пункті 3.5. договору (пункт 2.7. договору).

Відповідно до змісту пункту 5.1.1. виконавець зобов`язується надати послуги в строки, передбачені договором.

Згідно з пунктом 3.1. договору виконавець надає послуги в строк не більше 3-х місяців після підписання сторонами акту прийому-передачі виконавцем від замовника документів, необхідних для розрахунку тарифу (ціни) на теплову енергію - грошового виразу витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) при здійсненні замовником діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії на території Знаменівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, відповідачем переданий та прийнятий позивачем відповідний пакет документів, необхідних для розрахунку тарифу (ціни) на теплову енергію, на підтвердження чого сторонами складений акт приймання-передачі документів від 02.02.2018 (а.с.14).

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. договору прийом замовником наданих виконавцем послуг оформлюється актами прийому-передачі послуг; до 2-го числа місяця, наступного за місяцем, у якому був наданий розрахунок, виконавець складає та надає замовникові акт прийому-передачі наданих послуг, який підписується сторонами.

Листом позивача від 15.02.2018 на адресу відповідача були направлені наступні документи: розрахунок тарифу (ціни) на теплову енергію від 15.02.2018; два примірника акту прийому-передачі від 15.02.2018; рахунок на оплату від 15.02.2018 (а.с.15).

Так, 15.02.2018 між позивачем та відповідачем підписаний акт приймання-передачі документів (виконаних робіт), відповідно до змісту якого на виконання пункту 4.2. договору про надання планово-економічних послуг № 02/02-18(1) від 02.02.2018 позивач передає відповідачу, а відповідач приймає у позивача без зауважень "Розрахунок тарифу (ціни) на теплову енергію - грошового виразу витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) при здійсненні Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплотрансзбут" діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії на території Знаменівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 15.02.2018." та відповідно до пункту 2.3. договору відповідач зобов`язується в строк до 23.02.2018 перерахувати на рахунок позивача 40 000 грн. 00 коп. за надані послуги за договором (а.с.16).

Також, позивачем був виставлений рахунок № 1 від 15.02.2018 на оплату за виконання розрахунку тарифу на теплову енергію на суму 40 000 грн. 00 коп. зі строком сплати до 23.02.2018 (а.с.17).

Як зазначає позивач, ним взяті на себе зобов`язання щодо надання планово-економічних послуг були виконані у повному обсязі - вказані роботи були виконані належним чином, претензій щодо якості та обсягу виконаних робіт відповідач протягом часу з моменту їх виконання і до теперішнього часу не висловлював.

Відповідно до пункту 5.2.2. договору виконавець має право одержувати за надані послуги оплату в розмірі й у строки, передбачені даним договором.

У пунктах 2.3., 2.5. договору сторони погодили, що оплата замовником вартості наданих виконавцем послуг здійснюється двома платежами:

- 40 000 грн. 00 коп. в строк 5 робочих днів після підписання сторонами акту приймання-передачі розрахунку;

- 40 000 грн. 00 коп. в строк 5 робочих днів після отримання замовником висновку експерта/ліцензованої експертної установи, передбаченого пунктом 3.5. договору, та підписання остаточного акту прийому-передачі послуг за договором;

- порядок і форма розрахунків може бути змінена за письмовою згодою сторін (пункт 2.5. договору).

Так, у відповідності до пункту 2.5. договору, під час підписання акту приймання-передачі документів (виконаних робіт) від 15.02.2018, сторони змінили порядок розрахунків, оскільки, враховуючи зміст пункту 2.3. договору (щодо 5 робочих днів після підписання акту) та дату підписання такого акту (15.02.2018), розрахунок мав бути здійснений не пізніше 22.02.2019, але під час підписання акту приймання-передачі документів (виконаних робіт) від 15.02.2018 сторони дійшли згоди змінити визначений умовами пункту 2.3. договору порядок і строк розрахунку та визначили, що відповідач зобов`язується перерахувати на рахунок позивача 40 000 грн. 00 коп. за надані послуги за договором в строк до 23.02.2018 (а.с.16).

Отже, у відповідності до умов договору, граничним терміном оплати першої частини вартості наданих позивачем послуг в сумі 40 000 грн. 00 коп. є 23.02.2018.

Доказів оплати наданих позивачем послуг на суму 40 000 грн. 00 коп. відповідач не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.

У зв`язку з вказаним, позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу від 26.02.2019, в якій він просив відповідача невідкладно перерахувати кошти в сумі 40 000 грн. 00 коп. (а.с.18).

У відповіді на вказану вимогу від 05.03.2019 відповідач повідомив, що відповідно до абзацу 3 пункту 2.3., пункту 3.5. договору оплата за надані послуги буде здійснена після отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплотрансзбут" експертного висновку про відповідність наданого Товариством з обмеженою відповідальністю "Комбитсервіс" розрахунку тарифу (ціни) на теплову енергію вимогам законодавства України (а.с.19).

Як вбачається з матеріалів справи, у спірному періоді відповідач не звертався до позивача із вимогою зафіксувати порушення виконавцем умов спірного договору; докази звернення замовника (відповідача) до позивача з будь-якими претензіями щодо якості, строків чи обсягів наданих послуг в матеріалах справи також відсутні.

Викладене підтверджує, що позивачем зобов`язання виконувались у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства та надані послуги були прийняті відповідачем без зауважень.

У розділі 5 договору сторони погодили взаємні права та обов`язки, зокрема, у пункті 5.3.2. договору вказано, що замовник зобов`язується прийняти надані виконавцем послуги й оплатити їх у розмірі та в строки, передбачені договором.

Суд приходить до висновку, що відповідач, в порушення умов договору та норм чинного законодавства, взяті на себе зобов`язання з оплати наданих йому послуг не виконав - оплату в сумі 40 000 грн. 00 коп. у визначені договором строки не здійснив, що і стало причиною звернення позивача із даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Акт приймання-передачі документів (виконаних робіт) від 15.02.2018 підписаний позивачем та відповідачем та скріплений їх печатками без будь-яких претензій та зауважень. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності претензій відповідача стосовно строків, якості та об`єму надання послуг. Як було вказано вище, з вищезазначеного акту вбачається, що він підписаний без зауважень.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано умови договору в частині виконання його зобов`язань за ним.

В той же час, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить також з наступного.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було встановлено судом, з урахуванням умов пунктів 2.3., 2.5. договору, граничним терміном оплати першої частини вартості наданих позивачем послуг в сумі 40 000 грн. 00 коп. є 23.02.2018.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За нормами частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за можливість виконання ним грошового зобов`язання.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Доказів повної оплати наданих позивачем послуг на суму 40 000 грн. 00 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 40 000 грн. 00 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 40 000 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 6.4. договору сторони погодили, що у випадку порушення замовником строків розрахунків за договором замовник сплачує виконавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення, крім випадків, коли таке порушення відбулося через невиконання виконавцем строків і умов, передбачених договором.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов`язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за період прострочення з 24.02.2018 по 01.09.2019 в сумі 21 288 грн. 78 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.20-21), та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані норми частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано), та здійснено нарахування пені більше ніж за півтора роки (554 дні).

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем (а.с.20-21), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що граничний строк оплати послуг - 23.02.2018; заборгованість складає 40 000 грн. 00 коп., отже, в період прострочення з 24.02.2018 по 23.08.2018 пеня складає 6 776 грн. 99 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 6 776 грн. 99 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з лютого 2018 року по серпень 2019 року у сумі 4 436 грн. 49 коп.

З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані наведені вимоги та здійснено нарахування інфляційних втрат в лютому 2018 року - місяці, в якому платіж мав бути здійснений та заборгованість існувала лише 5 днів.

Враховуючи вказане, розрахунок інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви (а.с.21-23), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи правові позиції вищевказаних постанов Верховного Суду, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаним періодом, судом було встановлено, що граничний строк оплати послуг - 23.02.2018; заборгованість складає 40 000 грн. 00 коп., отже, в період прострочення з 24.02.2018 по 01.09.2019 інфляційні втрати слід нараховувати за період з березня 2018 року по серпень 2019 року, які в цей період складають 4 173 грн. 05 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 4 173 грн. 05 коп.

Крім того, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення з відповідача 3% річних за період прострочення з 24.02.2018 по 01.09.2019 в сумі 1 821 грн. 00 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.20), та встановлено, що період прострочення та сума заборгованості визначені позивачем правомірно, але арифметично розрахунок здійснено невірно.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем (а.с.20), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаним періодом, судом було встановлено, що граничний строк оплати послуг - 23.02.2018; заборгованість складає 40 000 грн. 00 коп., отже, в період прострочення з 24.02.2018 по 01.09.2019 3% річних складають 1 824 грн. 66 коп. Враховуючи, що позивачем у вказаному періоді заявлені до стягнення 3% річних в сумі 1 821 грн. 00 коп., не виходячи за межі позовних вимог, суд вважає, що саме такий розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 1 821 грн. 00 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 1 500 грн. 80 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Комбитсервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплотрансзбут" про стягнення заборгованості за договором про надання планово-економічних послуг № 02/02-18(1) від 02.02.2018 у загальному розмірі 67 546 грн. 27 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплотрансзбут" (49000, м.Дніпро, вулиця Харківська, будинок 2, квартира 44; ідентифікаційний код 41679226) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комбитсервіс" (49000, м. Дніпро, вулиця Рівненська, будинок 4, квартира 1; ідентифікаційний код 40128285) 40 000 грн. 00 коп. основного боргу, 6 776 грн. 99 коп. - пені, 4 173 грн. 05 коп. - інфляційних втрат, 1 821 грн. 00 коп. - 3% річних, 1 500 грн. 80 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено - 28.10.2019.

Суддя Ю.В. Фещенко