Рішення

від 16.10.2019 по справі 914/1250/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2019 справа № 914/1250/19

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Львівського міського комунального підприємства Львівтеплоенерго , м.Львів;

до Відповідача: Громадської організації Львівський міський автомотоклуб осередку Галицького автомобільного клубу, м.Львів;

про: визнання договору укладеним

Представники:

Позивач: не з`явився;

Відповідач: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

01.07.2019р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява від 21.06.2019р. б/н (вх.№1308) Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до Громадської організації «Львівський міський автомотоклуб» осередку Галицького автомобільного клубу про визнання договору укладеним.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає відмову Відповідача від укладення Договору на постачання теплової енергії в гарячій воді за адресою: м.Львів, вул.Дністерська, 17.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.07.2019р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 23.07.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.07.2019р. суд постановив підготовче засідання відкласти на 03.09.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 03.09.2019р. суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; підготовче засідання відкласти на 24.09.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.09.2019р. судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; розгляд спору по суті призначити на 16.10.2019р.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

В порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду спору.

15.10.2019р. за вх.№42573/19 від представника Позивача О.Філь надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Клопотання мотивоване перебуванням представника О.Філь у відрядженні та зайнятістю інших юристів ЛМКП Львівтеплоенерго .

До клопотання не додано жодних доказів в підтвердження зазначених у ньому обставин.

З приводу клопотання суд зазначає, що за змістом ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема розумні строки розгляду справи судом.

Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об`єктивного та розумного обґрунтування.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів. При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, №4469/07, від 02.05.2013р., Папазова та інші проти України, № 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012р.).

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 року, Смірнова проти України від 08 листопада 2005 року, Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 року, Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 року та інші).

Окрім того, суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , що у випадку нез`явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю його представника (з причин, пов`язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов`язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах, причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що до клопотання представника Позивача О.Філь від 15.10.2019р. за вх.№42573/19 про відкладення розгляду справи, яке мотивоване перебуванням представника О.Філь у відрядженні та зайнятістю інших юристів ЛМКП Львівтеплоенерго , не додано жодних належних, достатніх та допустимих доказів в обґрунтування викладених у клопотанні доводів, беручи до уваги відсутність таких доказів в обґрунтування неможливості заміни представника і неможливості розгляду справи без участі представника Позивача, суд приходить до висновку про відсутність передбачених ст.ст.202, 216 ГПК України правових підстав до відкладення розгляду справи та до задоволення клопотання, а відтак, в клопотанні слід відмовити за необґрунтованістю та безпідставністю.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду спору, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до Витягу з ЄДРЮОФОПтаГФ від 24.07.2019р. (№1005580569), місцезнаходженням відповідача є: АДРЕСА_1 квартира 5А.

Надісланий Відповідачеві конверт з увалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 04.07.2019р. (ухвала про відкриття провадження у справі) повернувся із зазначенням у поштовій довідці причини повернення: за закінченням встановленого строку зберігання .

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Водночас Суд зазначає, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Відтак неотримання Відповідачем поштової кореспонденції зумовлене не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 11.12.2018р. у справі №921/6/18.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача про дату, час та місце розгляду справи у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб.

Крім цього, надісланий Відповідачеві за адресою: 79016, м.Львів, вул.І.Франка, 14/5А конверт (поштовий ідентифікатор: 7901412620987) з ухвалою суду у даній справі від 23.07.2019р. повернувся із зазначенням причини повернення: інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення.

З врахуванням наведеного ухвалою Господарського суду Львівської області зобов`язано керівника Львівської дирекції АТ «Укрпошта» (79000, м.Львів, вул.Словацького, 1, ідентифікаційний код ВП: 22336769) в строк до 19.09.2019р. повідомити про причини невручення поштового відправлення за ідентифікатором (7901412620987).

Відповідно до листа Укрпошти від 17.09.2019р. вих.№12.2.1-04-925 (вх. від 19.09.2019р. №38537/19) з аінформацією отриманою, від ВПЗ Львів-5, відправлення №7901412620987 не було вручено отримувачу оскільки за вказаною на оболонці відправлення адресою організація не перебуває.

Позиція Позивача:

Позивач з підстав відмови Відповідача від укладення Договору на постачання теплової енергії в гарячій воді за адресою: АДРЕСА_2 . АДРЕСА_3 17 просить суд визнати Договір про постачання теплової енергії в гарячій воді між Львівським міським комунальним підприємством Львівтеплоенерго та Громадською організацією Львівський міський автомотоклуб осередок Галицького автомобільного клубу укладеним з 17.03.2015р.

Позиція Відповідача:

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Сторін за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

17.03.2015 року між Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (надалі - Орендодавець) та Громадською організацією Львівський міський автомотоклуб осередок Галицького автомобільного клубу (надалі - Відповідач, Орендар, Споживач) укладено Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №С-9501-15, за умовами якого Орендодавець на підставі ухвали 16 сесії 6 скликання Львівської міської ради від 18.09.2014р. №3838, на умовах, визначених Договором передати, а Орендар прийняти в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення цоколя загальною площею 121,2 м.кв., що позначені в технічній документації під індексами 19-27, які розташовані за адресою: м.Львів, вуд.Дністерська, 17 (надалі - Об`єкт оренди), що знаходиться на балансі Львівського комунального підприємства Дністер (надалі - Балансоутримувач).

Термін договору оренди визначений на 5 років, з 17.03.2015р. до 17.03.2020р. включно (п. 4.1. договору).

08.06.2018р. Львівським міським комунальним підприємством Львівтеплоенерго (надалі - Позивач, Теплопостачальна організація) надіслано Відповідачу листа вих. №08-168 із пропозицією надати документи для укладення договору про постачання теплової енергії в гарячій воді.

Окрім того, 19.11.2018р. Позивачем надіслано Відповідачу листа від 16.11.2018р. вих. №08-368 із двома примірниками Договору від 01.11.2018р. №6286/Г про постачання теплової енергії в гарячій воді для підписання.

До вказаного листа Позивачем долучено два примірники договору, згідно якого:

Відповідачем відповіді на вказані листи не надано, підписаного примірника договору на адресу Позивача не повернено.

З підстав наведеного Позивач просить суд визнати Договір про постачання теплової енергії в гарячій воді між Львівським міським комунальним підприємством Львівтеплоенерго та Громадською організацією Львівський міський автомотоклуб осередок Галицького автомобільного клубу укладеним з 17.03.2015р.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За визначеннями термінів, наведеними у статті 1 Закону України Про теплопостачання теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Статтями 275, 277 Господарського кодексу України передбачено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Правилами можуть бути передбачені типові договори постачання окремих видів енергії.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.7 Закону України Про житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг.

Приписами ч.1 ст.12 Закону України Про житлово-комунальні послуги передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Згідно ч.4 ст.19 Закону України Про теплопостачання теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

Пунктом 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. №1198, визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Нормою п.2 ч.2 ст.8 Закону України Про житлово-комунальні послуги встановлено, що виконавець комунальної послуги зобов`язаний готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.

Відповідно до п.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч.3 ст.179 ГК України укладення господарського договору є обов`язковим лише для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 4 статті 179 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках (ч.2 ст.181 ГК України).

Приписами ч.ч.3-7 статті 181 ГК України встановлено, що сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Згідно ч.4 ст.13 Закону України Про житлово-комунальні послуги з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або внесення змін до нього може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.

Якщо протягом 30 днів після отримання проекту договору (змін до нього) виконавець комунальної послуги, який одержав проект договору (змін до договору) від споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), не повідомив про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього і при цьому не припинив надання комунальної послуги цьому споживачу (або в інший спосіб засвідчив свою волю до надання відповідної комунальної послуги споживачу), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій споживачем (іншою особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), якщо інше не передбачено цим Законом.

Якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ч.1 ст.187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Приписами ч.2 вказаної статті передбачено, що день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

З врахуванням вищенаведеного суд встановив, що саме на Позивача як виконавця комунальної послуги з теплопостачання, в силу приписів п.2 ч.2 ст.8 Закону України Про житлово-комунальні послуги , покладено обов`язок підготувати та укласти із Відповідачем як споживачем договір про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором. Відтак, обов`язок Відповідача укласти договір про постачання теплової енергії в гарячій воді чи відмовитись від постачання послуг Позивачем виник саме в момент отримання Листа Позивача від 16.11.2018р. вих. №08-368, до якого було долучено два примірники договору.

Відповідно до п.1 розділу 2 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013р. №958 Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень нормативні строки пересилання пріоритетної письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) становлять Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Пунктом 2 вказаного розділу визначено, що при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, Позивачем листа від 16.11.2018р. вих. №08-368 надіслано на адресу Відповідача 19.11.2018р., що підтверджується відтиском календарного штемпеля відділення поштового зв`язку на описі вкладення до цінного листа про таке відправлення.

З врахуванням нормативних строків пересилання рекомендованої кореспонденції та приписів ст.13 Закону України Про житлово-комунальні послуги суд дійшов висновків про те, що Договір у редакції, яка надіслана Позивачем Відповідачу листом від 16.11.2018р. вих. №08-368 є укладеним з 22.12.2018р.

При цьому, з врахуванням положень ст.187 ГК України та ст.13 Закону України Про житлово-комунальні послуги суд не вбачає підстав до визначення початку дії договору з 17.03.2015р. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.05.2015р. у справі №904/29/15 та від 17.02.2016р. у справі №904/4655/15.

Щодо обраного Позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. В разі невизнання споживачем права виробника (виконавця) послуг на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії. Формулювання позовних вимог як зазначено у прохальній частині позовної заяви у даній справі узгоджується також з положеннями п. 9.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 Про судове рішення . Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 11.11.2014р. у справі №908/2043/14 та постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.05.2015р. у справі №904/29/15.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України , де зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку погодження умов надісланого Позивачем договору про постачання теплової енергії в гарячій воді, відсутність доказів надіслання заперечень, протоколу розбіжностей чи відмови від Договору, позовні вимоги підлягають до задоволення частково шляхом визнання Договору про постачання теплової енергії в гарячій воді між Львівським міським комунальним підприємством Львівтеплоенерго та Громадською організацією Львівський міський автомотоклуб осередок Галицького автомобільного клубу укладеним з 22.12.2018р. В решті позову слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року для працездатних осіб в розмірі 1921 гривня.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 1921грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 08.05.2019р. №9790 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 1921грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №11 до позовної заяви.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами ч.9 ст.129 ГПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З підстав наведеного, в тому числі того, що спір виник внаслідок неправильних дій Відповідача, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 1921грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі слід покласти на Відповідача, стягнути з Відповідача на користь позивача 1921грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 181, 187, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Визнати Договір про постачання теплової енергії в гарячій воді між Львівським міським комунальним підприємством Львівтеплоенерго (79040, Львівська область, м.Львів, вул.Д.Апостола, буд.1; ідентифікаційний код 05506460) та Громадською організацією Львівський міський автомотоклуб осередок Галицького автомобільного клубу (79016, Львівська область, м.Львів, вул.І.Франка, буд.14, кв.5а; ідентифікаційний код 25251737) укладеним з 22.12.2018р

3. Стягнути з Громадської організації Львівський міський автомотоклуб осередок Галицького автомобільного клубу (79016, Львівська область, м.Львів, вул.І.Франка, буд.14, кв.5а; ідентифікаційний код 25251737) на користь Львівського міського комунального підприємства Львівтеплоенерго (79040, Львівська область, м.Львів, вул.Д.Апостола, буд.1; ідентифікаційний код 05506460) 1921грн. судового збору.

4. В решті позову відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 28.10.2019р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.