Рішення

від 01.10.2019 по справі 287/1542/19

ОЛЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Олевський районний суд Житомирської області

Справа № 287/1542/19

2/287/499/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2019 року м. Олевськ

Олевський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого-судді Волощука В.В.

секретаря Федорчук О.В.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні, в залі судових засідань Олевського районного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Малого приватного підприємства Імпульс про визнання права власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В :

16 вересня 2019 року, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Малого приватного підприємства Імпульс (далі по тексту МПП Імпульс , відповідач), в якому просить визнати за ним право власності на нежитлову будівлю АДРЕСА_1 , загальною площею 175,3 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 22.12.1995 року в результаті поділу майна МПП Імпульс (на день поділу майна підприємство мало назву Мале підприємство Імпульс ) позивачу було безоплатно передано у власність нерухоме майно, яке перебувало на балансі підприємства, а саме: складське приміщення, площею 74,8 кв.м. та підсобне приміщення, площею 97 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Факт такої передачі зафіксовано в акті безоплатної передачі частки майна від 22.12.1995 року. Дані приміщення перебувають у володінні та користуванні позивача по даний час. На момент передачі приміщень у власність позивача, законодавцем не було передбачено обов`язку проводити державну реєстрацію права власності на нерухомість. Відсутність державної реєстрації переходу до позивача права власності на приміщення, не створювала будь яких перешкод у здійсненні правомочностей щодо цих приміщень.

В розумінні ст..41 Цивільного кодексу України РСР від 18.07.1963 року (в редакції, що діяла на день виникнення спірних правовідносин) вказаний розподіл майна відповідача та передача його частини (приміщень) у власність позивача є угодою (договором), оскільки такі дії були спрямовані на заміну цивільних прав або обов`язків.

Зважаючи на те, що позивач та відповідач досягли згоди з усіх істотних умов зазначеної угоди, її зміст зафіксовано в документі Доданок4, а законодавцем не було встановлено вимог щодо обов`язкового нотаріального її посвідчення, тому вважає, що ця угода укладена в належній формі та позивач набув права власності на приміщення правомірно, з моменту їх передачі позивачу за актом безоплатної передачі частки майна (Додаток4), відповідно до вимог законодавства, яке діяло на момент здійснення такої передачі.

За таких обставин, з метою вільної реалізації конституційного права на розпорядження належним позивачу приміщенням, виникла необхідність провести державну реєстрацію права власності та внести відомості відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Представник позивача ОСОБА_2 , надав до суду письмову заяву про розгляд справи у відсутності позивача та його представника, заявлені позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Представник відповідача також надав до суду письмову заяву про розгляд справи у відсутність представника МПП Імпульс , позовні вимоги позивача визнають в повному обсязі.

Відповідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, слідує, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Як вбачається із змісту ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши зібрані у справі та досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги доведені, обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між Малим підприємством Імпульс та ОСОБА_1 було складено акт про те, що при розподілі майна МП Імпульс передано ОСОБА_1 безоплатно у власність нерухоме майно, а саме: складське приміщення площею 74,8 кв.м. та підсобне приміщення, площею 97 кв.м., що підтверджується актом безоплатного передачі частини майна від 22.12.1995 року. (а.с.12).

Рішенням Олевської міської ради Житомирської області № 39 від 22.02.2019 року Про заміну та присвоєння адресних номерів , замінено адресний номер нежитловій будівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_1 (а.с.21).

Відповідно до довідки №24 від 11 січня 2019 року, виданої Комунальним

підприємством Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської

обласної ради та технічного паспорта (інвентарна справа №3502), приміщення являють собою об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлову будівлю АДРЕСА_1 , загально площею 175,3 кв.м.; нежитлова будівля позначена на плані літерою А , а прибудови до неї - літерами а-1, а-2 та а-3 . (а.с.13, 14-18)

Так, положеннями ст.41 Конституції України визначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

У відповідності до п.1 ч.2 статті 16 ЦК України визнання права власності на майно є одним із способів захисту цивільного права.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).

Відповідно до ч.6 ст.10 Закону України Про підприємства в Україні від 27.03.1991 року №887-ХІІ (в редакції, що діяла на день виникнення спірних правовідносин), підприємству надається право, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть бути в їх власності. Безоплатна передача і надання підприємствами матеріальних цінностей громадянам здійснюються з дозволу власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених законодавством України.

В розумінні ст.41 Цивільного кодексу Української PCP від 18.07.1963 року №1540-VI (в редакції, що діяла на день виникнення спірних правовідносин) (далі - ЦК Української PCP), передача безоплатного майна відповідача та передача його частини (Приміщень) позивачу у власність є угодою (договором), оскільки дії були спрямовані на зміну цивільних прав або обов`язків.

Згідно ч.ч.1,2 ст.42 ЦК Української PCP, угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду.

Положеннями п.1 ч.1 ст.44 ЦК Української PCP у письмовій формі повинні укладатись угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою із громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу PCP і Української PCP.

Відповідно ст.47 ЦК Української PCP нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

З огляду на вищезазначені норми, що діяли на день виникнення вказаних правовідносин, вбачається, що позивач та відповідач досягли згоди з усіх істотних умов угоди, її зміст зафіксовано в акті безоплатної передачі частини майна від 22.12.1995 року, а тому на час передачі безоплатної частини майна не було встановлено вимог щодо обов`язкового нотаріального поствідчення, тому ця угода є укладеною у належній формі.

За змістом п.2 ст.12 Закону України Про власність від 07.02.1991 року №697-ХІІ (в редакції, що діяла на день виникнення спірних правовідносин) громадянин набуває права власності на майно, одержане внаслідок укладення угод, не заборонених законом.

Згідно ст.128 Української РСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

З наведеного вбачається, що позивач набув право власності на приміщення правомірно, з моменту їх передачі останньому за актом безоплатної передачі частки майна від 22.12.1995 року, відповідно до вимог законодавства, яке діяло на момент здійснення такої передачі.

З набранням чинності 01 січня 2004 року Цивільним кодексом України від 16.01.2003 року №435-IV, законодавець змінив момент набуття права власності за договором. Так, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч.4 ст.334 ЦК України).

Відповідно до положень п.1 ч.1 ст.2, п.2 ч.1 ст.З та п.1 ч.1 ст.4 Закону України Про державну реєстрацію речових прал на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 року №1952-IV, право власності підлягає обов`язковій державній реєстрації - офіційному визнанню і підтвердженню державою факту набуття речового права на нерухоме майно, шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до положень п.50 Порядку державної реєстрації речових прав на

нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 25 12.2015 року №1127, для державної реєстрації права власності у зв`язку з передачею

майна у власність фізичним та юридичним особам, що вийшли із складу засновників

(учасників) юридичної особи, подається акт приймання-передачі майна або інший

документ, що підтверджує факт передачі такого майна. Справжність підписів на акті

приймання-передачі майна або іншому документі, що підтверджує факт передачі такого

майна, засвідчується відповідно до Закону України Про нотаріат .

Разом з тим, держава визнає дійсними речові права на нерухомість, які виникли до

01 січня 2013 року і на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не

передбачало їх обов`язкової реєстрації (п.2 ч.3 ст.3 Закону про державну реєстрацію).

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про

визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою

особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, відсутність державної реєстрації права власності та неможливість за даних обставин проведення такої реєстрації без рішення суду, унеможливлює ОСОБА_1 реалізувати гарантоване ст.41 Конституції України право власності на нерухоме майно - приміщення, зокрема, на вільний розсуд розпоряджатися належною Позивачу нерухомістю.

За таких обставин та враховуючи те, що позивачем підтверджено наявне у нього право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю АДРЕСА_1 , загальною площею 175,3 кв.м., яка була набута на законних підставах, згідно наданих до суду Позивачем доказів, однак в силу обставин, які не залежали від волі Позивача це нерухоме майно не було внесено до реєстру прав власності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись: ст.ст.8, 41, 47, 55, 129 Конституції України, ст. 392 ЦК України, ст.ст.2, 4, 12-14, 18, 19, 76-81, 211, 247, 259, 263-265, 272, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Малого приватного підприємства Імпульс про визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на нежитлову будівлю загальною площею 175.3 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду Апеляційної інстанції через Олевський районний суд Житомирської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач:ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН - НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: Мале приватне підприємство Імпульс , ідентифікаційний код - 13574903, адреса місцезнаходження: 11002, м.Олевськ, пров. 3-й Московський, 4, Житомирської області.

Суддя: В. В. Волощук